Етика відносин в системі «підприємець-підприємець»

Комерсант здійснює пошук клієнтів і укладення угод, забезпечує взаємодію із середовищем.

Найпродуктивнішою стратегією є роль людини ініціатора, яка відповідає підприємницькому духу. На думку П.Власова роль «людини ініціатора» найбільше відображає всі особливості організаційної діяльності на етапі замислу, адже тут підприємець є власником концепції організаційного розвитку, її ініціює і впроваджує в життя.

Перспективним є підхід запроваджений Є.Ємельяновим та С.Поварніциною(1998р.), який передбачає рольову диференціацію дій і функцій підприємця залежно від розвитку підприємницької діяльності. В межах даного підходу виділено чотири основні функціональні ролі, які виконує підприємець в процесі діяльності або на своєму шляху: це ролі «підприємця», «менеджера», «інвестора», «лідера».

Провідна діяльність підприємця – це становлення справи, зароблювання поточних засобів, необхідних для нормального функціонування підприємства. Одне з його головних завдань – управління підприємством яке «стає на ноги», що вимагає від нього повсякчасного самостійного залучення до проведення бізнес операцій. Пріоритетами тут для нього є замовники, ефективність угод, способи максималізації прибутку від операцій та інше.

Для «Менеджера» провідною діяльністю є «організація організації», яка приносить йому прибуток.

Пріоритетами діяльності менеджера-підприємця виступають: управління, організаційні схеми і структури, взаємодія підрозділів, діловодство, організація контролю і виконання.

У разі успішного розв’язання попередніх завдань підприємець повинен засвоїти наступну роль – «Інвестора» головним завданням якого є зробити так, щоб ефективно працювали в його бізнесі вироблені ним гроші. Це також організаційна задача, але її рішення вимагає залучення нових категорій мислення – перспективність ринкових ніш і напрямів, бізнес-плани, перспективна оцінка ефективності ризиків тощо. Успішна реалізація цієї ролі залежить від менеджерських навичок, досвіду діяльності і психологічної готовності до виконання складних фінансових операцій.

Наступною роллю, яка відповідає вищому рівню розвитку підприємця, є роль «Лідера» спрямованого на інновації.

Статус «Лідера» й особливості його становища на ринку спонукають до віднайдення ходів, ніш і способів дій, які раніше не використовувались у цій сфері. Діяльність «Лідера» відбувається в умовах найвищого ризику, але й очікувана віддача також може бути максимальною. Постійне балансування на межі великих виграшів і великих втрат ставить свої високі вимоги до рівня внутрішньої стійкості і зрілості особистості підприємця на цій стадії.

Розвиток підприємницької організації зумовлює в окремих випадках перехід підприємця з позиції засновника невеликої фірми на позицію організатора великого виробництва. У таких випадках, як зазначає В.Радаєв(1998р.) можливе розщеплення підприємницької функції. На зміну одній фігурі з’являється декілька:

–фінансист (постачальник капіталу);

–«винахідник» технічної або маркетингової ідеї (постачальник нового знання);

–експерт з юридичною або економічною освітою, який пропонує організаційно-правові форми для створення або трансформації підприємства (постачальник організаційної схеми);

–менеджер, який вибудовує структуру внутрішніх і зовнішніх зв’язків нового підприємства (постачальник управлінських технологій).

У межах функціонально-рольового підходу дискусійною залишається проблема зближення між менеджером та підприємцем.

Функціональне призначення менеджера в системі виробничих відносин це коли менеджер як представник підприємства реалізує управлінську функцію, що розглядається як цілеспрямована дія на об’єкт з метою зміни його стану або поведінки у зв’язку зі зміною обставин. З позицій виробничої діяльності, управління – це таке керівництво людьми і таке використання засобів, яке дає змогу виконувати поставлені завдання гуманізованим економічним і раціональним способом. Однак, на думку американського спеціаліста С.Кові менеджмент належить до нижчого рівня управління і вмрішує питання: «Як краще виконат ті чи інші завдання?» У той же час як керівництво(управління) має справу з вищим рівнем і визначає, що саме необхідно робити. Таким чином, менеджмент є складовою частиною управління і, зазвичай, охоплює рівень безпосереднього виконання управлінських виробничих завдань.

