Психологічний аналіз видатних захисних промов

    МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 ЧЕРКАСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО 
 
 

Кафедра прикладної психології 
 

    Психологічний аналіз видатних захисних промов 
 
 

                                                Виконала:

                                                                             студентка 4 А курсу

                                                                             психологічного факультету

                                                                             Сальнікова Марія

                                                                             Перевірив:

                 Ст.викл. Лисенко О. М. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Черкаси 2011

План 

1. ВСТУП…………………………………………………………………………3
2. Зміст захисної промови адвоката…………………………………………….4
3. Заключна частина промови та її психологічний вплив………………….....7
4. Аналіз промов видатних адвокатів…………………………………………13
5. Висновок……………………………………………………………………...16
6. Список використаних джерел………………………………………………17

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Кращі промови прості, зрозумілі, і сповнені глибокого сенсу,так говорив видатний російський письменник, публіцист і судовий оратор Анатолій Федорович Коні. І, як підтверджує зміст даної реферативної роботи, кожна судова промова – це з першого погляду простий і зрозумілий, але сповнений глибоким психологічним змістом зразок геніальності людського розуму.

     Захисна промова - це промова в судових дебатах, в якій, з точки зору захисту підсудного дається аналіз доказів, викладаються міркування по суті обвинувачення, кваліфікації злочину, пропозиції про міру покарані, інші питання, які мають значення для правильного вирішення справи. Отже, перш за все адвокат на думку знавців від юриспруденції, має бути освіченим в питаннях свого фаху. Але історія доводить, що передумовою успішної адвокатської діяльності є також ораторські здібності, аналітичний склад розуму, та розуміння людської психології на рівні майстерності.  

     Цицерон же вважав, що результат судового розгляду в значній мірі залежить від уміння сторін переконувати. Переконуючий вплив судових промов будується на раціональній та емоційній засадах. Перше виявляється в тому, що для судової промови характерно широке використання логічних доказів фактів, доказів. Виступаючі в суді прагнуть вплинути на розум і почуття слухачів, переконують аудиторію погодитися з думкою оратора. Щоб подолати недовіру, оратори намагаються зробити аудиторію співучасницею формування висновку. Досвідчені оратори вибудовують свої промови, процесуальні та логічні докази так, щоб переконливість зростала в міру можливого до закінчення промови. Емоційне забарвлення судової промови викликає почуття слухачів. Оратор намагається створити той настрій слухачів, який допоможе переконати їх у його правоті. Співвідношення раціонального та емоційного початків у промовах ораторів визначає їх індивідуальний стиль. Нижче буде проаналізовано стиль ряду видатних судових opaтopів.   

     Все це засвідчує нерозривний зв'язок адвокатської діяльності з психологією. Що й обґрунтовується в представленій роботі. 

Зміст захисної промови адвоката

     Виконуючи покладену законом функцію захисту, адвокат, як і прокурор, повинен домагатися того, щоб у результаті дослідження  доказів у суді була встановлена істина. Стаття 266 КПК України передбачає, що беручи участь у судовому розгляді кримінальної справи, захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті законних інтересів.     Захисник висловлює свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання. На відміну від прокурора, відмова захисника в судовому засіданні від захисту підсудного не допускається. Захисник не заміняє підсудного, а діє поряд з ним. Водночас він є самостійним учасником кримінального процесу, і як правило, не залежить від підсудного у визначенні тактики захисту, своєї позиції у справі. Навіть якщо підзахисний визнає себе винним, захисник вправі за наявності для цього підстав відстоювати перед судом його невинність або меншу винність.   Коли ж підсудний заперечує свою вину, а захисник переконаний у його винності, то розбіжність позицій підзахисного і захисника в даному питанні недопустима. У цьому випадку захисник не має права діяти за своїм внутрішнім переконанням, бо він фактично стає своєрідним обвинувачем і суддею, який вирішує питання про винність свого підзахисного. Така позиція захисника, якщо вона призведе до погіршення становища підзахисного, не може бути встановлена. Заповідь лікарів «не зашкодь» повністю діє і тут. Захисник повинен побудувати захист, визначити його засоби, грунтуючись на показаннях підзахисного, в яких він заперечує свою вину, і на оцінці інших доказів у справі.            Таким чином, захисну промову можна охарактеризувати так. Захисна промова — це промова в судових дебатах, в якій з точки зору захисту підсудного дається аналіз доказів, викладаються міркування по суті обвинувачення, кваліфікації злочину, пропозиції про міру покарання, інші питання, які мають значення для правильного вирішення справи.

