Поняття і чинники політичної ідентифікації

 

 

Творча робота

 

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ: « СуСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ  РЕФОРМИ »

 

«Поняття і чинники політичної ідентифікації»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2011

 

На сучасному рівні розвитку психології найбільш популярними є  три підходи до розгляду поняття ідентифікації:

1. ідентифікація – як один із механізмів міжособистісного сприймання, поряд із рефлексією та стереотипізацією. Ідентифікація – це засіб розуміння іншої людини через усвідомлене ототожнення його характеристикам самого суб’єкта. Іншими словами, це психологічний механізм постановки суб’єктом на місце іншого, який реалізується у вигляді перенесення індивідом себе у особистісний простір іншої людини та призводить до засвоєння її особистісних змістів;
2. ідентифікація як синонім самоідентифікації – центральний елемент самосвідомості, що пов’язаний із відповіддю на питання “Хто Я?” із фіксацією свого становища в системі суспільних зв’язків. У цьому разі підкреслюється суб’єктивне відчуття власної приналежності до різних соціальних спільностей, а також включення у свій внутрішній світ вже як власних цінностей та норм, що існують в середовищі, на яке зоорінтований суб’єкт;
3. ідентифікація як показник рівня розвитку групи.

Ідентифікація (лат. іdenticus – тотожний, facto — роблю) – прийом наукового пізнання, при якому встановлюються тотожність, подібність об’єктів завдяки спільності певних рис, ознак [7]. Та все-таки, перше питання, за звичай, ставлять при вивченні будь-якого явища, це питання про те, чому і навіщо воно відбувається, який смисл даного явища, який мотив лежить в його основі, які його функції та ін. Зрозуміло, що у випадку з ідентифікацією різні теорії підходять до відповіді на ці запитання по-різному. Ерік Еріксон, з працями якого власне і асоціюються у більшості дослідників початок психологічної розробки поняття ідентифікації, писав про те, що розвиток ідентичності першочергово полягає у синтезі ідентифікацій, які спостерігаються в процесі соціалізації [5, c.10]. Пізніше виникає ідентифікація не з окремими людьми, а з великими і малими спільнотами, які також повинні бути інтегровані в системі ідентичності.

Для здійснення процесу  ідентифікації, за Еріксоном, необхідно: а) сприймати себе самототожним внутрішньо; б) референтні інші також повинні бачити і рахуватись з цією самототожністю; в) молода людина повинна бути впевнена, як в своїй тотожності, так і в тому, що її сприймають самототожною.

Ідентифікація є процесом самовизначення, за допомогою якого людина вписується в різні соціальні стосунки, інституції, функції. Визначаючи своє місце в соціумі, суб’єкт повинен дати перш за все самому собі відповідь на ряд простих запитань: Хто я ? Який я ?Хто і що мені подобається ? З ким я ? Відповідаючи на ці запитання, суб’єкт входить в коло ідентифікацій: соціально-рольової (хто я?), особистісної (який я?), політичної (з ким я?).

Ідентифікацію та ідентичність доцільно розглядати як важливу і  неодмінну складову соціально-політичних відносин, зокрема, відносин влади.

Широко відомими є  підходи, які розглядають ідентифікацію  як функцію або привілей влади  як такої. „Держава, як показали Бурд'є і Фуко, прагне монополізувати не лише легітимну фізичну силу, але й легітимну символічну силу, наприклад влада іменувати, ідентифікувати, категорізувати, встановлювати, що є що і хто є хто, починаючи з елементарного: паспорт, фотографія, підпис тощо” [1].

Деякі дослідники вбачають в ідентифікації окреме і самостійне джерело влади, яке може розглядатися разом з винагородою, примусом, нормативами  та експертністю (знаннями) [2, ст. 25-26].

