Понятия про ощущения

     Адаптація – зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної сили, що діє протягом тривалого часу. Вона проявляється у зниженні чутливості за великої сили подразників і підвищення – за малої. Відповідно розрізняють її різновиди:

• повне зникнення відчуття за тривалої дії подразника;
• зниження чутливості органа чуття під дією сильного подразника;
• підвищення чутливості органа чуття внаслідок дії слабкого подразника.

      Швидкість адаптації різних рецепторів до дії подразника є неоднаковою. Швидко пристосовуються до нових умов тактильні рецептори, а зоровий, нюховий і смаковий адаптується повільніше. Рецептори ніби налаштовуються  на дію властивостей подразника, що забезпечує організму можливість виробити правильну відповідь. Адапційне регулювання чутливості є біологічно доцільним, бо допомагає органам чуття сприймати слабкі подразники і оберігає від дуже сильних впливів.

      Таким чином, якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація – це основні властивості відчуттів. Вони проявляються за наявності подразника, дія якого відповідно наукових досліджень не завжди відповідає тривалості відчуття. З дією подразника на органи чуття пов’язані такі поняття як просторова локалізація відчуттів ( відтворення у відчуттях місця перебування подразника), нижній абсолютний поріг чутливості, для якого характерна обернена залежність: чим нижчій поріг, тим вищою є чутливість аналізатора; верхній абсолютній поріг чутливості (максимальна сила, за якої ще виникає адекватне відчуття), диференційний поріг чутливості, адаптація (зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної сили, що діє протягом тривалого часу). Остання властивість є важливою для багатьох галузей виробництва на сьогодні, оскільки в кожній сфері має місце один або кілька подразників. Адаптація дає можливість пристосуватись людині до такого середовища.   

РОЗДІЛ 3

ВЗАЄМОДІЯ ВІДЧУТТІВ 
 
 

     Інтенсивність  відчуття залежить не тільки від сили подразника, адаптації рецептора, а й від інших подразників, які одночасно впливають на інші аналізатори. Це означає, що відчуття взаємодіють.

     Взаємодія відчуттів – зміна чутливості одного аналізатора під впливом подразнення інших органів чуття. Так, дослідження показали, що туговухі краще чують при світлі, ніж у темряві. Слухові подразники впливають на чутливість зорового аналізатора. Для взаємодії відчуттів характерна і така тенденція: слабкі подразнення одного рецептора підсилюють чутливість іншого, а сильні подразнення знижують чутливість іншого.

    За даними І.Павлова, слабкий подразник спричиняє у великих півкулях головного мозку збудження, що легко іррадіює (поширюється) у його корі і при цьому підвищує чутливість іншого аналізатора. Сильний подразник зумовлює збудження, яке має тенденцію до концентрації. За законом індукції нервових процесів,  це породжує гальмування в ділянках інших аналізаторів, що спричинює зниження їх чутливості. Можливий також протилежний процес – сенсибілізація.

     Сенсибілізація – підвищення чутливості органів чуття внаслідок взаємодії аналізаторів і систематичних вправ.

     Присенсибілізації спостерігається тимчасове зниження нижнього порогу відчуттів. Триваліші зміни можуть відбуватися  внаслідок систематичних вправ в умовах професійної діяльності. Так, досвідчений шліфувальник помічає просвіт між площинами деталей в 0,0005 міліметра, тоді як нетренована людина – лише 0,1 міліметра. Інколи сенсибілізація виникає як компенсація сенсорних дефектів – посилення чутливості одного аналізатора при втраті іншого. Саме тому у сліпих розвинутий слух, а у глухих – зір.

Взаємодія відчуттів  виявляється  і в синестезії.

     Синестезія – виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора. Вона характерна для різних видів відчуттів. Якщо у відповідь на подразнення виникають невідповідні йому зорові образи, то йдеться про фотизм. Якщо синестезійні образи  мають слуховий характер, то їх називають фонізмами. Яскрава слухо-зорова синестезія була властива російським композиторам Миколі Римському-Корсакову (1844-1908рр.) та Олександру Скрябіну (1872-1915рр.).                    Поширеною є нюхо-смакова  синестезія, про що свідчать вислови “гіркий запах” , ”солодкий запах”. Явище синестезії є переконливим свідченням своєрідної сенсорної організації людини, що виявляється в постійному взаємозв’язку її аналізаторних систем. 

     Отже, закономірності відчуттів визначають умови, за яких подразник досягає усвідомлення. Життєво значущі стимули стають усвідомленням за знижених порогів і підвищеної  чутливості аналізаторів, а менш значущі – за вищих порогів. Явище взаємодії відчуттів (зміни чутливості одного аналізатора під впливом подразнення інших органів чуття) дає можливість людині з обмеженими чуттєвими можливостями, повноцінно сприймати світ. Дослідження свідчать, наприклад, що туговухі краще чують  при світлі, ніж у темряві. Тож така здатність організму ховає в собі чимало загадок і потребує все нових і нових досліджень.                 

РОЗДІЛ 4

ВИДИ  ВІДЧУТТІВ 
 

     Сенсорна чутливість дуже різноманітна. Перелічити всі сенсорні процеси, які притаманні людині та тварині, неможливо.

