Предмет, методи, історія психології управління

     Зміст:

Вступ...............................................................................................................3

1. Предмета психології управління..............................................................5

2. Методи психології управління.................................................................10

3. Історія психології управління..................................................................14

Висновок........................................................................................................16

Використана література................................................................................18 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Психологія  управління є відносно молодою галуззю  наукових знань. Її зародження припало  на початок XX ст. і засвідчило зрілість суспільних (передусім психології) та економічних наук. Воно стало результатом управлінської практики, психологічних спостережень та узагальнень за розвитком і наслідками управління. Психологія управління — галузь психології, яка продукує психологічні знання про управлінську діяльність. Зародившись на перехресті психологічних дисциплін, психологія управління функціонує і розвивається у нерозривному зв'язку як із багатьма суспільними науками (філософія, соціологія, політологія, педагогіка та ін.), так і з тими, що сфокусовані на проблемах управління виробництвом, підприємницькою та бізнесовою діяльністю. Особливу цінність для психології управління мають положення загальної психології, що стосуються характеру, здібностей, функціонування психічних процесів людини. Психологія управління формувалася під впливом економіки, наукового управління, кібернетики, соціології, психології праці, соціальної психології. Предмет психології управління — психологічні закономірності управлінської діяльності, сукупність психічних явищ і відносин в організації. Об'єкт психології управління — організована (індивідуальна і спільна) діяльність об'єднаних спільними інтересами і цілями, симпатіями і цінностями людей, підпорядкованих правилам і нормам організації. Традиційно психологія управління зосереджується на доборі, комплектуванні управлінських команд, забезпеченні їх психологічної сумісності, на підготовці спеціалістів, здатних до лідерства та оптимізації службових і міжособистісних відносин, використання наукових рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності управлінської діяльності. Психологія управління — результат взаємодії двох тісно пов'язаних між собою протилежних процесів: диференціації (поділ психології управління на складові) та інтеграції її з іншими (не лише психологічними) галузями знання. Методологічні засади психології управління базуються на філософському підході до аналізу явищ дійсності. Курс «Психологія управління» рекомендовано як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Предмета  психології управління

     Психологія  управління відносно молода галузь психології, її становлення відбувалося за умов значного розвитку суспільних і економічних  наук. Основи психології управління формувалися  під впливом економіки, наукового управління, кібернетики, соціології, психології праці, соціальної психології. При цьому кожна із дисциплін зробила свій внесок у розвиток психології управління, формулювання її завдань і предмета. 
 

     На  різних етапах розвитку психології управління в її предмет включали наступні аспекти:

• соціально-психологічні питання виробничих груп і колективів,
• психологічні особливості діяльності керівника,
• психологічні проблеми добору керівних кадрів,
• психолого-педагогічні особливості їх підготовки і перепідготовки;
• функціонально-структурний аналіз управлінської діяльності,
• соціально-психологічний аналіз виробничих і управлінських колективів, психологічні проблеми взаємовідносин в колективі;
• сукупність психічних явищ і відносин в організації (психологічні чинники ефективної діяльності керівників, психологічні особливості прийняття індивідуальних і групових рішень, психологічні проблеми лідерства тощо).

   Варіативність розуміння предмета психології управління пояснюється, з одного боку, тим, що він є явищем змінним, яке постійно перебуває під впливом конкретних наукових, історичних, соціально-економічних, психологічних процесів, пов'язаних із інтелектуалізацією праці, підвищенням професійного і освітнього рівня працівників, ростом матеріальних і духовних потреб тощо, а з другого, - наявністю різних підходів у визначенні предмета психології управління. На думку зарубіжних вчених, у 70-х роках двадцятого століття відбулася революція в управлінні, яка спричинила розширення сфери управління як науки за межі економіки і промислових підприємств.

   Управління  стало розглядатися як цілеспрямований  вплив на систему. Воно здійснюється таким чином, щоб система переходила із одного стану в необхідний інший  стан. Виокремилися умови, що сприяють ефективному функціонуанню будь-якої системи управління: система, що піддається управлінню, повинна бути наділена здатністю переходити в різні стани, змінювати свої властивості; система управління повинна мати реальну можливість змінювати стан об'єкта управління (це той, чи ті, ким управляють); управління повинно бути цілеспрямованим, тобто потрібно визначити бажаний майбутній стан керованої системи; система управління повинна мати можливість вибору варіанта рішення, що приймається, із певної кількості варіантів; будь-яка система управління повинна мати реальні ресурси: матеріальні, трудові, інтелектуальні тощо; система, що піддається управлінню, повинна мати інформацію про поточний стан справ (зворотні зв'язки); для того, щоб ефективно і результативно керувати, потрібно систематично оцінювати якість управління. Управління набуло статусу технічного (управління технічними системами - машинами, виробництвом), економічного, соціального, у ході якого регулюються різні відносини між спільнотами людей.

   При всіх відмінностях між системами, загальним для них є факт присутності людини в процесі управління. Особистісний чинник є тою психологічною компонентою, що вносить індивідуальне забарвлення у діяльність. Зміни в управлінні обумовили зміни нормативних вимог до керівників, до їх технічної компетентності, здатності орієнтуватися у зростаючих інформаційних потоках, вміння використовувати засоби ділового спілкування, створювати працездатні колективи з людей, що дотримуються різних принципів і цінностей. Керівник став розглядатися як особистість, яка повинна впливати на ефективність використання всіх природних і суспільних ресурсів, здійснювати перспективне і поточне планування, підвищувати культуру праці, регулювати взаємовідносини в колективі та багато іншого.