„Ідентифікація індивіда з великою соціальною групою є одним із важливих різновидів політичної ідентифікації... Під впливом макрогрупової ідентифікації формуються і політичні преференції” [8, ст. 59]. У процесі формування макрогрупової ідентифікації проявляється два взаємопов’язаних процеси: формування позитивної установки на свою групу і позитивної, амбівалентної або негативної – на чужу.

У процесі і механізмах політичної ідентифікації суттєве місце належить усвідомленню особистістю своїх соціальних ролей, усвідомленню себе як Homo politics. Як зазначає Е.Еріксон, всі свої ролі молода людина повинна зібрати у єдине ціле, осмислити його та пов'язати з минулим і проектувати в майбутнє. Це і є процес ідентифікації.

Для здійснення політичної ідентифікації важливо прийняти і усвідомити як свої, невіддільні від “Я”, власні політичні ролі. Адже часто людина (не лише молода) виконує певні політичні ролі неусвідомлено: з цікавості або за компанію приймає участь в політичних акціях, йде на вибори – бо так усі роблять, тощо. При цьому політичні погляди такої людини залишаються розмитими і не визначеними, політична ідеологія залишається неусвідомленою, зовнішньою і чужою. Виконання громадської діяльності і політичних дій ще не означає політичної самовизначеності. Однією з актуальних проблем молодшого і старшого юнацького віку є рольова плутанина, яка спричиняє беззахисність перед політичною маніпуляцією.

Процес політичної ідентифікації  не потрібно залишати на “самоплив”, а слід прикласти зусиль аби допомогти молодим людям ідентифікувати себе з тими, хто допоможе їм визначитися на цьому не завжди легкому життєвому шляху. Важливу роль тут відіграє врахування психологічних особливостей особистості, що дозволить більш цілеспрямовано і обгрунтовано здійснювати роботу для подальшого вдосконалення особистості молодої людини.

Взаємодія систем "Я" і "спільнота", визначаючи як особистісний розвиток індивіда, так і суспільну злагоду у спільноті, має психологічні особливості розвитку та становлення. Крім гармонійного типу взаємодії систем "Я" і "спільнота", можливі інші шляхи розвитку: розрив між вказаними вище системами; втрата "Я" заради "спільноти"; зруйнування "спільноти" заради "Я"; повне злиття "Я" зі соціальною групою. Тобто, на перетині соціально-політичного та особистісно-біографічного буття проблема адаптації особистості до соціальних реалів тісно пов'язана з формуванням у неї системи переконань та ставлень.

Максимальне навантаження при вивченні явища соціально-політичної адаптації відводиться явищу політичної ідентифікації. Оскільки засвоєння індивідом нормативно-ціннісних засад соціального життя конкретного суспільства та становлення його політичних переконань відбувається шляхом накладання соціальної інформації на індивідуально-психологічну основу, то ідентифікація виконує адаптаційну функцію. Відбувається усвідомлення особистістю себе як членом громади, громадянином, пристосуванню до вимог і норм життєдіяльності суспільної та політичної систем. Тільки тоді, коли індивід усвідомлює своє політичне "Я", можливе його орієнтування у політичному просторі: розпізнавання "своїх" та "чужих", інтерпретування їхніх мотивів та інтересів, розуміння "правди" та "неправди", поділ вчинків на гідні та низькі, адаптація до дійсності.

Ю.Єжак проаналізував процес формування політичних переконань молоді. Ним було запропоновано багатошарову концепцію переконань [3]. На його думку, система політичних переконань, сформована в процесі індивідуальної історії життя особистості під впливом різноманітних чинників, складається з таких компонентів:

· внутрішній прошарок - це генетично перші, дитячі емоційні погляди. Вони досить стійкі і стало виявляються у людей з різними поглядами. Але вони впливають на спосіб мислення, усвідомлення та оцінювання актуальних подій;

· середній прошарок - переконання, що базуються на поглядах, пов'язаних із суспільною ідеологією та стилем життя. Він має інтелектуальну основу і формується під впливом школи та соціокультурних умов конкретного соціального оточення;

· зовнішній шар - виступає у якості актуальних поглядів та ставлень у мінливій політичній ситуації. Зміст його змінюється під впливом засобів пропаганди та громадської думки. Він певним чином впливає на зміни в перших двох компонентах.

