Пам’ять людини: процеси пам’яті, види, закономірності

Міністерство  освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет 
 
 
 
 

Повідомлення 

на  тему: "Пам’ять  людини: процеси пам’яті, види, закономірності" 
 
 
 

стедентки  ІІІ  курсу 
спеціальності ДІД 
спеціалізації ІСПДОУ 
групи Р-32 
Семенович Олени 
 
 
 
 
 

Рівне - 2011 

     Сутність  поняття пам’яті

     Враження,  що  їх  одержує  людина,  відображуючи  об’єктивну дійсність   через  свої  органи  чуття  чи  у  процесі   розумової діяльності,  не  зникають  безслідно,  а  фіксуються  в  мозку   і зберігаються  в  ньому у вигляді образів, уявлень про  об’єкти  та явища,  що сприймалися раніше. У разі потреби набутий досвід  може бути відтворений і використаний у діяльності.

     Закріплення,  зберігання та наступне відтворення  людиною  її попереднього досвіду називається пам’яттю.

     Пам’ять є підґрунтям психічного життя людини. Завдяки пам’яті людина  може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння  та навички.  Пам’ять  — неодмінна умова психічного  розвитку  людини. Нові  зрушення  в  її  психіці завжди  ґрунтуються  на  попередніх досягненнях, на здобутках, зафіксованих у пам’яті. Завдяки пам’яті зберігається цілісність “Я” особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам’яті неможливими були б  розумова  діяльність, створення образів  уяви,  орієнтування  в навколишньому  середовищі  взагалі.  Позбавлена  пам’яті   людина, зауважував   І.   Сєченов,   постійно   перебувала   б   у   стані новонародженого, була б істотою, нездатною нічого навчитися,  ніщо опанувати.

     У пам’яті розрізняють такі основні  процеси: запам’ятовування, зберігання, відтворення та забування.      Залежно від матеріалу, який запам’ятовується,  виокремлюють пам’ять образну, словесно-логічну, емоційну та рухову.

     За   тривалістю  утримання  матеріалу,  що  запам’ятовується, пам’ять поділяють на короткочасну, довготривалу та оперативну.

       Різновиди пам’яті

     За   змістом   залежно   від  того,  що  запам’ятовується   і відтворюється, розрізняють чотири види пам’яті: образну, словесно- логічну, рухову та емоційну.

     Образна   пам’ять  виявляється  в  запам’ятовуванні  образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно  даних зв’язків і відносин між ними.

     Залежно  від  того, якими аналізаторами  сприймаються  об’єкти при  їх запам’ятовуванні, образна пам’ять буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою тощо.

     Фізіологічним підґрунтям образної пам’яті є тимчасові  нервові gb’язки першосигнального характеру. Проте в ній бере  участь  і друга сигнальна система. Мова постає як засіб усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.

     Зміст   словесно-логічної  пам’яті  —  це   думки,   поняття, судження,  умовиводи,  які відображають предмети  та  явища  в  їх істотних зв’язках і відносинах, у загальних властивостях. Думки не існують  без  мови,  тому пам’ять на них і  називається  словесно-логічною.  Цей  вид  пам’яті ґрунтується  на  спільній  діяльності першої та другої сигнальних систем.

     Словесно-логічна  пам’ять є специфічно людською на відміну від образної, рухової та емоційної, що властиві також тваринам.

     Рухова  пам’ять  полягає  у запам’ятовуванні  та  відтворенні людиною  рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової, трудової, виробничої діяльності, у діях художника, балерини, друкарки.  Вона є  підґрунтям утворення різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови.

     Емоційна  пам’ять полягає у запам’ятовуванні  та  відтворенні людиною емоцій та почуттів. Запам’ятовуються не самі емоції,  а  й предмети  та  явища,  що  їх  викликають.  Наприклад,  переживання почуття ностальгії при спогадах про країну, в якій людина виросла, але з якихось причин залишила її.

     Залежно  від  характеру  перебігу  процесів  пам’яті  останню поділяють  на  мимовільну  та  довільну.  Про  мимовільну  пам’ять говорять  тоді,  коли людина щось запам’ятовує  та  відтворює,  не ставлячи  перед  собою  спеціальної  мети  щось  запам’ятати   або відтворити.  Коли  людина  ставить на меті  щось  запам’ятати  або пригадати, йдеться про довільну пам’ять.

     Мимовільна  і довільна пам’ять — щаблі  розвитку пам’яті людини в   онтогенезі.   Пам’ять   поділяють   також   на   короткочасну, довготривалу та оперативну.

     Короткочасною називають пам’ять, яка характеризується швидким запам’ятовуванням  матеріалу,  його  відтворенням   і   нетривалим зберіганням.  Вона,  як  правило,  обслуговує  актуальні   потреби діяльності й обмежена за обсягом.

     Довготривала  пам’ять  виявляється  у  процесі  набування   й закріплення  знань, умінь і навичок, розрахованих  на  їх  тривале збереження та наступне використання в діяльності людини.

       Оперативною називають  пам’ять,  яка забезпечуєзапам’ятовування та відтворення оперативної інформації,  потрібноїдля  використання  в поточній діяльності (наприклад,  утримання  вo`l’яті  проміжних  числових результатів  при  виконанні  складнихобчислювальних дій). Виконавши свою функцію, така інформація  можезабуватися.

     Процеси пам’яті

     Існують такі процеси пам’яті:

• запам’ятовування;
• відтворення;
• забування.

