Зміст
- Вступ
- 1.
Поняття і природа відчуттів
- 2.
Значення сенсорних
систем для організму
людини
- Види
відчуттів
- Висновки
- Список
використаних джерел
Вступ
Відчуття
вважаються найпростішими з усіх психічних
явищ. Вони є продуктом переробки центральною
нервовою системою значущих подразників,
що виникають у внутрішньому або зовнішньому
середовищі, який усвідомлюється, суб'єктивно
уявляється в голові людини або не усвідомлюється,
але впливає на її поведінку.
Здатність до відчуттів
є у всіх живих істот, які мають
нервову систему. Що ж до відчуттів, які
усвідомлюються, то вони є лише у живих
істот, що мають головний мозок і кору
головного мозку. Це, зокрема, доводиться
тим, що під час гальмування діяльності
вищих відділів центральної нервової
системи, тимчасового відключення роботи
кори головного мозку природним шляхом
або за допомогою біохімічних препаратів
людина втрачає стан свідомості і разом
із ним здатність мати відчуття, тобто
відчувати, свідомо сприймати світ. Таке
відбувається, наприклад, під наркозом,
під час сну та хворобливих розладах свідомості.
Сенсорний розвиток
- це удосконалення відчуттів, сприймання,
наочних уявлень.
Відчуття - це психічне
відображення властивостей реальності,
яке виникає і функціонує в процесі життя.
Це найпростіша пізнавальна діяльність,
через яку і тварина, і людина отримують
елементарні відомості про зовнішнє середовище
і стани свого організму. Це відчуття світла,
кольору, запаху, смаку, дотику, шуму, вібрації,
рівності або шорсткості, вологи, тепла
чи холоду, болі, положення тіла в просторі
тощо. Це елементарний чуттєвий - сенсорний
образ.
Отже, відчуття
- основа пізнавальної діяльності, умова
психічного розвитку, джерело побудови
адекватного образу.
1.1. Поняття про
відчуття.
Протягом всього
свого життя ми набуваємо досвіду,
пізнаємо навколишній світ. Першу
інформацію про властивості предметів
і явищ довкілля отримуємо за допомогою
відчуттів. Відчуття – це первинний етап
пізнання людиною світу. Наші уявлення
суб’єктивні, оскільки кожен з нас унікальний.
Отже у нас різні смаки, оцінки, відчуття.
Якісні характеристики відчуттів залежить
від багатьох факторів: набутого досвіду,
емоційного стану та самопочуття, діяльності
аналізаторів кожної особистості тощо.
Відчуття – це суб’єктивне відображення
окремих властивостей предметів і явищ
навколишнього світу в корі головного
мозку внаслідок їх безпоснрнднього впливу
на наші органи чуття. Пізнавальний процес
починається з чуттєвого пізнання, яке
є його першим, вихідним етапом: Геракліт
(бл. 544-484 рр. до н. є.) вважав, що очі “ більш
точні свідки, аніж вуха”, тому й основну
роль відводив зору, хоча наголошував,
що споглядаючи, іноді помиляються. Це
пояснюється тим ,що є назовні, на поверхні,
і аж ніяк не проникає в сутність існуючого.
Хоча, на думку Гете,”...хто не довіряє
відчуттям, той дурень і неминуче перетвориться
на споглядача, відчуття не одурюють, одурюють
судження”.
Французький філософ П. Гасенді (1592-1655
рр.) зазначав, що відчуття – це єдине джерело
пізнання. Як же відбувається цей процес?
Відповідь знаходимо у давньогрецьких
філософів Емпедокла (бл. 490-430 рр. до н.
є.) та Анаксагора (бл. 500-бл. 428 рр. до н. є.).
Відчуття виникають внаслідок прямого
контакту органів чуття з об”єктом зовнішнього
світу. До речі, саме це визначення й лягло
в основу трактування феномена, яким ми
користуємося й сьогодні в певній модифікації.
