Понятия про ощущения

ПЛАН

ВСТУП…………………………………………………………………………….3РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРО ВІДЧУТТЯ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА..5

РОЗДІЛ 2. ВЛАСТИВОСТІ  ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ВІДЧУТТІВ…………...8

РОЗДІЛ 3. ВЗАЄМОДІЯ  ВІДЧУТТІВ …………………………………………11

РОЗДІЛ 4. ВИДИ ВІДЧУТТІВ………………………………………………….13

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………..15

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...17 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

     Людське пізнання поділяється на два рівні – чуттєве і раціональне. До першого рівня відноситься пізнання за допомогою органів чуття. В результаті

чуттєвого пізнання  у людини складається образ, картина  навколишнього світу – світ у  його безпосередній даності та різноманітті. У психології почуттєве пізнання суб’єкта  представлене, в першу чергу, в процесах сприйняття та його приватній формі – відчуттях.

     У  відчуттях відображаються лише  окремі властивості предметів,  наприклад їх запах, колір,  твердість тощо, тоді як у сприйманні  всі ці властивості відображаються  в їх взаємозв’язку та сукупності. Сприйманням називається відображення в свідомості  людини предметів і явищ дійсності при їх безпосередньому впливові на органи чуття. Результатом сприймання є цілісний образ об’єкту.

     Актуальність  проблеми зумовлена динамікою  розвитку навколишнього світу,  процесів переходу цивілізації  на нові більш удосконалені та якісніші рівні,  що неодмінно позначається на світосприйнятті людини, яке поповнюють та формують, в першу чергу, відчуття.

     Процес  виникнення відчуттів цікавив  ще давньогрецьких філософів  Емпедокла та Анаксагора, які  намагались охарактеризувати властивості відчуттів. Про значення відчуттів дізнаємось з низки праць англійських філософів Т. Гоббса та Дж. Локка, та француза П. Гасенді.  Чимало цікавих фактів про чуттєвий досвід виклав  відомий дослідник К. Борхгревінік. Дослідженнями в області психофізики, зокрема визначенням залежності  особистості від фізичного світу, який  її оточує, займався науковець

В. Вундт. Він, до речі, першим заснував експериментальну психологічну лабораторію. Відомий  своїми унікальними дослідами російський науковець

І. Павлов зробив значний внесок в області пізнання відчуттів, зокрема зорових. Поняття  абсолютного порогу чутливості стало  лейтмотивом наукових праць німецьких  філософів Ж. Герберта, Г. Фехнера, Е. Вебера тощо.

     Об’єктом дослідження виступають відчуття, як первинний етап пізнання людиною.

     Предметом  – їх безпосередній вплив на  органи чуття індивідуума. 

Мета роботи полягає у встановленні властивостей  відчуттів, визначенні залежності між  силою подразника та тривалістю відчуття, дослідженні взаємодії відчуттів між собою.             
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ПРО ВІДЧУТТЯ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА 
 

     Протягом всього життя ми набуваємо досвіду, пізнаємо навколишній  світ. Першу інформацію про властивості предметів і явищ довкілля отримуємо за допомогою відчуттів. Відчуття - це первинний етап пізнання людиною світу. Наші уявлення суб’єктивні, оскільки кожен з нас унікальний. Отже, кожен з нас має різні смаки, оцінки, відчуття. Якісні характеристики відчуттів залежать від багатьох факторів: набутого досвіду, емоційного стану та самопочуття, діяльності аналізаторів кожної особистості тощо.

     Відчуття – це суб’єктивне відображення окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу в корі головного мозку внаслідок їх безпосереднього впливу на наші органи чуття.

     Відчуття – емоційна форма віддзеркалення соціально значущих явищ. Вони викликаються відповідністю або відхиленням тих чи інших обставин від параметрів життєдіяльності даної людини як особи.

     Пізнавальний процес починається з чуттєвого пізнання, яке його першим, вихідним етапом: Геракліт (бл. 544-484 рр. до н. е.) вважав. Що очі “більш точні свідки, аніж вуха”, тому й основну роль відводив зору, хоча наголошував, що споглядаючи, іноді помиляються. Це пояснюється тим, що є назовні, на поверхні, і аж ніяк не проникає в сутність існуючого. Хоча, на думку Гете,”…хто не довіряє відчуттям, той дурень і неминуче перетвориться на споглядача, відчуття не одурюють, одурюють судження”.

