Формирование творческой личности

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

На тему: «Формування творчої особистості» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

План 

            Вступ

1. Творчість як суттєвий аспект акме людини.

2. Структура рефлексивно-акмеологічного підходу до розвитку професійної майстерності у людинознавчих науках.

3. Компоненти творчої особистості.
4. Шляхи формування творчої особистості.

     Висновок 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

      У світовому і вітчизняному людинознавстві, на думку віце-президента Міжнародної  академії акмеологічних наук А. Деркача, існувала значна прогалина – комплексно не вивчалася доросла людина. "Її розвиток у ранній, середній і пізній зрілості в науці послідовно не був представлений і у взаємодії одне з одним не розглянуто об’єктивні і суб’єктивні чинники, наявність яких необхідна, щоб людина як природна істота (індивід), як особистість (ансамбль відносин) і як суб’єкт діяльності (перш за все, як професіонал) досягла вершини в своєму розвитку і щоб відбулося, як говорили давні греки, акме її індивідуальності"

      У сучасних умовах однією із стратегічних завдань системи освіти стає формування особистості з високим рівнем інтелектуальної культури, орієнтованої на безперервний саморозвиток, що визнає пріоритет загальнолюдських цінностей, здатної забезпечити своєю діяльністю сталий розвиток людства в майбутньому. У даній ситуації необхідні нові підходи до навчального процесу, нові методологічні, теоретичні й психолого-педагогічні підстави для конструювання змісту й форм навчальної діяльності.

      Сучасні реалії потребують активізації розвитку особистості, її творчого потенціалу, особливої уваги набувають питання виховання в молоді творчого ставлення до життя. Тому реформування системи загальної освіти, професійної підготовки кадрів пов'язано з новою його провідною функцією - розвитком особистості на засадах творчих позицій.

      Вагома  роль у розвитку творчого потенціалу належить самому суб'єкту діяльності. Г.І. Хозяїнов розглядає творчість  у такому сприйнятті: "Творчість  – це діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Творчість має особистісний, процесуальний і результативний аспекти. Вона реалізується у виробництві, науці, мистецтві, політиці, педагогіці і т.д. В широкому масштабі його подає Ю.О.Гагін, зокрема: творчість — це спеціальна людська діяльність, яка поєднує в собі значення як іманентної властивості людини, такі ознаки її як способу існування, дійсності, і виявляється у примноженні матеріальних і духовних цінностей, характерних новими авторськими системами. Творчість - важливий спосіб реалізації потенціалу людини та основний механізм становлення індивідуальності. Творчість - головний спосіб формування професіоналізму і майстерності, а з іншого боку - критерій професіоналізму і майстерності. При проектуванні акмеологічних дій творчість розглядається як важливий конструктивний елемент у побудові цілісної, унікальної та універсальної індивідуальності у всьому діапазоні акмеологічних заходів: від знімання політичних синдромів - до виявлення духовності. Творчість є чинником і передумовою свободи людини .  
 
 
 
 

1. Творчість як суттєвий аспект акме людини

 

      На  результаті XX століття й напередодні  третього тисячоріччя при виникненні глобально-кризових проблем (екологічних, демографічних, соціальних) особливу гостроту здобуває пошук нових можливостей  і ресурсів для їхнього раціонального рішення. Один з конструктивних шляхів пов'язаний зі створенням інноваційних високих технологій, причому не тільки в традиційній виробничій області, але й в інших сферах людської діяльності, досліджуваних, зокрема, акмеологієй.

      Високий професіоналізм і творча майстерність фахівців - один з найважливіших  властиво людських ресурсів, який стає фактором оптимального рішення насущних глобально-кризових проблем. У цьому  соціокультурному контексті особливе значення набуває нова інтегративнеокомплексна наука акмеологія (греч. akme - вершина, розквіт). Тому що саме вона вивчає закономірності й технології розвитку професіоналізму й творчості як акме-форм оптимального здійснення всіляких видів професійної діяльності.