У своєму вченні Анаксагор і Емпедокл
намагалися охарактеризувати властивості
відчуттів. Анаксагор стверджував, що
подібне пізнається через подібне, а Емпедокл,
що протилежне пізнається через протилежне,
різне-через різне. Зір може сприймати
об’єкт лише в межах певних розмірів,
а слух вловлює звуки відповідної висоти
тощо, тобто відчуття мають пороги чутливості.
Значення чутливості оцінювалося належно
впродовж віків. Окремі вчені навіть дещо
перебільшували його. Англійський філософ
Т. Гоббс (1588-1679 рр.) стверджував: “Немає
жодного поняття в людському розумі, яке
б не було породжене первісно, цілком або
частково в органах чуттів”. Англійський
філософ Дж. Локк (1632-1704 рр.) вістоював думку,
щовсі знання ми отримуємо через відчуття.
Від народження душа дитини – “чиста
дошка”, на яку життя наносить свої позначки.
З ними погоджується німецький філософ
В. Лейбніц (1646-1716 рр.). він стверджує, що
нічого немає в розумі, що б не пройшло
раніше через чуття, окрім самого розуму.
Отже, чуттєвє пізнання є надзвичайно
важливим, бо виступає передумовою раціонального
пізнання.
Чуттєвий досвід
– це живлення для нашого мозку.
Відомий дослідник К. Борхгревінік
розповідав, що перебуваючи в Антарктиді,
полярники відчували “сенсорний
голод”. “Нам не вистачало світла,
руху, повітря. Ми мовби старіли на очах
один одного”.Щоб запобігти “сенсорному
голоду”, який відчувають паціенти, перебуваючи
в лікарнях (білі стіни,білі халати, все
довкола сіре), збагачують кольорову гаму
обладнання, інтер”єру. Однак сенсорне
перевантаження теж має певні недоліки.
В одному з міст штату Нью-Джерсі уже понад
сто років існує традиція кожну неділю
оголошувати “тихим днем”. У цей день
повністю заборонений рух транспорту
по вулицях, вулиці перегороджують важкими
чавунними ланцюгами. Наші органи чуття
час від часу потребують відпочинку.
1.2. Загальна
характеристика відчуттів.
Фізіологічною
основою відчуття є нервовий процес,
що виникає під час дії подразника
на аналізатор. Будь-який аналізатор має
рецептор (периферійний відділ), що перетворює
енергію подразника на нервовий процес;
аферентні (доцентрові) й еферентні (відцентрові)
нерви, які з’єднують рецептор із певною
ділянкою кори мозку;мозкову ділянку (мозковий
кінець) аналізатора, де відбувається
аналіз нервових імпульсів.
Мозкова ділянка аналізатора складається
з ядра, в якому скупчено рецепторні клітини,
і периферійної частини, тобто розсіяних
на інших ділянках кори нервових клітин.
Ядерна зона аналізатора виконує тонкий
аналіз і синтез, наприклад розрізнення
кольору світла. Розсіяні клітини здійснюють
грубий аналіз і координують взаємодію
різих аналізаторів. Глибоке вивчення
кори головному мозку дало змогу чітко
встановити локалізацію в ньому різних
видів чутливості. Так, “представництво”
зорових відчуттів зосереджено в потиличних
ділянках кори головного мозку, слухових
– у середній частині скроневої звивини,
тактичних – у задній центральній звивині.
Щоб виникло відчуття, необхідна робота
всього аналізатора. При подразненні рецептора
виникає нервовий імпульс, який по аферентному
нерву передається у відповідний корковий
центр. Після перероблення в мозкових
центрах збудження передається по еферентному
нерву і проявляється в рухових діях рецептора.
Безпосередній контакт рецептора з предметом,
що діє на нього, спричиняє аферентні збудження,
що знову надходять у мозкові центри, обробляються
і, повертаючись, коригують м’язові рухи.
