Психокорекция подростков

Львівський національний університет ім. Івана Франка

Інститут післядипломної освіти

                                                                                 Кафедра психології

Контрольна робота

на тему:

“Психокорекція підлітків.”

Виконала:         Кубара У. М.

студ. ІІІ курсу Інституту

післядипломної освіти

на базі повної вищої освіти

група ПВ – 32

                                                      Львів - 2012

                                                      Зміст

Вступ.                                                                                                    3

1. Корекція поведінки підлітків                                                       4 - 6

в залежності від типу характеру.

2. Суть психокорекційної роботи                                                     7 - 8                                                                             

з підлітками групи ризику.

3. Особливості тривожності сучасних підлітків.                            9 - 13

Висновки.                                                                                           14 - 15

Використана література.                                                                      16

Вступ

Корекційна робота з підлітками проводиться шкільним психо­логом (на базі школи) або практичним психологом (на базі іншої установи) з метою зниження рівня тривожності в учнів і кращої їхньої адаптації до шкільного життя. Робота на базі школи проводиться окремо за різними паралелями учнів. Даний етап при­пускає індивідуальні заняття з підлітками для того, щоб іще більше не підвищувати рівень тривожності й дати можливість школяреві звикнути до спілкування з психологом.

Важливим чинником ризику виникнення адиктивної поведінки є психопатії та акцентуації характеру. Навіть ті діти, які живуть у гармонійній родині, у підлітковому віці можуть стати соціально дезадаптованими за рахунок проявів психопатичного розвитку або декомпенсації деяких акцентуацій ха­рактеру.У цьому випадку, незважаючи на те що у підлітка є бажання поводитися належним чином, він через різноманітні обставини, пов'язані з міжособистісними стосунками, зробити цього не мо­же. За неправильного підходу негативні прояви посилюються. Якщо ж до акцентуйованого підлітка застосовується правильний педагогічний підхід, його загострені риси характеру згладжують­ся, компенсуються.

Психо­логічні дослідження, проведені в освітніх закладах нашої області в 1999/2000 навчальному році, підтверджують існування даної проблеми у школярів 5-11-х класів. Причини виникнення шкільної тривожності різні. Зникає тривога за умови, коли учень починає чітко розуміти, що йому потрібно робити в певній ситуації. Учні з високим рівнем тривожності потребують особливої уваги з боку педагогів, психологів, батьків. Тривожність може бути результа­том різноманітних впливів. Серед них можна назвати наслідки будь-якої психотравми, неблагополуччя у значимій для підлітка сфері діяльності, порушення самооцінювання, внутрішньо особистісні конфлікти.

1. Корекція поведінки підлітків в залежності від типу характеру.

Підліток з нестійкою акцентуацією характеру потребує постій­ного контролю, вимогливості, дисципліни. Наприклад, у навча­льному закладі армійського типу (суворівське, авіаційне, танкове училище) такий підліток підкорюватиметься вимогам порядку вже за рахунок того, що йому притаманна навіюваність, наслідування того, як поводяться однолітки, що його оточують. Таким чином, у сприятливому мікросередовищі, де прикладом для наслідуван­ня є позитивні лідери, а норми поведінки не суперечать соціаль­не схвалюваним нормам, підліток з нестійкою акцентуацією буде мало чим відрізнятися від оточуючих. За умов контролю з боку батьків він може добре навчатися та нормально поводитися. У майбутньому, якщо він потрапить у сприятливий трудовий колектив, де також переважають соціальне спрямовані стереоти­пи поведінки, обере собі ніжну супутницю життя, яка все ж таки є лідером і тактовно спрямовує його, то доля такої людини скла­деться цілком благополучно.

Гіпертимний підліток, навпаки, не витримає чіткої регламентації поведінки та постійного контролю. Для нього такі умови будуть згуб­ними, оскільки необхідність підкорятися, пригнічувати свою ак­тивність є для нього психотравмуючим чинником. Необхідно шука­ти інший засіб впливу, що дає можливість спрямувати енергію гіпертима в правильне русло. Таких підлітків слід заохочувати до діяль­ності, яка потребує кмітливості, рішучості, наполегливості. Це мо­жуть бути, наприклад, організація дискотек або інших шкільних вечорів, туристських походів, спортивних змагань, різноманітних заходів, де потрібно проявити активність, уміння швидко орієн­туватися, де можна задовольнити прагнення до лідерства, новатор­ства. Головне — урізноманітнити його діяльність, зацікавити новими завданнями, які він повинен розв'язувати добровільно й самостійно.

