Психокорекция подростков

Прояви тривожності в дітей, зокрема підлітків, можуть бути соматичними й поведінковими. Соматичні прояви стосуються змін у внутрішніх органах, системах організму дитини: прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння кінцівок, скутість рухів, може підвищуватися тиск, виникати розлади шлунка тощо.На поведінковому рівні прояви підвищеної тривожності ще більш різноманітні й непередбачувані. Вони можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної жорстокості.

Тривожні діти переконані: щоб нічого не боятися, потрібно зро­бити так, щоб боялися їх. Саме тому тривожність є одним із основ­них джерел підліткової агресивності. Як правило, при цьому в підлітка простежується занижена самооцінка. Підлітки, у яких агресивність розвинулася як засіб подолання тривоги, потребують особливої уваги. Маскуючи свою тривогу, ховаючи її від дорослих та однолітків і навіть від себе, вони самі не знають, що їм потрібно, не можуть звернутися по допомогу, провокують негативне ставлен­ня до себе оточуючих. Це ускладнює і без того важкий внутрішній стан дитини в період підліткової кризи, підкріплюючи впевненість у тому, що шляхи до «нормального» життя для них закриті. У цьо­му випадку важлива реакція дорослих, зокрема вчителів, на такі прояви агресивності. Головна заповідь тут така: у жодному разі не потрібно відповідати на агресію агресією. Можна виражати незадоволення, образу, подив, але максимум зусиль треба доклас­ти для того, щоб підвищити самооцінку тривожно-агресивного підлітка.Один із частих проявів тривожності в підлітків — апатія, в'ялість, безініціативність. Конфлікт між суперечливими прагнен­нями розв'язується за рахунок відмови від будь-яких прагнень. Нехтування інтересами дитини веде до втрати інтересів, незадово­лення основних потреб — до зниження інтенсивності цих потреб. Апатія часто є наслідком безуспішності інших механізмів подо­лання тривожності, коли ні фантазія, ні ритуали, ні навіть така роз­повсюджена підліткова форма адаптації, як агресія, не допомагає подолати тривогу. Маска апатії ще більш оманлива, ніж маска агре­сії. Демонстративна інертність, відсутність живих емоційних ре­акцій заважають розпізнати тривогу, внутрішнє протиріччя, яке призвело до розвитку цього стану.Ми розглянули прояви тривожності та способи, за допомогою яких підлітки уникають тривожних переживань і таким чином при­стосовуються до життя в умовах хронічного душевного конфлікту.Саме внутрішній конфлікт, суперечливість прагнень дитини, коли одне її сильне бажання суперечить іншому, одна потреба заважає іншій, є причиною виникнення тривоги. Але щоб сформу­валася тривожність як риса особистості, людина повинна накопи­чити багаж неуспішних, неадекватних способів подолання стану тривоги.Внутрішній суперечливий стан дитини може бути викликаний: суперечливими вимогами до неї, що виходять із різних джерел (чи навіть з одного джерела), неадекватними вимогами, які не відпові­дають можливостям і бажанням дитини, негативними вимогами, які ставлять дитину в принижене, залежне становище. Таке стано­вище особливо нестерпне для підлітка, який прагне незалежності та свободи. Можливо, тому рівень тривожності підлітків узагалі дещо вищий, ніж у інші вікові періоди. Крім того, у підлітків збільшується коло значущих соціальних відносин.

Для молодшого школяра майже завжди важливі відносини з учи­телем. Емоційне життя підлітка визначається його відносинами з однолітками. При цьому значимість відносин із батьками і вчите­лями може зменшитися, але, як правило, не настільки, як це здається самим підліткам, що намагаються довести свою незалежність від дорослих.Чим ширше коло значущих відносин, тим більше ситуацій, які можуть викликати тривогу. Але поява нових сфер значущих відно­син дає дитині можливість розв'язувати різноманітні протиріччя, які могли б призвести до виникнення тривоги. Конфлікт не веде до тривоги, якщо є точка опори, якщо не всі орієнтири втрачено.

Однією з частих причин тривожності є завищені вимоги до ди­тини, догматична система виховання, яка не враховує власну ак­тивність дитини, її здібності, інтереси та схильності. І тут важли­вою є роль учителя як значущої особистості для школяра.Учитель має не лише адекватно, доброзичливо сприймати учня, реагувати на природні поведінкові прояви підлітка, а й бути уваж­ним та спостережливим до надмірно демонстративних його реакцій. Це дасть змогу розпізнати тривожність, інші деструктивні явища в процесі розвитку дитини й адекватно будувати свої стосунки з нею.