   Названі особливості зумовили розвиток психології управління, яка характеризувалася вченими з різних позицій. Згідно з першим підходом психологія управління - це розширення розуміння інженерної психології за рахунок соціотехнічних систем. Це інженерно-психологічний підхід у визначенні предмета психології управління, основним постулатом якого була відсутність принципових відмінностей між діяльністю оператора і діяльністю керівника. Тим самим відкидалася якісна своєрідність особистості та групи людей як об'єктів управління. Представники даного напрямку в предмет психології управління включали наступні аспекти: психологічні особливості процесів переробки й генерування інформації, структури та елементів управлінської діяльності, організації управлінської праці.

   З позицій іншого підходу - соціально-психологічного - предметом психології управління вважаються соціально-психологічні особливості діяльності керівника, що вступає у взаємодію із соціальним оточенням, пошук стійких рис керівників, що проявляються у способах взаємодії з підлеглими і визначають ефективність керівництва. Тут, власне, йдеться про актуалізацію психологічної своєрідності особистості та групи в системі управління і недостатньо звертається уваги на загальні закономірності управлінської діяльності.

   Подальший розвиток психології управління як самостійної наукової дисципліни пов'язаний з визначенням її предмета як індивідуальної та спільної управлінської діяльності керівників /А. Китов, А.Філіпов/. На думку Ф. Генова, предметом психології управління є вивчення психіки людини, психологічних характеристик управлінської діяльності керівника, аналіз якостей, котрі необхідні для успішного здійснення названої діяльності.

   Сучасний  етап розвитку суспільства і самої  психології управління вимагає певної конкретизації й уточнення такого розуміння її предмета. Особливість психології управління полягає в тому, що її об'єктом є організована (індивідуальна і спільна) діяльність людей, об'єднаних загальними інтересами і цілями, симпатіями і цінностями, підпорядкованих правилам і нормам організації, людей, що виконують спільну роботу у відповідності із економічними, соціальними, технологічними, корпоративними, правовими та організаційними вимогами. Норми, правила і вимоги, що склалися в організації, породжують особливі психологічні відносини між людьми - управлінські відносини, що утворюють спільну діяльність.

   Саме  тому в сферу психології управління входить вивчення психологічних  особливостей діяльності керівника, або  групи керівників, формування програми діяльності підлеглих, спрямованої  на зміну станів керованого об'єкта в заданому напрямку. Таким чином, об'єкт вивчення психології управління складають люди, що у фінансовому і юридичному відношенні входять в самостійні організації, їх стосунки в організації, де учасники об'єднані загальним порядком, пов'язані один з одним сукупністю аспектів відповідальності - моральної, матеріальної, соціальної, психологічної, правової.

   Отже, психологія управління - це галузь психології, яка вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності. Як наука психологія управління продукує психологічні знання, що застосовуються при вирішенні проблеми управління діяльністю організації. Вона охоплює наступне коло завдань та проблем психологічні особливості управлінської діяльності (функціональний зміст управлінської діяльності, чинники, що впливають на її ефективність, мотивація управлінської праці); психологічні аспекти управління у сфері виробництва, бізнесу, освіти, науки, культури, спорту тощо; психологічні особливості діяльності керівника (стилі управління, психологічні якості керівника, мотиваційна сфера особистості керівника, психологічні показники ефективності управлінського розвитку керівника, попередження професійної управлінської деформації й регресивного особистісного розвитку керівника); співвідношення «індивідуального» і «групового» в психології управління; психологія кадрової політики в управлінні (психологічні основи добору та навчання управлінських кадрів); психологія вирішення управлінських завдань (психологія прийняття управлінських рішень); соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності; психологічні особливості створення іміджу організації та керівника. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Методи  психології управління

     Економічні  та організаційно-розпорядчі методи управління спрямовані в основному на виробничо-господарську діяльність організацій і підприємств. Однак, як уже підкреслювалося, організація чи підприємство виступає в суспільстві не тільки як виробничо-економічна ланка, а й як соціальний фактор. У зв'язку з цим менеджер повинен володіти соціально-психологічними методами управління.

     Під соціально-психологічними методами управління розуміють систему засобів і  важелів впливу на соціально-психологічний  клімат у колективі, на трудову і  соціальну активність колективу  і його окремих працівників. Методи соціального управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі задоволенням соціальних потреб працівників — розвитку особистості, соціального захисту та ін.

     Без вирішення соціально-психологічних питань не можна досягти найбільш ефективного розвитку організації, а отже, і відповідних соціальних груп.

     Для вирішення цих проблем застосовують соціально-психологічні методи управління. Їх поділяють на:

     - Соціальні плани.

     - Моральні стимули.

     - Методи формування груп та  соціально-психологічного клімату  в групі.

     Усі методи соціального управління взаємопов’язані  між собою і їх поділ на групи  є достатньо умовним. Вплив соціальних планів здійснюється шляхом створення  умов праці, забезпечення відпочинку, організації побуту, медичного обслуговування тощо.

     Моральні  стимули впливають через нагородження орденами, медалями, грамотами, присвоєння звань тощо. Методи формування груп та соціально-психологічного клімату  в них забезпечують вплив на засадах добору його членів за характером, стажем, національністю; також це призначення керівника, вибір стилю керівництва, розташування кадрів на робочих місцях.

     Соціально-психологічні методи управління посідають важливе  місце в процесі управління, яке  визначається роллю колективу в задоволенні потреб людини. Це конкретні способи і прийоми впливу на процеси, які відбуваються всередині нього.

     Мета  соціально-психологічних методів  – забезпечити всезростаючі соціальні  потреби людини, її всебічний гармонійний  розвиток і підвищення на цій основі трудової активності та ефективної діяльності колективів.