Складніше знайти шляхи корекції поведінки підлітків з екс­плозивним (збуджуваним) типом акцентуації характеру. Тут основ­на умова — індивідуалізація свідомості, її інтелектуалізація, окультурювання. Тільки розвиток духовності такого підлітка, особистісна зрілість, прищеплення йому стійких моральних переко­нань можуть спонукати його до самовиховання. Підліток повинен, перш за все, зрозуміти особливості свого характеру і сам постави­ти перед собою мету навчитися контролювати свої спалахи гніву.Під час психокорекційної роботи бажано проводити індивіду­альні бесіди та тренінги, спрямовані на зменшення агресії, посилен­ня самоконтролю та пошук ефективних шляхів досягнення лідерст­ва. Цьому дуже сприяють заняття атлетизмом, единоборствами. Задачею психолога є заспокоїти підлітка, переконати його в тому, що він зможе керувати своїм емоційним станом і що цього можна навчитися. Необхідно формувати якийсь індивідуальний механізм, який перериває спалах роздратування та злості: зосередження на реальних зорових враженнях, відчуття напружень у тілі, зміна пози, внутрішнє промовляння заспокійливої фрази тощо. Підлітку треба підказати прийоми, за допомогою яких він зуміє відслідкувати в собі момент зародження афективного спалаху та спробувати переклю­чити увагу на інші почуття чи об'єкти, не даючи можливості своє­му роздратуванню блокувати мислення.Треба також навчити збудливого підлітка соціальне схвалюваним засобам розрядки агресивного стану. Наприклад, відчувши в собі зростаюче роздратування, не «зривати злість» на оточуючих, а роз­рядитися шляхом рухової активності: бокс, біг, вибивання пилу з килима, забивання цвяхів тощо.

Епілептоїдам у силу їхньої інертності та педантичності дуже допомагають заняття, які вимагають монотонності, точності, поси­дючості. Це перш за все різьблення, мозаїка, граверні роботи. Слід заохотити підлітків до цих видів діяльності, допомогти їм досягти успіху в них, підказати, що, коли їх охоплює почуття туги й злобного настрою, найкраще зайнятися улюбленою справою. Потреба епілептоїдів у владі над іншими людьми, їхні садистські схильності можна переключити на альтернативні види діяльності, наприклад, спортивні ігри, єдиноборства, де можна «взяти верх» над супротив­ником.

Істероїдні підлітки повністю можуть задовольнити свою по­требу бути в центрі уваги, беручи участь у художній самодіяльності, виступах молодіжних естрадних ансамблів, виконуючи обов'язки диск-жокея в школі на дискотеках, екскурсовода в шкільному музеї тощо. Надалі їм можна порекомендувати професії адміністратора, офіціанта, манекенниці, стюардеси, тобто такі види діяльності, де вони будуть «на виду».Слід підкреслити, що такі підлітки охоче беруть участь у гру­пових психокорекційних заняттях і їхнє включення в будь-яку гру­пу значно полегшує працю психолога: вони демонструють несподі­вані засоби спілкування, оригінальні шляхи виходу з конфліктних ситуацій, створюють цікаві сюжети оповідання. Бажано тільки, щоб вони під час занять вчилися слухати й розуміти інших, допомагати їм, співпрацювати, а не сприймати іншу людину як засіб для досяг­нення своїх цілей. В індивідуальній роботі з такими підлітками необхідно поступово уточнювати реальні цілі їхньої діяльності, навчати їх довгострокового прогнозу та різноманітних засобів досягнення своїх цілей, без втручання за межі особистості іншої людини.Нагадуємо, що в основі декомпенсацій психопатій і тимчасо­вих дезадаптацій акцентуацій характеру полягає вразливість підліт­ків з відхиленнями в характерологічному розвитку щодо певних ситу­ацій. Так, у випадку відхилення характеру за гіпертимним типом це будуть ситуації, що вимагають від підлітка уміння стримувати прояви своєї бурхливої енергії. Наприклад, їм украй важко сумлін­но виконувати монотонну роботу.

При істероїдному відхиленні в розвитку характеру найсклад­ніша для підлітка ситуація, коли він відчуває нестачу уваги до себе. При нестійкому типу акцентуації — ситуація, у якій необхідно про­явити свої вольові якості; при епілептоїдному і збуджуваному — ситуація ворожих і конфліктних ставлень; при психастенічному — необхідність прийняти рішення, зробити вибір тощо. У всіх випад­ках причиною соціальне дезадаптованої поведінки підлітка з характерологічними відхиленнями є зіткнення підлітка зі своєю ти­повою ситуацією, що йому її важко розв'язати.