Найважливішим соціальним механізмом політичного розвитку є політична ідентифікація. Особливої актуальності проблема політичної ідентифікації набуває в  системах, що трансформуються, оскільки від політичного  вибору більшості залежить хід  і  динаміка суспільних змін. Українські громадяни,переживши  соціокультурну  кризу  і  кризу  політичної  ідентифікації  в  90 – х роках,сьогодні переорієнтовуються в  суспільному  і  політичному просторі,міняючи політичні пріоритети на основі плюралізму ідей і цінностей. Виходячи з  цього,  дослідження суті,  процесу  і  механізмів  політичної  ідентифікації,визначення, чому  конкретна людина дотримується саме таких  поглядів,  чому вона проголосувала саме так, а не інакше, що спонукало її взяти участь у тій або іншій політичній організації, є актуальним напрямом в політичній науці. Феномен ідентифікації досліджувався представниками декількох суміжних наук:  філософії,  соціології,  політології,  психології, культурології, етнополітології та ін., що свідчить  про  складність  і  багатогранність  цього процесу, формує традицію досліджувати ідентифікацію із застосуванням цілого ряду підходів. Різні аспекти ідентифікації були предметом вивчення як зарубіжних, так і вітчизняних учених: В. Агєєва Т. Адорно,  Р. Андреєвої, Дж.Барбера, П. Бурдьє, А. Девіса, Ст. Капіцина, Р. Лассуелла, М. С. Ліпсета, А.Лоренцера, Р. Маркузе, О. Попової, Р. Пушкарьової, О. Рєзника, В. Тихоновича,Дж. Тернера, З. Фрейда, Е. Фромма, Е. Шестопал, Е. Еріксона, В. Ядова та ін.

Політична ідентичність, будучи частиною соціальної ідентичності, посідає одне з  головних місць  в  ієрархії  соціальних ідентичностей особи,  припускає комплексний підхід в дослідженні суті і механізмів цього явища. Один з основних підходів – психологічний. При поясненні  феномена політичної  ідентичності  соціальні  психологи  звертаються не тільки  до внутрішнього  світу  особи  і  її  зв’язку із «своїми» і «чужими» групами,  але і прагнуть  враховувати  роль  об’єктивних  соціальних  умов  і  взаємодій,  в  яких визначена особа формується. Психологічний підхід передбачає аналіз взаємодії процесів  ідентифікації  з  базисними  потребами  особи:  у  самозбереженні,самоствердженні, самовираженні, потребі  в  захисті  від  оточуючих,  потребі включення в  соціум,  а також в  потребі відлучення  від  нього. Проблему самоідентифікації  особистості  найпереконливіше сформулював  З. Фрейд.Власне,  Фрейд  уперше ввів  до  категоріального  апарату  психології  поняття «ідентифікація» [1]. На певному етапі ( ─ саме у віці від п’яти до семи років)для приборкання  так званого Едипового комплексу  хлопчик починає ідентифікувати себе із батьком, опановуючи конгломерат цінностей, моральних норм,  установок,  моделей  статево–ролевої поведінки,  які вимальовуються для нього і означають бути чоловіком [2].

Пізніше Фрейд почав використовувати поняття «ідентифікація» для аналізу  групових  явищ  [3].  Фрейд вважав,  що  позитивне  ставлення до представників своєї групи  і негативне ─ до членів інших груп ─ це дві сторони одного  і  того  ж явища,  а механізм  формування групової  згуртованості  і групової ворожнечі учений виводив з Едипового комплексу. Саме абвівалентне ,подвійне,  емоційне  ставлення хлопчика до  батька (і любов і ненависть)переноситься на соціальну взаємодію:  поклоніння перед батьком та ідентифікація з ним  трансформується в  ідентифікацію  з  лідером  своєї  групи іприхильність до її членів, відчуття суперництва і агресії переносяться на членів«чужих» груп.  Таким  чином,  політичні  відносини  в  класичному  психоаналізі трактуються як результат дії індивідуально–мотиваційних чинників.