     Французький філософ П. Гасенді (1592-1655) зазначав, що відчуття – це єдине джерело пізнання. Як же відбувається цей процес? Відповідь знаходимо у давньогрецьких філософів Емпедокла (бл. 490-430 рр. до н. е.) та Анаксагора (бл. 500 – бл. 428 рр. до. н. е.) відчуття виникають внаслідок прямого контакту органів чуття з об’єктом зовнішнього світу, до речі, саме це визначення й лягло в основу трактування феномена, яким ми користуємося й сьогодні в певній модифікації. У своєму вченні Анаксагор і Емпедокл намагалися охарактеризувати властивості відчуттів. Анаксагор стверджував, що подібне пізнається через подібне, а Емпедокл, що протилежне пізнається через протилежне, різне через різне. На нашу думку, це поняття “асоціації” та “контраст відчуттів”  у сучасному тлумаченні.

Зір може сприймати  об’єкт лише в межах певних розмірів, а слух вловлює звуки відповідної висоти тощо, тобто відчуття мають пороги чутливості

Значення чутливості оцінювалося належно впродовж віків. Окремі вчені навіть дещо перебільшували його. Англійський філософ Т. Гоббс (1588-1679 рр.)  стверджував:”Немає жодного поняття в людському розумі, яке б не було породжене первісно, цілком або частково в органах чуттів”. Англійський філософ Дж. Локк (1632- 1704 рр.) відстоював думку, що всі знання ми отримуємо через відчуття. Від народження душа дитини – “чиста дошка”, на яку життя наносить свої позначки. З ними погоджується німецький філософ В. Лейбніц ( 1646-1716 рр.) він стверджує, що нічого немає в розумі, що б не пройшло раніше через чуття, окрім самого розуму. Отже, чуттєве пізнання є надзвичайно важливим, бо виступає передумовою раціонального пізнання.

Чуттєвий досвід – це живлення для нашого мозку. Відомий дослідник К. Борхгревінік розповідав, що перебуваючи в Антарктиді, полярники відчували “сенсорний голод”. “Нам не вистачало світла, руху, повітря. Ми мовби старіли на очах один одного”.

     Щоб запобігти “сенсорному голоду”, який відчувають пацієнти, перебуваючи в лікарнях (білі стіни, білі халати, все довкола сіре), збагачують кольорову гаму обладнання, інтер’єру. Однак сенсорне перевантаження теж має певні недоліки.

     В одному з міст штату Нью-Джерсі уже понад сто років існує традиція кожну неділю оголошувати “тихим днем”. У цей день повністю заборонений рух транспорту по вулицях, вулиці перегороджують важкими чавунними ланцюгами. Наші органи чуття час від часу потребують відпочинку.

     Фізіологічною основою відчуття  є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на аналізатор. Будь-який аналізатор має рецептор (периферійний відділ), що перетворює енергію подразника на нервовий процес; аферентні ( доцентрові) й еферентні (відцентрові) нерви, які з’єднують рецептор із певною ділянкою кори мозку; мозкову ділянку (мозковий кінець) аналізатора, де відбувається аналіз нервових імпульсів.

Мозкова ділянка  аналізатора складається з ядра, в якому скупчено рецепторні клітини, і периферійної частини, тобто розсіяних на інших ділянках кори  нервових клітин. Ядерна зона аналізатора виконує тонкий аналіз і синтез, наприклад розрізнення кольору світла. Розсіяні клітини здійснюють грубий аналіз і координують взаємодію різних аналізаторів.

     Глибоке вивчення кори головного мозку дало змогу чітко встановити локалізацію в ньому різних видів чутливості. Так, “представництво” зорових відчуттів зосереджено в потиличних ділянках кори головного мозку, слухових – у середній частині скроневої звивини, тактильних – у задній центральній звивині.

     Щоб виникло відчуття, необхідна робота всього аналізатора. При подразненні рецептора виникає нервовий імпульс, який по аферентному нерву передається у відповідний корковий центр. Після перероблення в мозкових центрах збудження передається по еферентному нерву і проявляється в рухових діях рецептора. Безпосередній контакт рецептора з предметом, що діє на нього, спричиняє аферентні збудження, що знову надходять у мозкові центри, обробляються і, повертаючись, коригують м’язові рухи. Отже, механізм виникнення відчуттів має вигляд рефлекторного кільця.

    Залежність між фізичною природою  подразника та сенсорною відповіддю на нього особи вивчає така галузь психології, як психофізика. До речі, чимало перших досліджень у психології пов’язані саме з психофізикою. Коли В. Вундт заснував першу експериментальну психологічну лабораторію в Лейпцигу, однією з фундаментальних сфер досліджень були відчуття та сприймання. Це пояснюється тим, що ми постійно маємо справу з фізичним світом, у якому живемо, постійно пристосовуємося, адаптуємося до нього і змінюємося, тобто будуємо внутрішній  психологічний світ у собі. Звідси і інтерес до цієї проблеми.

