Поняття і природа відчуттів

1.5. Види відчуття

Сенсорна чутливість дуже різноманітна. Перелічити всі  сенсорні процеси, які притаманні людині та тварині, немодливо.                                                                                                                               С. Яворський, викладач Києво-Могилянської академї, вважав, що будь-яке людське пізнання залежить від відчуття, що поділяються на зовнішні – зір, слух, нюх, дотик, самк – і внутрішні – уявлення, фантазія, оцінка, пам’ятсон. Очедно, під внутрішніми учений мав на увазі ті образи, які осіли в нашій пам’яті внаслідок відчуттів.                                                                                 Англійський фізіолог Чарльз-Скот Шерінгтон (1857-1952) запропонував всі аналізатори в три системи і виділити три види відчуттів: екстероцептивні, інтероцептивні, пропріоцептивні.

Залежно від  якості подразників, що діють на аналізатори, відчуття поділяють на:

• Екстероцептивні вічуття (лат. exter – зовнішній і receptor – що, що сприймає) – відчуття, що відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу і мають рецептори, розміщені на поверхні тіла. До них належать зорові, слухові, смакові, нюхові, дотикі та інші відчуття. За способи подразнення рецептора та їх поділяються на контрактні ( дотикові, смакові й больові ) й дистантні (зорові, слухові, нюхові).
• Інтероцептивні відчуття (лат. interior – внутрішній) – відчуття, що мають рецептори,розміщені у внутрішеіх органах (серці, шлунку, печінці тощо) і тканинах тіла та відображають їх стан. До них належать органічні відчуття(спраги, голоду, неспокою, напруженості).
• Пропріоцептивні відчуття (лат. proprius – власний і receptor – той, що сприймає) – відчцття, відчцття, що дають інформацію про рух і положення людського тіла в просторі. Їх рецептори розміщенні в м’язах і суглобах. До них відносять кінестетичні та статичні відчуття.

