Локус – контроль, як складова особистісної відповідальності

ДНІПРОПЕТРОВСЬКий університет економіки  та права 

КАФЕДРА праКТИЧної ПСИХОЛОГІЇ 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 
 

    « Локус – контроль, як складова особистісної відповідальності» 
 
 
 
 
 

                                                                                       Студентки: Нечай В.Г.

                                                                        Групи ПС-09 

                                                                                                Керівник курсової роботи:  

                                                                  Лоза Е.О.                              
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Дніпропетровськ – 2011

       ЗМІСТ 
 

1. ВСТУП……………………………………………………………………….3 – 5
2. РОЗДІЛ І. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ…………………………………..……..5 – 10
3. РОЗДІЛ ІІ. ЛОКУС-КОНТРОЛЬ………………………………………...10 – 18
4. ВИСНОВКИ……………………………………………………………….18 – 20
5. ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………20

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     У своїй курсовій роботі я розгляну, на мою думку, дуже цікаву тему, яка  містить велику кількість корисної та потрібної інформації: «Локус-контроль, як складова особистісної відповідальності». Ця тема досить актуальна, тому що, навіть не знаючи значення цього визначення «Локус контролю» і не знаючи навіть про існування даного терміна, кожна людина, у своєму житті, з ним стикається. Також ця тема є актуальною тому, що особистісна відповідальність - це складова життя кожного індивіда, неможливо прожити життя і не відчути на собі усього тягору відповідальності.

     Особисто  для мене ця тема є дуже цікавою  і пізнавальною, так як детальне її вивчення, безумовно, стане в нагоді мені в повсякденному житті і до того ж у мене з'явиться можливість поділитися засвоєної інформацією з оточуючими і близькими людьми.

Уявлення  людини про те, від кого залежать значущі для неї події виявляються  спеціальними тестами-опитувальниками за визначенням локусу контролю. Це поняття запропоновано американським психологом Дж. Роттером. Починаючи з робіт Дж. Роттера, багато дослідників, наприклад С.Р. Пантілеев, В.В. Столін, Є.Ф. Бажин, Е.А. Голинкіна, Еткінд та ін, виявляли інтерес до особистісної парадигмі, пов'язаної з оцінкою того, внутрішній або зовнішній локус контролю має індивід.

Вимірювання рівня суб'єктивного контролю широко застосовується в нашій країні в  психології мотивації (методика когнітивної  орієнтації), в дослідженнях людського характеру і його зв'язку з поведінкою, при психологічному відборі в правоохоронних органах, в психології управління та інших сферах.

Для методики когнітивної орієнтації має значення те, що у екстерналів мотивація  більш слабка, ніж у інтерналів, і звідси - схильність до конформізму і залежності. Відзначається позитивна кореляція між интернальністью і визначенням сенсу життя: чим більше суб'єкт вірить, що все в його житті залежить від його особистих зусиль і здібностей, тим частіше він знаходить у власному житті сенс і краще бачить його мету.

Для прихильників біхевіоральної теорії і дослідників  поведінки цікаво те, що аналіз структури  локусу контролю дозволяє відкрити спрямованість  до здійснення дії індивідом, прогнозування  умов, що сприяють або заважають цьому, залежність поведінки від підкріплень.

У роботі з асоціальними групами методика може бути використана для виявлення  тривожних, дезадаптованих підлітків  з екстернальним локусом контролю. Це допоможе своєчасно надати їм допомогу, поки стан тривалого стресу не привело їх до скоєння протиправних діянь або суїцидальних спроб. Є дані про більшу схильність екстерналій до обману та вчинення аморальних вчинків. Розглядається також зв'язок між рівнем суб'єктивного контролю та поведінкою підлітків і молоді в криміногенних і посткріміногенних ситуаціях.

Поняття особистісної відповідальності широко використовується і вивчається в  психології, однак я не знайшла  жодної роботи, з вивчення конкретно  моєї теми, що робить мою роботу подвійно цікавою.

