Девіантна поведінка дітей старшого шкільного віку

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ СТАРШОГО ШКІЛЬНОГО  ВІКУ

1.1. Сутність поняття  “девіантна поведінка” та її  специфіка у підлітковому віці

Поведінку особистості  загалом можна розглядати як взаємодію  з довкіллям, опосередковану її зовнішньою і внутрішньою активністю у формі цілеспрямованої послідовності вчинків. При цьому кожній вчинок особистості являє собою свідому дію, акт морального самовизначення, в якому людина стверджує себе як особистість у ставленні до іншої людини, самої себе, соціальної групи або суспільства, життя загалом. Оцінка будь-якої поведінки завжди має на увазі його порівняння з якоюсь нормою, проблемне поводження часто називають девіантним [6, с.4].

Девіантна поведінка (від  лат. Deviation – відхилення) – це поведінка, яка не відповідає загальноприйнятим або встановленим нормам [1]. Девіантна поведінка й особистість, що її виявляє, викликає негативну оцінку з боку інших людей. Під девіантною поведінкою розуміють вчинки, дії індивіда, що не відповідають очікуванням і нормам, які фактично склалися або офіційно встановлені в даному суспільстві. Негативна репутація посилює небезпечну ізоляцію людини, заважає позитивним змінам й викликає рецидиви девіантної поведінки. Особливістю девіантної поведінки є те, що вона, виступаючи деструктивною або аутодеструктивною, завдає реальної шкоди самій особистості або оточуючим людям.

Девіантна поведінка  підрозділяється на дві категорії. По-перше, це поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, що припускає  наявність явної або прихованої психопатології. По-друге, це поводження антисоціальне, що порушує якісь соціальні й культурні норми, особливо правові. Коли такі вчинки порівняно незначні їх називають правопорушеннями, а коли серйозні й караються в карному порядку - злочинами. Відповідно говорять про деліквентне (протиправне) і кримінальне (злочинне) поводженнях [11, с.11].

Девіантна поведінка  є агресивною, так як має свої специфічні ознаки:

- багаторазові, тривалі  порушення не будь-яких, а найважливіших  норм для певного суспільства на цей час;

- поведінка не є  наслідком кризової, нестандартної  ситуації, а зумовлена загальною  спрямованістю особистості;

- сама поведінка супроводжується  різноманітними проявами соціальної  дезадаптації, викликає негативну  оцінку з боку інших людей;

- поведінка не ототожнюється  з психічними захворюваннями  чи патопсихологічними станами,  хоча може за певних умов  набувати патологічних форм (алкоголізм, наркоманія тощо);

- результатом поведінки  є заподіяння реальної шкоди  самій особистості чи оточуючим [6, с.6].

Типовими проявами девіантної поведінки  являються ситуаційно обумовлені дитячі і підліткові поведінкові реакції, такі як: демонстрація, агресія, виклик, вільне і систематичне ухилення від  навчання або трудової діяльності; систематичні уходи з дому і бродяжництво, пияцтво та алкоголізм дітей і підлітків; рання наркотизація і пов‘язані з нею асоціальні дії: антисуспільні дії сексуального характеру; спроби суїциду.

Девіантну поведінку розглядають  у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні девіантною поведінкою можна назвати різні дії, які не відповідають усталеним у даному суспільстві нормам і соціальним стереотипам. При такому підході необхідно розрізняти позитивну і негативну девіацію.

Позитивна девіація – це таке відхилення поведінки, яка хоча і сприймається багатьма як незвичайна, дивакувата, але в той же час, в цілому, не викликає несхвалення. Це можуть бути героїчні вчинки, самопожертвування, відданість будь-чому або будь-кому, надмірна наполегливість, загострені почуття жалю або співчуття і т. ін.

Негативна девіація, напроти, являє  собою у більшості людей реакцію  несхвалення або осудження. Сюди можна віднести тероризм, вандалізм, крадіжки, зрадництво, жорстоке поводження із тваринами і т. ін.

