Юридична психологія як наука

План 

Вступ………………………………………………………….2

1. Історія  юридичної психології…………………………….4

2. Система  юридичної психології………………..................7

3. Методи  юридичної психології…………………………..10

4 Зв'язок  юридичної психології з іншими  науками………12

Висновки…………………………………………………….13

Список використаних джерел……………………………...15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Поняття «психологія» походить від  грецьких "психу" (душу), "логос" (навчання), вчення, що означає знання про душу, про психічне. Як наука  психологія вивчає факти, закономірності та механізми психіки. Юридична психологія вивчає особливості психіки в системі «людина -- право».

Психічне життя людини, пов'язаної із судочинством і правовою діяльністю, має свої особливості, характер яких визначається виконанням безлічі різноманітних соціальних і правових функцій. Саме дана обставина сприяла формуванню юридичної психології -- науки, яка досліджує закономірності психіки людини, що виявляються у сфері суспільних відносин, які регулюються правом.

Юридична психологія як наука ставить перед собою певні завдання, що забезпечують розвиток наукових концепцій і розроблення рекомендацій із найбільш ефективного здійснення правотворчої, право-застосовної та правоохоронної діяльності. До них належать:

1) вивчення психології особи  юриста (слідчого, прокурора, судді, адвоката та ін.) і його діяльності, психологічних особливостей юридичної процедури;

2) розгляд психологічної ефективності  дії норм права, правотворчого  процесу;

3) дослідження психологічної структури  злочину та особи правопорушника, формування антисоціальної установки і методів попереджувальної діяльності;

4) вивчення шляхів формування  психічної діяльності учасників  судочинства з метою найбільш  оптимального виконання завдань  правосуддя;

5) розгляд психологічних основ  проведення окремих процесуальних дій з метою найефективнішого здійснення пізнавальної діяльності та її організації;

6) дослідження психологічних закономірностей  пенітенціарної діяльності з  метою розроблення системи заходів,  що сприяють корекції поведінки  засуджених;

7) створення рекомендацій щодо навчання і виховання працівників правозастосовних органів, спрямованих на формування професійно необхідних якостей;

8) розроблення практичних рекомендацій  для юристів щодо здійснення  правотворчої, правозастосовної та  правоохоронної функцій;

9) забезпечення правозастосовної  практики психологічним знанням,  розроблення методик психологічної  діагностики та судово-психологічної  експертизи;

10) аналіз психологічних характеристик  правового виховання громадян  з метою розроблення методів  профілактичної діяльності щодо окремих осіб і груп населення.

У сучасній юридичній психології виділяють  закономірності, пов'язані з психологічними аспектами правотворчості, психологією  правосвідомості та праворозуміння, психологічними проблемами правозастосування. Що стосується традиційних закономірностей, то до них належать: виникнення і формування психічних властивостей особи, що сприяють протиправним діям; розвиток і формування психічних властивостей особи в процесі злочинного діяння; формування психічних властивостей особи при здійсненні різних функцій у судочинстві; зміна психічних властивостей особи, яка вчинила злочин, у процесі перевиховання; зміна і формування психічних властивостей особи у профілактичній діяльності.

Наведені закономірності здебільшого  належать до тих сфер людських проявів і діяльності, що переважно пов'язані з протиправними діями або з діями, що спричиняють їх, і регулюються, з одного боку, нормами права, а з другого -- заходами соціального впливу. Отже, юридична психологія вивчає психічні явища і властивості, що стосуються формування антисоціальної установки, її джерел, передумов і чинників, які впливають на її розвиток і попередження, форм її можливого прояву, а відтак, і її ранньої діагностики.

Юридична психологія вивчає зміни  психічних властивостей осіб, щодо яких здійснюється правосуддя. У результаті цього виникає можливість розробляти рекомендації з проведення окремих слідчих дій і встановлення психологічного контакту, а також з обрання способів виявлення обставин вчиненого злочину, впливу на причетних до нього осіб з метою одержання достовірної інформації. Аналіз психічних властивостей особи, яка виконує функції свідка в судочинстві, дає змогу виявити закономірності її психіки, пов'язані зі специфікою сприйняття (довільного та мимовільного) і відтворення події злочину, її інтерпретацією, визначеними наперед екстремальними умовами її перебігу. Вивчення закономірностей, що стосуються зміни психічних властивостей особи, яка вчинила злочин, дозволяє з'ясувати особливості особи, що виявляються в усвідомленні нею вини, адаптації до нових умов життя, визначенні своєї належності та ролі в мікро середовищі, де відбувається процес виховного впливу.

