Дослiдження психологiчних особливостей осiб лiтнього й похилого вiку

(66-75 рр.) свідчить  про адаптацію осіб похилого  віку до нових ролей у соціумі,

прийнятті ними свого статусу та переході у групу  третього віку. Серед реципієнтів,

що не відчувають страху смерті (підгрупи «А1», «В1») переважають  особи з

високим рівнем інтернальності. Серед тих, що бояться  смерті (підгрупи «А2», «В2»)

та тих, що позиціонують себе байдужими до смерті (група  «С») – з високим рівнем

екстернальності. Найбільший рівень інтернальності відмічається у творчих осіб, які

не схильні до танатофобічних переживань. Дані УСК з урахуванням багатомірного

профілю особистості  у залежності від вікових груп свідчить про ріст екстернальності

з віком (див. таблицю  №3).

Таблиця №3

Розподіл  рівня суб'єктивного  контролю

осіб  періоду пізньої  дорослості (за групами АПП)

РСК А1 % А2 % В1 % В2 % С %

Інтернальність  34,9 14,0 13,6 16,7 5,5

Екстернальність 14,0 17,5 6,1 18,3 16,7

Середні значення 51,2 68,4 80,3 65,0 77,8

За шкалою оцінки рівня реактивної та особистісної тривожності (Ч.Д. Спілберг,

Ю.Л. Ханін), серед осіб періоду пізньої дорослості, що представляють всі групи,

переважає низький  і помірний рівні реактивної тривожності. Найбільш високий

рівень особистісної тривожності відмічається у підгрупі «В2» (53,3%) та групі «С»

(55,6%), що у  свою чергу зближує дані групи та свідчить про те, що байдуже

ставлення до смерті маскує танатофобічні переживання. Низький рівень

особистісної  тривожності у підгрупах «А1»  й «В1» свідчить про кореляцію  рівня

тривожності із страхом смерті. В осіб у віці 66-75 рр., також відзначається високий

рівень особистісної тривожності (див. таблиця №4).

Таблиця № 4

Рівень  особистісної тривожності  осіб періоду пізньої  дорослості

(за  групами АПП)

Рівень  особистісна тривожність  %

А1 А2 В1 В2 С

низька  2,3 0,0 1,5 0,0 0,0

помірна 69,8 63,2 59,1 46,7 44,4

висока  27,9 36,8 39,4 53,3 55,6

Слід зазначити, що в групах АПП просліджується кореляція  рівня

тривожності зі страхом смерті. Найбільший рівень тривожності відмічається у

реципієнтів, для  яких є характерними танатофобічні  переживання (підгрупа

«В2») та які виказують  байдужість до смерті (група «С»), що знов зближує

Збірник наукових праць Інституту психології імені  Г.С.Костюка НАПНУ

55

дані групи  та свідчить на користь того, що байдуже ставлення до смерті,

дійсно по суті, маскує танатофобічні переживання. Серед реципієнтів усіх

вікових груп переважає  низький та середній рівні реактивної тривожності.

В осіб літнього й похилого віку відзначається посилення  страху старіння й

страху смерті, яке пов'язане з інволюційними процесами, що відбуваються в

організмі і  подальшому наростанні безпорадності  внаслідок хвороб і травм. З іншого

боку, страх смерті виявляється у виникненні наполегливих думок: «скоріше б

умерти». Варто  особливо підкреслити, що для осіб літнього й похилого віку

обговорення проблеми «страху смерті» пов’язано зі значними труднощами. На

запитання «Як  Ви ставитесь до смерті?» 48,0% людей  від загального числа

респондентів  зізналися, що бояться смерті (41,9% чоловіків, 58,1% жінок). Як до

неминучого завершення життя (тобто спокійно), ставляться 44,7% людей (49,5%

чоловіків, 50,5% жінок), з байдужністю – 7,4% (44,4% чоловіків, 55,6% жінок).

У більшості  людей у віці 66-75 років відбувається посилення страху смерті,

що проявляється, як ми уже вказували вище, або в категоричному униканні

ними цієї теми («я взагалі про смерть ніколи не думаю»), або в постійному

звертанні до неї  у формі «скоріше б умерти, уже  набридло жити» й т.ін.

Нерідко, тема закінчення життя буває настільки болючою, що люди

намагаються уникати  будь-яких згадувань про смерть чи стверджувати, що

ніколи про  неї не думають. На нашу думку, небажання  учасників опитування

визнавати наявність  у них думок про смерть викликано  прагненням уникнути

болісної теми, тому що ніколи не замислюватися про смерть у літньому віці

здається нам  неправдоподібним. Такі форми психологічного захисту, на нашу

думку, є спробою  адаптації осіб похилого віку до психотравмуючої  ситуації,

викликаною неготовністю особистості до заключного етапу  життєвого циклу.

За шкалою оцінки потреби в досягненні, у віковому періоді 66-75 років

спостерігається зниження рівня мотивації, що пояснюється  хронологічним збігом

криз соціальної, психологічної й соматичної складових  сфер особистості, які

перешкоджають процесу адаптації до періоду пізньої дорослості (див. табл. № 5).