Такий поділ  відчуттів на види є нечітким, бо деякі відчуття можна водночас віднести до двох груп. У межах кожного з цих видів відчуття поділяються на різновиди залежно від аналізаторів та адекватних їм подразників.                                                                                                        Адекватними називають подразники, які у звичайних умовах збуджують його (наприклад, світло для ока, запах для носа). Неадекватними є подразники, до сприймання яких орган не пристосований і які у звичайних умовах не збуджують його (наприклад, запах для ока). Залежно від аналізаторів виділяють зорові, слухові , нюхові, смакові, дотикові, температурні, больові, кінестетичні, статичні, органічні та вібраційні відчуття.Є ще група відчуттів, які можуть бути і зовнішніми, і внутрішніми: больові, температурні.                                                                                 Відчуття - психічний процес відображення окремих елементарних властивостей дійсності, що безпосередньо впливають на наші органи почуттів. 
На відчуттях засновані більш складні пізнавальні процеси: сприйняття, представлення, пам'ять, мислення, уява. Відчуття виявляються як би "воротами" нашого пізнання. 
Відчуттями зветься найпростіший, далі не розкладений психічний процес. Наприклад, якщо говорити про відчуття кольору, ми маємо на увазі однорідний колір, відволікаючись від величини і форми предмета. 
Відчуття - це чутливість до фізичних і хімічних властивостей середовища. 
Сприйняття і представлення, які виникли на основі відчуттів є й у тварин, і в людини. Однак відчуття людини відрізняються від відчуттів тварин. Відчуття людини опосередковані її знаннями, тобто суспільно-історичним досвідом людства. Виражаючи ті чи інші властивості речей та явищ у слові ("червоний", "холодний"), ми тим самим здійснюємо елементарні узагальнення цих властивостей. Відчуття людини зв'язані з його знаннями, які узагальнені досвідом індивіда. 
У відчуттях відбиваються об'єктивні якості явищ (колір, запах, температура, смак і ін.), їхня інтенсивність (наприклад, більш висока чи більш низька температура) і тривалість. Відчуття людини так само взаємозалежні, як взаємозалежні різні властивості дійсності. 
Відчуття - перетворення енергії зовнішнього впливу в акт свідомості. 
Вони забезпечують почуттєву основу психічної діяльності, надають сенсорний матеріал для побудови психічних образів. 
Нейрофізіологічні основи відчуттів. Окремі властивості предметів і явищ, що роблять вплив на наші органи почуттів, є подразниками, а процес цього впливу - роздратуванням. 
Нервовий процес, що виник у результаті роздратування, є збудженням. 
Органи почуттів, одержуючи вплив від подразників, перетворюють енергію зовнішнього роздратування у нервовий імпульс. 
Кожен орган почуттів (око, вухо, чуттєві клітки шкіри, смакові сосочки язика) спеціалізований на прийомі і переробці різних специфічних зовнішніх впливів. 
Основною частиною будь-якого органа почуттів є закінченням нервів що почувають. Звуться вони рецепторами (від лат. "recipere" - приймати). 
Від рецептора нервовий імпульс, який виник у ньому, по доцентрових (афферентних; від лат. "afferentis" - приносити) нервових шляхах попадає у відповідні ділянки мозку. 
Рецептори, що проводять нервові шляхи і відповідають ділянці в кори головного мозку є аналізаторами. Для виникнення відчуття необхідна робота всього аналізатора в цілому, отже, не можна сказати, що зорові відчуття виникають в оці. Тільки аналіз нервового імпульсу, що надходить від ока у відповідні ділянки кори головного мозку (потилична частина), приводить до виникнення зорового відчуття. 
Діяльність аналізаторів умовно-рефлекторна. Сформований у корі головного мозку нервовий імпульс по центрових (ефферентних (від лат. "efferentis" - що виносить) нервових шляхах, надходячи на рухові чи секреторні механізми, приведе до тієї чи іншої відповідної реакції, викликає відповідне настроювання чутливості рецептора. Мозок, який одержує зворотний сигнал про діяльність рецептора, безупинно регулює його роботу. 
Органи почуттів нерозривно зв'язані з органами руху. Наприклад, у процесі зорових відчуттів око робить безупинні рухи, як би обмацуючи предмет. Нерухоме око практично сліпе. 
Таким чином, процес відчуттів - це не одноактне пасивне відображення тієї чи іншої властивості, а активний процес, складна діяльність аналізаторів, що має визначену структуру. Діяльність різних аналізаторів взаємозалежна. Сукупність всіх аналізаторів є сенсорною сферою психіки людини. 
Відчуття не тільки несуть інформацію про окремі властивості явищ і предметів, але і виконують функцію, що активує мозок. (Відомі випадки, коли у хворого залишався діючим лише один орган почуттів - око, та, коли хворий закривав це око, єдиний канал, що зв'язує його з навколишнім світом, він негайно засипав.) 
Класифікація відчуттів. У залежності від розташування рецепторів усі відчуття поділяються на три групи. 
До першої групи відносяться відчуття, що зв'язані з рецепторами, що знаходились на поверхні тіла: зорові, слухові, нюхові, смакові і шкірні відчуття. Це екстерорецептивні відчуття. 
До другої групи відносяться інтерорецептивні відчуття, які зв'язані з рецепторами, що знаходяться у внутрішніх органах. До третьої групи відносяться кінестезичні (рухові) і статичні відчуття, рецептори яких знаходяться в м'язах, зв'язках і сухожиллях - проприорецептивні відчуття (від лат. "proprio" - власний). 
У залежності від модальності аналізатора розрізняються наступні види відчуттів: зорові, слухові, шкірні, нюхові, смакові, кінестезичні, статичні, вібраційні, органічні і болючі. Розрізняються також контактні і дистантні відчуття.