Основними завданнями своєї курсової роботи я  ставлю детальне вивчення кожного з  визначень «Локус контролю» та «Особистісна відповідальність» і звичайно ж  основним завданням, я вважаю, витяг, для себе, користі від виконаної  роботи.

А мета моєї курсової роботи - це з'ясувати, як локус контроль взаємопов'язаний з особистісною відповідальністю і чи дійсно він є складовою її частиною.

Практична значимість моєї курсової роботи полягає  в тому, що в результаті вивчення цієї теми можна навчитися визначати  локус контролю за поведінкою людей і дізнатися в чому полягає особливість такої поведінки і як взаємопов'язані між собою особистісна відповідальність і локус контролю. 
 
 

РОЗДІЛ  І

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

       Відповідальність вивчається в різних галузях психологічної науки. Вона досліджується у зв'язку з моральним розвитком, вивчається тими, хто цікавиться питаннями особистості, когнітивними процесами, психологією управління і т.п.

     Традиційно  прийнятим у психології визначенням  поняття є наступне: відповідальність - це здійснюваний у різних формах контроль над діяльністю суб'єкта з точки зору виконання ним прийнятих норм і правил [Психологія: Словник, 1990].

У психологічній  літературі розглядається широке коло питань, пов’язаних із визначенням  параметрів відповідальної поведінки, шляхів і засобів виховання відповідального ставлення до певної діяльності, виділенням механізмів формування відповідальності. Західними авторами проблема формування відповідальності вивчається в рамках морального розвитку особистості, причому виділяються певні взаємозалежні етапи формування моральної свідомості, а отже, й відповідальності (Ж.Піаже, Л.Колберг). У рамках іншого напрямку дослідників цікавлять питання про фактори, умови, що впливають на процес атрибуції відповідальності і т.п.(F.Heider, J.Julzer, E.Waister, B.Weiner).

У вітчизняній  психології виділяються три напрямки в дослідженні відповідальності. Один напрямок висвітлює проблему виховання  відповідальності на різних вікових  етапах. Мова йде про умови, фактори, прийоми, що впливають на виховання цієї якості особистості (І.Бех, Ж.Завадська, Л.Ітельсон, К.Клімова, А.Колесова, Т.Морозкіна, К.Мурай, В.Пискун, Н.Румянцева, Л.Славіна, Ю.Сокольніков, Л.Татомир, Н.Тен, Л.Шевченко).

У роботах іншого напрямку відповідальність розглядається  як феномен міжособистісних відносин у груповій діяльності (В.Агєєв, Л.Сухінська). Третій напрямок представлено у працях, в яких досліджується проблема формування відповідальності в конкретному виді діяльності, і зокрема у трудовій (Т.Гаєва, Л.Коршунова, К.Муздибаєв, А.Слобідський і ін.).

Незважаючи на те, що питання відповідальності особистості  широко обговорюються як у філософській, так і в психологічній літературі, проблема формування відповідальності не має ще достатнього теоретико-методологічного  обґрунтування. У психологічній науці виділяється декілька напрямів вивчення відповідальності, між якими існує чимало суперечностей. Відповідальність розглядається як якість особистості (І.Бєх, Т.Гаєва, А.Лопуховська, як смисловий принцип мотиваційної регуляції поведінки особистості (М.Cавчин), як ставлення особистості (Т.Морозкіна, А.Растігаєв).

Деякі автори визначають почуття відповідальності як соціальну  настанову особистості на добровільне  прийняття необхідних суспільних вимог  і зобов’язань, схильність дотримуватися загальноприйнятих у певному суспільстві соціальних норм, виконувати рольові обов’язки та готовність відповідати за свої дії (С.Анісімов, К.Муздибаєв, А.Ореховський).

Інші розглядають  відповідальність як інтегративну властивість  особистості, яка виникає в результаті синтезу всіх її моральних якостей. Зокрема, І.Бех підкреслює, що відповідальність виявляється лише у вільних вчинках та діях особистості.

Метою даного дослідження  було розглянути відповідальність у  контексті історичних та сучасних психолого-педагогічних проблем розвитку особистості.