     Зміст захисної промови визначається темою  виступу, матеріалами кримінальної справи, позицією, яку зайняв захисник у конкретній справі. Як правило, зміст складається із двох основних елементів — фактів і оціночних міркувань.            Оскільки адвокат проголошує свою промову після прокурора, він повинен внести щось нове у висвітленні фактів, по-новому дослідити докази, розкрити характеристику підсудного. Але захисник не повинен забувати про об'єктивність, не видавати чорне за біле, не перекручувати факти.  Яким повинен бути захист, досить влучно сказано в судовій промові М. Казарінова:                          «Будь-який захист припустимий. Чи буду я захищати людину, яка випадково відхилилася від прямого і чесного шляху, чи людину, яка все життя, як шаховий кінь, ходить кривими шляхами, — захист мій у принципі є справою благородною і високою. Але засоби і прийоми можуть бути непорядними і недопустимими. І якщо, захищаючи шахового коня, я буду доказувати, що кінь ходить прямо, а дошка крива, і  кінь не чорний, а білий, і щоб створити ілюзію білизни, стану завзято чорнити все навколишнє, то захист мій, побудований на засадах фальші і облуди, буде гідний тільки осуду; він мало прислужить обвинуваченому, а для моєї доброї слави прислужить ще менше».   У цьому контексті — характерний приклад. В одному із судів слухалася кримінальна справа. Захисник так проникливе говорив про бідних діток і вірну дружиноньку підсудного, що присяжні засідателі і присутні в залі судового засідання плакали. А суддя в цей час посміхався. Журналіста, який висвітлював процес, так вразила поведінка головуючого, що він не міг не запитати про це після закінчення процесу суддю. Справа в тому, відповів суддя, що підсудний — холостяк. Не мав і не має ні дітей, ні дружини.      З точки зору психологічного аналізу цього випадку, варто додати, що визначну роль в тому як на слухачів впливає захисна промова, як, до речі, і будь-яка інша, грає віра мовця в те, що він виголошує. На публіку, а точніше на масу і натовп, як вважав Фрейд і багато хто з видатних психологів в таких випадках діє ефект зараження. Якщо вміти тримати зацікавлення аудиторії та ще й казати в цей момент слова, які за своєю емоційною насиченістю і потужністю не можуть залишити байдужим, то можна «вести» за собою людей до найнесподіваніших логічних висновків.        Деякі адвокати не зупиняються і перед виправданням самого злочину. А. Коні писав з цього приводу: «Неможливо було без справедливої тривоги бачити, як в окремих випадках захист злочинця перетворюється у виправдання злочину...»

     На  жаль, зустрічається подібне явище  і в наших судах. Якось у  Дарницькому районному суді м. Києва  звучав виступ захисника приблизно такого змісту:«Мій підзахисний виніс кілограм ковбаси. Хіба це злочин? Там всі несуть і навіть везуть. Тільки вони не попадаються, а мій — попався». Судді, учасники процесу, присутні в залі судового засідання, відчувають фальш і не вірять такому адвокату. Потрібні внутрішня переконаність, впевненість і порядність, інакше захист перетворюється у лицедійство. Крім того, необхідна професійна майстерність, належна кваліфікація адвокатів, а її багатьом не вистачає.         Побудова захисної промови подібна до промови прокурора. Обов'язковий її план, логічна послідовність і зв'язок частин. Схематично промова теж поділяється на частини: вступна; аналіз фактичних обставин справи; обгрунтування кваліфікації злочину; характеристика особи підсудного; міркування про цивільний позов, міру покарання.    Захищати підсудного важче, ніж обвинувачувати. Після обгрунтованого виступу, з яким погодилася аудиторія, встає адвокат і пропонує глянути на справу з іншого боку, часом протилежного. Інколи це зробити дуже важко, але треба. Треба примусити, щоб тебе слухали і не лише з допомогою головуючого, який зобов'язаний навести порядок у залі суду.     Виходячи із конкретних обставин справи, захисник може:    • заперечувати обвинувачення в цілому, доказуючи невинність підсудного за відсутністю в його діях складу злочину, за відсутністю самої події злочину або недоведеності участі підсудного у вчиненні злочину;     •   заперечувати обвинувачення щодо окремих його частин;   • заперечувати правильність кваліфікації, доказуючи необхідність зміни пред'явленого обвинувачення на статтю КК України, яка передбачає легше покарання;             • обгрунтувати менший ступінь вини і відповідальності підсудного;  •  доказувати неосудність підсудного.       

