Гіпотеза про зв'язок між стилем сімейного виховання і девіантною поведінкою дитини

ПЛАН КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ

За темою: Гіпотеза про зв'язок між стилем сімейного виховання і девіантною поведінкою дитини

ВСТУП……………………………………………………………………………3

1.1   Визначення девіантної поведінки дітей…………………………………….4

1.2   Дисфункціональна сім’я як чинник девіантної поведінки…………………6

1.3   План експериментальної перевірки висунутої гіпотези……………………8

ВИСНОВОК……………………………………………………………………...11

СПИСОК ЛТЕРАТУРИ…………………………………………………………12

ВСТУП

      В наш час з’явилася нова проблема, яка стосується з одного боку молодь тобто їхню девіантну поведінку, а з іншого батьків – їхнє виховання. Тому ця проблема є дуже важливим в нашому суспільстві, оскільки ми весь час спілкуємося з людьми де б ми не знаходилися, и саме девіантна поведінка може погіршувати або ускладнювати відносини з оточуючими. Та за допомогою правильного виховання дітей, приділення уваги, проведення більше часу разом про девіантну поведінку дитини можна забути.  

     Отже, наша гіпотеза направлена саме на вирішення цієї проблеми, а саме на зв'язок між стелями сімейного виховання і девіантною поведінкою дитини.

      Гіпотеза: стиль сімейного виховання, який певною мірою є результатом взаємодії індивідуально-типових особливостей емоційності батьків та дитини, в свою чергу впливає на прояви емоційності дитини, підтримуючи чи маскуючи їх, спричиняючи девіантну поведінку дитини.

       Мета: теоретично обґрунтувати зв’язок між стилем сімейного виховання і девіантною поведінкою дитини.

     Для реалізації поставленої мети й перевірки вірогідності гіпотези необхідно вирішити такі завдання:

1.      На підставі теоретико-методологічного аналізу літератури обґрунтувати підходи до дослідження проблеми девіантної поведінки у співвідношенні зі стилями сімейного виховання, розглянути структуру цих явищ, їх психологічний зміст та специфіку проявів.

2.      Розробити комплекс діагностичних методик, які стосуються меті та завдання дослідження, створити психодіагностичний інструментарій спрямований на вивчення девіантної поведінки дитини та його батьків як членів однієї сім’ї.

3.      Емпірично дослідити якісні показники емоційності, властивості особистості, характеристики стилю сімейного виховання та співвідношення між ними.

4.      Визначити типи емоційності дитини ті її батьків.

5.      Дослідити прояви психологічних властивостей особистості.

6.      Виявити стилі сімейного виховання та їх специфіку в сім’ях дітей,  які розрізняються за типом емоційності.

1.1 Визначення девіантної поведінки дітей

Актуальною проблемою, з якою все частіше зустрічаються батьки, вихователі дитячих колективів, працівники правоохоронних органів, є ріст девіантної поведінки серед молоді. На жаль в наш час цій проблемі не приділяється достатня увага в психолого-педагогічній літературі, адже вона досить важлива і потребує уваги. Бо саме в молодшого шкільному віці закладаються основні стереотипи поведінки людини. Водночас виявлення основних чинників детермінації девіантної поведінки в молодших школярів допомагає не тільки пояснити негативний відхилень у їх поведінці, а й з’ясувати  шляхи корекції девіантної поведінки учнів початкових класів.

У результаті досліджень науковців Г. Васяновича, О.Вишневського,

Р.Каримової, О.Матвіенко  та інших учених отримано важливі дані про психолого-педагогічні фактори, що сприяють ефективності морально-правового виховання учнів. Медичні аспекти цієї проблеми висвітлено у працях М. Буянова, О.Лічко, О. Селецького, С. Тарарухіна.

Під девіантною ( лат. Deviatio-відхиленя) поведінкою слід розуміти:

1)     вчинок або дія людини, що не відповідає офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам.

2)     Соціальне явище виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам.

     У першому значені девіантна поведінка переважно предмет психологі, педагогіки, психіатрії. В другому значенні – предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, що таке дисциплінарне розмежування відносне.

Зазначимо, що учні молодшого шкільного віку виявляють ще недостатню їх готовність протидіяти негативним чинникам соціального життя, підпадають під вплив, виявляють схильність до девіантної поведінки. Про це писав И. Сухомлинський, підкреслюючи, що існує декілька причин появи дітей з відхиленнями в поведінці: несприятлива спадковість, незадовільний стан здоров’я, складні сімейні стосунки, неправильне виховання.