Е.Шпрангер, С.Холл, Л.Виготський, А.Бодальов, Д.Фельдштейн — усі дослідники психології підлітків визнають велике зна­чення, що має у цьому віці спілкування, особливо з ровесниками. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, ба­гато в чому визначаючи решту аспектів його поведінки й діяльності. Л.Божович зазначає: «Якщо в молодшому шкільному віці основою для об'єднання дітей найчастіше є спільна діяльність, то в підлітків, навпаки, привабливість занять та інтереси здебільшого визначають­ся можливістю широкого спілкування з ровесниками».Для підлітка важливо не просто бути разом з ровесниками, а по­сідати серед них становище, що задовольнятиме його. Для деяких це намагання може виражатися через бажання посісти в групі пози­цію лідера, для інших — бути визнаним, улюбленим товаришем або непорушним авторитетом у якійсь справі, але в будь-якому випад­ку є головним мотивом поведінки школярів у середніх класах. Як свідчать дослідження, саме невміння, неможливість досягти такого становища найчастіше є причиною недисциплінованності, правопо­рушень підлітків, супроводжується їх підвищеною конформністю щодо підліткових компаній, емоційними порушеннями.Тому значущість статусу підлітка в колективі, його вплив на емоційний стан учня-підлітка важко переоцінити.

Динаміку мотивів спілкування з однолітками протягом підлітко­вого віку, зміну пов'язаних із цим переживань схематично можна подати так: якщо у 5-ому класі домінуючим мотивом у спілкуванні з ровесниками є просте бажання бути у їхньому середовищі, разом щось робити, то вже у 6-7-х класах на перше місце виходить інший мотив — посісти певне місце в колективі ровесників.У 8-9-х класах головним стає прагнення підлітка до автономії в колективі ровесників і визнання цінності власної особистості в очах однолітків. У багатьох підлітків виявляється фрустрованою потреба «бути значущим в очах ровесників», що призводить до пе­реживань, завищеної тривожності.

Батьки підлітків усі проблеми їхнього спілкування з ровесника­ми пов'язують із вадами тих дітей, із якими спілкується їхній син чи дочка. Водночас дослідження свідчать, що вже починаючи із сьомого класу у підлітків інтенсивно розвивається особистісна та міжособистісна рефлексія, внаслідок чого вони бачать причини своїх конфліктів, труднощів (або навпаки — успіхів) у спілкуванні з ровесниками.

Дослідження, проведені в загальноосвітніх школах, показали, що рівень тривожності в сучасних учнів середніх класів (6-7 кл.) досить високий: приблизно 28% дітей демонст­рують високий рівень тривожності, 37% — підвищений і лише 32% сучасних підлітків мають нормальну і низьку тривожність.Дані дослідження довели також пряму взаємозалежність стату­су підлітка в колективі та рівня його тривожності. Особливо чітко ця залежність простежується в ізольованих членів колективу: їхня тривожність у 96% висока та підвищена.

Зупинимося детальніше на проблемі тривожності. Психо­логічні дослідження, проведені в освітніх закладах нашої області в 1999/2000 навчальному році, підтверджують існування даної проблеми у школярів 5-11-х класів. Причини виникнення шкільної тривожності різні. Зникає тривога за умови, коли учень починає чітко розуміти, що йому потрібно робити в певній ситуації. Учні з високим рівнем тривожності потребують особливої уваги з боку педагогів, психологів, батьків. Тривожність може бути результа­том різноманітних впливів. Серед них можна назвати наслідки будь-якої психотравми, неблагополуччя у значимій для підлітка сфері діяльності, порушення самооцінювання, внутрішньо особистісні конфлікти.

Розрізняють поняття тривоги і тривожності

Тривога — переживання емоційного дискомфорту, невизначеної безоб'єктивної загрози, пов'язаної з очікуванням неблагополуччя, передчуттям небезпеки. Даний стан відчувається при соціальній загрозі особистості, а саме її становищу в суспільстві, міжособистісним стосункам, уявленням про себе, потребам Я.Розрізняють ситуативну тривогу, що характеризується станом суб'єкта в певний момент, і тривожність як відносно стійке утво­рення. Залежно від наявності в ситуації об'єктивної загрози виді­ляється також об'єктивна, реальна тривога і тривога неадекватна, або власне тривога, що проявляється в нейтральних, незагрозли­вих умовах.

Тривожність — індивідуальна психологічна особливість, яка проявляється в схильності людини до частих та інтенсивних пере­живань стану тривоги. Тривожність розглядається як особисте утво­рення або якість темпераменту, що обумовлена слабкістю нерво­вих процесів. Тривожність є показником неблагополуччя розвитку особистості, і, у свою чергу, має негативний вплив. Дана особ­ливість може бути провісником неврозу, а також його симптомом і механізмом розвитку. З тривожністю пов'язані фобії, іпохондрія, істерія, нав'язливі стани та інше. Важливо визначити шляхи допо­моги підлітку, оскільки тривожність знижує можливості дитини, успіхи в її діяльності, гальмує розвиток особистості.