     Заключна  частина промови та її психологічний контекст

     Будь-яка  захисна промова, як зазначалось раніше, включає в себе загальновизнані в цій сфері юридичної діяльності і чітко визначені складові. В контексті змісту даної роботи, найдоречнішим буде детальніше зупинитись на описі заключної частини.         Вона є обов'язковою в кожній судовій промові. Але у великих захисних промовах буває корисним підсумувати висновки захисту. Якщо прокурор відмовився підтримувати обвинувачення і просить суд виправдати підсудного, це не звільняє захисника від обов'язку мотивувати в своїй захисній промові необхідність виправдання, а в заключній частині промови подати суду своє прохання. Захиснику необхідно так переконливо сформулювати висновки, щоб суду стало очевидним, що виправдання в цьому випадку — єдино правильний шлях правосуддя. Йдеться про те, щоб переконати не лише суддів, але й всіх присутніх у залі засідання.         Адвокат М. Карабчевський так закінчив свою захисну промову в справі братів Скитських:«Я відчуваю, що пора закінчувати, панове судді! Але я боюся кінчати. Коли я закінчу, — черга вашому вироку. Може настати жахливе, те жахливе, яке ми вже переживали. Невже це насправді можливе? Суд і засудження близькі. Але закон не хоче, не вимагає від вас неможливого. У подібних випадках він, навпаки, сам приходить вам на допомогу, сам береже вас. Чи вам, юристам-суддям, нагадувати мені про це? Самонавіяність завжди сліпа. Сумніви ж — супутники розуму. Сказати, що в цій справі все для вас зрозуміле і немає сумнівів, ви не можете... Я прошу для Скитських виправдувального вироку» '.          На прикладі даної промови добре спостерігається прийом авансованого компліменту. Адже, як відомо, коли ми застосовуємо у взаємодії з оточуючими критику і негативні зауваження, в них спрацьовують опори щодо всього, що ми їм пропонуємо. В той же час, якщо ми завищуємо планку їх реальних можливостей і талантів, скоріше за все, це буде гарним стимулом для них самовдосконалюватися і виправдовувати таку довіру. І, як ми бачимо, коли адвокат говорить «сумніви ж – супутники розуму», він «провокує» суддів на те, щоб вони відповідали званню «розумних, доброчесних, мудрих розважливих тощо». Така делікатна і легка маніпулятивна тактика є досить ефективною як в адвокатській, так і в повсякденній практиці.       Із промови адвоката С. Андрієвського у справі про крадіжку смарагдової брошки:«Отже, ви виправдаєте М-ву. Але нехай же ваше виправдання послужить й іншу службу. Нехай відділення розшуку хоча б на мить відійде від своєї прямолінійності, від поспіху, бо хоч з боку і гарно дивитися, як баский кінь стрілою мчить від Анічкіна мосту до Адміралтейства, але при цьому часто буває, що він калічить ні в чому не повинних перехожих. Так само у цій справі відділення розшуку придушило і М-ву.      Коли вина підсудного чітко доказана, тоді ми готові віддати його в караючі руки; але коли звинувачення базується на одних здогадках і причому дуже хитких, — наші кращі захисники, тобто судді, завжди скажуть тому, хто зазіхне на волю М-воі: руки геть! Ця жінка недоторканна! Такий вирок ви постановите спокійно і достойно, для підтримання віри в чистоту звичаїв, оскільки основне правило, на якому має триматися кримінальне правосуддя, завжди залишається незмінним: довіра вище підозри» .    Також має місце важлива за психологічним змістом частина виступу адвоката – заключна репліка. Ця частина виступу теж не завжди звучить наприкінці судових дебатів. Після проголошення промов учасники дебатів мають право обмінятися репліками (ст. 318 КПК України).    Зміст реплік суттєво відрізняється від змісту основних судових промов. Репліка — це заперечення проти промови або її частини. Походить від латинського — повертаю назад, відбиваю. Якщо репліку проголошує прокурор, він висловлює в ній заперечення проти положень захисної промови. Захисник у своїй репліці заперечує проти певних тверджень прокурора.   Захисник реплікою не повинен заперечувати проти основної промови прокурора, оскільки це мало місце в захисній промові, крім тих виняткових випадків, коли заперечення необхідно для обгрунтування певних положень репліки. Прогалини, які допустив захисник у промові, не можуть слугувати підставою для репліки. Головуючий у цьому випадку має право відмовити захиснику в наданні додаткового слова під виглядом репліки.    