Особливості окремих видів відчуттів 
 
Зорові відчуття - відчуття кольору і світла (перепадів яскравості). 
Для зорових відчуттів необхідний вплив електромагнітних хвиль на зоровий рецептор - сітківку ока. 
Кольори, що відчуваються людиною, поділяються на хроматичні (від гречок. "chroma" - колір) і ахроматичні - безбарвні (чорний, білий і проміжні відтінки сірого кольору). 
У центральній частині сітківки переважають нервові клітини - колбочки, чуттєві до різних зон світлового спектра. Світлові (електромагнітні) промені різної довжини викликають різні колірні відчуття. 
Центральна нервова система людини має здатність класифікувати розподіл світлової енергії, що попадає в око. Колір - це психічне явище, а не властивість електромагнітної енергії, це відчуття людини, яке викликано різною енергією. 
Існує трикомпонентна теорія кольорового зору, згідно якої усі різноманіття колірних відчуттів виникає в нас у результаті роботи лише трьох рецепторів, які сприймають колір - червоного, зеленого і синього (колбочки поділяються на групи цих трьох кольорів). У залежності від ступеня збудження трьох вищевказаних кольорорецепторів виникають різні колірні відчуття.

Якщо всі три  кольорорецептори збуджені в однаковій  мірі, то виникає відчуття білого кольору. 
До різних ділянок спектра наше око має неоднакову чутливість. Чутливість до синього кольору значно менше, ніж до зеленого і жовтого кольорів.Ближче до краю сітківки розташовані нервові закінчення у виді паличок, які пристосовані до відображення періодів яскравості кольору - це інструмент сутінкового зору. 
У сітківці шкірного ока нараховується близько 130 млн. паличок і 7 млн. колбочок. 
В умовах досить яскравого висвітлення в роботу включаються колбочки, апарат паличок виключається. При слабкій освітленості в роботу включаються тільки палички. (Від чого при сутінковому висвітленні ми не розрізняємо хроматичні кольори, тобто колірне фарбування предметів.) 
Зоровий аналізатор має винятково високу чутливість. Для виникнення ледь помітного світлового відчуття досить кількох квантів світлової енергії. 
Корковою частиною зорового аналізатора є 17-е поле потилиці кори головного мозку, що побудована по екранному принципі, тобто різні крапки сітківки мають проекцію в різних крапках кори. 
Відразу маються нервові клітини, що поєднують зорові збудження. Для зорових збуджень характерна деяка інертність. Це є причиною виникнення послідовних образів - збереження сліду світлового роздратування після припинення впливу світлового подразника. ( Від чого ми не зауважуємо перерв між кадрами кінофільму. Вони виявляються заповненими слідами від попереднього кадру.) 
Люди з послабленим апаратом колбочок погано розрізняють хроматичні кольори (цей недолік, описаний англійським фізиком Дальтоном, є дальтонізмом).

Ослаблення роботи апарата паличок затрудняє бачення  предметів у сутінковому висвітленні (цей недолік є курячою сліпотою). 
Різка зміна освітленості знижує зорову чутливість. На великих відстанях найкраще сприймаються чорні об'єкти на жовтому тлі. Колірна однотипність, як і різкі колірні контрасти, стомлює зір. 
Найбільше сприятливо гармонічне сполучення кольорів. Для робочої обстановки краща м'якість тонів, невелика колірна насиченість. 
При розрізненні об'єктів колірна їхня подібність може привести до утруднення їх диференціювання. Предмети одного кольору можуть бути помилково віднесені до однорідної групи об'єктів. 
Для найкращого колірного розрізнення оптимальні об'єкти з кутовий величиною 1-3 град.

