Порушення харчової поведінкі

     Патологічна обжерливість є вираженням підвищеного  відчуття голоду і/або зменшенням відчуття насичення. їда для багатьох осіб, що страждають на ожиріння і розлади дозрівання в препубер-татному і пубертатному віці, служить захистом від відчуття втрати, особливо при депресивних переживаннях або розладах. При цьому неможливість подолання втрати об'єкта замінюється пошуком замінника об'єкта, яким стає їжа, що задовольняє і заспокоює пацієнта. Він відчуває себе душевно урівноваженим, інколи навіть стає ейфорійним (Freyberger Н., 1999). Страждаючі ожирінням часто заперечують як факт підвищеного апетиту, так і об'єктивну важкість своєї зайвої маси і диспластичності та нерідко переконують себе і оточуючих в необхідності «трохи поїсти» [3].

     Ґрунтуючись на діагностичних критеріях DSM-IV (1994) розладів харчової поведінки, CarlosA.J., CoutinchoW., PovoaL.C. (1995) підкреслюють важливість діагностики порушень харчової поведінки, пов'язаних з об'їданням в психіатричній і ендокринологічній практиці з метою включення даних пацієнтів в програми по зниженню ваги. Автори відзначають, що пацієнти цієї групи відрізняються наявністю меншої психопатологічної симптоматики в порівнянні з нервовою булімією. 

     5. Розлад «Binge-Eating». Гіперфагічна реакція на стрес (ГФРС)

     За  класифікацією DSM-IV цей розлад класифікується як «розлад «Binge-Eating» («переїдання»).

     Дослідницькі  критерії для розладу «Binge-Eating» по DSM-IV (1996):

     1. «Напади обжерливості», що неодноразово  повторюються, при втраті контролю над харчовою поведінкою.

     2. Ці напади відповідають принаймні  трьом з перелічених критеріїв:

     - значно більш прискорене вживання їжі, чим зазвичай; вживання їжі продовжується до тих пір, поки не з'явиться неприємне відчуття перенасичення;

     - поглинання великої кількості їжі без відчуття голоду;

     - вживання їжі наодинці через відчуття збентеження або сорому;

     - після «нападу обжерливості» пацієнтки переживають почуття відрази до себе, докори сумління або депресію.

     3. Яскраво виражений «тягар страждання»  через напади обжерливості.

     4. Напади трапляються в середньому  двічі на тиждень (мінімум) упродовж шести місяців.

     5. Після таких епізодів патологічного  об'їдання компенсаторні заходи  по встановленню контролю над  масою тіла (наприклад, за рахунок викликання блювоти) слідують нерегулярно. Відсутні ознаки нервової анорексії і нервової булімії.

     Для розладів цього типу характерне те, що пацієнтки страждають від «нападів обжерливості» без наявності решти критеріїв нервової булімії, що постійно повторюються. До ухвалення і публікації діагностичних критеріїв DSM-IV ці порушення були описані в англомовній літературі як «non-purgingbulimia» («не послаблююча» булімія) або «compulsiveovereating* (компульсивне об'їдання).

     У МКБ-10 виділяють також пласт порушень харчової поведінки у вигляді об'їдання, пов'язаного з іншими психологічними розладами (F-50.4), що включає об'їдання, яке призводить до огрядності, як реакцію на дистресс. «Реактивна огрядність» може слідувати за втратою близьких і нещасними випадками у сфері значущих стосунків, особливо у схильних до надлишкової ваги осіб.

     ГФРС  відрізняється від булімії тим, що хворі не викликають блювоту після  їди.

     Т.Г. Вознесенская зі співавт. (1987), досліджуючи  групу хворих на ожиріння без ознак ураження ЦНС, акцентують увагу на так званій гіперфагічній реакції на стрес (ГФРС) за MeyerJ.E. (1977). Об'їдання, що виникає в стресових умовах у цих пацієнтів, є формою психологічного захисту і, в той же час, основним механізмом збільшення маси тіла. ГФРС є примітивною, дезадап-тивною і соціально незасуджуваною формою захисту від стресу. У анамнезі пацієнтів із ГФРС відмічається певна навченість гіперфа-гічному засобу реагування на стресову ситуацію в дитячому віці. У пізніших роботах з цієї проблеми (Коростьілева И.С. зі співавт., 1994) стверджується, що ГФРС є патогенним чинником у порушенні адаптивної взаємодії з дійсністю, оскільки становлення її значною мірою блокує розвиток тонших способів зняття емоційної напруги. Цей напрям підтримується роботами з вивчення системи ендорфінів. Л.А. Берестов (1983) гіпотетично передбачає, що викид ендогенних опіатів у відповідь на іду може стати звичною розрішаючою реакцією стресу, компенсація зниження емоційного фону може відбуватися за рахунок зміни харчової поведінки. 