В структурі організації (фірми, підприємства тощо) вперше найбільш обґрунтований аналіз ролі менеджера зробив Ч.Бернард(1938р.) Він виділив основні функції менеджера: адміністративну, координаційну і функцію контролю.

Менеджер в організації повинен приймати стратегічні рішення, раціонально зваживши альтернативи, повинен бути лідером і гарантувати узгодженість спільних дій і кооперацію зусиль; повинен забезпечувати узгодженість потреб організації та індивідуальних очікувань.

Класичне учення Бернарда заклало фундамент для більшості парадигм призначення ролі менеджера в сучасній виробничій організації. У контексті цієї проблеми А.Мартінеллі(1994р.) говорить про чотири парадигми у сучасному трактуванні менеджменту.

Першою є парадигма, яка трактує менеджера як неформального, орієнтованого на людські відносини лідера. Ця концепція наголошує на ролі менеджерів у здійсненні неформального лідерства, що сприяє високій моральності, зростанню зусиль і кооперації працівників, як наслідок збільшення продуктивності праці.

Другою є парадигма, яка трактує менеджера як людину, яка приймає рішення в межах організації. Так, згідно з поглядами Г.Саймона, організаці допомагають тим, хто приймає рішення, в яких вони зацікавлені. Організації підтримують раціональне прийняття рішень.

Третьою є парадигма, яка розглядає менеджера як посередника між організацією і суспільством.

Четверта парадигма розглядає менеджера як посередника у конфліктних ситуаціях як людину наділену владою. У цьому підході множинність цілей і різноманітність інтересів учасників спільної діяльності робить конфлікт не симптомом недосконалого організаційного регулювання, а нормальною рисою організаційного життя. Тут менеджери можуть обирати різноманітні механізми для розв’язання конфлікту, йти на компроміси.

Сьогодні формується п’ята парадигма, яка розглядає менеджера як особу, яка не лише сліпо виконує управлінські функції, але й здатну до тверезого пошуку внутрішньо організаційного підприємництва. В межах цього підходу йде зближення менеджменту і підприємництва, їх взаємопроникнення і формування нових принципів управління організацією.

Я наслідок виникнення такого явища, як «інноваційний менеджмент». Статус інноваційного менеджера полягає в тому, що він виступає не в ролі адміністратора, а радше як «тренер» який допомагає підлеглим розкрити свій талант, творчий потенціал, підприємливість.

На відміну від менеджера, підприємець працює в не структурному середовищі, в умовах швидких ситуативних змін. Його характерною ознакою є свобода дій в економічній сфері. Він постійно шукає нових можливостей для свого бізнесу, керується інтуїцією, прогнозує зміни кон’юктури ринку.

Піідприємництво – це діяльність із дуже динамічною структурою виконуваних дій. Характерною особливістю підприємницької діяльності є те, що вона стосовно трудового процесу не несе в собі наперед визначеної нормативності. Присутність творчої складової в підприємництві індивідуалізує спосіб діяльності, стимулює процеси саморегулювання і ситуативну корекцію дій. Такий характер підприємницьких дій не звільняє підприємця від необхідності набуття знань у сфері управління та менеджменту. Їх присутність особливо є необхідною, коли підприємець залучає людські ресурси, організовує спільну діяльність, розподіляє обов’язки серед найманих працівників, здійснює оцінку і контроль за виконанням виробничих завдань. За таких умов відбувається зближення підприємця і менеджера у площині використання адміністративних навичок, пов’язаних з внутрішньо організаційним комуні куванням і управлінням персоналом.

Однак, основне призначення менеджменту в підприємництві – це виконання ролі засобу для досягнення більш глобальної мети. Інакше кажучи, менеджмент у підприємництві – це створення працюючих механізмів і передумов, забезпечуючи підприємцеві найоптимальніше використання ресурсів, задумів, ідей для цілей власної справи. Звідси менеджмент є необхідною складовою підприємництва, озброює його перевіреними методами і підходами роботи з людьми і різного роду технічними і економічними засобами.