      Акмеологія - наука нова, що перебуває в стадії активного становлення. Символічно. що поява цього терміна ставиться до періоду бурхливого інтелектуального і соціального пошуку 1920-х років, коли виникли такі галузі науково-практичного знання, як еврилогія (П. Енгельмейер), ергонологія (В. Мясіщев), рефлексологія (В. Бехтєрєв) і в тому числі акмеологія (Н. Рибников). Якщо соціокультурним прототипом виникнення акмеології був такий плин у російської поезії початку XX століття. як акмеізм (Н. Гумільов, С. Городецький, А. Ахматова й ін.), те її естественнонаучной передумовою стали дослідження Ф. Гальтона й В. Освальда. про вікові закономірності творчої діяльності й І. Перна, що вивчав залежність її продуктивності від різних психобіологічних факторів.

      У розвитку акмеології можна виділити чотири основні етапи. Перший - латентний. коли складалися історичні, культурологічні, соціальні, філософські, наукові, практичні, педагогічні передумови виділення в науковім пізнанні нової сфери людинознавства. Другий етап - номінаціонний, коли соціальна потреба в такого роду знанні була усвідомлена й позначена шляхом уведення Н. Рибниковим в 1928 році спеціального терміна "Акмеологія". Третій етап - інкубаційний, його початок датується виникненням концептуальної ідеї Н. Кузьміній про необхідність констеляції досліджень акмеологічної проблематики як нової області людинознання. Передумовою з'явилися систематизація й узагальнення, аналіз і диференціація людинознання другої третини XX століття в працях Б. Ананьева. Завершився цей етап висуванням програми розгортання акмеології в якості особливої дисципліни. Четвертий - інституціональний - етап пов'язаний зі створенням ряду соціальних структур: акмеологічної кафедри, лабораторій у вузах і, нарешті, Міжнародної академії акмеологічних наук. У рамках цих науково-навчальних структур ведуться дослідження, розробляються акмеологічні технології і здійснюється професійне навчання.

      З метою вивчення й аналізу акме-форм, успішної й творчої професійної  майстерності й розробки оптимальних  технологій розвитку професіоналізму  акмеологія проводить комплексні дослідження процесів і способів здійснення різними фахівцями професійної діяльності, синтезуючи для цього досягнення інших наук про людині, насамперед філософії, соціології, психології, фізіології, генетики й педагогіки. Свою онтологічну визначеність акмеологія здобуває внаслідок центрування на виявленні, описі, аналізі феноменології акме-форм у життєдіяльності людини, у його становленні як професіонала, психологічно творчому й соціально успішнім здійсненні професійної діяльності. Акмеологический аспект феноменології творчої майстерності представлений у працях.

      Отримане  в результаті психолого-акмеологічних  досліджень наукове знання про закономірності й способи досягнення вершин професіоналізму  і творчості характеризує такий  інтегративний по своїй соціокультурній природі й системоутворюючий за методологічним значенням онтологічний атрибут, як " акмеологічність" соціокультурного буття людину.

      Із  цього погляду акмеологічність  можна розглядати в синхронічному  плані у вигляді самовдосконалення людину, а діахронічно - у вигляді його професійної соціалізації. Затребуваність акмеології в сучасній Росії в умовах перехід до ринкових відносин, державотворення й демократичного суспільства здобуває особливу актуальність. Для цього необхідні активні люди, високі професіонали, що володіють ініціативою, діловитістю, організованістю й творчим потенціалом.

      У справжній період активно формуються методологічні принципи, концептуальні  підходи й дослідницькі стратегії, розробляються практично орієнтовані акмеологічні технології, які покликано вмонтувати акмеологію в систему сучасних наук і забезпечити впровадження отриманого нею знання в соціальну практику.

      Акмеологія, як будь-яка інша область наукового  знання, має не тільки загальнонаукові  принципи, що конституюють її категоріальноеметодологічно як науку, але й конкретні дисциплінарні особливості, які характеризують її як специфічну галузь предметно-методичного знання. Оскільки вона - наукова дисципліна, що формується, визначення її предметно-методичної специфіки й категоріальнотметодологічних рамок представляє особливе проектувальне завдання, від рішення якої певною мірою залежать шляху подальшого розвитку конкретних акмеологічних досліджень. Їм властиві три основні орієнтації: загальнонаукова,технологічна й гуманітарна.