Таблиця №5

Рівень  мотивації у досягненні осіб періоду пізньої  дорослості

(розподіл  за віковими групами)

мотивація Рівень у досягненні %

55-65 66-75 76 та більше

низька  40,4 60,0 58,6

помірна 57,7 40,0 41,4

висока  1,9 0,0 0,0

Помірний рівень мотивації у досягненні відмічається у реципієнтів групи

«А». У віковий  період 66-75 років спостерігається  зниження мотиваційного

рівня, що пояснюється  хронологічним співпадінням криз соціальної,

психологічної та соматичної складових сфер особистості, які утруднюють

процес адаптації  до періоду пізньої дорослості.

Проблеми загальної  та педагогічної психології, т. XIII, ч.1

56

Рівень мотивації  у досягненні в жінок всіх вікових  груп нижчий, ніж в

чоловіків. При  цьому, чим вище вік жінок, тим нижчим є їх рівень мотивації у

досягненні. Найбільше  число осіб з низьким мотиваційним рівнем відмічається

у групі «С»  та підгрупі «В2» (нетворчі), з помірним рівнем – в реципієнтів

групи «А» та «А2» (творчі) (див. таблицю № 6).

Результати досліджень характерологічних акцентуацій  особистості та

нервово-психологічної  нестійкості серед осіб пізнього віку свідчать про те, що

серед акцентуйованих особистостей незалежно від спрямованості  акцентуації

мають високий  процент особи, в яких є серйозні зміни стану здоров’я.

Наприклад у  психастеніків – 82,4%, з експлозивною акцентуацією – 57,9%, з

істероїдною – 90,9%, шизоїдною – 100 мають серйозні зміни у стані здоров’я.

Таким чином, соматичні  захворювання впливають на посилення  акцентуацій

особистості. При  цьому акцентуації у старості, на нашу думку, являються,

більшою мірою  наслідком хронологічної коморбідності  характерологічних

проявів особистості, які мають різний генез.

Таблиця №6

Рівень  мотивації у досягненні осіб періоду пізньої  дорослості

(за  групами АПП)

Рівень  мотивація у досягненні %

А1 А2 В1 В2 С

низька  41,9 49,1 54,5 61,7 88,9

помірна 55,8 50,9 45,5 38,3 11,1

висока  2,3 0,0 0,0 0,0 0,0

У віці 66-75 років  спостерігається посилення характерологічних

особливостей, що може свідчити про кризовий період. Після його

проходження акцентуації  особистості стають менш вираженими. Виявлена

залежність нервово-психологічної  нестійкості (НПН) від віку: в період 66-75

вона підвищується (+16,0%), потім знижується (–7,3%) (див. таблицю  №7).

Страх смерті корелює з НПН. В осіб, що не бояться смерті, вона суттєво

нижча. Байдуже  відношення до смерті в осіб похилого віку є слідством

прихованого страху смерті. У підгрупах, що не відчувають танатофобічних

переживань переважає  шизоїдна форма акцентуації. Соматичні захворювання

чинять суттєвий вплив на посилення акцентуацій  особистості.

У результаті проведених досліджень за методикою ціннісних  орієнтацій (за

М. Рокічем) було виявлено, що у системі цінностей  особи літнього та похилого

віку виділяють  наперед усе, здоров’я та матеріально забезпечене життя. Тобто,

маються на увазі  ті життєво важливі сфери у  яких дана категорія людей

зіштовхується з найбільшими проблемами й втратами. Для літніх людей

характерний певний образ життя: розсудливість, обережність, вони

приділяють більше уваги фізичному стану, в них уповільнюється життєвий

ритм, відбувається звуження кола спілкування, вони втрачають  соціальну

повноту життя, нерідко намагаються уникати  нової інформації, їм стає важко

Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПНУ

57

виробляти нову життєву позицію, змінювати образ  життя та ін. Розбіжність

ціннісних орієнтацій, що включають ряд соціальних і  психологічних розходжень

(різне сприйняття  навколишньої дійсності, інше  розуміння культурних і

матеріальних цінностей, інша спрямованість у самооцінці, самопізнанні,

саморозвитку  й ін.) є причиною нерозуміння  між поколіннями. Саме ступінь

зближення ціннісних  орієнтацій соціуму й літньої  людини, рівень засвоєння

особистістю групових норм, еталонів і стереотипів суспільства є важливим

критерієм соціальної адаптації. Іншими словами від того, наскільки індивід

ототожнює себе з певними групами (віковою, культурною, соціальною,

національною), залежить якість його соціальної й  психологічної адаптації.

Таблиця №7

Нервово-психічна нестійкість (НПН) особистості

осіб  періоду пізньої  дорослості (за віком)

шкала нервово-психічної нестійкості (НПН)

бали (%) бали (%) бали (%) бали

Групи (%)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 4+5+6

Σ

55-65 9,6 26,9 32,7 19,2 9,6 1,9 0,0 0,0 0,0 30,7

66-75 2,9 27,6 22,9 20,0 23,8 2,9 0,0 0,0 0,0 46,7

76 та

більше

Людей (%)

1,2 14,9 29,9 26,4 25,3 2,3 0,0 0,0 0,0 54,0

Слід особливо підкреслити, що визначення хронологічної  вікової границі

між зрілістю й  старістю не можливе через значні індивідуальні розбіжності в

появі інволюційних ознак. Сприйняття людиною старості сприяє