Характеристика видів мислення

                            Міністерство освіти і науки України

                                Федерація профспілок України

                                           Інститут туризму 

                            Факультет туристичного менеджменту 
 
 
 
 

                                           Контрольна робота

                       З дисципліни “Основи психології  та педагогіки“ 
 
 

                                                                                         Виконала

                                                                                    Студентка ІI курсу

                                               Київ – 2010

 Загальне  поняття про мислення. Характеристика видів мислення.

   Предмети і явища дійсності володіють такими властивостями і відносинами, які можна пізнати безпосередньо, за допомогою відчуттів і сприйнять (кольори, звуки, форми, розміщення і переміщення тіл у видимому просторі), і такими властивостями і відносинами, які можна пізнати лише опосередковано і завдяки узагальненню, тобто за допомогою мислення. Мислення - це опосередковане і узагальнене віддзеркалення дійсності, вид розумової діяльності, що полягає в пізнанні суті речей і явищ, закономірних зв'язків і відносин між ними.

   Перша особливість мислення - його опосередкований характер. Те, що людина не може пізнати прямо, безпосередньо, він пізнає побічно, опосередковано: одні властивості через інші, невідоме - через відоме. Мислення завжди спирається на дані плотського досвіду - відчуття, сприйняття, уявлення - і на раніше придбані теоретичні знання. Непряме пізнання і є пізнання опосередковане.

   Друга особливість мислення - його узагальненість. Узагальнення як пізнання загального і істотного в об'єктах дійсності можливо тому, що всі властивості цих об'єктів пов'язані один з одним. Загальне існує і виявляється лише в окремому, в конкретному.

   Узагальнення люди виражають за допомогою мови, мови. Словесне позначення відноситься не тільки до окремого об'єкту, але також і до цілої групи схожих об'єктів. Узагальненість також властива і образам (уявленням і навіть сприйняттям). Але там вона завжди обмежена наочністю. Слово ж дозволяє узагальнювати безмежно. Філософські поняття матерії, руху, закону, суті, явища, якості, кількості і т.д. - щонайширші узагальнення, виражені словом.

   Мислення - вищий ступінь пізнання людиною дійсності. Плотською основою мислення є відчуття, сприйняття і уявлення. Через органи чуття - ці єдині канали зв'язку організму з навколишнім світом - поступає в мозок інформація. Зміст інформації переробляється мозком. Найбільш складною (логічної) формою переробки інформації є діяльність мислення. Вирішуючи розумові задачі, які перед людиною ставить життя, він роздумує, робить висновки і тим самим пізнає суть речей і явищ, відкриває закони їх зв'язку, а потім на цій основі перетворить мир.

   Мислення не тільки найтіснішим чином пов'язане з відчуттями і сприйняттями, але воно формується на основі їх. Перехід від відчуття до думки - складний процес, який полягає перш за все у виділенні і відособленні предмету або ознаки його, у відверненні від конкретного, одиничного і встановленні істотного, загального для багатьох предметів.

   Мислення виступає головним чином як рішення задач, питань, проблем, які постійно висуваються перед людьми життям. Рішення задач завжди повинне дати людині щось нове, нові знання. Пошуки рішень іноді бувають дуже важкими, тому розумова діяльність, як правило, - діяльність активне, вимагаюче зосередженої уваги, терпіння. Реальний процес думки - це завжди процес не тільки пізнавальний, але і емоційно-вольовий.

   Об'єктивною матеріальною формою мислення є мова. Думка стає думкою і для себе і для інших тільки через слово - усне і письмове. Завдяки мові думки людей не втрачаються, а передаються у вигляді системи знань з покоління в покоління. Проте існують і додаткові засоби передачі результатів мислення: світлові і звукові сигнали, електричні імпульси, жести і ін. Сучасна наука і техніка широко використовують умовні знаки як універсальний і економний засіб передачі інформації.

   Вдягається в словесну форму, думка разом з тим формується і реалізується в процесі мови. Рух думки, уточнення її, зв'язок думок один з одним і інше відбуваються лише за допомогою мовної діяльності.

