Формирование творческой личности

      Зрілість  – найбільш тривалий період онтогенезу, який характеризується тенденцією до досягнення найвищого розвитку духовних, інтелектуальних і фізичних здібностей особистості. Хронологічні межі цього періоду досить умовні й визначаються моментом завершення юності та початком періоду старіння. У психології вивчення зрілості представлене дослідженнями динаміки інтелектуальних і творчих здібностей, зміни провідних мотивів та інтересів, пошуком закономірностей розвитку особистості; вивченням психологічних аспектів таких подій зрілого віку, як укладання шлюбу, проблем сімейних стосунків, розлучень, батьківських функцій. Ступінь зрілості – це багатомірний стан людини, який реально показує, наскільки вона відбулася як член суспільства, як професіонал-діяч, як бідна чи багата за своїми зв’язками з навколишньою дійсністю особистість, як сім’янин чи "невиправний ловелас" і та ін. Ступінь зрілості не є статичною: вона відрізняється більшою чи меншою варіативністю і мінливістю.

      Кожна людина протягом життя неминуче зіштовхується  з трьома глобальними проблемами: робота, дружба і кохання. У відповідності  зі способами їх вирішення і принципом двомірної системи, де один вимір представлений "соціальним інтересом", а інший – "ступенем активності", А.Адлер запропонував класифікацію типів особистості – керуючий, беручий, уникаючий і соціально-корисний типи, – з яких тільки останній є втіленням зрілості особистості.

      Г.Олпорт припускав, що дозрівання людини –  це безперервний процес становлення, який триває все життя . Він бачив якісну різницю між зрілою та незрілою чи невротичною особистістю. Поведінка зрілих суб’єктів функціонально автономна і мотивована усвідомленими процесами. Поведінка незрілих осіб, навпаки, спрямовується неусвідомленими мотивами, які витікають із переживань дитинства. Г.Олпорт вважав, що психологічно зріла людина характеризується такими рисами: 1) широкі межі "Я" (активність, включення у різні відносини, різноманітні погляди й інтереси); 2) здатність до дружньої інтимності та співчуття; 3) емоційна стабільність і самоприйняття (зріла особистість має позитивну думку про себе, іронічно ставиться до своїх недоліків, контролює власні емоції); 4) реалістичне сприйняття, досвід і рівень домагань (людина сприймає світ таким, яким він є, формує реальний своїм можливостям і здібностям рівень домагань); 5) здібність до самопізнання і почуття гумору (зріла особистість має чіткі уявлення про власні недоліки і позитивні риси, є само об’єктивною); 6) цілісна життєва філософія (система цінностей, життєві цілі, які роблять життя значущим).

      Г.Олпорт розробив концепцію функціональної автономії особистості, яка ґрунтується  на положенні, що поведінка дорослої людини зумовлена автономними мотивами. Власна функціональна автономія індивіда належить до сфери його інтересів, цінностей, настанов, намірів, системи мотивів, прагнень до постійного особистісного зростання, досягнення вищого ступеня зрілості. У цьому процесі розвивається самодостатня людина, яка від постійного власного розвитку, затрачених зусиль не чекає винагороди. Такий розвиток особистості не є простим підтримуванням власного існування в боротьбі з навколишнім середовищем. Це постійне прагнення до цілей і цінностей, сприйняття цього світу через ці цінності, розвиток відповідальності за власне життя.

      А.Маслоу у своїх роботах визначив загальні характеристики людей, що самоактуалізувалися (зрілих людей, які змогли реалізувати  свій потенціал, талант, здібності): добре психологічне здоров’я, задоволені базові потреби, віра у своє покликання, у справу, якою займаються. Вони роблять свою справу заради вищих кінцевих цінностей, заради принципів, які мають цінність самі по собі. Вони захищають і люблять ці цінності, які не є для них порожньою абстракцією.

      Латвійські  психологи А.Карпова та І.Плотнієкс  описують такі критерії, "зрілої особистості": активність, розвинута моральна самосвідомість і людяність у соціальних стосунках, творчий підхід до організації життєдіяльності; самостійність, здатність до саморегуляції, компетентність у виборі видів діяльності у відповідності з сучасною ситуацією.

