Политическое лидерство как психологический феномен

Найвищим  вважається рівень політичного лідерства в системі владних відносин. Лідер цього рівня здатний інтегрувати і поєднувати інтереси великих соціальних груп, різних соціальних верств населення, тобто здатний діяти в масштабах суспільства, держави.

Лідерство класифікують і за іншими ознаками. Так, за реальним проявом розрізняють лідерство номінальне (помилкове, хибне) і реальне (фактичне).

Варта уваги  і концепція функціонально-рольового підходу, запропонована М. Херманном, який розглядає лідерство з позиції функції, яку має виконувати конкретний лідер у суспільстві.

• Лідер-вождь. Він має мету, заради якої здатний змінити політичну систему, і чітко визначає цілі, етапи діяльності, вміє вести за собою маси і підкоряти їх своїй волі. Це сильна особистість, для якої характерне особисте бачення дійсності та її перспектив.
• Лідер-комівояжер. Він будує кар'єру на шанобливо-чуйному ставленні до найважливіших потреб людей, намагаючись допомогти їм, а також переконати, що він бажає і може поліпшити їх життя. Як правило, лідери цього типу керуються бажаннями і потребами маси.

• Лідер-маріонетка. Такий лідер діє не самостійно, а від імені та за допомогою групи, яка його висунула і підтримує. Тому він пропагує і підтримує цілі цієї групи, але методи їх досягнення часто вибирає сам. Для цього лідера дуже важливо вміти переконувати інших для того, щоб вони сприйняли його ідеї.

• Лідер-пожежний. Він уміє оперативно та ефективно реагувати на зміни обставин і потреби громадян, вирішуючи наболілі проблеми. Для того щоб краще зрозуміти такого лідера, слід докладно вивчати не лише його, а й його оточення.

Будь-яка діяльність вмотивована. Найважливішим мотиваційним джерелом лідерства є потреба у владі. Вихідною при цьому є теза, що влада, боротьба за неї наскрізь пронизує політичне життя будь-якого суспільства.

Лідерів, як зазначалося, класифікують також за їх політичною активністю, ставленням до власної компетенції. За цією класифікацією розрізняють лідерів-новаторів, координаторів, консерваторів, володарів, адміністраторів, бюрократів та ін.

Новатори — це неординарні, оригінальні лідери, які нетрадиційними способами намагаються досягти бажаних результатів.

Координатори — лідери, що вміють знаходити незвичні, але прийнятні компромісні рішення. Лідери такого типу потрібні для стабілізації як влади, так і суспільно-політичної ситуації у країні загалом, особливо в умовах перехідного періоду.

Консерватори — лідери старого типу, які не бажають приймати складних рішень. Багато уваги вони можуть приділяти реформуванню другорядних сфер, не торкаючись наріжних засад суспільства чи будь-яких окремих систем і процесів. Зазвичай консерватори найчастіше конфліктують з новаторами.

Лідери-володарі вирізняються насамперед певними егоїстичними рисами. Як правило, це стратеги, яких не цікавлять деталі політичної діяльності. Політичну владу такі лідери утримують, формуючи відповідні нові відносини влади в малих чи великих впливових суспільних або політичних групах.

Лідери-адміністратори — це політики-професіонали, реалісти. Вони постійно підтримують зв'язок з народом і підкреслюють власну ідентичність з ним, захищаючи інтереси відповідної суспільної групи.

Лідери-бюрократи — це політики (як, власне, і прості управлінці), що чітко дотримуються певних догм, стереотипів у діяльності, управлінні.

З лідерством неодмінно пов'язане поняття "культ  лідерства". Це складне і неоднозначне явище, що має власну природу, джерела і може розглядатись у таких модифікаціях:

• культ як сконструйований і нав'язаний владою масам згори, використовуючи пасивність мас та маніпулюючи масовою свідомістю за рахунок різних засобів інформації  та пропаганди;

• культ як спонтанне явище, що виникає, умовно кажучи, "знизу", від мас у певних (скажімо, кризових) ситуаціях;
• культ як породження певних виключних якостей людини (лідера), її волі. Йдеться про харизматичні якості людини.

За будь-яких обставин кожний конкретний випадок  культу в "чистому" вигляді не існує. Іншими словами, він є результатом багатьох складових. Наприклад, у радянській історіографії культ особи Сталіна відзначався як "викривлення", випадкові відхилення, ненормальності в розвитку соціалістичної демократії, спричинені її незрілістю.

Варто наголосити, що в чистому вигляді політичних лідерів практично не буває. Портрет будь-якого лідера з часом "ретушується", від нього відкидається все, що невигідне. Так, не можна стверджувати, що такі політичні лідери, як М. Робесп'єр, В. Ленін, А. Гітлер, У. Черчілль, Й. Сталін чи інші своїм авторитетом і популярністю завдячують не лише певним вродженим, природним якостям. Крім таких якостей потрібні були ще й зусилля пропаганди, і активно сформована громадська думка, і багато іншого.

