Контрольна робота с “Психологія Управління”

                

Міністерство  освіти та науки України

Київський Університет Туризму Економіки  і Права 
 
 
 
 
 
 
 

Контрольна  робота с дисципліни: “Психологія Управління” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала  студентка 5-го курсу

Группи 51 ГРС-з

Биб Світлана Олександрівна 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ-2011

                           Психологічні аспекти управління сферою туризму.

     Перспективи розвитку туризму в Україні вимагають  суттєвого покращання управління цією сферою. В цьому контексті психологічні аспекти управління сферою туризму набувають неабиякої теоретичної та

практичної актуальності. В той же час в сучасній туризмології ще не склалось узагальненого розуміння сутності соціального управління цією сферою. Однією з причин такого становища слід визнати недостатню

розробку теоретико-методологічних засад дослідження і вивчення проблем управління сферою туризму, що обумовлює розкриття цих засад в даній лекції.

     Об’єктом  дослідження є психологічне управління, та його можливості щодо управління туризмом.

Досягнення цієї мети вимагає вирішення таких завдань: визначити

поняття “психологічні аспекти” і його співвідношення з поняттям “управління”;

розрізняти закони, закономірності і принципи соціального управління та застосовувати їх в управлінні сферою туризму;

характеризувати основні особливості управління галуззю туризму в сучасній Україні.

     Методологічні засади та джерела  дослідження: робота спирається на фундаментальні ідеї класиків світової соціологічної думки, на доробки вітчизняних та зарубіжних соціологів присвячених управління,

зокрема сферою туризму, що визначається наступними особливостями: домінуванням управління через взаємодію людей і відповідно антропоцентристського підходу в його реалізації; специфікою туристичної

діяльності як об’єкта управління; недостатньо  професійною підготовкою управлінців цією сферою.

     Процес  управління пов’язаний з обміном інформацією та енергією між регулюючим і регульованим компонентами, які є обов’язковими для всіх

само регульованих систем – біологічних, соціальних, технічних.

Це означає, що лише за умови, коли з’ясовано якісну характеристику соціального організму, виявлено закони його функціонування і розвитку, встановлено, що слід розуміти під умовами його існування і специфікою

відносин6, які  складаються між ними і середовищем, відкриваються перспективи для з’ясування, за рахунок яких сил конкретне суспільство, або будь-яка соціальна організація забезпечують свої цілісність,

життєздатність  та саморозвиток, і яке значення в цьому забезпеченні відіграють механізми управління.

     Управління, в розумінні П. Друкера, постає як “особливий вид діяльності, який перетворює

неорганізований натовп на ефективну, цілеспрямовану продуктивну  групу. Управління, як таке, є

стимулюючим елементом  соціальних змін”1. У такому розумінні  управління виступає більше як мистецтво,

якому можна навчитися через досвід, і яке вимагає певного таланту.

     Дійсно, з одного боку, управління можна  розглядати як науку, оскільки воно систематично вивчає явища, які згруповані в різноманітності теорії, і прагне на систематизованій основі зрозуміти, чому і як люди

працюють разом  для досягнення певної мети, і для  того, щоб зробити ці системи співробітництва більш корисними для людства.

Проте слід визнати  і деяку обмеженість науки  управління, пов‘язану з виміром  явищ, які вивчаються: неможливо об‘єктивно виміряти реакцію працівника на передбачуваний метод роботи та величину і значення

факторів внутрішнього та зовнішнього середовища.

З іншого боку, уявлення про складну потенційну взаємодію  середовища й організації примушують думати про значну роль в управлінні якостей і талантів менеджера, його оцінки ситуацій, багатства соціального

досвіду управлінської  діяльності. Іншими словами, управління (хоч і частково) є мистецтвом.

     У цьому зв‘язку теорія управління і результати наукових досліджень постають, скоріше, як інструмент оцінки й розуміння складного світу організації, що допомагає керівнику передбачити вірогідний результат

рішень, віддавати  перевагу найдоцільнішим з них, уникати  непотрібних помилок.

  Отже, для розуміння суті управління організаціями, в тому числі й освітніми, необхідно, не тільки вивчити практику управління туристичними організаціями в різноманітних ситуаціях, вдосконалюючи

методику ситуаційного управління, а, перш за все, розібратися  в суті основних концептуальних підходів до управління, що склалися до цього часу.

     У сучасній науковій літературі виділяють  чотири найважливіших підходи, які  зробили суттєвий внесок у розвиток теорії і практики управління2:

1. Підхід з  позицій виділення різних шкіл  в управлінні: школа наукового  управління; школа

адміністративного управління; школа людських стосунків  і науки про поведінку; школа  науки управління

чи кількісних методів.

2. Процесний  підхід, який розглядає управління  як безперервну серію взаємопов‘язаних  управлінських

функцій.

3. Системний  підхід, при якому організація розглядається як сукупність взаємопов‘язаних елементів –

люди, структура, задачі й технології, які орієнтовані  на досягнення різних цілей в умовах мінливого

зовнішнього середовища.

4. Ситуаційний  підхід, в якому через велику  кількість внутрішніх і зовнішніх факторів придатність різних

методів управління визначається відповідністю їх даній  ситуації.

