Предмет, методи, історія психології управління

     До  методів соціального управління належать соціальне прогнозування, соціальне нормування, соціальне  регулювання та соціальне планування.

     Методи  соціального нормування дають змогу впорядкувати соціальні відносини між колективами і певними працівниками введення різних соціальних, моральних, етичних норм, які включають правила внутрішнього розпорядку, статути громадських організацій, кодекс робочої честі, правила виробничого етикету, форми дисциплінованих дій.

     Соціально-політичні  методи являють собою сукупність методів і способів формування ідейної  впевненості, гуманістичної моралі, патріотичної активності мас до соціально-політичних методів відносяться політична  пропаганда і агітація, політичне виховання трудящих, контроль за діяльністю адміністрації.

     Методи  соціального регулювання використовують для впорядкування і гармонізації соціальних відносин шляхом виявлення  і регулювання інтересів і  цілей різних колективів, груп та осіб. Це статути громадських орагнізацій, угоди, взаємні зобов’язання, системи добору, розподілу і почерговості задоволення соціальних потреб і інтересів.

     Методи  соціального почину, новаторства  призначені для формування і підтримки  в групі найбільш прогресивних соціальних норм, інтересів, потреб, тенденцій соціального розвитку.

     Це  економічне змагання, обмін досвідом, почин і новаторство, критика і самокритика, посвячення в працівники, організація різноманітних святкових зборів тощо.

     Психологічні  методи управління спрямовані на регулювання стосунків між людьми шляхом створення оптимального психологічного клімату в колективі.

     До  психологічних належать методи комплектування малих груп, гуманізація праці, психологічного впливу, професійного добору і навчання.

     Конкретні соціально-психологічні методи управління використовують на основі збирання соціальної інформації шляхом інтерв’ювання, анкетування. Вивчення документів, структурних карт, спостереження і самоспостереження та аналізу цієї інформації.

     У зв’язку з тим, що зміна соціальних параметрів колективів відбувається під впливом факторів, тривалого характеру дій, особливого значення в цьому процесі набуває соціальне прогнозування і планування.

     До  методів соціального прогнозування  належать прогнозування за передісторією, функціонально-динамічне прогнозування, методи хронологічних спектрів схожості та аналогії, експертних оцінок, науково-художнього опису.

     Соціальне планування включає методи планування за історикологічним критерієм, агрегування  показників, диференційоване планування.

     Механізм  використання соціально-психологічних  методів повинен бути побудований  таким чином, щоб у процесі  соціального управління забезпечувалася  можливість обліку інтересів суспільства, групи та окремих осіб, його мотивація.

     Ефективність  кожного методу великою мірою залежить від комплексості використання їх та володіння технологією і технікою управління (табл. 1). 

     Таблиця 1 - Порівняльна схема методів  управління за їх мотиваційними характеристиками

 
 
 
 
 
 
 
 

Історія психології управління.

     Психологічні  дослідження почалися з 19 сторіччі. У першу чергу вивчалася рухова діяльність людини.

Еволюція  розвитку економічної  психології почався з вивчення механічних систем людина-машина з питань психічних явищ. який регулюють рухову активність робітника.

Виниклі проблеми зі спеціалізацією праці призвели до появи психології праці, що вивчала особистість у взаємодії з засобами і предметами праці. Подальша криза підвищення ефективності призвела до появи соціальної психології праці, що вивчала неформальні взаємовідносини в колективі.

Подальші  удосконалення й ускладнення  механізмів призвело до появи економічної  психології виробництва.

В даний  час існує психологія управління як сукупність досягнень таких психологічних галузей як психологія особистості, соціальна психологія, психологія праці, інженерна психологія, психологія бізнесу й ін.

Аналіз  світових соціально-економічних процесів із невблаганною логікою дає зрозуміти, що проблеми сучасного управління вже  не вирішуються на основі жорстко  диференційованих дисциплінарних підходів, що старий стиль управління вже не дає навіть задовільних результатів.

Парадигма, що іде в минуле, (модель) керування  домінувала декілька сотень років. Її основу складала впевненість у тому, що для розуміння динаміки поведінки  будь-якої складної системи достатньо вивчити властивості її частин. Нова парадигма потребує розуміння окремих елементів на основі аналізу динаміки системи в цілому.

Традиційна  модель управління увагу менеджера  націлювала майже винятково на економічні цілі. Нова модель, відображаючи інтеграцію економічних і соціальних процесів, ставить у фокус уваги, вводить у коло цілей менеджера і соціальні задачі - забезпечення зайнятості, гуманизацію умов праці, розширення участі в управлінні й інше.