                                                      Слухові відчуття 

Звукові хвилі, що діють на слуховий рецептор, являють собою згущення і розрядження повітря в результаті коливання предметів, що видають звуки. Ці коливання концентруються зовнішнім вухом і через слуховий прохід впливають на барабанну перетинку. 
Коливання барабанної перетинки передаються через систему кісточок середнього вуха (ковадло, молоточок і стремінце) у внутрішнє вухо, у якому знаходиться равлик (спіральне кісткове утворення). Равлик заповнений рідиною. У результаті періодичних коливань повітря виникають коливальні рухи рідини в равлику. Ці коливання і впливають на слуховий рецептор - орган Корти. Основною частиною цього органа є мембрана, що складається з 24 тис. волокон. Довжина цих волокон зростає від підстави равлика до вершини. Передбачається, що ці волокна відповідають на зовнішні звукові впливи за принципом резонансу. Резонуюче коливання того чи іншого волокна трансформується в нервовий імпульс, що відповідним чином інтерпретується у скроні кори головного мозку. Слухові відчуття відбивають висоту, силу і тембр звуку. Висота звуку визначається числом коливань джерела звуку в 1 с. (1 коливання в секунду виміряється в Гц). Орган слуху чуттєвий до звуків у межах від 20 до 20 тис. коливань у секунду. 
Але найбільша слухова чутливість лежить у межах 2000 - 3000Гц (це висота звуку, що відповідає лементу зляканої жінки). 
За верхнім порогом звуковий чутливості (тобто понад 20 000 Гц), розташовано ультразвуки. 
 

                                                     Шкірні відчуття

Шкірні відчуття підрозділяються на тактильні (відчуття дотику і тиски), відчуття болю, відчуття тепла й відчуття холоду. 
Кожний з цих видів шкірних відчуттів має свої рецептори. Тактильні відчуття - відчуття дотику. 
Тактильні рецептори найбільш численні на кінчиках пальців і язика. Якщо на спині дві крапки дотику сприймаються роздільно лише на відстані 5 см, то на кінчику пальців і язика вони сприймаються як роздільні на відстані 1 мм. 
У корі головного мозку найбільше широко представлені рецептори пальців рук (це зв'язано зі значенням рук у праці людини). 
Температурні відчуття виникають від роздратування терморецепторів шкіри. Існують окремі рецептори для відчуття тепла і холоду. По поверхні тіла ці рецептори розташовуються нерівномірно, в одних місцях більш, в інших менш. Наприклад, до холоду і болю найбільше чуттєва шкіра спини і шиї, а до гарячого - кінчики пальців та язика. Різні ділянки шкірного покрову мають різну температуру. 
Болючі відчуття викликаються механічними, температурними і хімічними впливами, що досягають інтенсивності, здатної до руйнуванню організму.

Болючі відчуття значною мірою зв'язані з підкірковими центрами, що регулюються корою головного мозку. Вони піддаються до деякої міри гальмування через другу сигнальну систему. 
Властива даній ділянці шкіри температура є фізіологічним нулем. Відчуття тепла чи холоду виникає в залежності від співвідношення температури впливу з постійною температурою даної ділянки шкіри. 
Нюхові відчуття. Нюхові відчуття виникають у результаті роздратування частками пахучих речовин, що знаходяться в повітрі, слизистої оболонки носової порожнини, де знаходяться нюхові клітки. Коркові центри нюхового аналізатора знаходяться в скроневій області. 
Речовини, що дратують нюхові рецептори, проникають у порожнину носоглотки як з боку носа, так і з боку носоглотки. Це дозволяє визначити запах речовини як на відстані, так і той, що знаходиться в роті. 
Запахи впливають на формування відчуття смаку. 
 