      Аналіз педагогічних поглядів з проблеми корекції девіантної поведінки учнівської молоді дає підстави стверджувати, що зазначена проблема досліджувалася на всіх етапах розвитку суспільства. Найпоширенішим для більшості дослідників було усвідомлення девіантної поведінки як прагматичного ставлення дитини до соціального і природного середовища. У педагогічній науці існували різні погляди щодо визначення детермінант девіантної поведінки учнівської молоді, які можна об’єднати у три основні групи:

      причини які пов’язані з особливостями психічного розвитку дитини

      причини, пов’язані з особливостями виховання у сімї

      причини, пов’язані з особливостями навчально-виховного процесу.

      Аналіз наукової літератури у галузі психології, соціології, психофізіології, дозволив виділити основні чинники детермінації девіантної поведінки учнів молодшого шкільного віку. До них віднесено біологічні, психологічні, соціальні та педагогічні чинники. Зрозуміло, що кожний з них має складну структуру, які знаходяться у відповідному ієрархічному взаємозв’язку та потребує ретельного аналізу з погляду нейтралізації його деструктивного впливу на процес розвитку дитини.

      Значний вплив на поведінку дитини мають педагогічні чинники які відображають недоліки навчально-виховного процесу і соціальні чинники девіантної поведінки молодших школярів ( негативне ставлення батьків та вчителів, авторитетний стиль сімейного виховання).

       Теоретичний аналіз проблеми дозволив визначити, що девіантна поведінка молодших школярів являє собою вчинки та дії, які не відповідають офіційно прийнятим у суспільстві освітньо-виховним і морально-правовим нормам.  Девіант – особа, яка не дотримується чинних у суспільстві норм поведінки і йде на порушення цих норм. Нормативні вимоги до особливості та її поведінки зафіксовані й знаходять своє вираження у вербальній і невербальній формі.

       Девіантна поведінка молодших школярів виникає тоді коли діти деградують у своєму духовному розвитку і зупиняються на рівні суто прагматичної взаємодії з навколишнім середовищем. За таких умов девіація стає формою свідомого неадекватного реагування молодших школярів на цінності суспільного життя, які за своїм змістом і спрямованістю не відповідають освітньо-виховним і морально-правовим нормам. Вивчення девіантної поведінки молодших школярів дозволило виділити такі її різновиди, як відхилення в отриманні початкової освіти, відилення у поведінці у зв’язку з соціальним сирітством, соціальною дезадаптацією та кримінальною діяльністю.

      Виявлення основних чинників детермінації девіантної поведінки учнів молодшого шкільного віку дозволяє не лише пояснити причини негативних відхилень у поведінці дітей, але й знайти шляхи забезпечення їх корекції.

     З погляду системного вирішення зазначеної проблеми важливим є комплексне медичне, психологічне, соціальне, правозахисне та педагогічне забезпечення корекції девіантної поведінки молодших школярів.

1.2 Дисфункціональна сім’я як чинник девіантної поведінки

       Останнє десятиліття характеризується підвищенням напруженості криміногенної обстановки, зростанням злочинності, особливо злочинності серед неповнолітніх. Кримінальна активність серед неповнолітніх є значно вищою ніж у дорослого населення. Якщо на десять тисяч підлітків віком від 14 до 17 років протягом року припадає близько 120 злочинів, то на таку ж кількість дорослих – 90 злочинів. Але найбільш небезпечною і такою, що потребує уваги, тенденцією є збільшення за останні роки так званих резонансних злочинів, які відрізняються особливим цинізмом і жорстокістю. Основним причинам цього є соціальна незрілість і психофізіологічні особливості підлітків, прагнення пережити нові відчуття, підвищене бажання незалежності. Подібний сплав біологічних і соціальних чинників ускладнює соціальну адаптацію дітей і підлітків у суспільстві.

          Дослідження причин правопорушень і злочинів, вчинених неповнолітніми, свідчать що в 90-97% випадках механізм протиправної поведінки був запущений недоліками сімейного виховання, при чому неповнолітні приходять до протиправної поведінки безпосереднім впливом або за участю батьків.

