Етика відносин в системі «підприємець-підприємець»

16

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Львівський національний університет імені Івана Франка

Інститут післядипломної освіти

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмету: "Економічна психологія"

Виконала: студентка

заочного відділення

групи ФЕФ-12

Колодчак Ірина

Викладач:

Пачковський Ю.Ф.

Львів – 2010

План:

1.                  Етика відносин в системі «підприємець-підприємець».

2.                  Функціонально-рольовий вимір підприємництва.

1. Етика відносин в системі «підприємець-підприємець».

Особливим видом господарської діяльності є підприємництво.

Підприємництво – це самостійна ініціативна, систематична і ризикована діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою отримання прибутку.

Підприємець – це особа, яка займається підприємницькою діяльністю. Підприємці, зазвичай, створюють малі підприємництва – такі організації, що є в приватній власності однієї або кількох осіб. Вагома проблема підприємництва – це етична. Економічна діяльність підприємців не може успішно здійснюватись за відсутності деяких загальних етичних норм. Деякі з цих загальних норм виділити дуже легко: вони записані у вигляді законів і нормативів. Інші ж явно не записані, проте чітко усвідомлюються та виконуються більшістю членів суспільства. Сукупність цих формальних і неформальних норм складає предмет етики. Поведінка, що не відповідає встановленим стандартам, вважається неетичною.

У засобах масової інформації досить часто осуджується практика підкупу і хабарництва, шахрайства і обдурювання партнерів, нечесна реклама і лобістські інтереси, виходячи з інтересів комерційних угрупувань і знищення оточуючого середовища заради досягнення надприбутків. Навіть достатньо освічені, добре виховані, знаючі закони етики і моралі управлінці і підприємці, коли є можливість отримати великий прибуток, нерідко вчиняють аморальні та протизаконні дії

Етика в підприємництві – це особисті переконання про те, правильні чи неправильні поведінки, дії або рішення. Етична поведінка залежить від особи. Етичну поведінку завжди цінують, вона здебільшого узгоджується з загальноприйнятими нормами.

Нинішнім вітчизняним підприємцям необхідно працювати в суспільстві, де бізнесова активність є новим явищем і немає чітких стандартів. Закони часто суперечать один одному і навіть забороняють деякі види діяльності, які вважаються законними і етичними в більшості країн.

Є чимало важливих факторів, які стимулюють формування етичної поведінки. Можливо перший з них полягає в тому, що етика високого рівня – це запорука успішного бізнесу підприємця.

В діяльності підприємці повинні керуватися такими етичними принципами і цінностями:

–Чесність: бути чесним і відвертим один з одним, а також з клієнтами, громад кістю, постачальниками.

–Цілеспрямованість: казати те що думаємо, виконувати те, що обіцяємо, відстоювати те, що вважаємо правильним. Нехай ваше «так» буде «так» і ваше «ні» буде «ні», тобто, ви не повинні практикувати форму багаторазового повторення своїх обіцянок чи підтверджуючих потисків руки, чи підписання формального контракту, що змусило б вас дотримувати свого слова. Нехай кожна обіцянка, більша чи менша, буде для вас такою обов’язковою, як і офіційний контракт.

Поводьтеся відповідно до своїх обіцянок, навіть якщо це загрожує вам фінансовими втратами, зокрема у випадку тільки усної домовленості. Хоча ця порада, на перший погляд, виглядає як стежинка до банкрутства, насправді вона може стати шляхом до самовдосконалення і дисципліни, якими так вигідно відрізняються багато талановитих бізнесменів. Підприємець, який намагається виконувати кожну свою обіцянку, дуже швидко навчиться докладно обмірковувати, перед тим як щось обіцяти. Він навчиться економити час не тільки своїх колег, я й власний.

Підприємці повинні ставитися один до одного з гідністю і справедливістю. Необхідно пам’ятати, що неетичні протиправні дії можуть призвести до того, що хтось постраждає, а нас самих притягнуть до судового чи арбітражного розслідування, внаслідок чого ми зазнаємо збитків, які перевищать прибуток, одержаний законним чи незаконним шляхом.

Проте слід визнати, що навіть наявність «фактора свідомості» може виявитися недостатньою, щоб стимулювати етичну поведінку, оскільки у сфері економіки підприємець, на жаль, не завжди має можливість вибору між добром і злом.

