Основні правила та прийоми запам’ятовування навчального матеріалу

 

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Національний університет  водного господарства та природокористування 

Кафедра економіки підприємства

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни

«Університетська освіта»

На тему:

«Основні правила та прийоми запам’ятовування навчального матеріалу»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

Студент ЗФН ФЕіП

Група ЕП - 42

Борболь Сергій Володимирович

Перевірила:

Аверкина Марина Федорівна

                                                                      

 

 

 

 

 

 

 

Рівне - 2013

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Поняття «запам'ятовування», його види та структура…………………......4
2. Основні правила та прийоми запам’ятовування матеріалу………………..7

Висновок…………………………………………………………………………….12

Список використаної літератури…………………………………………………..13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Протягом  всього часу люди намагалися придумати способи, з допомогою яких вони могли б наскільки можна міцно засвоїти будь-які знання. З прадавніх часів тема запам'ятовування розглядалася і систематизувалася великими людьми минулого. З'явився спеціальний термін, запозичений з грецької - мнемоника, що означає мистецтво запам'ятовування.

Обсяг інформації у світі з кожним століттям дедалі збільшується і тому розвиток пам'яті, вдосконалення процесів запам'ятовування, збереження та відтворення інформації є одним із найактуальніших завдань людини у суспільстві. Вивчення й застосування їх певних способів, прийомів і методів запам'ятовування значно сприяє якісному і кількісному поліпшенню запам'ятовування й утримання у пам'яті необхідної інформації.

Особливо важливим є знання цих прийомів для у студентів  і школярів, оскільки засвоєння навчального  матеріалу, загальноосвітньої або  спеціального інформації є основним сферою своєї діяльності. І вміння обробки, аналізу, засвоєння, систематизації і міцного утримання у пам'яті  вивченого процес навчання втратить їм будь-який сенс.

Сьогодні багато людей займається інформаційною працею, в ході якої людина отримує, обробляє та використає отриману інформацію.

Для того, щоб знання стали  надбанням особистості, потрібно не тільки сприйняти, осмислити відповідну інформацію, а й засвоїти, заучити  та запам'ятати деякі поняття.

Пам'ять — це процес запам'ятовування, збереження й наступне відтворення  інформації.

Запам'ятовування — один з основних процесів пам'яті, завдяки  якому відбувається закріплення  нового шляхом поєднання його з набутим  раніше. Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.

Важливе місце в засвоєнні  інформації посідають здібності  людини, тобто її психічні особливості, від яких залежить оволодіння знаннями, вміннями та навичками.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ПОНЯТТЯ «ЗАПАМ'ЯТОВУВАННЯ», ЙОГО ВИДИ ТА СТРУКТУРА

 

Для того, щоб знання стали  надбанням особистості, потрібно не тільки сприйняти, осмислити відповідну інформацію, а й засвоїти, заучити  та запам'ятати деякі поняття. Пам'ять  — це процес запам'ятовування, збереження й наступне відтворення інформації. Для запису інформації на згадку необхідно  надати думкам упорядковану структуру.

Структура процесу засвоєння інформації така: сприйняття — відображення у свідомості людини окремих властивостей предметів та явищ, що діють у певний момент на органи чуттів; розуміння (осмислення) — встановлення зв'язків між предметами, явищами і процесами, з'ясування їх будови, складу, структури, призначення, визначення причин явищ, тобто аналіз, синтез, порівняння тощо; узагальнення — виокремлення та об'єднання суттєвих ознак предметів і явищ, що вивчаються; закріплення — забезпечує міцність запам'ятовування, поглиблює та розширює знання, розвиває пізнавальні вміння і навички; застосування — вміння використовувати знання на практиці в різноманітних ситуаціях.