         Сім’я займає головне місце в моральному формуванні особистості, вона бере з перших днів життя дини на себе турботу про її здоров’я і виховання, сім’я  дає дітям початкові знання про навколишній світ, виробляє певні уявлення і навички, допомагає здійснювати контакти з багатьма іншим людьми тощо. Конкурувати із сім’єю, особливо на початковому етапі розвитку особистості, не може жодна громадська або  державна виховна установа.  Відсутність батьківської сім’ї або сімейне неблагополуччя, навпаки, майже завжди створює реальні труднощі у формуванні дітей і підлітків, перебороти котрі повністю суспільству до сьогоднішнього дня не вдається.

        Соціальні трансформації останнього десятиліття призвели до збіднення переважної частини сімей, збільшення робочої і побутової зайнятості дорослих членів сім’ї. Зростання безробіття об’єктивно обмежує матеріальні можливості сім’ї. наслідком усього цього є падіння рівня життя сімей, тривожна атмосфера в домі,  зростання конфліктності у взаємовідносинах, жорстокість стосовно дітей.

        У нових суспільних умовах склад правопорушників змінився. Тепер їх доповнили діти з об’єктивно нормальних але зі складним економічним станом сімей. Так, частка правопорушень, які відбуваються під впливом незадовільних умов життя,  в Україні підвищилася з 2-3% у 80-і роки до 13% наприкінці 90-х рр.. крім того, значна кількість соціально дезадаптованих підлітків виховується в сім’ях із несприятливим емоційним кліматом, підвищеною конфліктністю внутрішньо сімейних стосунків. Сім’я перестає ефективно виконувати свої інституційні функції в суспільстві. Все це зумовлює необхідність вивчення особливостей дисфункції сім’ї в Україні на сучасному етапі та їхній вплив на девіантну поведінку неповнолітніх.

        Серед основних чинників, котрі сприяють появі різного роду дисфункцій, виділено:

      Наявність постійних конфліктів у сім’ї як між батьками і дітьми, так і між подружжям в несприятливому кліматі стосунків

      Відсутність одного з батьків

      Аморальна або асоціальна поведінка батьків.

      Недостатня матеріальна забезпеченість сім’ї.

      Педагогічна безграмотність батьків.

      Несприятливі психологічні особливості батьків (наявність виражених акцентуацій характеру, невротичні прояви, внутрішня конфліктність та ін..)

1.3 План експериментальної перевірки висунутої гіпотези

     1) Здійснити аналіз девіантної поведінки дітей у контексті вікової та загальної психології. Перш за все, слід розглянути роботи А.І. Антонова, В.І. Медкова,  А.Г. Харчева, В.И. Шилов, Ю.М. Якубова та ін.. У результаті проведеного аналізу були виділені функції, невиконання яких найбільшою мірою впливає на формування девіантної поведінки у підлітків. До них зазвичай відносять: функція соціалізації (насамперед реалізація її виховного аспекту), духовного спілкування, дозвільна. Певний вплив мають також первинний соціальний контроль, економічна і господарська побутова підтримка.

2)    Визначити методи дослідження. Доцільним буде використання таких теоретичних методів: аналіз філософської, психологічної та психолого-педагогічної літератури; емпіричні: спостереження, бесіда, тестування, опитування, аналіз продуктів діяльності; методи математичної обробки даних: статичні та аналітичні. В психодіагностичний комплекс можна зарахувати як традиційні стандартизовані методики, так і нові.

    До першої групи методик належить: «16-факторний опитувальник» Р.Кеттел ; «Аналіз сімейних взаємин» та малюнок проективна методика «Моя сім’я».

   До другої групи – «Ситуаційний тест-опитувальник емоційності сім’ї  у само оціночній та експертній версії» О.П. Саннікова, І.Г. Кошлань. Результати стандартизації даної методики показали достатню міру її надійності та валідності. Процедуру емпіричного дослідження можна провести в три етапи.

     3)    На підготовчому етапі:

а) визначити основну вибірку дослідження та вибірку стандартизації.

Формування вибірки виходить з необхідності залучити до дослідження типові українські сім’ї, які мають дітей у віці 10-18р.

б) обрати базу дослідження, що відповідала б таким вимогам: наявність типових сімей; наявність як міський так і сільських сімей; висока мотивація членів сім’ї до участі у дослідженні, яка підтримувалася бесідами з батьками та підлітками про психологічні особливості підліткового віку, особливості дитячо-батьківських взаємин.