      Людина  проходить ступінь зрілості коли її індивідні, особистісні, суб’єктно-діяльнісні та неповторно-індивідуальні макрохарактеристики осягаються і розвиваються в єдності. Вони виявляються і напрацьовуються акмеологією у ході здійснення нею взаємозалежних дослідницьких і розвиваючих функцій. Послідовна опора на них дозволила установити, що фізична і психічна зрілість людини, яка знаходить вираження в сформованості інтелекту, почуттів, волі, це її особистісна зрілість, яка залежить від них та головним чином виявляється у відносинах. Зрілість людини як суб’єкта праці і життя, виявляється насамперед у здібностях, у її самобутній індивідуальності. Разом з тим, виявляється, що не відбувається одночасного досягнення ступені зрілості людини як індивіда, особистості, суб’єкта діяльності та як індивідуальності. Пульсування розвитку найчастіше різночасове в цих якостях. Час виходу на рівень "акме" людини у всіх його макро- вимірах дуже часто не збігається (можна говорити лише про від­носний збіг).

      Отже, основними атрибутами зрілості людини є: здатність самостійно мислити (наявність  власної думки, яка ґрунтується  на власній системі цінностей); готовність прийняти на себе відповідальність за свої вчинки (готовність визначити свої недоліки і взяти провину на себе); вміння долати страх і стримувати гнів (вміння володіти собою); бажання працювати (брати на себе відповідальність, приносити користь суспільству і домогтися повної фінансової незалежності); здатність до любові та побудови міцних стосунків з партнером (вміння проявляти свої відчуття і розуміти відчуття іншої людини, підтримувати глибокі та близькі відносини). Зрілі особистості керуються вічними істинами, суттєвими цінностями, чистою правдою і досконалою красою; долають суперечності, протилежності і намагаються бачити за ними глибинну єдність, прагнуть до інтеграції дійсності; мають цілісну життєву філософію, набір цінностей, які є основою буття. 

4. Шляхи формування творчої особистості 

      В умовах незалежності та розбудови Української  держави надзвичайно велике значення має розвиток суспільного виробництва. Але ж він знаходиться у  прямій залежності від знань і  умінь людей, що створюють матеріальні і духовні багатства, бо саме людина є творцем і будівником, активним учасником усіх сфер виробництва і духовного життя народу. Людина не лише споживач того, що створюється його працею. Вона свідомий учасник виробництва, вона прогнозує його майбутнє. Людина стає активною рушійною силою суспільного прогресу лише при умові глибокого пізнання об’єктивних законів розвитку природи та суспільства, набуття глибинних знань, умінь і можливостей їх використання на благо прогресу.

      Сьогодні, коли відбувається постійне ускладнення технічного оснащення виробництва, суспільство стає перед необхідністю вдосконалювати освіту і неперервно підвищувати кваліфікацію працівників різних галузей виробництва. Підвищення кваліфікації здійснюється у процесі навчання і самоосвіти дорослого населення, а також його донавчання та перенавчання у зв’язку з потребами науково-технічного прогресу.

      В умовах сьогодення надто гостро стоїть проблема перепідготовки і перекваліфікації кадрів. У зв’язку з цим значно зростає роль і значення психологічного вивчення процесу навчання дорослих, виявлення психологічних основ навчання на етапі зрілості.

      Ще  Б.Г. Ананьєв визначив такі ланки психолого-педагогічного управління в умовах культурного розвитку дорослих людей, як: навчання дорослих на усіх рівнях; перенавчання і до навчання в умовах трудової діяльності; підвищення кваліфікації кадрів в усіх ланках. Саме особливості сучасного розвитку суспільства ставлять усе нові і нові, значно більші, чим будь-коли в історії людства, вимоги до інтелекту дорослої людини, його мобільності, пластичності і гнучкості.

      У першу ланку (за Ананьєвим Б.Г.) входять  середні спеціальні навчальні заклади, вузівська підготовка, аспірантура; у другу - оволодіння суміжною професією  з елементами до навчання з професії; у третю - проходження удосконалення з тієї кваліфікації, якою людина не оволоділа раніше з врахуванням найновіших досягнень науки і техніки у цій галузі діяльності.

      В останні роки широкого розповсюдження набуло обговорення набуло обговорення проблеми неперервної освіти. У літературі зустрічаються і інші, близькі за значенням, терміни, такі, як "перманентна освіта", "підвищення кваліфікації", "перекваліфікація", "підготовка і перепідготовка кадрів", та ін. Усі вони стосуються освіти, що продовжується після шкільної.