Відповідальність  є характеристикою будь-яких відносин, в яких реально перебувають люди, і стосується різних аспектів їх діяльності. Тому в сучасних наукових дослідженнях вона розглядається комплексно і  є однією з актуальних проблем філософії, етики, соціології, психології, педагогіки, екології, політології та інших наук.

Поняття відповідальності розглядається багатьма суспільними  науками. Проте найбільш фундаментально це поняття як категорія обґрунтовано у філософському та юридичному дискурсах. Якщо правова відповідальність становить зовнішню її складову на індивідуальному рівні і притаманна людині як вихідній ланці суспільства, котра виконує певні соціальні ролі, то моральна – етична – внутрішня складова відповідальності характеризує людину поза її публічними ролями, як “приватну” істоту [6, с.63].

В історії західної психології виділяють чотири основні  концептуальні підходи до вивчення особистості: психодинамічний, біхевіоральний, гуманістичний та когнітивний. Якщо перші два виникли раніше і повністю відкидали поняття відповідальності, то гуманістична та когнітивна теорії вперше звернулися до відповідальності як психологічного поняття.

Спинимося на окремих  із них. Згідно з концептами А.Маслоу, саме самоактуалізація втілює повноцінний розвиток людини, який є нормативним і водночас адекватним її біологічній природі. Однак самоактуалізація – це завжди реальні вчинки, котрі виявляють особистісну активність та відповідальність. Здатність до своєчасного та оптимального життєвого вибору, на думку вченого, самовдосконалення – головна тема свідомого життя людини, в якій ідеальна модель особистості – це відповідальна людина, котра вільно робить свій вибір [6, с. 67].

З таким тлумаченням  відповідальності як головної ознаки сформованої особистості повністю погоджується К.Роджерс [11]. Самовизначення – сутнісна ознака природи людини, тому кожен відповідальний за те, що являє собою.

Важливою щодо психологічного осмислення відповідальності є когнітивна теорія научіння Дж.Роттера, передусім його концепт локусу контролю, який узагальнено відображає очікування того, якою мірою люди контролюють і як оцінюють власні дії та перебіг життя. Учений, вживаючи термін “відповідальність”, досліджує явище, котре описується ним як властивість інтернальності особистості (схильність приписувати відповідальність за все внутрішнім чинникам – своїй поведінці, характеру, здібностям), яка протистоїть екстернальності (схильність приписувати відповідальність за все зовнішнім чинникам). Однак Дж.Роттер наголошує, що локус контролю не варто розглядати як континуум, який має на одному боці виражену “екстернальність”, а на іншому – “інтернальність”; переконання людей розташовані між ними, здебільшого посередині. Це означає, що окремі з нас дуже екстернальні, окремі вкрай інтернальні, але більшість знаходиться між двома екстремумами [11, с.420].

Багато зарубіжних прикладних досліджень присвячено атрибуції  відповідальності – приписуванню тим  чи іншим чинникам відповідальності за наслідки певних подій. Теорію атрибуції запропонував Ф.Хайдер, коли помітив, що люди зазвичай приписують поведінку інших людей або внутрішнім характеристикам (диспозиціям), або зовнішнім ситуаціям. Поняття атрибуції відповідальності близьке за змістом до поняття локусу контролю, але, на відміну від нього, стосується не стільки власних дій, скільки дій інших людей, які оцінюються з позиції стороннього спостерігача. Різниця цих двох перспектив наочно проявляється у так званій “фундаментальній помилці атрибуції” – тенденція спостерігача недооцінювати вплив ситуації та переоцінювати дію особистісних чинників під час оцінювання поведінки інших [7, с.740].

Певне відображення знайшла проблема відповідальності в психологічних дослідженнях вітчизняних  авторів. Спинимося на останніх дослідженнях. Розглядаючи розвиток особистості, її активності в різних її проявах та формах, низка дослідників уважає, що повноцінна відповідальність притаманна насамперед соціально зрілій особистості [3; 4; 5; 6; 8; 10; 12].