Чи може захисник відмовитись від проголошення репліки, якщо прокурор скористався своїм правом? «Ні, — відповідає В. Гольдінер, — якщо прокурор у своїй репліці навів дані, які явно спростовують висновки, висловлені адвокатом у захисній промові, то в цьому випадку необхідно визнати його правоту і внести відповідні зміни в свою систему захисту».     Якщо прокурор не навів таких доводів, то в репліці слід звернути увагу суду на відсутність у прокурора можливості серйозно обгрунтувати свою позицію. Якщо прокурор відмовився від репліки або якщо він не бере участі в процесі, адвокати мають право обмінятися репліками. Така необхідність виникає в групових процесах, де інтереси підсудних суперечливі.  Репліку не слід зводити до обговорення другорядних, дрібних і приватних запитань. У ній повинні бути чітко виділені і сформульовані:    • суть розходжень, суперечностей між учасниками судових дебатів;  • висновки, які спростовують заперечення суперника, і факти, які підкріплюють ці висновки;          • кінцеві висновки, які випливають із усієї системи аргументації захисника.             У репліці захисник, як правило, не повинен торкатися інших питань, не порушених у репліці прокурора; захисник може зупинитися не на всіх пунктах заперечень державному обвинувачу, а лише на основних найважливіших моментах; в окремих випадках, коли репліка прокурора дає привід дія додаткової аргументації, це повинно бути зроблено коротко, щоб репліка не перетворювалася у другу захисну промову.       Репліка, на відміну від промови, побудована на полеміці із супротивником. А також, на тонко спланованому ударі в слабке місце промови прокурора. Саме у добре сформульованій репліці можна простежити логіку міркувань адвоката про психологію події та її учасників.      Стислість репліки обумовлює велику напруженість, пристрасність, заповзятливість і запальність.         У зв'язку з цим виникає питання про допустимі межі полеміки. Нерідко доводиться спостерігати в суді досить непривабливу картину, коли репліка перетворюється в лайку. Прокурор і адвокат ведуть себе так, як при зустрічі, скажімо, перекупники на базарі.        Віталій Леоненко наводить приклад із судової практики одного із районних судів м. Києва Під час судового розгляду справи, в той момент, коли адвокат, виступаючи із захисною промовою, сказав: «Товариші судді, якщо по совісті говорити...»У цей момент прокурор, піднявшись зі свого місця, кинув адвокату репліку: «А у вас є совість?”       Суд прийняв рішення занести репліку прокурора до протоколу судового засідання і довести до відома вищестоящого прокурора.     Основні правила, яких повинні дотримуватись під час судових дебатів учасники процесу, — ввічливість, коректність, культура. У першу чергу це стосується адвоката. Його висока культура, вишукана поведінка, особливо перед виходом суддів до нарадчої кімнати для винесення вироку у справі, принесе користь і йому, і його підзахисному.       Чи допустима альтернатива в судовій промові? В обвинувальній промові прокурора — ні. В захисній промові вона теж не бажана, але допустима.  Із промови адвоката Миколи Холеви у справі Максименко: «Говорити про винність чи невинність будь-кого в злочині можна тільки за умови, що подія цього злочину безсумнівна. Заперечувати звинувачення в отруєнні можна лише тоді, коли смерть уявної жертви від отрути є доказаною. Тому ви, панове присяжні засідателі, зрозумієте скрутність мого становища: мені доводиться заперечувати винність підсудної в злочині, який, на моє глибоке переконання, ніким і ніколи не був вчинений. Мені доводиться для цього здійснювати над собою деяке розумове насильство — допустити отруєння, яке мною заперечується — не як факт, а як логічну посилку, як необхідну умову для даного судового змагання.      Зробити таку тимчасову, умовну поступку обвинуваченню для захисту уявляється цілком безпечним. Звичайно, для захисту суттєво відхилити отруєння: досягнувши цього результату, він може вважати своє завдання виконаним. Немає смерті від отрути, немає злочину отруєння, не може бути і мови і про будь-чию винність...         Не відмовляючись від жодного слова, мною сказаного про причину смерті, переходжу до другого питання — про винність підсудної. Я повинен тимчасово допустити, що спірне отруєння доказане».