     Отже, відчуття – це суб’єктивне відображення окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу в корі головного мозку внаслідок їх безпосереднього впливу на наші органи чуття. Першим етапом пізнавального процесу людини є чуттєве пізнання. Однак варто зазначити, що цей процес дещо обмежений порогами чутливості. Етап пізнання світу через  відчуття важко переоцінити, оскільки в подальшому чуттєвий досвід стає фундаментом раціонального пізнання.  

РОЗДІЛ 2

ВЛАСТИВОСТІ І ЗАКОНОМІРНОСТІ ВІДЧУТТІВ 
 

     Різні види відчуттів є не тільки специфічними, а й мають загальні для всіх властивості. До них належать якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація.

     Основною характеристикою відчуттів, у якій виявляється їх специфіка, визначена фізико-хімічними властивостями подразників, адекватних для відповідних аналізаторів, є якість.

     Якість – особливість певного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів. Якісно відрізняються  між собою відчуття різних видів, а також різні відчуття в межах одного виду. Наприклад, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю. Якість відчуттів дає змогу відображати світ у всій різноманітності його властивостей.

     Інтенсивність – кількісна характеристика відчуття. Визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора, який залежить від стану організму, значущості подразника і просторово - часових умосприйняття. Вона виявляється у яскравості й виразності властивостей предметів і явищ, які відображає людина. Вивчає інтенсивність відчуттів психофізика, яка зосереджується на кількісному описі та аналітичному вираженні (у формулах) закономірностей їх розвитку і функціонування.

Тривалість -  часова характеристика відчуттів. Вона залежить від часу дії подразника, його інтенсивності і функціонального стану організму. При дії подразника відчуття виникає не відразу, а через деякий проміжок часу, який називають латентним (прихованим) періодом відчуття. Він визначається спеціалізацією аналізатора і для різних аналізаторів є неоднаковим: для смакових відчуттів становить 50 мілісекунд, слухових – 150, больових – 370 мілісекунд. Очевидно, його величина залежить від швидкості збудження рецептора і швидкості проходження нервових імпульсів аферентними і еферентними шляхами.

      Результати  досліджень показали, що тривалість дії подразника і тривалість відчуття неоднакові. Свідченням цього є явище післядії в аналізаторі. І.Павлов вважав, що причиною сенсорної  післядії  є інертність процесів. Так,  зорове відчуття не зникає відразу після припинення дії світлового подразника. Слід від подразника залишається у вигляді послідовного образу, який може бути позитивним і негативним. Позитивний послідовний образ за кольором і світлістю відповідає подразнику, що діє. На його збереження протягом певного короткого проміжку часу ґрунтується принцип кінематографа і телебачення. З часом позитивний послідовний образ замінюється негативним. При кольорових подразниках  негативний послідовний образ формується шляхом переходу основного кольору в додатковий. Просторова локалізація відчуттів - відтворення у відчуттях місця перебування подразника при цьому аналіз, який здійснюється дискантними рецепторами, дає інформацію про локалізацію подразника в просторі. Світло, звук зіставляється з їх джерелом. Контактні відчуття (смакові, температурні, тактильні) співвідносяться з місцем дії подразника на тілі, причому різних ділянках тіла точність локалізації дії подразника неоднакова. Щоб викликати відчуття, подразник повинен досягти певної сили – нижнього абсолютного порогу чутливості.

      Нижній абсолютний поріг чутливості - мінімальна сила подразника, що, діючи на аналізатор, спричиняє ледве помітне відчуття. Подразники меншої сили називають підпороговими. Вони не викликають відчуття, і сигнали про них не передаються в кору головного мозку. Нижній поріг чутливості визначає рівень чутливості аналізатора. Між чутливістю і величиною нижнього порогу існує обернена залежність: чим нижчій поріг, тим вищою є чутливість аналізатора.

     Верхній абсолютній поріг чутливості – максимальна сила, за якої ще виникає адекватне відчуття. Подальше  зростання сили подразників, які діють на рецептори, може призвести до больових відчуттів (наприклад, сліпуча яскравість світла). Хоча верхній і нижчій пороги називаються абсолютними, величина їх змінюється під впливом різних умов: віку людини, функціонального стану рецептора, тривалості дії подразника тощо. Крім абсолютних, чутливість аналізатора характеризується також диференційним порогом ( порогом розрізнення). Диференційний поріг чутливості – мінімальна різниця в інтенсивності двох подразників яка, викликає ледве помітну відмінність у відчуттях.