     Запам’ятовування  – один з головних процесів пам’яті. Засадовими стосовного нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв’язків. Чим складніший матеріал, тим складніші й ті тимчасові зв’язки, які утворюють підґрунтя запам’ятовування.

     Запам’ятовування, як і інші психічні процеси, буває  мимовільним і довільним.

     Мимовільне  запам’ятовування здійснюється без  спе3іально поставленої мети запам’ятати.  На мимовільне запам’ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість предметів. Мимовільному запам’ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам’ятовується значно легше й утримується в нашій свідомості значно довше ніж нецікаве.

     Довільне  запам’ятовування відрізняється від  мимовільного рівнемвольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно маєцілеспрямований характер, у ньому  використовуються спеціальні засоби таприйоми  запам’ятовування.

     Умовами успішного запам’ятовування є: багаторазове, розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень; розбивка матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць; розуміння тощо.

     Відтворення – один із головних процесів пом’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування і водночас наслідком цього процесу.

     Засадою для відтворення є активізація  раніше утворених тимчасових нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку.

     Найпростіша форма відтворення – впізнавання. Впізнавання – це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним.

     При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу  ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються всі деталі попереднього ознайомлення з ним.

     Неповне впізнання характеризується невизначеністю, труднощами співвідношення об’єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді.

     Складнішою  формою відтворення є роздування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.

     Згадування  може бути актуальним і мимовільним.

     Особливою формою довільного відтворення запам’ятованого  матеріалу є пригадування. Потреба в пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно.

     Від уміння пригадувати залежить ефективність використання набутих знань, розвиток пам’яті як психічного процесу взагалі.

     Один  із різновидів довільного відтворення  в часі та просторі відтворення образів нашого минулого.

     Забування – процес, зворотній у запам’ятовуванні і пролягає у згасанні тимчасових нервових зв’язків. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються.

     Причиною, яка погіршує запам’ятовування може бути негативна індукція, ти негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу. Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утворення нових тимчасових нервових зв’язків, знижує ефективність запам’ятовування.

     Негативний  вплив раніше запам’ятованого матеріалу  на засвоєння нового характеризується як практична (така, що діє наперед) інтерференція. З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику або хімію.Негативний вплив наступної діяльності на зв’язки, вироблені в попередній діяльності має  назву ретроактивної (такої, що діє зворотно) інтерференції.

     Тимчасовою  причиною труднощів відтворення  може бути сильний імпульс – бажання пригадати, яке індикує гальмування. Гальмування знімається шляхом переведення думки на інші об’єкти.

     Швидше  забування та інформація, якій належить другорядна роль змісті діяльності. Протягом набагато тривалішого часу утворюється інформація, що несе в діяльності головне смислове навантаження.

     Сутність  наочно-образного мислення.

     Мислення  – це процес  опосередкованого й  узагальненого відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних зв’язках і відношеннях.

     Значення  мислення в житті людини полягає  в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного опанування закономірностями дійсності, постановки їх наслужу своїм потребам і інтересам.

     Коли  дитина нагромаджує досвід практичних дій, її мислення відбувається за допомогою образів. Замість того щоб здійснювати реальні спроби, вона виконує їх розумово, уявляючи собі можливі дії й результати (процес інтеріоризації). Так виникає наочно-образне мислення. Дуже важливим у цьому процесі є виникнення в мисленні дитини так званої знакової функції — розуміння того, що певні речі та дії можуть використовуватися для визначення інших, служити їхніми замінниками. Цікаво, що, за даними Л. Л. Венгера і В. С. Мухіної, дитина спочатку починає практично користуватися замінниками предметів і дій і тільки на цій основі поступово вловлює зв'язок між позначеннями і тим, що вони позначають.

     Наочно-образне  мислення в дошкільників та молодших школярів ще безпосереднє і тісно пов'язане з їхнім сприйманням. Вони ще не можуть абстрагуватися від найбільш явних ознак предмета, що зумовлює гак звані феномени П'яже. Так, якщо на очах у дитини змінити форму пластилінової кульки (з цього самого шматочка пластиліну ліплять «ковбаску»), то вона стверджує, що кількість пластиліну збільшилася. Мислення, що протікає у формі наочних образів, не дає можливості дитині зробити правильні висновки й узагальнення.

     Образне мислення дорослої людини співіснує  з наочно-дійовим і вербальним і має досить важливе навантаження в системі інтелекту.

     Образ виявляється значно багатшим, аніж сконцентроване в понятті логізоване пізнання. Образ насичений почуттями, емоціями (через це таким важливим с зв'язок образу з пам'яттю). Образ у мистецтві, художній творчості — це джерело думки, аналізу, розуміння. Образне мислення відбиває І суттєві зв'язки дійсності досить специфічно — через змінуійсності досить специфічно — через зміну образів уявлень, тобто через перетворення уявлень.

     Закономірності  пам'яті (умови успішного запам'ятовування і відтворення) пов'язані з формами  пам'яті.

     Умовами успішного мимовільного запам'ятовування є: 1) сильні і значущі фізичні  подразники (звук пострілу, яскраве  світло прожектора); 2) те, що викликає підвищену  орієнтовну діяльність (припинення або  відновлення дії, процесу, незвичайність  явища, його контрастність по відношенню до фону і т . п.); 3) подразники, найбільш значущі для даного індивідуума (наприклад, професійно значущі предмети), 4) подразники, що мають особливу емоційне забарвлення; 5) те, що більш за все пов'язане з потребами даної людини; 6) те, що є об'єктом активної діяльності. Так, умови задачі, яку ми довго вирішуємо, запам'ятовуються мимоволі і міцно.