Дошкільний вік

Дошкільний  вік. Дошкільне дитинство від 3 до 7 років забезпечує оволодіння системою соціальних взаємовідносин дорослих, але у доступній для дитини ігровій формі.

Соціальна ситуація розвитку дошкільників полягає у  зміні взаємовідносин із дорослими. Спільні дії з дорослим періоду  раннього дитинства замінюються  самостійним виконанням вказівок дорослого. Це перше. Друга особливість соціальної ситуації дошкільників полягає у  виникненні взаємовідносин із однолітками  і виникнення особливого «дитячого  суспільства». Найбільш чітко це виявляється  у суспільній системі дошкільного  виховання. Третя  
особливість – особливість діяльності. Прагнення бути таким, як дорослий, і одночасна відсутність необхідних знань і навичок приводять до того, що дитина реалізує це прагнення у ігровій діяльності.

Ігрова  діяльність є провідною у дошкільному  віці, бо саме у ній формуються новоутворення  та нова провідна діяльність – навчальна. Існує велика кількість ігор: рухомі, з правилами, конструктивні, дидактичні, рольові. Саме рольову гру вважають провідною у цьому віці.

Ігрова  діяльність дітей дошкільного віку є справжньою людською діяльністю. Рольова гра дітей має низку  особливостей.

1. Гра є  формою активного відображення дитиною життя людей. Підґрунтям її є предметно - маніпулятивна діяльність і наслідуваність дій. Так, наслідуючи дії дорослого, дитина миє посуд, годує ляльку, їздить на транспорті і т. ін.
2. Гра здійснюється комплексними діями, до яких включається мова. Старші дошкільники обговорюють сюжет гри, дійових осіб, хто їх буде виконувати.
3. Гра має суспільний характер і змінюється разом із історичними умовами. У грі дитина відкриває для себе взаємовідносини людей. Гра передбачає виконання обов’язків і дає права. Виконання ролі у грі передбачає  виконання обов’язків і здійснення прав щодо інших учасників гри.

Реальний  сюжет гри дозволяє ознайомитися з діяльністю і взаємовідносинами  дорослих, а реальні взаємовідносини  дітей формують у дітей уміння вести себе у різних ситуаціях.

У реальних взаємовідносинах дошкільника  з дорослим дитина може не тільки нею  бути, але може і грати роль дитини, щоб досягти бажаного. Так вона може стати центром уваги. Дитяча слабкість перетворюється на дієву  силу, що використовується дитиною  у власних інтересах.

4. Гра є формою творчого відображення  дійсності. У грі не просто  відтворюються взаємовідносини  дорослих, а додається дитяча  фантазія. Радіо і телебачення,  космос і будівництво, війна  і лікарня, сім’я і ринок,  крамниця і залізниця – це  теми дитячих ігор. Вони безкінечні, як життя людини і фантазія  дитини.

Реальність  і фантазія тісно переплітаються у грі. Дитина починає розуміти можливість заміни реального предмета іграшкою або випадковим предметом. Так гра  набуває символічного характеру. Якщо палиця перетворюється на рушницю, то з неї стріляють, якщо на коня, то на ньому їздять, якщо на пароплав, то він має плавати. Так формується символічна форма свідомості.

5. Гра передбачає використання  знань, управління своїми емоціями. Саме у грі активно розвиваються  пізнавальні та емоційно - вольові  процеси.

6. Гра є колективною формою діяльності. Всі учасники гри співпрацюють. Рольова гра об’єднує учасників  єдиним сюжетом. Взаємовідносини  однолітків формують потребу  у визнанні та досяганні   значущого місця у групі однолітків. Саме у грі формуються соціальні  форми поведінки і її можна  розглядати як школу соціальних  відносин. У грі діти навчаються  співпраці та співпереживанню.

7. Гра розвиває дітей і сама  розвивається.

Крім  ігрової діяльності, дошкільники  займаються продуктивною  (малювання, аплікації, конструювання) та трудовою (виконує доручення дорослого) діяльністю. У всіх видах діяльності поступово виникають елементи навчальної діяльності. Але систематичної навчальної діяльності ще немає. Найбільш чітко особливості навчальної діяльності дошкільників виявляються у дітей 6 - річного віку. Шестирічки хочуть стати школярами, але це лише прагнення змінити свій соціальний статус. Це прагнення не викликає потреби змінити спосіб життя і діяльності. Вони хочуть перенести до школи колишній спосіб життя. Це виявляється у виборі школи з певним розкладом занять. Шестирічні діти віддають перевагу школі з дошкільним розкладом занять.

Друге. Діти шестирічного віку недостатньо  орієнтуються на суспільно вироблені  форми поведінки у школі та оцінки результатів діяльності. Вони з задоволенням сприймають таку школу, у якій можна поводити себе «як  захочеться». Як винагороду за успіхи вони хочуть одержувати іграшки, солодощі, подарунки.