     Висновки

     При аналізі літературних першоджерел звертає на себе увагу, насамперед, те, що якщо медична складова всіх чотирьох досліджуваних нами видів патології описана повно і добре структурована (є чіткі класифікації, описана симптоматика на всіх стадіях хворобливого процесу, наведені показники клінічних аналізів, розроблені критерії диференційного діагнозу, схеми стаціонарного і амбулаторного лікування), то психологічна феноменологія не дає цілісної картини. Сукупність феноменів виглядає, швидше, як безліч незалежних порушень, що приписуються хворим за принципом «колекції», за якої не є видимою єдина модель їх взаємозв'язку, відсутні спільні функціональні ланки, практично не виділені психологічні патологічні стигмати, які були б дефінітивними для діагностики різних форм ПХП.

     Особистісні особливості, сімейний і соціальний фон, особливості міжособистісного спілкування описуються в більшості випадків на момент розгорненої клінічної картини захворювання, в преморбіді та на ініціальній стадії вони представлені тільки з анамнестичних даних. Більше того, незважаючи на особливу важливість підліткового віку, в якому анорексія і булімія найчастіше починаються, а психогенне ожиріння (навіть якщо воно виникло набагато раніше) набуває особливо драматичних рис, особистісні особливості підлітка з порушенням харчової поведінки також описані, в більшості своїй, на основі анамнезу (що особливо впадає в очі, коли автор, описуючи підлітка, згадує, наприклад, як психотравматичну «ситуацію розставання з чоловіком») або на момент яскраво вираженої стадії захворювання. Відповідно, відсутня і цілісна психологічна програма превенції, даються лише спільні розрізнені рекомендації.

     І останнє. Незважаючи на те, що більшість  авторів констатують позитивний вплив шкільної адаптації — успіхів у навчанні, нормальному міжособистісному спілкуванні з однокласниками і вчителями — на прогноз лікування та одужання, дослідження проблеми шкільної адаптації підлітків з ПХП практично відсутні. 

     Список  використаних джерел

     1. Аньїкина А.В. Адаптациярусскоязьічнойверсииопросника «Мьісли и паттерньїповедения» для лиц, страдающихожи-рением / А.В. Аньїкина, Т.А. Ребеко // Психологический журнал. - Том ЗО. - №1. - 2009. - С. 106-118.

     2. Бьілкина Н.Д. Развитиезарубежньїхпсихосоматическихте-орий (аналитическийобзор) // Психологическийжлфнал. — Том 18. - №2. - 1997. - С. 149-161.

     3. Исаев Д.Н. Змоциональньїйстресе, психосоматические и со-матопсихическиерасетройства  у детей. — СПб.: Речь, 2005. —  400 с.

     4. Коркина М.В. Нервнаяанорексия / М.В.  Коркина, М.А. Ци-вилько, В.В. Марилов. - М., 1986. - 176 с.

     5. Матвеев А.А. Репрезентацияамоций  у больньїхнервнойбу-лимией // Вестн.  Моск. ун-та. - №4. - 2008. - С. 38-53. -(Сер. 14. —  Психология)

     6. Метаболический синдром / Под  ред. Г.Е. Ройтберга. - М.: Медпресс-информ, 2007.

     7. Соколова Е.Т. Самосознание и самооценка при аномалияхличности./ ЕленаТеодоровна Соколова. — М.: Изд-во МГУ, 1989. - 215 с.

     8. Старшенбаум Г.В. Психосоматика  и психотерапия: исцеле-ние души  и тела./ ГеннадийВладимировичСтаршенбаум.  — М.: Изд-воИнститутапсихотерапии, 2005. — 496 с.