   Мислення і мова (мова) єдині. Мислення нерозривно пов'язане з мовними механізмами, особливо рече-слуховими і рече-руховими.

   Мислення - функція мозку, результат його аналітико-синтетичної діяльності. Воно забезпечується роботою обох сигнальних систем при провідній ролі другої сигнальної системи. При рішенні розумових задач в корі мозку відбувається процес перетворення систем тимчасових нервових зв'язків. Знаходження нової думки фізіологічно означає замикання нервових зв'язків в новому поєднанні.

   Розглянемо загальноприйняту класифікацію видів мислення:

- за формою  існування: конкретно-дійове, наочно-образне  та абстрактне;

- за характером  розумової діяльності: теоретичне та практичне;

- за ступенем  оригінальності: репродуктивне та  продуктивне. 

   Історично спочатку відбулося становлення практичної діяльності і лише пізніше з розвитком людського суспільства - теоретичної розумової діяльності. Однак, незважаючи на високий рівень розвитку суспільства, практичне мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості. У людей робітничих професій, праця яких пов'язана з реальними предметами, переважає практичне, конкретно-дійове мислення. Завдання практичного мислення - розв'язання конкретних задач.

   Конкретно-дійове, або наочно-дійове мислення, Ґрунтується на безпосередньому сприйнятті предметів. Цей вид мислення є основним у ранньому віці. Дитина мислить в процесі діяльності, взаємодіючи з предметами. Це можна легко простежити на прикладі пізнання дитиною нового, незнайомого предмета, наприклад, подарований автомобільчик малюк розбирає на частини, щоб відшукати того, хто сидить всередині і приводить його в рух, і дуже дивується, коли нікого там не знаходить.

   Конкретно-дійове мислення не супроводжується мовленням (дитина складає башточку, не пояснюючи своїх дій, не називаючи їх). Цей вид мислення властивий і тваринам (щоправда, він якісно інший).

   Наочно-образне мислення наявне під час сприймання людиною навколишньої дійсності. В елементарній формі наочно-образне мислення властиве дошкільнятам. У них ще зберігається зв'язок мислення з діяльністю, однак не завжди виникає потреба у маніпулюванні предметами, але завжди є необхідність в уявленні об'єкта, предмета. Дошкільнята мислять наочними образами і ще не володіють поняттями у повному розумінні цього слова. Цей вид мислення іноді називають логічно-знаковим, тобто таким, у якому спираються на уявлення та образи. Образи містяться в короткочасній пам'яті.

   Теоретичне образне мислення - оперування образами та уявленнями з метою розв'язання задач, найчастіше яскраво виявляється в діяльності письменників, художників, акторів. За Б.Тєпловим, " .діяльність теоретичного мислення спрямована здебільшого на відшукування загальних закономірностей". Образи для цього виду мислення продукує довготривала пам'ять.

   Теоретичне мислення - це вирішення проблем на основі наявних знань у вигляді понять, суджень і логічних висновків. Усе це відбувається за допомогою внутрішнього мовлення, подумки.

   На основі практичного та наочно-чуттєвого досвіду у дітей шкільного віку поступово формується абстрактне (понятійне) мислення , яке існує у вигляді абстрактних понять і суджень. Цей вид мислення супроводжується мовленням. Його ще іноді називають словесно-логічним. Певна логіка властива всім видам мислення.

   В основі абстрактного мислення лежать логічні операції та поняття. Особливо високим рівнем відзначається цей вид мислення у науковців.

   Залежно від того, яке місце в розумовому процесі займають слово, образ і дію, як вони співвідносяться між собою, виділяють три види мислення: конкретно-дієве, або практичне, конкретно-образне і абстрактне. Ці види мислення виділяються ще і на підставі особливостей завдань - практичних і теоретичних.

