Етапи розвитку психології як науки

   Один  із важливих для психології творів Декарта мав назву «Пристрасті душі». Цей зворот потрібно пояснити, оскільки і слово «пристрасть», і слово «душа» мають у Декарта особливе значення. Під «пристрастями» він розумів не сильні й тривалі відчуття, а «пасивні стани душі» - усе, що вона відчуває, коли мозок стрясають «тваринні духи» (прообраз нервових імпульсів), які проносяться туди по нервових «трубках».

   Інакше  кажучи, не тільки такі м'язові реакції, як рефлекси, а й різні психічні стани виникають автоматично, їх здійснює тіло, а не душа. Декарт сформулював проект «машини тіла», до функцій якої належать: «сприйняття, відображення ідей, утримання ідей у пам'яті, внутрішні прагнення... Я бажаю, щоб ви міркували так, що ці функції відбуваються в цій машині через розташування її органів: вони здійснюються не більше і не менше, як рухи годинника або іншого автомата».

   Декарт  доводив, що тілесний пристрій і без  душі спроможний успішно давати раду з опрацюванням психічного «матеріалу». Що ж тоді залишилося робити душі? Однак  Декарт не тільки не позбавляє її колишньої царственої ролі у Всесвіті, а й підносить до ступеня субстанції (єства, яке не залежить ні від чого іншого), отже, рівноправної великої субстанції природи. Душа має володіти достовірним знанням суб'єкта про власні акти і стани, незримі ні для кого іншого. Душу визначали за єдиною ознакою - безпосереднє усвідомлення своїх явищ, які, на відміну від явищ природи, були позбавлені протяжності[4, c. 17].

   Висновки

   Екскурс в історію розвитку психологічної  науки ми розпочали з формування психологічних знань у Стародавньому світі.

   Перші грецькі філософи усвідомлювали, що уявлення про світ, богів і богинь, поведінку людей та їх властивості  опиралися на міфи. Більшість цих  мислителів відзначали здатність людини мислити, приймати рішення, хвилюватися завдяки особливому нематеріальному "духу". Зокрема, за уявленнями Платона, "дух", або "душа" знаходиться в тілі людини і скеровує її протягом усього життя, а після смерті покидає його і вступає в "світ ідей".

   Вершиною  психології в період античності стало вчення засновника психологічної науки давньогрецького філософа Арістотеля, що жив у 384-322 pp. до н. є. (трактати "Про душу", "Про виникнення тварин").

   Уродженець  м. Стагіри, син відомого медика при  македонському царі, учень Платона  і учитель Олександра Македонського, Арістотель трактував душу як функцію тіла, а не як зовнішній по відношенню до нього феномен. Згідно з теорією Арістотеля душа — це двигун, який дозволяє живій істоті реалізувати себе. Центр душі знаходиться в серці, куди потрапляють враження від органів чуття. Ці враження утворюють джерело ідей, які нагромаджуються протягом всього життя і підпорядковують собі поведінку людини.

   Середньовічні психологічні погляди формувалися, головним чином, під впливом теології. Зокрема, патристична психологія, що розглядала в єдності душу і тіло, постала як психологія антропологічна. Оскільки досягнення ідеального стану духовності було метою, воно пов'язувалося зі стихією становлення, розвитку психічного.

   Заперечення гріховного в людській психіці, очищення від гріха вказувало на необхідність досягнення стану духовного перетворення, а після смерті - також тілесного, адже тіло сприймалося як здатне відродитися як одухотворене, позбавлене того, що пов'язувало його з предметно-матеріальним світом.

   Соціально-економічні перетворення і розвиток природничих  наук у XVII ст. справили істотний вплив  і на формування психологічного знання. Саме в цьому столітті поняття  «психологія» було введено в науку.

   Р. Декарт відкрив рефлекторну природу  поведінки, а поняття душі переосмислив у якості категорії, що відображала свідомість як безпосереднє знання суб'єкта про психічні акти. В цю епоху виникає низка важливих психологічних вчень: про асоціацію як закономірний зв'язок психічних явищ, що визначається зв'язком тілесних явищ (Р. Декарт, Т. Гоббс), про афекти (Б. Спіноза), про апперцепцію і несвідоме (Г. В. Лейбніц), про походження знання з індивідуального чуттєвого досвіду (Дж. Локк).

   У психології XIX і XX ст. психіка розглядається  як засіб і мета. У першому випадку вона виступає переважно інструментом адаптації організму до середовища, і це зумовлює здебільшого природничо-науковий напрям психології. Проте, навіть психологія свідомості не зводить психіку до п чистого буття, а доповнює її елементом пристосування.

   Ж. Піаже першим принципом пояснення психіки ставив саме адаптацію з її процесами - асиміляцією та конвергенцією, котрі разом забезпечують стан рівноваги. Оскільки рівновага весь час порушується, починає діяти механізм реадаптації.

   Всі провідні напрями психології XIX і XX ст. так або інакше намагаються тлумачити психічне як функцію пристосування до середовища - природного та соціального - і відрізняються один від одного тільки тим, яке відношення вони встановлюють між цими двома боками життя.

   Список  використаної літератури

   1. Бандурка  О. Основи психології і педагогіки: Підручник/ Олександр Бандурка, Валентина  Тюріна, Олена Федоренко,; МВС Україи, Нац. ун-т внутр. справ. - Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. - 334 с.

   2. Вітенко  І. Основи психології: Підручник для студ. вищих медичних навч. закладів освіти III-V рівнів акредитац./ Іван Вітенко, Тарас Вітенко,. - Вінниця: Нова книга, 2001. - 251 с.

   3. Гуцало  Е. Психологія: Інструктивно-методичні  матеріали для самостійної підготовки  студентів до комплексного державного екзамену/ Емілія Гуцало,; М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. Кафедра психології. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. - 126 с.

   4. Психологія: Підручник для студ. вуз./ За ред. Ю.Л.Трофімова. - 3-тє вид., стереотип.. - К.: Либідь, 2001. - 558 с.

   5. Психологія: З викладом основ психології релігії/ Під ред. Юзефа Макселона. - Львів: Монастир Монахів Студійського Уставу: Вид. відділ "Свічадо", 1998. - 319 с.

   6. Серьожникова Р. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник/ Раїса Серьожникова, Надія Пархоменко, Лада Яковицька,; М-во освіти і науки України, Донецький нац. технічний ун-т . - К.: Центр навчальної літератури, 2003; К.: Академвидав, 2003. - 242 с.

   7. Степанов О. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник/ Олександр Степанов, Михайло Фіцула,. - К.: Академвидав, 2002; К.: Академвидав, 2003. - 502 с.

   8. Цимбалюк І. Психологія: Навчальний посібник/ Іван Цимбалюк,; М-во освіти і науки України . - Київ: ВД "Професіонал", 2004. - 214 с.