У вузькому розумінні під девіантною поведінкою розуміються всілякі негативні і несхваленні відхилення від загальноприйнятих норм [3, с.46-47].

Однією з найважливіших  проблем сьогодення можна назвати  поширеність девіантних форм поведінки  підлітків, що проявляються у соціальній тривожності, ворожості та агресії. Підлітковий період – час переходу особи від дитинства до дорослого віку, і тому він містить в собі суперечливі тенденції. Найважливішим з шляхів формування самоусвідомлення і самоповаги до особистості є розвиток особистості підлітка, допомога в пошуках шляхів самореалізації його як особистості в суспільстві. Допомога таким дітям знайти своє місце в житті, вийти із кризової ситуації, повірити в себе та свої сили, відновити фізичне, психологічне, моральне та духовне здоров’я є головним завданням соціальних працівників та практичних психологів; відхилення в моральному розвитку, акцентуації характеру, порушення афективній сфері, відхилення в поведінці [4].

Визначаючим характер особистісного  розвитку особливості підлітка є  бурхливий розвиток його самосвідомості. У підлітковому віці формуються взаємопов‘язані компоненти особистості – самооцінка і пов'язаний з нею рівень домагання. Вони виступають як потужний чинник розвитку особистості підлітка.

Самооцінка чинить вплив на самовиховання підлітка. Порівнюючи себе з оточуючими, підліток створює власні ідеали, які виступають в якості програм його власного самовиховання. Головною умовою формування адекватної самооцінки підлітка є оцінка, яку він отримує від оточуючих. Якщо ця оцінка об‘єктивна, то у підлітка формується об‘єктивна самооцінка. У випадках, коли оточуючі підлітка люди переоцінюють або ж не до оцінюють його, то і самооцінка у нього формується неадекватна [7, с.205].

Таким чином, при нормальному розвитку особистості підлітка надто важливо, щоб його самооцінка була б адекватною, тобто об‘єктивною.

Одним із найважливіших у цей  час є потяг до самоствердження, бажання бути визнаним навколишніми. Конфлікти з батьками, способи  самовираження підлітків, які шокують  дорослих, зростання кількості асоціальних вчинків у цьому віці значною мірою пояснюються тим, що більшість підлітків ще не можуть продуктивно спілкуватися з дорослими та ровесниками.

Дослідники (Ю.О. Захаров, І.А. Рудакова, З.Г. Зайцева) зазначають, що структурним центром розвитку особистості в цей період стає потяг підлітків до так званої «дорослості», а також реальну невідповідність «бажаної дорослості» і поведінкою в конкретний віковий період [8; 9; 10].

Заявляючи свої права на нове до нього  ставлення з боку дорослих, підліток може зустріти безліч характерних суперечностей і конфліктів, такі реакції дорослих на свої дії:

1) батьки продовжують повністю  керувати життям підлітка, як і в молодшому віці, не рахуючись з його бажаннями. Підліток відстоює своє право на самостійність, виявляє заперечення в різних формах;

2) суперечності проявляються епізодично  через непослідовність самої  позиції дорослих і поступово  можуть бути вирішені при наполегливості  з боку підлітка;

3)суперечності поступово зникають  у міру розвитку дитини, оскільки дорослі послідовно усвідомлюють зміни в особистості підлітка і нові вимоги;

4) суперечності взагалі не виникають,  якщо дорослі будують свої  стосунки з підлітком з урахуванням  закономірностей його дорослішання.

Слід відзначити, що на формування девіантності підлітків вливає два основних чинника:

1. Фактор, пов'язаний з  педагогічною занедбаністю, коли  батьки не приділяють уваги  інтелектуальному, моральному розвитку  дитини і вона виявляється  інтелектуально-пасивною. Відсутність  необхідних культурно-етичних уявлень та навичок заважає підлітку правильно орієнтуватися в спілкуванні з однолітками, веде до конфліктів, відчуження. Дитина стає “важкою” і для однолітків, і для вихователів.