До закономірностей, що є предметом  вивчення юридичної психології, належать також зміна і формування психічних властивостей особи під впливом профілактичної діяльності. Система впливу на особу охоплює чимало заходів, серед яких політичні, естетичні, моральні, правові погляди та переконання, що відображають ідеологію суспільства. У профілактичній діяльності вони виявляються комплексно, але головна роль належить правовому впливу як системі правових розпоряджень і заборон, обов'язкових для виконання.

 

 

 

 

 

 

1.Історія юридичної психології

Незважаючи на те, що юридична психологія - одна з порівняно молодих галузей психології, застосування психологічного знання з метою забезпечення правосуддя й інших напрямків правоохоронної діяльності бере початок у далекій давнині. Рання історія юридичної психології (ІV до н. е. -- перша половина ХІХ ст.) Ще з давніх-давен робилися спроби проведення випробувань, механізм яких було засновано на психофізіологічних закономірностях людського організму. В різних народів використовуються певні способи випробувань. Так, на Стародавньому Сході були відомі ордалії. Зокрема, за вавилонським та індійським правом підозрюваного випробовували водою (у річці). В інших народів відомі випробовування «розпеченим залізом» (у європейців), «рисом» (у китайців), «там-тамом» (в африканців).

У середньовічному кримінальному  процесі також широко застосовуються випробування. Положення «Кароліни» (Кримінально-судового уложення імператора Карла V, що вийшло в 1532 р.) визначали процедуру «ведівських процесів». У цей період використовується «випробування водою» («купання відьом»). Процедура полягала в такому: руки, ноги і все тіло зв'язували мотузкою, а потім зіштовхували у воду. Якщо стихія не приймала випробовувану і тіло спливало, жінка визнавалася відьмою.

Випробування «розпеченим залізом» полягало в тому, що випробовуваного  примушували взяти рукою розпечений на вогні металевий предмет. Після цього рука перев'язувалася і через певний час пов'язка знімалася. Якщо опік був сильним, не загоювався, робився висновок, що особа причетна до вчинення злочину. Психофізіологічний механізм полягав у тому, що особа, причетна до вчинення злочину, перебуває в стані емоційного напруження, при якому відбувається підвищене потовиділення на долонях рук. У разі, якщо руки випробовуваного вологі, -- рана загоюється довго, а відтак, особа причетна до злочину і є винною.

Крім різних випробувань, у цей час проводяться «добре дізнання», «допит з тортурами». Широко застосовується психічне насильство -- «залякування словами» (показують знаряддя катувань і пояснюють їхнє призначення). У процесі допиту використовуються наполегливі розпитування.

На зміну інквізиційному процесу  поступово приходить змагальний процес (буржуазний). Розвиток цивілізації  викликає перегляд засобів одержання  доказів, використання наукових даних  психології. У формальній системі  зізнання вважалося кращим доказом, воно було вирішальним. Нині воно, так само як і інші докази, може бути взяте до уваги з урахуванням конкретних особливостей кожної справи. Слідчий процес того часу допускав для одержання зізнання примусові заходи, на сьогодні, навпаки, намагаються забезпечити добровільність зізнання, і будь-який примусовий вплив на підсудного в цьому сенсі є незаконним, таким, що нищить значення здобутих таким шляхом відомостей1. У судовому процесі від застосування загальножиттєвих знань психології переходять до узагальнення і використання закономірностей психологічної науки.

Юридична психологія формується як наука саме тоді, коли з'являється  перші наукові праці з психології, звернені до сфери кримінального  судочинства. Становлення юридичної психології як самостійної науки (кінець ХІХ -- початок ХХ ст.) Середина XIX ст. характеризується тим, що в цей час були здійснені спроби визначити природу злочинної поведінки. Посилюється інтерес до кримінальної психології. Дослідження психології злочинних типів розпочинає італійський професор з судової психіатрії Чезаре Ломброзо (1835-1909). Його теорія відображається в книзі «Преступный человек в его соотношении с антропологией, юриспруденцией и тюрь-моведением» (1876). 3 1880 р. Ч. Ломброзо і його однодумці видавали журнал «Архив уголовной психиатрии и уголовной антропологии». Ідеї Ч. Ломброзо були розвинуті в працях його учнів Енріко Феррі (основна праця «Криминальная социология», 1881) і Рафаеля Гарофа-ло (книга «Криминология», 1885). Основна ідея теорії Ч. Ломброзо (антропологічної школи кримінального права) полягає в тому, що існує «природжений злочинець» -- особливий тип особи, яку, як писав Ч. Ломброзо, необхідно обміряти, зважити і повісити. «Природженого злочинця» можна виявити за фізичними ознаками («стигматами»).