Висновки

Усі дослідники психології підлітків визнають велике зна­чення, що має у цьому віці спілкування, особливо з ровесниками. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, ба­гато в чому визначаючи решту аспектів його поведінки й діяльності. Л.Божович зазначає: «Якщо в молодшому шкільному віці основою для об'єднання дітей найчастіше є спільна діяльність, то в підлітків, навпаки, привабливість занять та інтереси здебільшого визначають­ся можливістю широкого спілкування з ровесниками».Для підлітка важливо не просто бути разом з ровесниками, а по­сідати серед них становище, що задовольнятиме його. Для деяких це намагання може виражатися через бажання посісти в групі пози­цію лідера, для інших — бути визнаним, улюбленим товаришем або непорушним авторитетом у якійсь справі, але в будь-якому випад­ку є головним мотивом поведінки школярів у середніх класах. Як свідчать дослідження, саме невміння, неможливість досягти такого становища найчастіше є причиною недисциплінованності, правопо­рушень підлітків, супроводжується їх підвищеною конформністю щодо підліткових компаній, емоційними порушеннями. Тому значущість статусу підлітка в колективі, його вплив на емоційний стан учня-підлітка важко переоцінити.

Динаміку мотивів спілкування з однолітками протягом підлітко­вого віку, зміну пов'язаних із цим переживань схематично можна подати так: якщо у 5-ому класі домінуючим мотивом у спілкуванні з ровесниками є просте бажання бути у їхньому середовищі, разом щось робити, то вже у 6-7-х класах на перше місце виходить інший мотив — посісти певне місце в колективі ровесників.У 8-9-х класах головним стає прагнення підлітка до автономії в колективі ровесників і визнання цінності власної особистості в очах однолітків. У багатьох підлітків виявляється фрустрованою потреба «бути значущим в очах ровесників», що призводить до пе­реживань, завищеної тривожності.

Батьки підлітків усі проблеми їхнього спілкування з ровесника­ми пов'язують із вадами тих дітей, із якими спілкується їхній син чи дочка. Водночас дослідження свідчать, що вже починаючи із сьомого класу у підлітків інтенсивно розвивається особистісна та міжособистісна рефлексія, внаслідок чого вони бачать причини своїх конфліктів, труднощів (або навпаки — успіхів) у спілкуванні з ровесниками.

Використана література:

1. Баярд, Р. Хвилювання неспокійного підлітка [Текст] / Р. Баярд, Д. Баярд. - М.: Просвещение, 1978. - 315 с.
2. Кон, І.С. Психологія ранньої юності [Текст] / І.С. Кон. - М.: Просвещение, 1989. - 324 с.
3. Левітів, Н.Д. Психічний стан занепокоєння, тривоги [Текст] / Н.Д. Левітів / / Питання психології. - 1969. - № 1. - С.24-28.
4. Психологія індивідуальних відмінностей. Тексти \ За ред. Ю.Б. Гіппенрейтер, В.Я. Романова. М.: Изд-во МГУ, 1982. - С.288-318.
5. Рубінштейн, С.П. Основи загальної психології [Текст] / С.П. Рубінштейн. - СПб.: Пітер Ком, 1999. - 720 с.
6. Словник практичного психолога. / За заг. Ред.С.Ю. Головін. - Мінськ: Харвест, 1997. - 897 с.
7. Еріксон, Е. Ідентичність: юність і криза [Текст] / Е. Еріксон. - М.: Просвещение, 1996. - 435 с.

                            Е с е

                                                     на тему:

„Фактори виникнення девіантної поведінки у підлітковому віці.”

Проблема важких підлітків  - одна з центральних психолого-педагогічних проблем. Зростання підліткової злочинності збільшується темпами, що помітно випереджають темпи зростання правопорушень в інших вікових групах. 70% злочинів скоюється особами до 30 років.

Оцінка будь-якої поведінки завжди передбачає її порівняння з якоюсь нормою, проблемну поведінку часто називають девіантною.      

Можна виділити три групи факторів, які можуть спричинити виникнення девіантної поведінки:

      - біологічні;
      - психологічні;
      - соціальні.
      Біологічні – статеве дозрівання, яке пов’язане з нестійкістю різних фізіологічних систем, незбалансованістю нервової і гуморальної систем - в підлітковому віці найчастіше проявляються різні психічні захворювання;
мінімальні мозкові дисфункції, тобто незначні порушення нормального процесу дозрівання мозкових структур. Такі порушення можуть виникнути внаслідок родових травм, впливу інфекцій, токсичних речовин, радіоактивного опромінення як до народження дитини, так і після народження. В дітей з ММД підвищена рухливість, вони гіперактивні, неспокійні, не можуть довго утримувати увагу, концентрувати її на чомусь одному, навіть дуже важливому. Це поєднується із зниженою розумовою працездатністю, що, як правило, проявляється з початком навчання в школі. Такі діти, при всьому бажанні добре вчитися, не можуть сконцентруватися, вони неуважні, швидко втомлюються на уроці і починають пустувати, смішити інших учнів, іноді проявляють дратівливість, агресивність, плаксивість, чи стають млявими. Апатичними. При сприятливих умовах розвитку, соціальному поблажливому режимі розумових навантажень, доброзичливому ставленні вчителів, правильному вихованні в школі і вдома ММД компенсується і не приводить до негативних наслідків. В протилежному випадку можлива соціальна дезадаптація дитини, що в свою чергу є грунтом для виникнення потреби в зміні свого психічного стану – від 20-90% дітей з ММД, що скоїли правопорушення; 28-84%скоїли правопорушення внаслідок дисгармонійного протікання статевого дозрівання.