Отже, механізм виникнення відчуттів має
вигляд рефлекторного кільця. Залежність
між фізичною природою подразника та сенсорною
відповіддю на нього особи вивчає така
галузь психології, як психофізика. До
речі, чимало перших досліджень у психології
пов’язані саме з психофізикою. Коли В.
Вундт заснував першу експериментальну
психологічну лабораторію в Лейпцигу,
однією з фундаментальних сфер досліджень
були відчуття та сприймання. Це пояснюється
тим, що ми постійно маємо справу з фізичним
світом, у якому живемо, який будуємо, постійно
пристосовуємося, адаптуємося до нього
і змінюємося, тобто будуємо внутрішній
психологічний світ у собі. Звідси й інтерес
до цієї проблеми.
1.3. Загальні
властивості і закономірності
відчуттів.
Різні види відчуттів
є не тільки специфічними, а й мають загальні
для вісх властивості. До них належать
якість, інтенсивність, тривалість і просторова
локалізація. Основною характеристикою
відчуттів, у якій виявляється їх специфіка,
визначена фізико-хімічними властивостями
подразників, адекватних для відповідних
аналізаторів, є якість.
Якість – особливість певного відчуття,
яка відрізняє його від інших відчуттів.
Якісно відрізняються між собою відчуття
різних видів, а також різні відчуття в
межах одного виду. Наприклад, слухові
відчуття відрізняються за висотою, тембром,
гучністю. Якість відчуттів дає змогу
відображати світ у всій різноманітності
його властивосте.
Інтенсивність – кількісна характеристика
відчуття. Визначається силою подразника,
що діє, і функціональним станом рецептора,
який залежить від стану організму, значущості
подразника і просторово- часових умовсприймання.
Вона виявляється у яскравості й виразності
властивостей предметів і явищ, які відображає
людина. Вивчає інтенсивність відчуттів
психофізика,яка зщосереджується на кіфлькісному
описі та аналітичному виражені (у формулах)
закономірностей їх розвитку і функціонування.
Тривалість – часова характеристика відчуттів.
Вона залежить від часу дії подразника,
його інтенсивності і функціонального
стану організму. При дії подразника відчуття
виникає не відразу, а через деякий проміжок
часу, який називають латентним (прихованим)
періодом відчуття. Він визначається спеціалізацією
аналізатора і для різних аналізаторів
є неоднаковим: для смакових відчуттів
становить 50 мілісекунд, слухових – 150,
больових – 370 мілісекунд. Очевидно, його
величина залежить від швидкості збудження
рецептора і швидкості проходження нервових
імпульсів аферентними і еферентними
шляхами. Результати досліджень показали,
що тривалість дії подразника і тривалість
відчуття неоднакові. Свідченням цього
є явище післядії в аналізаторі. І. Павлов
вважав, що причиною сенсорної післядії
є інертність нервових процесів.Так, зорове
відчуття не зникає відразу після припинення
дії світлового подразника. Слід від подразника
залишається у вигляді послідовного образу,
який може бути позитивним і негативним.
Позитивний послідовний образ за кольором
і світлістю відповідає подразнику, що
діє. На його збереженні протягом певного
короткого проміжку часу грунтується
принцип кінематографа і телебачення.
З часом позитивний послідовний образ
замінюється негативним. При кольрових
подразниках негативний послідовний образ
формується шляхом переходу основного
кольору в додатковий. Просторова локалізація
відчуттів – відтворення у відчуттях
місця перебування подразника. при цьому
аналіз, який здійснюється дистантними
рецепторами, дає інформацію про локалізацію
подразника в просторі. Світло, звук зіставляються
з їх джерелом. Контактні відчуття (смакові,
температурні, тактильні) співвідносяться
з місцем дії подразника на тілі, причому
на різних ділянках тіла точність локалізації
дії подразника неоднакова.