У XIX -- на початку XX ст. виходять фундаментальні праці австрійських і німецьких учених, що ґрунтуються на експериментальних дослідженнях. Ганс Гросс є одним з піонерів кримінальної психології («Криминальная психология», 1905). Вільям Штерн проводить експерименти з визначення достовірності показань. За його хибною думкою, показання свідків є принципово недостовірними

На початкових етапах становлення  юридичної психології з метою  діагностики особи злочинців  спостерігалися спроби застосування антинаукових теорій (фізіогноміки, графології, френології та ін.). Діагностика кримінального типу за рисами зовнішності, формою обличчя, наявністю зморшок, особливостями почерку відображає примітивізм і спрощений підхід до складних наукових та прикладних проблем.

Історія юридичної психології знає періоди, коли створювалися спеціальні кабінети та інститути з вивчення особи злочинця і злочинності. Так, 1918 р. у Петрограді було створено кабінет з вивчення злочинності і особи злочинця (аналогічні кабінети створюються в Москві, Саратові, Ростові, Києві, Харкові, Одесі). 10 липня 1923 р. Раднарком УСРР прийняв постанову про заснування в Харкові, Києві та Одесі обласних кабінетів науково-судової експертизи і затвердив положення про них. 25 квітня 1925 р. Раднарком УСРР затверджує нове положення про кабінети науково-судової експертизи, що передбачає не тільки виконання експертиз у судових справах, а й проведення наукових робіт і експериментальних досліджень з питань кримінальної техніки і методології досліджень злочинів і дослідження особи злочинця.

У 30-ті роки XX ст. відбуваються політичні  зміни в житті суспільства, що негативно позначилися на розвитку юридичної психології. Установи з  вивчення злочинності і особи  злочинця ліквідуються або реорганізуються. Психологія перетворюється на додаток  педагогіки. Дослідження в галузі судової психології припиняються. В юриспруденції починає домінувати концепція А. Я. Вишинського про примат особистого визнання (особисте визнання -- цариця доказів вини підсудного).

Відродження юридичної психології припадає на 50-60-ті роки XX ст. У 1964 р. було прийнято спеціальну постанову ЦК КПРС «Про подальший розвиток юридичної науки і поліпшення юридичної освіти в країні», а з 1965 р. судову психологію почали викладати в юридичних вузах і на юридичних факультетах університетів.

У 1966 р. Міністерство вищої і середньої  освіти СРСР провело Всесоюзний семінар  з судової психології, на якому  обговорювалися проблеми викладання цієї дисципліни. У 1971 р. у Москві відбулася  І Всесоюзна конференція з  судової психології, а в 1986 р. у  м. Тарту (Естонія) -- II Всесоюзна конференція, присвячена проблемам юридичної психології. 3 1998 р. у науково-дослідних інститутах судових експертиз Міністерства юстиції України створюються підрозділи, що спеціалізуються на провадженні судово-психологічних експертиз. У 1995 р. в Україні створено Інститут вивчення проблем злочинності при Академії правових наук України, що проводить, зокрема, наукові та експериментальні дослідження, пов'язані з проблемами юридичної психології.

 

 

 

 

 

 

 

2.Система юридичної психології

 

Юридична психологія, досліджуючи  різноманітні форми психологічних  явищ у сфері застосування права, має підпорядковувати їх певній науково  обґрунтованій системі, що поєднує  комплекс і спрямованість психологічних  знань. Система будь-якої науки передбачає виклад логіки дослідження, основних його напрямів, структури знань, обґрунтованих складовими закономірностями. Суміжний характер юридичної психології, зумовлений її тенденціями і тяжінням, з одного боку, до загальної психології, а з другого -- до юриспруденції, спричиняє певні труднощі у формуванні її системи. Побудова останньої внаслідок комплексного характеру досліджуваних питань залежить від домінуючої основи в системі наукових знань, а також від цілей і завдань, що стоять перед наукою. Побудова системи юридичної психології за принципами загальної психології означала б не розв'язання проблеми, а коментування окремих психологічних закономірностей фрагментарними відомостями з галузі юриспруденції, тобто поширення проблем власне юридичної психології в константному і пошуковому матеріалах загальної психології.