Психологічні дослідження проведені в США, дали змогу побудувати типові моделі підприємця і класичного менеджера. Отже для підприємця характерними є прагнення до незалежності, опора на власні сили, вміння не боятися рутинної роботи, орієнтація на суть справи, а не на структуру управління (відносини у справі управління). Окрім того, підприємець звертає увагу перш за все на технології та ринки, надає перевагу незначним показникам ризику, що ґрунтується на розрахунку; готовий інвестувати чималі суми грошей за умови прогнозованої їх віддачі, цінує власну незалежність, орієнтується на власну думку, невдачі – це уроки життя для нього, поганий сім’янин, повністю віддається власній справі. Класичний менеджер мотивований перш за все, прагненням досягнути успіху у службовій ієрархії, вміє делегувати повноваження, керувати спільною діяльністю. Головним вважає професійне управління, звертає передусім увагу на атмосферу, що панує у фірмі. Обережний, для нього має велике значення символіка його статусу, прагне уникнути помилок і непередбачуваних ситуацій, поразку визнає вкрай рідко, погоджується зтими хто має владу, приймає узгоджені рішення з вищим керівництвом, добрий сім’янин.

Незважаючи на видиме зближення між менеджером та підприємцем, все ж таки принципова різниця між ними залишається ще досить тривалий час.

Щодо подальшої перспективи зближення підприємництва і менеджмента, її треба шукати у рольових взаємостосунках, які б у часовому вимірі ідентифікували поєднання в одній особі реалізацію одно порядкових виробничих функцій. Професор Гарвардської школи бізнесу в цьому питанні говорить про проблему зміщення у «рольовому порядку». На етапі заснування фірми і формування команди на першому місці повинні стояти риси підприємців-лідерів. На другій стадії життя фірми – стадії розвитку і зростання, від підприємця вимагаються адміністративні(менеджерські) навички, що стосуються планування, внутрішньо організаційних комунікацій, управління персоналом.

Інший дослідник П.Кілбі висловлює думку про важливість домінування управлінської кваліфікації в підприємця в країнах, що лише роблять перші кроки на шляху до ринку. Тут роль підприємця-менеджера повинна бути пріоритетною, оскільки неефективність здійснення рутинних функцій управління заважає підприємцям у цих країнах розширювати діяльність своїх фірм, переходити до вищого рівня виробництва.

У цілому ж, як вказує Л.Філіон(1992р.), успіх у підприємництві, і особливо в малому бізнесі, передусім визначатиметься здібностями власника-менеджера, його здатністю вловлювати зміни середовища і реагувати на них.

Загалом у стратегічному аспекту даної проблеми важливим є не стільки пошуки суттєвих відмінностей між менеджером і підприємцем, а скільки вміле поєднання менеджерських і підприємницьких підходів, вмінь, навичок до розв’язання реальних практичних завдань.

Дуже часто розвиток організації при переході від малої до великої організаційної форми супроводжується кризою управлінської свідомості. Якщо є підстави говорити про кризу організації, то її глибинною причиною, на думку Ю.Красовського(1999р.) є психологічне розбалансування трьох базових ролей керівників фірми. Вони є наступними: власник, підприємець і управлінець. Ці ролі сильно суперечать одна одній в управлінській свідомості, задаючи взаємонесумісні моделі поведінки з різною мотивацією. Подолання цих суперечностей відбувається, як правило, за рахунок втрати «ваги» якоїсь однієї ролі на певному етапі розвитку організації.

Гармонія ролей має місце, коли фірма зароджується і робить перші кроки у бізнесі. За цих умов управлінська свідомість підприємця, керівника фірми діє як злагоджений механізм, забезпечуючи так чи інакше рівноцінний перерозподіл функцій залежно від актуалізованого напрямку діяльності. Ознаки кризових явищ в управлінській свідомості з’являються внаслідок ускладнення структури організації, збільшення її чисельності і, особливо, при появі не одного, а значної кількості бізнес-напрямів у діяльності фірми. Чим їх більше, тим більше проблем у налагодженні нормальної співпраці підрозділів, якщо в таких умовах не забезпечити баланс ролей організація може опинитися на грані банкрутства і краху. За таких обставин подолання кризи управлінської свідомості є можливим лише тоді, коли роль управлінця виявиться домінуючою.

Список літератури:

1.   Пачковський Ю.Ф.Психологія підприємництва: Навч.посібник.3-є вид. – К.:Каравелла, 2007, – 401с.

2.   Герет Томас М., Клоноскі Річард Дж. Етика бізнесу: Пер з англ.. – К.:Основи, 1999. – 214с.

3.   Гріфін Р., Яцура В. Основи менеджменту: Підручник/ Наук. Ред.. В.Яцура, Д.Олесневич. – Львів: БаК, 2001. – 624с.