Щоб викликати відчуття, подразник повинен
досягти певної сили – нижнього абсолютного
порогу чутливості. Нижній абсолютній
поріг чутливості – мінімальна сила подразника,
що, діючи на аналізатор, спричиняє ледве
помітне відчуття. Подразники меншої сили
називають підпороговими. Вони не викликають
відчуття, і сигнали про них не передаються
в кору головного мозку. Нижній поріг чутливості
визначає рівень чутливості аналізатора.
Між чутливістю і величиною нижнього порогу
існує обернена залежність: чим нижчий
поріг, тимвищою є чутливість аналізатора.
Якщо позначити через E чутливість аналізатора,
а через Р – величину нижнього порогу,
то Е = 1/Р. Німецький філософ Ж. Герберт
ще у 1800-ті роки першим заговорив про абсолютний
поріг, однак лише у 1860 р. Г. Фехнер (1801-1887
рр.) досдідив поріг чутливостіщодо світла:
суб’єктам запропонували у темній кімнаті
дивитися прямо на порожній екран, на якому
згодом мала з’явитися світла пляма, що
поступово ставала світлішою. Індивіди
фіксували, коли саме вони побачили цю
пляму (тобто коли у них виникло відчуття).
Повторивши безліч разів цей експеримент,
Фехнер виявив, що абсолютним поргом чутливості
є найнижча інтенсивність стимулу, яку
суб’єкт виявляє у 50% експерименту.
Аналізатори людини мають різну чутливість.
Так, за даними російського вченого Сергія
Вавілова (1891-1951), в оці виникає відчуття
світла, коли його опромінювати всього
2-8 квантами променевої енергії. Це означає,що
людина потенційно здатна помітити в абсолютній
темряві запалену свічку на відстані до
27 кілометрів. Відчуття запаху виникає
при концентрації 6-8 молекул пахучої речовини
в одному кубічному сантиметрі повітря.
Чутливість аналізатора обмежується не
тільки нижнім, а й верхнім порогом.
Верхній абсолютний поріг чутливості
– максимальна сила, за якої ще виникає
адекватне відчуття. Подальше зростання
сили подразників, які діють на рецептори,
може призвести до больвих відчуттів (наприклад,сліпуча
яскравість світла). Хоча верхній і нижчій
пороги називаються абсолютними, величина
їх змінюється під впливом різних умов:
віку людини, функціонального стану рецептора,
тривалості дії подразника тощо. Крім
абсолютних порогів, чутливість аналізатора
харакиеризується також диференційним
порогом (порогом розрізнення). Диференційний
поріг чутливості (лат. differens – різниця)
– мінімальна різниця в інтенсивності
двох подразників, яка викликає ледве
помітну відмінність у відчуттях. Кількісного
вираження він набув у законі німецького
вченого Ернста-Генріха Вебера (1795-1878),
за яким відношення між приростом подразника,
що ледве відчувається, і його попереднім
значенням є величина постійна для певногоаналізатора.
Так, для слуховогоаналізатора це відношення
становить1/10, для дотикового – 1/30, а для
зорового - 1/100. однак якщо сила подразника
наближається до порогових значень, то
цей закон порушується.У середині ХІХ
ст. німецький вчений Густав-Теодор Фехнер
(1801-1887) математично опрацював експериментальні
дані Вебера і сформулював основний психофізичний
закон. У ньому виражено залежність між
силою подразника, що діє, та інтенсивністю
відчуття: інтенсивність відчуття прямо
пропорційна логарифму сили подразника.
Аналітично ця залежність виражається
формулою:
S=k lgI + c ,де
S – інтенсивність
відчуття;
I – сила подразника;
k і c – константи.
На початку
ХХ ст. американський психолог Стенлі-Сміт
Стівенс (1906-1973) довів,що між інтенсивністю
відчуття і силою подразника, що
діє, існує степенева залежність. Адаптація
(лат. adapto – пристосовую) – зміна чутливості
аналізатора під впливом подразника постійної
сили, що діє протягом тривалого часу.