Підприємець, залежно від організації праці може здійснювати підприємницьку діяльність одноосібно – індивідуальна трудова діяльність; у родинному колі – сімейна підприємницька діяльність; об’єднуватися з іншими підприємцями в партнерства; набирати найманих працівників та організовувати підприємницьку діяльність.

Індивідуальна трудова діяльність виникає коли підприємець відкриває власну справу, сам знаходить споживачів своєї продукції; встановлює ціну на власну продукцію та одноосібно відповідає за результати діяльності. Якщо підприємець планує власну справу в якій буде працювати індивідуально то однією з важливих рис такої діяльності є контактність у налагодженні зв’язків зі споживачами, конкурентами, колегами.

Сімейна підприємницька діяльність виникає тоді коли один із підприємців бере на себе відповідальність за ведення загальної справи і за узгодження з членами сім’ї, родиною визначаються обов’язки кожного та ведеться розподіл доходів за домовленістю. Однією з головних рис підприємця в сімейному бізнесі уміння забезпечити авторитет серед членів сім’ї, забезпечити справедливий розподіл наявних прибутків.

Підприємницьке партнерство – це коли засновниками підприємницької організації є щонайменше два підприємця, економічні стосунки між якими регламентуються установчими документами.

За умов підприємницького партнерства від підприємців вимагається перш за все:

–уміння враховувати інтереси і потреби партнерської сторони;

–уміння знаходити спільну мову з партнерами у кризових або нестандартних ситуаціях;

–уміння переконувати у прихильності своїх рішень партнерів, клієнтів, інвесторів;

–уміння бути чесним і відвертим у ділових стосунках.

Вміння підприємця психологічно ефективно співпрацювати з колективом взаємодіяти в команді є запорукою успішної роботи його фірми в майбутньому.

Забезпечення організації спільної праці найманих працівників вимагає від підприємця уміння організовувати спільну виробничу діяльність, бути лідером колективу і підприємницької організації загалом, переконувати працівників і встановлювати потрібні громадські і бізнесові зв’язки, сприймати чужі думки і пропозиції, уміти залучити підлеглих до прийняття управлінських рішень, бути здатним узгоджувати власні інтереси з інтересами найманих працівників.

У взаємовідносинах з партнерами підприємці повинні бути толерантні, дотримуватися етики відносин.

Підприємець повинен легко входити в роль керівника, мати здатність відсторонюватись від впливу попередників, не вступати в конфлікт з групою. Вміти відстоювати свої ідеї, навіть якщо вони є непопулярними, не лякатися незгоди більшості, але не проявляти ригідність або догматизм.

У взаємовідносинах важливе значення має здатність підприємця до співпраці. Це вміння діяти, нівелюючи свою неприязнь, прояви ворожості до підлеглих. Для цього необхідно тактовно розмовляти з людьми, спілкуватися з ними на будь-якому півні, володіти доброю здатністю до між особових контактів. Вміння діяти коли інші вагаються, довіряючи власній інтуїції. Бути здатним створювати умови для зростання інших. Мати схильність передавати набуті знання іншим, сприяти в просуванні інших по службовій драбині. Бути відкритим для почуттів інших, здатним ставити себе на місце іншої людини, бути неупередженим, точним в оцінках. У випадку особистих невдач вміти передоручити роботу тим, хто здатен досягнути кращого результату.

Бути зацікавленим в успіхах організації, а не у власній кар’єрі. Мати відсутність вираженого устремління до особистої влади, відсутність намагань підігнати організацію до власних смаків.

Вміння стійко переносити невдачі без почуття поразки або приниження. Бути незалежним. Знати межі своїх можливостей, вміти орієнтуватись перш за все на себе при ухваленні важливих рішень, не бути надто впертим. Мати почуття гумору. Бути здатним насміятися над собою, а не перекладати провину на інших. Вміти співпрацювати і ставитися до інших з довірою.

У відносинах з своїми конкурентами підприємець повинен пам’ятати, що конкурент не ворог, а суперник. Тому стосунки з конкурентами регулюватимуться послідовною етикою і правилами чесної гри, а не етикою самозахисту і війни. На жаль неетичний конкурент може обернути суперництво в жорстоку битву. Тому бувають випадки, коли після вичерпання всіх правових засобів настає час для етики самозахисту.