Кожний  політичний лідер має певні, часто лише йому притаманні якості, які, власне, і роблять його лідером. І все ж можна назвати найтиповіші риси політичного лідера.

      • Акумулятивність. Ця риса є вирішальною, особливо для лідерів високого, загальнонаціонального, загальнодержавного рівня. Вона полягає у здатності акумулювати і адекватно виражати у своїй діяльності інтереси певних, доволі великих мас. Така риса була притаманна А. Гітлеру, В. Леніну та іншим політикам, які дуже добре розуміли інтереси певних класів та соціальних груп і успішно використовували це у власних цілях. Звідси випливає, що політичним лідером можна стати випадково — варто вгадати інтереси широких мас і спробувати їх задовольнити.

• Компетентність. Це всебічна підготовленість політичного лідера до діяльності у сфері політики, суспільних відносин. Компетентність набувається в результаті постійного і ґрунтовного навчання, самоосвіти, самовдосконалення. Значною мірою компетентність зумовлюється тривалістю та досвідом політичної діяльності політичного лідера.
• Наявність чіткої політичної програми. У справді авторитетних, популярних політичних лідерів програми здебільшого відповідають інтересам їх електорату, інтересам великих соціальних груп або класів.
• Інноваційність. Це здатність постійно генерувати, продукувати нові ідеї, по-новаторському осмислювати старі, відомі сентенції, вміти їх коригувати, розвивати і вдосконалювати. Ще краще, якщо політичний лідер вміє не лише конструювати нові ідеї, а й пропонує механізми їх практичної реалізації. Така здатність завжди імпонує його прихильникам, електорату.
• Популярність. Вона досягається завдяки поєднанню іміджу, вміння завойовувати симпатії людей, ефективності політичної діяльності та звичайного популізму.
• Політична гнучкість, динамізм. Лідер високого рівня, як правило, успішно вибирає альтернативні рішення, завойовує симпатії і прихильність електорату у результаті неординарних дій і вчинків.
• Політична воля, вміння і здатність брати на себе відповідальність. Ця важлива риса притаманна сміливим, рішучим політикам, які швидко знаходять вихід з критичної суспільної ситуації і беруть на себе відповідальність за прийняті рішення. Згадаймо хоча б політиків, які мали сміливість і підписали відомі Біловезькі домовленості (Білорусь).
• Гострий розум, політична інтуїція. Певною мірою ці якості вроджені, а згодом розвиваються. Йдеться про вміння мислити аналітичне, неординарно, передбачати можливий розвиток подій. Такі якості притаманні небагатьом політичним лідерам.
• Організаційні здібності. Вони потрібні політичному лідерові будь-якого масштабу, але особливо важливі для лідерів, які є національною елітою, насамперед президентів, керівників парламентів, урядів,  міністрів,  лідерів най- 
  впливовіших політичних партій, об'єднань, сил.
• Мова. Йдеться про мову, якою спілкується політичний лідер, політичну термінологію, поняття, властиві лідерові з високим рівнем загальної і політичної культури.
• Володіння політичними технологіями. Справжній політичний лідер повинен професійно володіти комплексом (системою) спеціальних, цілеспрямованих, послідовних та ефективних дій і прийомів, що забезпечують очікувані ним політичні результати діяльності. До того ж політик повинен досконало володіти політичним маркетингом — системою пропаганди, підкреслення і демонстрації кращих рис, притаманних власне йому або тим, кого він підтримує в політиці.
• Привабливість (імідж). Політик повинен уміти подобатися, або мати "шарм". Свого часу такими політиками були Р. Кеннеді, М. Тетчер, М. Горбачов, Б. Єльцин, Л. Кравчук та ін. Крім відповідних якостей і вміння вирішувати суто політичні питання вони вміло завойовували симпатії громадян.
• Популізм. Виокремлюємо цю якість в її позитивному розумінні, позаяк "робота на публіку" притаманна фактично всім політичним лідерам. Вдало використаний популізм — постійна поява перед людьми, незастережливе спілкуван 
  ня з ними, вміння стати "своїм хлопцем" — тільки на користь політикові. Шкода, коли такий популізм потім не підкріплюється конкретикою політичної,  суспільне корисної діяльності.