     С. Яворський  викладач Києво-Могилянської академії, вважав, що будь-яке людське пізнання залежить від відчуття, що поділяються на зовнішні – зір, слух, нюх, дотик – і внутрішні – уявлення, фантазія, оцінка, пам’ять, сон. Очевидно, під внутрішніми учений мав на увазі ті образи, які осіли в нашій пам’яті внаслідок відчуттів.

     Англійський фізіолог Чарльз-Скот Шерінгтон (1857-1952 рр.) запропонував всі аналізатори в три системи і виділити три види відчуттів: екстероцептивні, інтероцептивні, пропріоцептивні.

Залежно від  якості подразників, що діють на аналізатори, відчуття поділяють на:

• Екстероцептивні  відчуття  (лат. еxter – зовнішній, receptor – що сприймає) – відчуття що відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу і мають рецептори, розміщені на поверхні тіла. До них належать зорові, слухові, смакові, нюхові, дотикові та інші відчуття. За способами подразнення рецептора їх поділяють на контактні (дотикові, смакові та больові) й дистантні ( зорові, слухові, нюхові.
• Інтерероцептивні відчуття (лат. interior- внутрішні) -  відчуття що мають рецептори, розміщені у внутрішніх органах (серці, шлунку, печінці тощо) і тканинах тіла та відображають їх стан. До них належать органічні відчуття (спраги, голоду, неспокою, напруженості).
• Пропріоцептивні відчуття (лат. proprius – власний) – відчуття що дають інформацію про рух і положення людського тіла в просторі. Їх рецептори розміщені в м’язах і суглобах. До них відносять кін естетичні та статичні відчуття.

     Такий поділ відчуттів на види є не чітким, бо деякі відчуття можна водночас віднести до двох груп. У межах кожного з цих видів відчуття поділяються на різновиди залежно від аналізаторів та адекватних їм подразників. Адекватними називають подразники, які у звичайних умовах збуджують рецептор (наприклад, світло для ока, запах для носа).       Неадекватними є подразники, до сприймання яких орган не пристосований і які у звичайних умовах не збуджують його ( наприклад, запах для ока).

Залежно від  аналізаторів  виділяють зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові, температурні, больові, кін естетичні, статичні, органічні  та вібраційні відчуття.

Є ще група відчуттів, які можуть бути і зовнішніми, і  внутрішніми: больові, температурні.   
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

      Ми постійно маємо справу з фізичним світом, у якому живемо, постійно пристосовуємося, адаптуємося до нього і змінюємося, тобто будуємо внутрішній  психологічний світ у собі. Процес пізнання світу завжди викликав великий інтерес у філософів, науковців, зокрема психологів. Адже особистісне світосприйняття, внутрішній світ людини, емоційні та розумові процеси, що вібуваються з кожним – це безперечно царина діяльності саме психологів. Етап пізнання світу через  відчуття важко переоцінити, оскільки в подальшому чуттєвий досвід стає фундаментом раціонального пізнання.

 Тому не  дивно, що органи чуття, через  які людина відчуває і можна сказати розпочинає своє пізнання світу та відчуття що в неї при цьому виникають викликають такий великий науковий інтерес.  

     Отже, відчуття – це суб’єктивне відображення окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу в корі головного мозку внаслідок їх безпосереднього впливу на наші органи чуття. Варто зазначити, що цей процес дещо обмежений порогами чутливості. Основними властивостями відчуттів є якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація. Вони проявляються за наявності подразника, дія якого відповідно наукових досліджень не завжди відповідає тривалості відчуття. З дією подразника на органи чуття пов’язані такі поняття як просторова локалізація відчуттів

( відтворення  у відчуттях місця перебування  подразника), нижній абсолютний поріг чутливості, для якого характерна обернена залежність: чим нижчій поріг, тим вищою є чутливість аналізатора; верхній абсолютній поріг чутливості (максимальна сила, за якої ще виникає адекватне відчуття), диференційний поріг чутливості, адаптація (зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної сили, що діє протягом тривалого часу). Остання властивість є важливою для багатьох галузей виробництва на сьогодні, оскільки в кожній сфері має місце один або кілька подразників. Адаптація дає можливість пристосуватись людині до такого середовища. 

Закономірності відчуттів визначають умови, за яких подразник досягає усвідомлення. Життєво значущі стимули стають усвідомленням за знижених порогів і підвищеної  чутливості аналізаторів, а менш значущі – за вищих порогів.  Явище взаємодії відчуттів (зміни чутливості одного аналізатора  під впливом подразнення інших органів чуття) дає можливість людині з обмеженими чуттєвими можливостями, повноцінно сприймати світ. Дослідження свідчать, наприклад, що туговухі краще чують  при світлі, ніж у темряві. Тож така здатність організму ховає в собі чимало загадок і потребує все нових і нових досліджень.                 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 

1. Маклаков  А.Г. Общая психология: учебное пособие. - СПБ Питер. 2001 г. – 529 с.
2. Власова О.І. Педагогічна психологія: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. -  К. Либідь. 2005 р. – 400 с.
3. Заброцький М.М. Педагогічна психологія: курс лекцій. – К. МАУП. 2002р. – 280с.
4. Волошина В.В.,  Волинська Л.Д., Савицька С.О., Темрук О.В. Загальна психологія : Практикум: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К. Каравела. 2005р. – 280с.
5. Максименко С.Д., Зайчук В.О., Клименко В.В., Папуча М.В.  Загальна психологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – Вінниця Нова книга. 2004р. – 704с.