Є певні психофізіологічні  закономірності засвоєння інформації, що зумовлюються особливостями та природою людини. Передусім сприйняття та засвоєння  інформації залежать від функціональних особливостей нервової системи, її типологічних особливостей, а отже, від темпераменту індивіда. Так, сильний тип нервової системи (сангвінік, холерик, флегматик) краще виявляє себе в ситуаціях, які вимагають значної працездатності, витривалості, а слабкий (меланхолік) — у ситуаціях, що вимагають співчутливості, лагідності.

Засвоєння інформації також  залежить від особливостей пам'яті  та мислення. Наприклад, краще засвоюється  інформація, яка подається укрупненими  блоками. Це відбувається за рахунок  того, що такі блоки зменшують навантаження на пам'ять. Для сприйняття та засвоєння  інформації важливим є вид мислення (наочно-дійовий, наочно-образний, словесно-логічний чи абстрактний), а також його індивідуальні  особливості: самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.

Важливе місце в засвоєнні  інформації посідають здібності  людини, тобто її психічні особливості, від яких залежить оволодіння знаннями, вміннями та навичками.

Необхідність спеціальної  роботи щодо заучування і запам'ятовування сприйнятої та осмисленої інформації пояснюється тим, що новостворені нервові зв'язки у корі головного мозку мають, як правило, неглибокий і неусталений характер. Якщо не проводиться спеціальна робота щодо їх підтримування і закріплення, вони дуже швидко гальмуються і зникають. Заучування — сукупність дій того, хто навчається, спрямованих на засвоєння ним навчального чи будь-якого матеріалу. Не слід ототожнювати заучування із зубрінням, оскільки останнє є свідченням безпорадності студента, який не вміє організовувати продуктивне заучування. Необхідна умова заучування полягає у тому, що інформація, яку необхідно пізнати і засвоїти, має бути виокремлена особистістю серед іншої, яка сприймається із зовні та надходить із внутрішнього світу людини (спогади, роздуми, побоювання тощо). Певні предмети, події чи властивості можуть викликати активність свідомості, що проявляється в увазі, оскільки вони пов'язані з внутрішніми джерелами її діяльності: потребою в інформації, життєвими інтересами, суспільною зацікавленістю тощо.

Вияв особистісних якостей  людини у процесі відбору, опрацювання  та використання інформації виражається  в її установці, тобто готовності до певної події. Саме установка визначає строки, міцність та характер запам'ятовування.

Отже, увага та установка  на учіння — це зовнішні прояви психічної  і практичної спрямованості студента на результати, цілі чи процес учіння.

Результати учіння визначаються не лише суб'єктивними факторами (ставлення  до інформації), а й об'єктивними  — властивостями інформації, що заучується:

1.  змістом самої інформації. Від типу інформації, матеріалу(фактичні відомості, поняття тощо) залежать характер і методи її опанування;

2.  формою, яка може бути предметною, образною, мовленнєвою, символічною;

3.  складністю матеріалу, що впливає на ефективність, швидкість та правильність заучування;

4.  значущістю. Певні відомості чи дії можуть бути важливими самі по собі або для засвоєння подальшої інформації;

5.  осмисленістю, яка залежить від того, чи є в інформаційному багажеві студента поняття і дії, необхідні для розуміння елементів матеріалу, що заучується, і встановлення зв'язків між ними;

6.  структурою. Ця властивість тісно пов'язана з попередньою, оскільки осмисленість визначається зв'язками нового з уже відомим, а структура матеріалу показує як встановлюються в ньому ці зв'язки;

7.  обсягом, тобто кількістю окремих елементів, які входять до нього. У матеріалі, що заучується, відкидається все другорядне, виокремлюються змістові опорні точки, певна кількість інформації узагальнюється;

8.  емоційною особливістю, здатністю викликати певні почуття і переживання.

Запам'ятовування — один з основних процесів пам'яті, завдяки якому відбувається закріплення нового шляхом поєднання його з набутим раніше. Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.

Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам'ятати. На нього впливають яскравість, емоційна забарвленість об'єкта. Це така форма запам'ятовування, яка є продуктом певної діяльності (пізнавальної, рухової та ін.), але здійснюється автоматично, без мнемонічної мети.

Мимовільному запам'ятовуванню сприяє наявність інтересу. Все цікаве запам'ятовується легше і довше  утримується у свідомості.

Довільне запам'ятовування відрізняється ступенем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер; у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.

Залежно від міри розуміння  матеріалу, що треба запам'ятати, довільне запам'ятовування може бути механічним і смисловим.

Механічне — це запам'ятовування, яке здійснюється без розуміння  сутності інформації. Воно призводить до її формального засвоєння і  в цьому аспекті близьке до зубріння.

Смислове (логічне) спирається на розуміння матеріалу у процесі  опрацювання, оскільки організація  та упорядкування матеріалу, виокремлення його суті сприяють запам'ятовуванню .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ОСНОВНІ ПРАВИЛА ТА ПРИЙОМИ ЗАПАМ'ЯТОВУВАННЯ МАТЕРІАЛУ

Важливою умовою ефективного  запам'ятовування є дотримання певних правил. Запам'ятовувати треба в  доброму настрої  та на «свіжу голову», коли ще не настала втома. Під час запам'ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом. Слід обробляти інформацію для запам'ятовування, порівнюючи різні дані, спираючись на асоціації (смислові й структурні), виділяючи опорні сигнали («вузлики на пам'ять»). Потрібно творчо застосовувати мнемотехнічні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв'язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам'яті.

Правила ефективного запам’ятовування:

 

• заучуй з бажанням знати і пам'ятати.
• став за мету запам'ятати надовго.
• користуйся смисловими опорами, смисловими групуваннями — хто добре обґрунтовує, той добре запам'ятовує.
• починай повторювати до того, як тема почала забуватись.
• заучуй і повторюй невеликими шматками.
• краще вчити по 1 годині 7 днів, ніж 7 годин поспіль в 1 день.
• після математики вчи історію, після фізики — літературу, пам'ять любить контраст.
• коли вчиш — записуй, малюй схеми, графіки, зображуй карикатури, порівнюй із тим, що знав раніше — дій!
• не вчи віршів стовпчиками. Короткі заучуй одразу, довгі — розбивай на шматки.
• коли закриваєш книжку, чимшвидше, не чекаючи повного заучування, намагайся відтворити зміст. Якщо щось забув, не підглядай, а спробуй пригадати.
• якщо отримав завдання у вівторок, а відповідати потрібно в п'ятницю, не чекай, коли буде четвер: вивчи одразу, а напередодні тільки повтори.

 

Прийоми, які допомагають  запам’ятовуванню:

 

• прочитати дитині розповідь, а потім попросити коротко переказати зміст прочитаного.
• якщо дитина погано запам’ятовує, потрібно їй запропонувати взяти олівці і до кожного слова зробити малюнок, який допоміг би запам’ятати ці слова.
• запропонувати дитині завчити основні правила, терміни і поняття.

 

Є певні фактори, які впливають  на результативність запам'ятовування. По-перше, вони де в чому збігаються з чинниками ефективного заучування, а по-друге — підкоряються загальним  законам пам'яті.

Закон осмислення: чим глибше ми осмислюємо, розуміємо те, що запам'ятовується, тим краще воно зберігається у пам'яті. При цьому дуже важливо знати прийоми змістового опрацювання інформації: визначення логіки матеріалу, поділ його на окремі частини, виокремлення головного і другорядного тощо.

Закон інтересу: цікаве легко запам'ятовується, оскільки для цього ми не докладаємо певних зусиль.

Закон установки: а) установка на запам'ятовування за часом: запам'ятовування стає продуктивнішим, якщо людина ставить за мету запам'ятати матеріал на тривалий час; б) установка на сприйняття матеріалу за змістом: у матеріалі ми насамперед сприймаємо те, що сподіваємось у ньому знайти.