   Конкретно-дієве мислення направлене на рішення конкретних задач в умовах виробничої, конструктивної, організаторської і іншої практичної діяльності людей. Практичне мислення це перш за все технічне, конструктивне мислення. Воно полягає в розумінні техніки і в умінні людини самостійно вирішувати технічні задачі. Процес технічної діяльності є процес взаємодій розумових і практичних компонентів роботи. Складні операції абстрактного мислення переплітаються з практичними діями людини нерозривно пов'язані з ними. Характерними особливостями конкретно-дієвого мислення є яскраво виражена спостережливість, увага до деталей, частковостям і уміння використовувати їх в конкретній ситуації, операція просторовими образами і схемами, уміння швидко переходити від роздуму до дії і назад. Саме в цьому виді мислення в найбільшій мірі виявляється єдність думки і волі.

   Конкретно-образне, або художнє, мислення характеризується тим, що відвернуті думки, узагальнення людина утілює в конкретні образи.

   Абстрактне, або словесно-логічне, мислення направлене в основному на знаходження загальних закономірностей в природі і людському суспільстві. Абстрактне, теоретичне мислення відображає загальні зв'язки і відносини. Воно оперує головним чином поняттями, широкими категоріями, а образи, уявлення в ньому грають допоміжну роль.

   Всі три види мислення тісно пов'язані один з одним. У багатьох людей у однаковій мірі розвинені конкретно-дієве, конкретно-образне і теоретичне мислення, але залежно від характеру завдань, які людина вирішує, на перший план виступає то один, то інший, то третій вид мислення.

   Якщо мислення розглядати в процесі розвитку його у дітей, то можна виявити, що раніше всього виникає мислення конкретно-дієве, потім конкретно-образне і, нарешті, абстрактно-логічне. Але особливості кожного з вказаних видів мислення у дітей декілька інші, зв'язок їх простіше.

Форми навчання у вищій школі та науково-методичне  забезпечення.

   В ВУЗах  функціонують різні організаційні  форми навчання: лекції, практичні  заняття (семінари, лабораторні роботи , практикум, самостійна робота студентів під контролем викладача, науково-дослідна робота студентів, виробнича практика). В дидактиці ці форми трактуються як способи управління пізнавальною діяльністью для рішення відповідних дидактичних задач. В той же час лекція, семінар практичне заняття, самостійна робота виступають як організаційні форми навчання, таким чином вони є способами здійснення взаємодії студентів і викладачів, в межах яких реалізуються зміст і методи навчання. Процес навчання супроводжується і завршується різними формами контролю.

 
   Вузівська лекція – головний  ланцюг дидактичного циклу навчання. Її мета – формування орієнтаційної  основи для подальшого засвоєння  студентами учбового матеріалу.  В житті сучасної вищої школи лекцію часто називають “гарячою точкою”. Слово “лекція” має латинський корень , від латинського “lection” – читання.  
   Викладачу необхiдно при проведеннi лекцii максимально точно i повно освiтити теоретичну сторону питання. Бажано використовувати засоби наочностi та наводити конкретнi приклади. Необхiдно дати на лекцii перелiк довiдковоi лiтератури. На практичному заняттi бiльшiсть часу мае бути вiддана розгляду практичних прикладiв. 
Процес навчання у вищій школі передбачає практичні заняття. Вони потрібні для поглибленого навчання дисципліни. Існіє багато різних форм практичних занять. Вони грають важливу роль навчаючи студентів застосовувати отримані знання для рішення практичних задач разом з викладачем. Практичні заняття повинні поглиблювати, розширювати, деталізувати знання, які отримані на лекції в загальній формі, ідопомогають опрацюванню навичок професійної діяльності. Воно розвивають абстрактне мислення і мову, дозволяють перевірити знання студентів і виступають як засоби оперативного обратного зв’язку.

 
   В сучасній вищій школі  семінар є одним із основних  видів практичних занять з  економічних наук. Він представляє  собою засіб розвитку у студентів  культури наукового мислення.Семінар  предназначен для поглибленого  вивчення дисципліни, оволодіння методологією наукового пізнання. Головна ціль семінарського заняття – забезпечити студентам можливістьоволодіти навичками та вмінням використовувати теоретичні знання вибірково дивлячисьна особливостівивчаємої галузі.  
Лабораторні заняття інтегрують теоретико-методологічні знання і практичні вміння і навички студентів в єдиному процесі діяльності учбово-дослідницького характера.