2. Суть психокорекційної роботи з підлітками групи ризику, яким властиві патохарактерологічні відхилення, полягає в тому, щоб на­дати можливість кожному з них пережити під час гри патогенну для його характеру ситуацію та знайти шляхи підвищення здатності в її розв'язанні. З цією метою застосовується метод психодрами. Підліток за допомогою особливих психологічних прийомів уводить­ся в ситуації, що з різних причин є важкими для нього, загрожують небезпекою «зриву», тобто декомпенсації. Розігрування такої ситуа­ції надає можливість нібито «знеболити» психотравмуючі момен­ти, пережити психологічні конфлікти й відреагувати на них, досяг­ти розуміння своїх внутрішніх проблем і засобів їхнього роз­в'язання.

Робота з підлітками “Групи ризику”

Під час роботи з підлітками «групи ризику» слід завжди пам'я­тати, що дитина за нашої підтримки може або перетворитися на суб'єкта власного життя, здатного собі допомагати, долати труд­нощі, виявляти самоповагу і довіру до людей, а може перетворити­ся на пасивну істоту, залежну від зовнішнього керівництва й допо­моги, не здатну на власний вибір і самопокладання відповідаль­ності, безпорадну, яка має лише приблизне уявлення про те, якою вона є, якою може бути, якою хотіла б стати.

Перша та обов'язкова умова ефективного формування особис­тості — психічний розвиток повинен розкриватися в його зако­номірностях, пояснюватись у психологічних категоріях; спирати­ся на вікові новоутворення, ціннісне ставлення до себе, що означає розуміння дитиною своїх чеснот, достоїнств, позитивне пережи­вання їх, здатність керуватися цими знаннями й переживаннями в реальному житті, у поведінці, вчинках, діяльності.Розмитість, невизначеність «Я» означає брак індивідуальності, неповторності, суб'єктивності в особистості, втрату нею почуття своєї індивідуальної самості.

Надмірна гіпертрофованість призводить, як правило, до егоїз­му, егоцентризму, формує нереалістичну «Я-концепцію», сприяє виробленню неадекватної, завищеної самооцінки. А невизначена й гіпертрофована Я-концепція гальмує, ускладнює взаємини зрос­таючої особистості з оточенням, погано орієнтує її в довкіллі.

Що ж таке Я-концепція? Це динамічна, структурно організова­на система уявлень особистості про себе, яка включає:

• усвідомлення нею своїх фізичних, психічних та соціальних властивостей (образ-Я);

• самооцінку (цінність, значущість, якою дитина наділяє себе загалом, а також окремі свої сторони — особливості діяльності, поведінки, особистісних проявів);

• суб'єктивне ставлення до зовнішніх впливів.

Завдяки оцінюванню оточення, власному спостереженню, зістав­ленню з іншими, зростаюча особистість одержує інформацію про свої властивості — фізичні, психічні та соціальні. Знання своїх властивостей допомагає дитині співвіднести їх з певними стандар­тами — віковими, статевими, груповими — і виробити певну уста­новку на себе як особу, яка в чомусь схожа на інших, а в чомусь суттєво відрізняється від них.

Робота з підлітками базується на виробленні ними установок особистості, що мають різну модальність, зокрема:

• образ реального Я (уявлення дитини про те, якою вона є в да­ний момент життя);

• образ ідеального Я (уявлення дитини про те, якою вона хотіла б бути, яких здібностей і властивостей прагне);

• образ ідеального Я (уявлення дитини про те, якою бачать її ті, хто її оточує).

3. Особливості тривожності сучасних підлітків

Тривожність як стан у вітчизняній та зарубіжній літературі вивчалася насамперед з огляду на розвиток навичок саморегуляції в спортсменів. Тривожність як стан і як рису, яка виникає в процесі адаптації до середовища та виконання різних видів діяльності.У де­яких дослідженнях тривожність розглядають як реакцію на со­ціальні впливи за певних індивідуальних психофізіологічних влас­тивостей, а також як таку, що може виникати під час різних психосоматичних захворювань.

Тривожність визначають як відчуття неконкретної, невизначеної загрози, нечітке почуття небезпеки. Очікування небез­пеки, що насувається, співвідноситься з почуттям невідомого: людина не усвідомлює, звідки вона може загрожувати. На відміну від емоції страху, тривожність не має конкретного джерела.Такі слабко виражені прояви тривоги, як почуття переживання, невпевненість у правильності своєї поведінки є невід'ємною час­тиною емоційного життя будь-якої людини.На відміну від тривоги як стану, тривожність як риса особис­тості притаманна далеко не кожному. Тривожна людина постійно невпевнена в собі і своїх рішеннях, постійно очікує неприємнос­тей, емоційно нестійка, недовірлива.