                                                       Смакові відчуття

 Усі різноманіття  смакових відчуттів складаються з комбінації чотирьох смаків: гіркого, солоного, кислого і солодкого. 
Смакові відчуття викликаються хімічними речовинами, розчиненими в слині чи у воді. 
Рецепторами смакових відчуттів є нервові закінчення, розташовані на поверхні язика - смакові сосочки. Рецептори смакових відчуттів розташовані на поверхні язика нерівномірно. Окремі ділянки поверхні язика найбільш чуттєві до окремих смакових впливів: кінчик язика чуттєвий до солодкого, задня його частина - до гіркого, а краї - до кислого. Поверхня язика, так саме, як і слизувата оболонка носа, чуттєва до дотиків, тобто бере участь у формуванні тактильних відчутті. 
Коркові центри смакового аналізатора знаходяться в скроневій області. 
У результаті голодування значно підвищується чутливість до солодкого і знижується чутливість до гіркого і кислого. 
Кінестезичні, чи рухові, відчуття - м'язові відчуття (від гречок. "kineo" - рух). 
У трудових процесах найбільш істотні відчуття, які зв'язані з рухом руки. Особливу роль при цьому грає великий палець руки, що, протиставляючи іншим пальцям, утворює як би крапку відліку (при сприйнятті величини і форми відчутних предметів). Дотик - це комплексне сприйняття, що складається зі сполучення рухових і тактильних відчуттів. Особливо важливу роль грають рухові відчуття при формуванні образів і в мовній діяльності. Корковими центрами рухового аналізатора є області передньої центральної звивини. 
При здійсненні рухів у цю область кори надходять імпульси, які сигналізують про швидкість рухів і напругу м'язів. 
Рухові відчуття людини дуже точні, на їхній основі здійснюється постійна нервова регуляція м'язів у кожен момент здійснення рухів. Якщо рухові рецептори порушуються, то людина не може здійснити рух без зорового контролю. 
Статичні відчуття - відчуття положення тіла і простору відносно напрямку сили ваги, відчуття рівноваги. Рецептори цих відчуттів знаходяться у внутрішнім вусі. 

1. Пам'ять, її види та закономірності. 
    
   Пам'ять - це психофізіологічний процес, що виконує функції: а) запам'ятання; б) збереження; в) відтворення; г) забування досвіду особистості.Процеси пам'яті називають мнемічними. (Мнемозина - богиня пам'яті). 
   Є кілька класифікацій пам'яті. 
   І. За характером психічної активності. 
   Моторна (рухова) - це запам'ятання, збереження і відтворення рухів та їх систем.Ознакою доброї рухової пам'яті є фізична спритність, танці, спортивна тощо. 
   Емоційна - пам'ять на пережиті почуття. Давні події переживаються, як раніше. 
   Образна - залежно від аналізатора - зорова, слухова, тактильна, нюхова, смакова. 
   Ейдетична вид образної пам'яті - надзвичайно точне образне відтворення предмета при його відсутності (властива підліткам, людям, які ізольовані тривалий час). 
   Словесно-логічна - думки, втілені у форму мови (осмислене запам'ятання) 
   ІІ. За характером мети діяльності. 
   Довільна, мимовільна, після довільна. 
   Кожній людині притаманні всі названі види пам'яті, але, звичайно, домінує один: у художника - образна, у лектора - словесно-логічна, в актора - емоційна, у спортсмена - рухова. У процесі навчання важливо об'єднати всі ці види. 
   Сучасні психологи виділяють 3 види пам'яті щодо часу, протягом якого зберігається інформація (за тривалістю утримання інформації). 
   Це довгочасна - найбільш поширений засіб збереження інформації (тобто на тривалий період). Короткочасна - це ніби відлуння тільки що сприйнятого. Її образи на диво близькі до оригіналу. При сильних сторонніх подразниках вони швидко зникають. Не залишаючи сліду. Якщо умови сприятливі, то образи короткочасної пам'яті закріплюються і стають надбанням довгочасної пам'яті.

2. Специфіка оперативної пам'яті полягає в тому, що вона обслуговує тільки певні дії, які використовуються і стають непотрібними. ( В задачі на 3 дії нам найважливішим є останній результат, а 2 проміжних в підсумку вже не відіграє ніякої ролі.

3. Це, за твердженням  дослідників - ділова пам'ять. 
   Відповідно до мети запам'ятання виділяють: (за характером мети діяльності) мимовільну - інформація запам'ятовується без спеціально поставленої мети; 
   Довільну - поставлена мета, треба докласти зусиль, щоб запам’ятати. 
    
                                             Висновки

Отже, під відчуттям  розуміють відображення окремих  властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливові на органи чуття і збудженні нервових центрів кори головного мозку. За своїми фізіологічними механізмами відчуття є цілісним рефлексом, що об'єднує прямими і зворотними зв'язками периферійні і центральні відділи аналізатора.