Усе це свідчить про те, що форми та методи роботи з дітьми шкільного віку не можуть використовуватися при роботі з дошкільниками, у тому числі  й з шестирічками.

Прагнення дітей дошкільного віку до самостійності  сприяє формуванню довільності психічних  процесів і супідрядності мотивів  та самооцінки.

Довільність психічних процесів передбачає постановку мети і вольові зусилля для  її реалізації. Дошкільники, особливо старші, можуть довільно запам’ятовувати, спостерігати, порівнювати тощо. Якщо дитина може щось робити довільно, то вона має у цей момент відмовитися  від чогось привабливішого. Так виникає  супідрядність мотивів. Дошкільників спонукає до діяльності система мотивів, і у кожний момент певний мотив  виходить на перше місце. Якщо дитина може відмовитися, наприклад, від мультфільму, на користь читання, то це говорить про наявність супідрядності  мотивів.

Самооцінка  найбільш складний елемент розвитку особистості дошкільника. Діти спілкуються  з дорослими з приводу своїх  зовнішніх дій та внутрішніх станів і переживань. Самооцінка виникає  під впливом тієї оцінки, що дають  дорослі вчинкам дитини. З цієї оцінки діти вчаться диференціювати те, що добре і що погано. Спочатку діти вчаться оцінювати вчинки інших  і через оцінку інших дитина вчиться  оцінювати власні вчинки та власну особистість. У дітей дошкільного  віку правильної, адекватної самооцінки немає. Тенденція до правильної самооцінки формується лише до кінця дошкільного  віку.

Дошкільне дитинство забезпечує виникнення таких  новоутворень :

• довільність психічних процесів;
• символічна форма свідомості;
• супідрядність мотивів;
• самосвідомість і самооцінка;
• самостійність;
• колективність взаємовідносин.

  Пізнавальне відношення до дійсності формується на підґрунті розвитку пізнавальної сфери. Пізнання оточуючої дійсності пов’язане з навчальною діяльністю, елементом якої є навчальна дія. Оволодіння навчальною дією вимагає виділення навчального завдання.

Розуміння смислу навчальних завдань необхідне  для того, щоб дитина звертала увагу  на способи дії і намагалася оволодіти  ними. Проявом уваги до способу  дії є звертання до дорослого  з приводу оцінки правильності виконання  завдання. Так формується навчальна  діяльність – провідний тип діяльності молодшого школяра.

Молодший  шкільний вік. Соціальна ситуація психічного розвитку молодшого школяра (7 - 10, 11 років) характеризується змінами системи відносин дорослого до шкільного трударя, дитини до самої себе, свого місця у системі однолітків і дорослих.

Початок навчання у школі змінює всю систему  життя дитини, її положення у сім’ї. До того ж, дитина входить у новий класний колектив. У цьому колективі дитина буде жити, навчатись, розвиватись, дорослішати протягом найближчих 11 років. Класний колектив – це не просто група однолітків. Колектив передбачає уміння людини жити його інтересами, підкоряти власні бажання загальним, колективним прагненням і домаганням, передбачає взаємну вимогливість, взаємодопомогу, колективну відповідальність, високий рівень організованості. Все це характеризує  особистість людини як колективіста.

Провідним типом діяльності стає навчальна  діяльність. Це суспільно значима  і суспільно оцінювана діяльність. Навчальна діяльність – це важка  праця, що вимагає певної організованості, дисципліни, вольових зусиль. Дитині більше доводиться робити не те, що хочеться, а те, що необхідно на даний момент. Метою і результатом навчальної діяльності є засвоєння наукових, теоретичних понять та способів дії  з ними.

Навчальна діяльність має свою структуру. Вона складається з таких елементів: навчальна ситуація (завдання), навчальні  дії, контроль та оцінка. Кожен елемент  має свої особливості.

Навчальна ситуація має дві особливості :

• учень оволодіває загальними способами виділення властивостей понять чи загальними способами розв’язуваннями конкретних завдань;
• головною метою навчальної діяльності є відтворення зразків засвоєних способів дії.

Конкретні практичні завдання мають конкретне  життєве значення, а їх розв’язання  дає такі ж конкретні результати. До таких завдань належить письмо, розв’язання текстових математичних задач. Для успішного виконання  таких завдань  необхідно володіти загальними способами виконання  дій, що можуть бути виділені під керівництвом учителя. Другий етап – це відтворення  загального способу дії, що забезпечує оволодіння ним.