Як і в будь-якій іншій сфері, було б неетично бажати великого зла конкуренту ні з погляду засобу для досягнення певних цілей, ні з погляду кінцевої мети.

Очевидно, що зле говорити неправду про своїх конкурентів чи їхню продуктивність.

Завдавати шкоди конкурентові можна також, створюючи перешкоди його виробництву та розподілу товарів. Так, колись неетичні конкуренти допомогали розпалювати трудові конфлікти і припиняти роботу, а також організовували байкоти продукції конкурента. Така груба і явно аморальна практика не дуже звична сьогодні, але все ще існують випадки переманювання ключових працівників конкурента чи використання своєї ринкової сили для зміщення продукції конкурента в кут, якщо не з полиць, в закладах роздрібного продажу. Переманювання працівників конкурента як засіб утруднення і дезорганізації його діяльності є неетичним.

Загалом неетично бажати зла конкурентові. Водночас, якщо один з конкурентів потерпає, тому що інші справді працюють ефективніше і краще відгукуються на потреби споживачів, це не буде неетичним, оскільки є результатом справжнього слугування економічному життю суспільства.

У системі відносин «підприємець-підприємець» повинен бути пріоритет етики над бажанням збагачення в будь який спосіб.

2. Функціонально-рольовий вимір підприємництва.

Як суб’єкт діяльності особу підприємця розглядають в чотирьох вимірах:

1.      На індивідуально психологічному рівні.

2.      На функціонально рольовому рівні.

3.      На рівні соціально-демографічних і освітніх характеристик

4.      На рівні масової свідомості.

Функціонально-рольовий рівень дає змогу розглянути реалізацію алгоритму підприємницької діяльності в динаміці зміни ролей, функціональних обов’язків.

Підприємницька діяльність потребує від підприємця багатьох ролей. Відповідно, всю сукупність підприємців можна розглянути під кутом характерних (типових) поведінкових дій і функцій, які вони виконують у системі виробничих і економічних відносин.

Роль (від франц. Role-список) – певна соціальна, психологічна характеристика особистості; спосіб поведінки людини залежно від її статусу і позиції у групі, суспільстві, в системі міжособистісних і суспільних відносин.

Особистість протягом життя виконує безліч ролей, що з часом сприяє їх закріпленню. Щодо особистості її оточення має певні рольові сподівання – систему уявлень про те як вона повинна поводитися у конкретній ситуації, яких вчинків від неї очікувати. Серед розмаїття ролей особливий інтерес становлять соціальні ролі, які визначаються високим ступенем нормування та психологічні ролі, які характеризуються стереотипністю поведінки людини, хоч і можуть бути різноманітними.

Кожна із ролей – це номінальне позначення функції, яку реалізує суб’єкт у процесі діяльності. На відміну від індивідуальної діяльності, умови спільної праці детермінують глибше структурування розподілу виконуваних функцій її учасниками. За таких обставин зростають вимоги до керівника, лідера організації; основним завданням якого є розкрити особистісний потенціал людей, що виконують спільне завдання. В окремих випадках, характерних і для ситуації підприємництва, можна спостерігати суміщення функцій, як і ролей, в одній особі. Така ситуація є особливо типовою для малого підприємництва, коли підприємець одночасно виконує генеруючи, координуючу, виконавську функції. У цьому розрізі проблеми необхідно врахувати також динамічний аспект розвитку підприємницького починання: від заснування до набуття конкретних організаційних форм та подальшого розвитку.

На думку російського психолога П.Власова (2003 р.), процес ініціювання підприємницької організації передбачає п’ять базових ролей: власника, керівника, лідера, комерсанта та людини-ініціатора.

Власник дуже часто відіграє формальну роль у створенні підприємницької організації. Будучи засновником, зазвичай не керує і не визначає концепції організації, не приймає стратегічних рішень.

Керівник або менеджер також, як правило, не визначає цілі та місію організації у всьому діапазоні станів і ресурсів, а лише забезпечує адміністративний контроль.

Лідер відповідно покликаний керувати групою, діяльність якої не завжди завершується формуванням життєздатної організації.