Дещо видозміненими  крім названих є риси політичного лідера загальнонаціонального, загальнодержавного масштабу:

• уміння бачити, виокремлювати проблему і генерувати ідеї, розробляти політичні завдання загальнонаціонального характеру. Без такого таланту політичний лідер рідко вивищується над особистими,  містечковими інтересами;

• готовність персоніфікувати функціональні цінності відповідно до конкретного історичного періоду. Йдеться про вміння бачити і вирішувати ту чи іншу проблему з урахуванням як історичного досвіду, практики, так і особливостей реального історичного часу;
• уміння генерувати ідеї, розробляти програми не лише на загальнонаціональному рівні, а й у разі потреби узгоджувати інтереси багатьох суб'єктів політичного процесу;
• уміння вселяти віру, оптимізм у весь народ, націю, великі соціальні групи. Така якість найчастіше притаманна харизматичним лідерам;
• політичне уявлення. Ця риса притаманна політикам неординарним, високого рівня, її можна пояснити як своєрідний інтуїтивний і раціональний творчий елемент політики,  спосіб визначення і оцінювання кризової ситуації, 
  стратегії пошуку рішень, здійснення конкретного політичного курсу. Це рідкісна і доволі ризикована якість. Потрібно було бути Мойсеєм, щоб уявити і передбачити "землю обітовану", Шарлем де Голлем, щоб уявити майбутню велику Францію і спрямувати політичну діяльність на досягнення такої мети. Однак були політики, політичне уявлення яких реально виявилося далеко не найкращим зразком для людства (наприклад, В. Ленін, ще гірше — А. Гітлер). Доволі часто політичне уявлення слугує народженню і реалізації утопічних, практично нереальних проектів. Загалом політичне уявлення пов'язане з ризиком, що потребує від політика великої мужності, сміливості та відповідальності. Добре, якщо таке уявлення реальне, позитивне, а не помилкове, яке становить загрозу для життя не однієї людини, а багатьох, іноді мільйонів людей.

Проблема  лідерства завжди має розглядатися в контексті конкретного суспільства та історичного часу. Не є винятком і Україна. Серед політичних лідерів сучасної України виокремлюється два типи:

• "поступливий"  - лідер консервативного типу, тобто такий, що під певним тиском намагається зберегти у країні існуючу систему;
• "інверсійний"  - лідер, якого визнають і сприймають не так завдяки його особистим заслугам, як через переслідування його владою чи критику з боку інших лідерів або політичних сил.

Лідерів, які  обстоюють ідеї справді революційних перетворень (у найкращому розумінні), в Україні нині ще надто мало, навіть на тлі надзвичайно розвиненого популізму та безлічі різноманітних розігруваних політичних спектаклів.

Аналізуючи  феномен сучасного політичного  лідерства в Україні, щодо багатьох лідерів абсолютно неможливо визначити, є вони лідерами загальнонаціональними чи регіональними; інтереси яких соціальних груп захищають; яке їх ставлення до існуючого суспільного устрою — функціональне, дисфункціональне чи стабілізуюче. Іншими словами, нині в Україні не бракує так званих розмитих лідерів, які діють адекватно суспільно-політичним змінам і конкретним колізіям. Таких лідерів скоріше забагато. А тому поява дедалі більшої кількості лідерів елементарного популістського типу загрозлива для України. І це тоді, коли суспільство сьогодні надто гостро потребує сильних лідерів, гідних сповна взяти на себе відповідальність за долю всієї нації, а не лише своїх виборців.

Висновки.

Під лідерством розуміють один із процесів організації  та управління малою соціальною групою, що сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни з оптимальним результатом.

Лідер — це член групи, що спонтанно висувається  на роль неофіційного керівника в конкретній ситуації за наявності відповідних особистих якостей та об'єктивних обставин.

Лідерство можна  розглядати в широкому розумінні  як здатність впливати на інших та стан спільної діяльності й у вузькому, коли лідер радикально впливає на стан справ у колективі та за багатьма якостями переважає інших.

У сучасного політичного  лідера мають бути новаторська, зрозуміла програма і стратегія діяльності. По-новаторському він має й діяти.

Лідер повинен  добре вміти висловлювати і обстоювати як власну думку і погляди, так і думку та погляди певної суспільної групи.

Лідерові  обов'язково мають бути притаманні відповідний рівень політичної культури, організаторські здібності та вміння впливати на людей. Він не досягне успіху в політичній діяльності без власної команди — людей, які поділяють його думки, життєву позицію, стратегію. Як зазначав Н. Макіавеллі, про розум правителя висновують насамперед з того, яких людей він до себе наближає.

Безумовно, сучасна  Україна потребує насамперед демократичних лідерів, але багато з них все ще сповідують і використовують авторитарні норми управління.

Серед багатьох якостей сучасного політичного  лідера в Україні варто виокремити почуття національної самосвідомості і гордості, відчуття єдності з народом. Іншими словами, лідера посткомуністичної України характеризує не так уміння красиво висловлюватись, як те, якою мірою він здатний бути захисником національних інтересів, обстоювати їх.