Навчальна діяльність складається з навчальних дій. Дослідженнями А.К. Маркової встановлена  система навчальних дій при вивчені  граматики. Це такі дії: 1) змінити вихідне  слово, 2) порівняти за значенням  і формою вихідне слово і виділити нову морфему, 3) з’ясувати функціональне  значення  морфем. При вивченні природознавства  навчальні дії більш складні  і їх значно більше.  Дослідженням  
Л.М. Кудояра   встановлені такі дії: 1) описати властивості тіл природи, 2) порівняти властивості тіл, 3) виділити властивість, що визначає належність до певної групи,  
4) визначити процес природи, 5) визначити умови існування тіл і умови процесів, 6) визначити внутрішню структуру тіла природи. Завданням учителя є організація такої діяльності, щоб учень не виходив за межі навчальних ситуацій, тобто щоб він не намагався просто запам’ятати, а засвоювати зміст шляхом виконання навчальних дій у відповідності з їх послідовністю.

Успішна навчальна діяльність передбачає контроль. Дитина має порівнювати свої дії  та їх результати із зразками дій, пов’язувати  якість результатів з повнотою виконання  навчальних дій. У навчальній діяльності виділяють два види контролю. Перший на підґрунті аналізу одержаних  результатів фактично виконаних  навчальних дій. Другий на підґрунті  передбачуваних результатів навчальних дій, що виконуються у розумовому плані. Діяльність учителя має бути спрямована на формування в учнів  уміння розділяти свою діяльність на окремі дії і порівнювати їх із зразком.

Контроль  у структурі навчальної діяльності пов'язаний з оцінкою. Треба розрізняти педагогічну оцінку та психологічну. Педагогічна оцінка має 12 рангових значень. Психологічна оцінка у структурі  навчальної діяльності має два значення: позитивне й негативне. Позитивне  значення свідчить про те, що навчальна  ситуація (завдання) себе вичерпала  і необхідно переходити до іншої. Негативне значення свідчить про  необхідність повторення навчальних дій  у тій же навчальній ситуації. Оцінку спочатку дає учитель, і поступово  формує в учнів уміння оцінювати  власні навчальні дії.

Навчальна діяльність як провідний тип діяльності вносить суттєві зміни у функціонування всієї когнітивної та емоційно - вольової сфери. Продовжує розвиватися  довільність психічних процесів, вони стають більш усвідомленими  і керованими.

Психічний розвиток дитини молодшого шкільного  віку визначає навчальна діяльність. Саме вона забезпечує формування як психічних  новоутворень, так і нового провідного типу діяльності – особистісного  спілкування.

До  новоутворень молодшого шкільного  віку відносять: аналіз, внутрішній план дій та рефлексію.

Аналіз є мислительною операцією. Виділяють два види аналізу: емпіричний та теоретичний. Емпіричний аналіз передбачає розкладання цілого на елементи. Загальні, подібні чи відмінні властивості виділяються на підґрунті порівняння. Теоретичний аналіз пов’язаний з виділенням у певному цілому його складових. За його допомогою людина відкриває внутрішню єдність зовні різних явищ, встановлює закономірності.

Формування  теоретичного аналізу молодших школярів можливо лише за умови, коли учні не виходять за межі навчальної ситуації. Дослідженнями видатного радянського  психолога В.В. Давидова встановлено, що кількість учнів, які мають  теоретичний аналіз зростає від  першого до третього класу.

Внутрішній  план дій (планування) дозволяє дитині краще орієнтуватись в умові завдання. Виділені відношення даних позначаються різними символами. Це забезпечує можливість планування виконання завдань. У внутрішньому плані дитина утримує можливі проміжні результати і може їх порівнювати з підсумковими результатами. Чим більше операцій чи «кроків» своїх дій дитина може передбачити (планувати), тим успішніше вона може порівняти відомі способи дій, вибрати найбільш ефективні.

У такому випадку  діяльність учня більш раціональна, контроль за діяльністю більш доцільний. Ефективний контроль і самоконтроль має зворотний вплив на формування здібності до внутрішнього планування і виконання діяльності.

Рефлексія – це психологічна якість, що дозволяє раціонально і об’єктивно аналізувати свої дії і вчинки з точки зору їх відповідності умовам і змісту діяльності. Навчальна діяльність вимагає обґрунтувань вірності своїх дій. Зразки таких обґрунтувань дає спочатку вчитель. Орієнтування на зразки і порівняння їх з власними спробами обґрунтування формує у молодших школярів спроможність ніби зі сторони розглядати і оцінювати власні дії. Ця спроможність складає підґрунтя формування рефлексії.

Поряд з психологічними новоутвореннями  формується і розвивається особистісне  спілкування. Воно є провідним у  підлітковому віці. Сукупність змін у  психіці молодшого школяра створюють  передумови для нормального переходу на ІІ ступінь навчання і психічний  розвиток у підлітковому віці.