Наші дослідження  дають підстави для висновку щодо сфери туризму. Так, ідеї школи поведінкових наук дозволяють, на наш погляд, керувати організацією таким чином, щоб кожний працівник, з одного боку, міг

чесно уявити свої можливості й варіанти використання свого потенціалу для подолання стресового стану в період ускладнення управлінської ситуації, набуття нею кризового характеру (що важливо для сучасної ситуації

в України). А  з іншого боку, – оптимально використати  власний потенціал для ефективної управлінської діяльності.

     Можливості  використання школи науки управління спираються, на наш погляд, на ідею моделювання складних ситуацій і високий потенціал комп‘ютерної техніки, який дозволяє проаналізувати велику кількість

змінних і вибрати  найбільш придатний варіант для  виходу з кризової ситуації.

     Закінчуючи  розгляд суті управлінського підходу  різноманітних шкіл управління, відзначимо деякі їх характеристики, що знижують, на нашу думку, можливості їх застосування для управління сферою туризму в

кризових ситуаціях. По-перше, це орієнтація їх усіх на одну якусь методику управління як єдино вірну. По-друге, практично всі вони розглядали управлінські дії як окремі рядові реакції на виправлення чи регулювання

становища.

     Вважаємо, що для управління сферою туризму  в кризових ситуаціях можна застосовувати  підходи, що

гнучко й безперервно  реагують на всю сукупність змін зовнішніх  і внутрішніх факторів. Одним із таких

підходів є  процесний підхід до управління організацією.

     У процесному підході, творцем якого вважають А. Файоля, управління розглядають як серію безперервних взаємопов‘язаних дій, тобто процес – дію, яка має початок, кінець, тривалість і розвиток у часі. Ці

дії, які важливі  для досягнення успіху організації, називаються управлінськими функціями. Кожна функція складається з серії взаємопов‘язаних дій і також розглядається як процес.

Таким чином, процес управління може бути визначений як інтегрована сума (результат) усіх взаємопов‘язаних управлінських функцій. Загальновизнаними в літературі з менеджменту вважаються такі

функції, як планування, організація, психологія, мотивація і контроль. Вони об‘єднані сполучними процесами – комунікації та прийняття рішення, а також включають “лідерство” (керівництво).

     Сутність  психологічного підходу до управління, вважає А.І. Пригожин, полягає у виділенні трьох його компонентів. Перший – цілеспрямований управлінський вплив, який складається з цілеполягання та

цілездійснення. Другий – соціальна самоорганізація, тобто спонтанні процеси внутрішньоколективного

     Регулювання (лідерства, “школа тренінгу”, неформальне групоутворення, соціальні норми). Слід зауважити, що саме цей компонент найбільшою мірою спирається на соціально-психологічні механізми управління. Третій компонент – організаційний порядок – інтегрує в собі два попередніх. Він включає в себе як продукти “минулої” управлінської діяльності, так і системи правил і норм відносин у колективі, що склалися стихійно.

     Виходячи з потреб суспільства психологічне управління визначає, по-перше, шляхи розвитку суспільства у заданому напрямку, тобто виробляє цілі. По-друге, соціальне управління здійснює теоретичне і практичне

забезпечення  способів досягнення очікуваного результату, організацію у координацію діяльності людей, її узгодження за допомогою відповідних дій. Для збереження своєї цілісності суспільство створює необхідні для

цього механізми. Першим таким механізмом стала держава з властивими їй атрибутами влади. У суспільстві регулююча підсистема – це суб’єкт управління, а регульована підсистема – об’єкт управління. Тому

управління тут  набирає вигляду впливу суб’єкта управління на об’єкт управління заради досягнення певної мети. Управління, крім того, постає як специфічна соціальна діяльність, спрямована на розвиток соціальної

системи в цілому, на регулювання взаємодії усіх її компонентів. У такому широкому розумінні об’єктом цієї діяльності виступає система суспільних відносин, а не окремі процеси – економічні, соціальні, енергетичні,

біологічні тощо. Головним завданням психологічного управління таким чином є досягнення відповідності суб’єктивної діяльності людей вимогам об’єктивних законів суспільного розвитку, забезпечення збалансованого функціонування та розвитку соціального організму.

     Зміст поняття “психологічне управління” може трактуватись і вужче. У цьому разі ми визначаємо специфіку управління соціальними групами, а також відносинами всередині різних людських спільнот, вивчаємо

особливості регулювання  міжособистісних стосунків, наприклад  у трудовому колективі, простежуємо  процесс формування потреб, інтересів, мотивів діяльності та поведінки людей. Психологічне управління – це не просто

управлінський вплив, що здійснюється на основі необхідної інформації, а насамперед політична діяльність, спрямована на врегулювання суспільних процесів.

     Отже, при психологічному підході зв’язки і взаємодії людей у процесах організації їхнього спільного життя розглядаються у власному значенні соціального – потреб та інтересів, становища, місця та ролі людини в

суспільстві та управлінському процесі.

Як бачимо, психологічне управління надає досить широкі можливості для дослідження як соціологічних, так і психологічних аспектів управління в сфері туризму.

     Переходячи  до розгляду суті психологічного управління, відзначимо необхідність враховувати при цьому особливості виникнення наук про управління. В той час, коли інші науки починають із визначення свого