     Коли  так трапиться, що виникнуть підстави і для виправдання, і для перекваліфікації дії підсудного, найкраще вибрати  позицію, найсприятливішу для підзахисного, — просити виправдувальний вирок.     Але в захисній промові слід розібрати і докази, які підтверджують і можливість перекваліфікації. В даному випадку можна застосувати такий риторський прийом, як запитально-відповідальна форма.   Задається питання:А чи мав місце склад злочину, передбачений статтею... КК України, за якою підсудного віддано до суду?    У відповіді доказується, що даного складу злочину немає. Потім знову запитання: А, можливо, має місце інший склад злочину — такий-то?  Доказується, що і цього складу злочину немає, після чого захисник переходить до викладу остаточної позиції про виправдання. Це так звана прихована альтернатива, і вона допустима в промові адвоката.    В даному випадку, спостерігаємо як інформація, яка, припустимо, відома адвокату в цілісному вигляді,у формі доведеного фактами  висновку, подається слухачам дозовано, в запиту вальному виді. Тобто публіка спонукається до роздумів, до самостійного логічного міркування. Таким чином нівелюється їхня байдужість, спостерігачі переходять у статус активних спів діячів слідства, що не може не бути корисним адвокату. Цей прийом ще можна назвати «міра і час».

Аналіз  промов видатних адвокатів

З практики адвоката Плевако 

     Найзнаменитіша  історія з практики адвоката Ф.Н. Плевако. 
Судили якось одного попа за якусь провину.У Плевако перед судом поцікавилися, чи велика його захисна промова? На що він відповів, що вся його промова складатиметься з однієї фрази.І ось, після звинувачувальної промови прокурора, вимагаючого пристойного покарання, настала черга захисту. 
- Пани! Пригадайте, скільки гріхів відпустив вам батюшка за своє життя, так невже ми тепер не відпустимо йому один єдиний гріх?!!! 
Реакція залу була відповідною. Попа виправдали.      Психологічний аналіз представленого випадку говорить нам про те, що іноді роль слабкої і безпомічної жертви, закликає каральника самоствердитись саме актом благодійності, змилування.

     А одного разу потрапила до Ф.Н. Плевако справа з приводу вбивства одним мужиком своєї баби. На суд Плевако прийшов як завжди, спокійний і упевнений в успіху, причому без жодних паперів і шпаргалок. І ось, коли дійшла черга до захисту, Плевако встав і вимовив: 
- Пани присяжні засідателі!В залі почав стихати шум.     Плевако знову:           -Пани присяжні засідателі!         В залі наступила мертва тиша. Адвокат знову:      - Пани присяжні засідателі!         В залі пройшов невеликий гвалт, але промова не починалася. Знову: 
- Пани присяжні засідателі!          Тут в залі прокотився незадоволений гул народу. А Плевако знову: 
- Пани присяжні засідателі!          Тут вже зал вибухнув обуренням, сприймаючи все як знущання над поважною публікою. А з трибуни знову:        - Пани присяжні засідателі!        Почалося щось неймовірне. Зал ревів разом з суддею, прокурором і засідателями. І ось нарешті Плевако підняв руку, закликаючи народ заспокоїтися. 
- Ну ось, пани, ви не витримали і 15 хвилин експерименту. А як цьому нещасному мужику слухати 15 років несправедливі докори і роздратовання своєї сварливої баби по кожній нікчемній дрібниці?! 
Зал заціпенів, потім вибухнув захопленими аплодисментами. Мужика виправдали.            Цей, зовсім легкий, прийом ототожнення публіки в залі суду з самим обвинувачуваним, вражає своєю дієвістю. І свідчить про те, що коли ми прирівнюємо всіх людей за принципом «ніщо людське мені не чужерідне», ми виграємо позиції. Найкраще вдається зрозуміти когось, якщо хоча б приблизно зануритись в ті обставини, в яких перебуває суб’єкт.