Ідентифікація з  групою  розглядається в  трьох  площинах: когнітивній–знання про свою приналежність до групи, ціннісній – наявність позитивних або негативних коннотацій приналежності до  даної групи, емоційній – прийняття або «своєї», або «чужої» групи на підставі двох перших показників [10,с.184–185].

Ще один  механізм  самоідентифікації  особи  пропонують  представники«гуманістичної  психології»,  які виступають  за урахування емоційно–мотиваційної  сфери особи при аналізі політики. Значний вплив на політичних психологів  цієї школи  зробили  ідеї засновника цього  напряму А.Маслоу.

Рушійною силою особистісного  розвитку, на думку представників  цієї школи, виступають  потреби.  Як приклад  можна навести  перелік потреб  А.  Маслоу:

нижчий рівень ─ фізіологічні потреби, далі йдуть потреба в безпеці, потреба в соціальних  контактах,  потреба в  самоповазі,  потреба в  самореалізації.  На кожному  рівні  поведінка  детермінується потребами  цього  рівня.  Будучи задоволеними вони поступаються місцем потребам вищого рангу. Потреби всіх рівнів природжені або інстинктивні. Звідси випливає, що механізм політичної самоідентифікації  індивіда (через  самореалізацію  потенцій  людини,  які відповідають  за «політичні  потреби»)  спрацьовує  лише в умовах  задоволення нижчих потреб за ієрархією Маслоу [11].

З. Фрейд використав поняття  ідентифікації для опису особистісної динаміки з одного боку, і цивілізаційної – з іншого. Ідентифікація трактується  як механізм проявлення симпатії та любові до значущих об’єктів. Бажання бути схожим на любимий об’єкт, завжди мати його приємні властивості у власному розпорядженні, тобто спроба привласнити їх, є природною реакцію дитини на ситуацію взаємодії з батьками. Ідентифікація в цьому сенсі розглядається як результат дії інтроективних механізмів.

Ненсі Мак-Вільямс пропонує дивитися на проективну ідентифікацію як на примітивний різновид психологічного захисту, між тим звичайну ідентифікацію  сприймати як прояв більш зрілої особистості. З одного боку ідентифікація залишається одним з ефективних способів впоратися з негативними емоціями, такими як тривога, горе, сором, або подолати загрозливі для самооцінки або самоповаги ситуації. З іншого боку ідентифікація є одним з механізмів особистісного зростання, коли індивід свідомо переймає риси інших осіб, які здаються йому більш зрілими, успішними або спроможними, і чий спосіб вирішувати проблеми є більш ефективним і продуктивним. Мак-Вільямс підкреслює універсальний і здоровий характер ідентифікації, яка, тим не менш, за певних умов може набути характеристик патологічного процесу.

Відомі й інші психологічні погляди  на формування ідентичності та ідентифікації. „Соціологія: короткий енциклопедичний  словник” дає наступне визначення: „Ідентифікацією називають також і процеси, що пов’язані із сферою самосвідомості, самопізнання особи: ототожнення себе з іншими, уявлення іншої людини як продовження себе, перенесення себе на місце іншого” О. Швачко вважає, що ідентифікація – це феномен ототожнення суб’єктом себе із зразком. Е. Фромм розрізняв его-ідентичність із „Я”-ідентичністю, вказуючи на дилему „мати” чи „бути”. Якщо его-ідентичність формується на основі поняття „володіння” – „я володію собою” - то „Я”-ідентичність стосується функції буття – „я є тим, що я є” [8, с. 56].