Вона проявляється у зниженні чутливості
за великої сили подразників і підвищенні
– за малої. Відповідно розрізняють її
різновиди:
- повне зникнення
відчуття за тривалої дії подразника;
- зниження
чутливості органа чуття під дією сильного
подразника;
- підвищення
чутливості органа чуття внаслідок дії
слабкого подразника.
Швидкість адаптації
різних рецепторів до дії подразника є
неоднаковою. Швидко пристосовуються
до нових умов тактильні рецептори, а зоровий,
нюховий і смаковий адаптуються повільніше.
Рецептори ніби налаштовуються на дію
властивостей подразника, що забезпечує
організму можливість виробити правильну
відповідь. Адапційне регулювання чутливості
є біологічно доцільним, бо допомагає
органам чуття сприймати слабкі подразники
і оберігає від дуже сильних впливів.
1.4. Взаємодія
відчуттів.
Інтенсивністьвідчуття
залежить не тільки від сили подразника,
адаптації рецептора, а й від інших
подразників, які одночасно впливають
на інші аналізатори. Це означає, що відчуття
взаємодіють. Взаємодія відчуттів – зміна
чутливості одного аналізатора під впливом
подразнення інших органів чуття. Так,
дослідження показали, що туговухі краще
чують при світлі, ніж у темряві. Слухові
подразники впливають на чутливість зорового
аналізатора. Для взаємодії відчуттів
характерна і така тенденція: слабкі подразнення
одного рецептора піфдсилюють чутдивість
іншого, а сильні подразнення знижують
чутливість іншого.
За даними І. Павлова, слабкий подразник
спричиняє у великих півакулях головного
мозку збудження, що легко іррадіює (поширюється)
у його корі і при цьому підвищує чутливість
іншого аналізатора. Сильний подразник
зумовлює збудження, яке має тенденцію
до концентрації. За законом індукції
нервових процесів, це породжує гальмування
в ділянках інших аналізаторів, що спричинює
зниження їх чутливості. Можливий також
протилежний процес – сенсибілізація.
Сенсибілізація (лат. sensibilis – чутливий)
– підвищення чутливості органів чуття
внаслідок взаємодії аналізаторів і систематичних
вправ.
При сенсибілізації спостерігається тимчасове
зниження нижнього порогу відчуттів. Триваліші
зміни можуть відбуватися внаслідок систематичних
вправ в умовах професійної діяльності.
Так, досвідчений шліфувальник помічає
просвіт між площинами деталей в 0,0005 міліметра,
тоді як нетренована людина – лише 0,1 міліметра.
Інколи сенсибілізація виникає як компенсація
сенсорних дефектів – посилення чутливості
одного аналізатора при втраті іншого.
Саме тому у сліпих розвинутий слух, а
у глухих – зір. Взаємодія відчуттів виявляється
і в синестезії. Синестезія (гр. synaesthesis
– одночасне відчуття) – виникнення під
впливом подразнення одного аналізатора
відчуття, характерного для іншого аналізатора.
Вона характерна для різних видів відчуттів.
Якщо у відповідь на подразнення виникають
невідповідні йому зорові образи, то йдеться
про фотізм (гр. photos – світло). Якщо синестезійні
образи мають слуховий характер, тоїх
називають фонізмами (гр. рhone – звук). Яскрава
слухо-зорова синестезія була властива
російським композиторам Миколі Римському-Корсакову
(1844-1908) та Олександру Скрябіну (1872-1915).
Поширеною є нюхо-смакова синестезія,
про що свідчать вислови “гіркий запах”,
“солодкий запах”. Явище синестезії є
переконливим свідченням своєрідної сенсорної
організації людини, що виявляється в
постійному взаємозв’язку її аналізаторних
систем. Отже, закономірності відчуттів
визначають умови, за яких подразник досягає
усвідомлення. Життєво значущі стимули
стають усвідомленням за знижених порогів
і підвищеної чутливості аналізаторів,
а менш значущі – за вищих порогів.