      Проблема  неперервної освіти особливо актуальна  в умовах сьогодення, бо як організаційний принцип побудови народної освіти в  Україні, вона забезпечує можливість використання кожною людиною на протязі усього її життя різноманітних освітніх закладів і дозволяє їй раціонально поєднувати освіту з самоосвітою.

      Результати проведених досліджень з вікової психології дорослих свідчать, що людина в усі періоди її життя здатна набувати нові знання і розширювати розумовий кругозір, а у процесі трудової діяльності оволодівати новими і суміжними професіями при певних потребах. Ось чому для забезпечення таких можливостей необхідна єдина система освіти. Особливої уваги у цій системі заслуговує післядипломна освіта, що характерна для усіх етапів життя дорослої людини. Найбільш інтенсивним і цікавим є етап юності, особливо друга його фаза. Цей період здебільшого називають "студентським віком". Саме з нього починається зрілість. Даний період лише в останні роки почав досліджуватися вченими, а тому тут море проблем, як: адаптація студента до вузівського життя, до нових умов навчальної діяльності; входження у майбутню професію при поєднанні загальної і спеціальної підготовки; прояв активності і самостійності та багато інших. Усе це проблеми не лише педагогічні, але й психологічні, а взагалі - акмеологічні.

      Вищі  навчальні заклади сьогодні не можуть забезпечити фахівця, свого випускника таким об’ємом знань, якого вистачило  б на усі випадки життя. У зв’язку  з інтенсивним зростанням потоку інформації через кожні 5-10 років потрібно поновлювати знання, щоб відповідати необхідним вимогам життя. Проведені за кордоном дослідження свідчать, що навіть найвідоміші університети світу не можуть вважати, що вони випускають дійсно освічених людей, тобто, що їх освіта остаточно завершена. Вузи повинні випускати людей "схильних до навчання", тобто добре підготовлених до того, аби вчитися на протязі усього життя. Зробити це набагато складніше, чим просто дати освіту людям. Отже, вищі навчальні заклади змушені навчити студента вчитися, здобувати знання і прагнути до них.

      Педагогічний  процес включає, як відомо, навчання і  учіння. Навчання здійснюється викладачем за усіма відомими законами процесу  навчання, тобто організації пізнавальної діяльності того, хто навчається. Учіння здійснюється тим, хто вчиться. Він одночасно є і об’єктом педагогічного впливу, і суб’єктом навчальної діяльності. Основними параметрами, що характеризують людину як суб’єкта навчальної діяльності, є сприймання навчального матеріалу (змісту, методів подачі), особливості засвоєння знань і формування умінь. Схильність до навчання формується у процесі і навчання, і учіння. Дорослій людині частіше приходиться виступати у ролі суб’єкта навчальної діяльності, викликаної різними мотивами і цілями. Саме тому одним із шляхів неперервної освіти дорослих є самоосвіта.

      Самоосвіта  дорослих залежить від багатьох факторів, а саме: від досягнутого рівня  освіти, ступеню оволодіння професією  і професійною майстерністю, основами професіоналізму, прояву пізнавальних і професійних інтересів, єдності загальної і спеціальної освіти. Неперервна освіта включає спеціальну і загальну освіту. Спеціальна освіта спрямована на розв’язання прикладних завдань підвищення продуктивності праці, а загальна освіта дорослих, яка досягненням цивілізованого суспільства, спрямована на вирішення завдань всебічного розвитку особистості, формування гармонійно розвиненої особистості, що відрізняється духовним багатством.

      Всебічний розвиток особистості здійснюється на протязі усього життя людини і  складається з розумового, фізичного, морального, трудового та естетичного виховання і розвитку. Моральне виховання - це прищеплення людині позитивних якостей особистості, зумовлених знаннями норм поведінки, тобто здійснення духовного розвитку. Трудове виховання готує людину до вибору професії, праці і життя, тобто здійснюється розвиток фізичних навичок і інтересу до професійної діяльності. Естетичне виховання - це виховання засобами прекрасного у природі, мистецтві, в оточуючій дійсності, де здійснюється розвиток почуттів і культурних потреб. Фізичне виховання спрямоване на зміцнення здоров’я, вдосконалення фізичного розвитку, забезпечення підготовки до праці і життя, тобто здійснення фізичного розвитку.

      Як  бачимо, складові частини всебічного виховання тісно пов’язані з  розвитком. Взаємозв’язок виховання і розвитку має місце в усіх вікових періодах життя людини. Всебічний розвиток особистості здійснюється і в дорослому стані в періоди зрілості у процесі пізнання, праці і спілкування.