      Природа творчості може бути розкрита через  певні показники, а саме:

      1. Істоти, у яких розвинутий пошуковий  механізм, що е наріжним для  процесу творчості, характеризуються  мінімального агресивністю щодо  свого оточення та найбільш  чутливі до закликів допомоги інших істот.

      2. Творчість є основою розвитку  емпатійних здібностей, здатності  розуміти точку зору іншої  людини, формування непрагматичної  ціннісно-світоглядної орієнтації  особистості.

      3. Творчість передбачає вихід за  межі рольових установок особистості, вміння дистацціюватися від ситуації, готує умови для досягнення однієї з головних цілей розвитку людини - статусу творчої особистості, оскільки творчість є виходом у сферу багатозначного, багатомірного, парадоксального, бісоціативного розуміння реальності та її опанування; творчість передбачає актуалізацію надситуативностІ як здатності суб'єкта виходити за межі однозначних конструкцій "зовнішньої доцільності".

      4. Творчість та альтруїзм позитивно  взаємокорелюють та щільно пов'язані,  що свідчить про відкритість творчої особистості світові.

      5. Творчість є однією з цілей  розвитку особистості та може  бути пов'язаною з такими категоріями  як самоактуалізація, самовдосконалення,  самоздійснення, самовираження.

      6. Творчість е цілісним утворенням, вона не, обмежується такими аспектами функціонування психіки людини як образний, логічний, поведінковий та ін., а проявляється на всіх рівнях психічної активності людини.

      7. Творчості притаманні синергетичні  риси, тому творча людина виявляє  феномен творчої багатомірносгі, коли окремий талант людини складається із суми її талантів.

      8. Так звані творчі люди характеризуються  іранично-біфукарційними, парадоксально-двоїстими,  ембівалентними, взаємовиключаючими  особливостями, наприклад, вони  проявляють себе одночасно як екстраверти та інтроверти; вони скромні та горді одночасно; вони проявляють одночасно бунтарський дух та консерватизм. В цілому можна сказати, що творчі люди більш психопатологічні, психотичні.

      Отже, можна диференціювати окремі, часто  достатньо суперечливі характеристики емоційної сфери творчих особистостей: підвищену чутливість (Р.Кеттел), імпульсивність (Ф.Баррон), високий енергетичний рівень, підвищену сприйнятливість (К.Текекс), неповторне поєднання деяких акцентуйованих рис особистості (Л.Б. Єрмолаєва-Томіна), відхилення від шаблону у поведінці, впертість (У.В. Кала), емоційну забарвленість кремих процесів, емоційне ставлення, вплив почуттів на суб'єктивне оцінювання, емоційне занурення у діяльність (В.О. Моляко), емоційну сенситивність та лабільність (ригідність), високий рівень емоційної збудливості (В.М. Козленко).

      Творчість людини виявляє тісний зв'язок з  обдарованістю, однією з наріжних особливостей якої є здатність до творчих актів. Тому особливості обдарованих людей  через принцип "талант - це сума талантів" можна певною мірою вважати такими, які притаманні креативним людям. Відповідно, розвиток творчої особистості має спрямовуватися на якості, що властиві обдарованим особистостям.

      Згідно  з концепцією В.О. Петровського "Екологія творчості" розвиток обдарованості здійснюється через реалізацію творчих потенціалів особистості, яка, в свою чергу, може бути конкретизована у двох взаємозв'язаних проблемах: 1) проблема створення особистістю себе самої, своєї творчої долі, свого творчого простору, тобто проблема формування самостворюючого типу особистості; 2) проблема вичленення та створення параметрів природного і соціокультурного простору, що відкриває можливості здійснення творчості, тобто є екологічною нішою для творчої особистості

      Розглянемо  найбільш суттєві особливості обдарованості:

      Інтелектуальні  здібності, здатність до навчання, психомоторні здібності, творче мислення, винахідливість. Висока пошукова активність, спрямованість  на вирішення оригінальних проблем.