Колишня система мислення оперувала принципами необмеженого росту, що розумівся в чисто кількісних термінах - як максимізаця прибутку і збільшення валового національного продукту. Нова система мислення оперує поняттям "рівновага", тобто такого стану суспільства, при якому задоволення нинішніх потреб не повинно зменшувати шанси майбутніх поколінь на гідне життя. Менеджер, що діє в рамках нової концепції мислення, буде досліджувати вплив будь-яких дій із погляду їхніх наслідків для стану рівноваги. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок.

     Психологія управління - це галузь психологічної науки, що вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності.

Психологія  управління як наука надає психологічні знання, що застосовуються при вирішенні  проблеми управління діяльністю трудового  колективу.

     Особистість працівника вивчається низкою психологічних дисциплін, таких як загальна психологія, психологія праці, інженерна психологія. Водночас робоча група або трудовий колектив вивчається соціальною і педагогічною психологією.

     Відмінну  рису психології управління складає  те, що її об'єктом є організована діяльність людей. Організована діяльність - це непросто спільна діяльність людей, об'єднаних загальними інтересами або цілями, симпатіями або цінностями, це діяльність людей, об'єднаних в одну організацію, що підпорядковуються правилам і нормам цієї організації і виконуючих задану їм спільну роботу відповідно до  економічними, технологічними, правовими, організаційними і корпоративними вимогами.

     Правила, норми і вимоги організації припускають  і породжують особливі психологічні відносини між людьми, що існують тільки в організації, - це управлінські відносини.

     Соціально-психологічні відносини виступають як взаємовідносини  людей, опосередковані цілями, задачами і цінностями спільної діяльності, тобто її реальним змістом. Управлінські відносини складають організовану спільну діяльність, роблять її організованою. Інакше кажучи, це не відношення в зв'язку з діяльністю, а відношення, що утворять спільну діяльність.

     У соціальній психології окремий працівник  виступає як частина, як елемент цілого, тобто соціальної групи, поза котрою його поведінка не може бути понята.

     У психології управління й окремий  працівник, і соціальна група, і  колектив виступають у контексті  організації, у якій вони входять  і без котрої їхній аналіз у  плані управління виявляється неповним.

     У психології управління, на відміну  від психології праці, наприклад, актуальна  не проблема відповідності працівника його професії, не проблема фахового добору і фахової орієнтації, а проблема відповідності робітника організації, проблема добору людей в організацію і їхні орієнтації у відношенні особливостей даної організації.

     У психології управління, на відміну  від соціальної психології праці, об'єктом  вивчення стають не просто відносини  людей у колективі або соціальній групі, а відносини людей в організації, тобто в умовах, коли дії кожного учасника спільної діяльності задані, продиктовані, підпорядковані загальному порядку робіт, коли учасники пов'язані один з одним не просто взаємною залежністю і взаємною відповідальністю, але і відповідальністю перед законом. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Використана література:

1. Виноградський  М.Д. Організація праці менеджера  :  навч.  посібн. [для студ.  екон. вузів] / М.Д. Виноградський,  А.М. Виноградська,  О.М. Шканова. – К. : Вид-во  "Кондор", 2003. – 414 с.

2. Кузьмін  О.Є. Керівництво організацією :  навч.  посібн. /  О.Є.  Кузьмін,  Н.Т.  Мала, О.Г. Мельник, І.С.  Процик. – Львів : Вид-во НУ "Львівська  політехніка", 2008. – 244 с. 

3. Мала  Н.Т. Управлінські рішення:  класифікація та процес прийняття /  Н.Т.  Мала // Вісник Національного університету  "Львівська політехніка". –  Сер.:  Менеджмент та підприємництво в Україні:  етапи становлення і проблеми розвитку. –  Львів :  Вид-во НУ "Львівська політехніка", 2007. – № 605. – С. 20-24.

4. Моделі  і методи прийняття рішень  в аналізі та аудиті : навч. посібн. / за ред. д-р екон. наук, проф. Ф.Ф.  Бутинця, канд. екон. наук, доц. М.М.  Шигун. – Житомир : Вид-во ЖДТУ,

2004. –  352 с. 

5. Орбан-Лембрик  Л.Е. Психологія управління : навч. посібн. / Л.Е. Орбан-Лембрик. –  К. : Академвидав, 2003. – 568 с. 

6. Яцура  В.В. Основи менеджменту :  навч.  посібн. / В.В. Яцура, Б.І. Мицик.  – Львів : Вид-во "Літопис", 2000. – 157 с.