2. Девіантність як  відповідь на несприятливі зовнішні  дії (грубі, образливі дії батьків, нетактовність вчителя, переживання несправедливості, образи, страху, пригноблення тощо, або проблеми, які виникають у зв'язку з особливостями перехідного періоду). Ці труднощі тимчасові, які зазвичай проходять та не призводять до серйозних негативних вчинків, якщо вони не фіксуються і не посилюються неправильними діями батьків, вчителів.

Також існує точка  зору, відносно якої саме оточення однолітків - той фактор, який обумовлює вплив середовища на розвиток особистості: саме досвід перебування в дитячих та підліткових групах, а не досвід перебування у сім'ї, відображує, як середовище впливає на розвиток особистості. Емоційна депривація та неблагополучний психологічний клімат сім'ї посилюють відчуття особистісного дискомфорту. Шляхом вирішення цієї проблеми є переведення підлітка в групу, в якої його будуть поважати, де він знайде необхідну йому соціальну допомогу. Однак, нажаль, дуже часто в новій неформальній групі домінуючою є контрнормативна шкала цінностей [17, с.45].

Отже, можна прийти до висновку, що провідною причиною девіантної поведінки підлітка, є альтернативна поведінка його батьків та найближчого оточення, тобто умов його життєдіяльності. Реакції підлітка на таку ситуацію його розвитку досить різноманітні. Так, в молодшому підлітковому віці найбільш поширені шляхи компенсації незадоволеності власним станом в системі взаємовідносин зводяться до намагання знизити цінність бажаного, до сублімації, фантазії, фрустрації (у формі агресії або уходу). Для старших підлітків більш властиві такі форми негативного ставлення до дорослого, як реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру), реакція відмови (неприйняття до вимог), реакція ізоляції (намагання уникнути небажаних контактів).

Таким чином, дитина приймає  свою дезадаптивність та сприймає її вже як норму життя, без ресурсів та умов виправити це становище. Викривлення уявлення особистості про ставлення до неї з боку оточуючих, закріплюючись, стає своєрідною позицією, що визначає весь її подальший розвиток. Це веде до невідповідності між усвідомленням особистістю свого ставлення до себе, до інших, до власної діяльності і є реальним змістом та проявом цих відносин, причиною виникнення неузгодженості ставлень або когнітивного дисонансу. Внаслідок цього вимоги суспільства можуть залишатися зовнішніми щодо такої особистості, тому вона не прийматиме їх. Оскільки з розвитком особистість дедалі стає незалежною від зовнішніх впливів, існує загроза, що її поведінка все помітніше відхилятиметься від соціально-прийнятих норм.

Підводячи підсумок можна зробити висновок, що девіантна поведінка – це поведінка, яка не відповідає загальноприйнятим або офіційно встановленим соціальним нормам. Інакше кажучи, це дії, які не відповідають чинним законам, правилам, традиціям і соціальним установкам. Визначаючи девіантну поведінку як поведінку, що відхиляється від норм, слід пам’ятати, що соціальні норми змінюються. Це, в свою чергу, надає поведінці, що відхиляється історично мінливий характер.

1.2. Соціально-психологічні  особливості дітей старшого шкільного віку

Починаючи розгляд соціально-психологічних особливостей дітей старшого шкільного віку варто звернути увагу на найпоширеніше визначення, соціально-психологічна соціалізація (від лат. socialis - суспільний - характеристика) це процес входження індивіда в суспільство, соціалізації особистості активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в даному суспільстві [19, с.114].

Оскільки соціалізація особистості в різні вікові періоди  характеризується специфічними соціально-психологічними особливостями, то виникає потреба детально розглянути прояв цих особливостей на окремих етапах розвитку і становлення індивіда.

Важливими соціально-психологічними новоутвореннями підліткового віку є: особистісне самоутвердження, дорослість, потреба у спілкуванні, значне збільшення контактів, перегляд встановлених раніше переконань та уявлень, формування нового світогляду, засвоєння цінностей і норм підліткового середовища тощо. У різноманітних міжособистісних стосунках підліток шукає відповідь на запитання, який він в очах оточення. Водночас у ставленні до батьків проявляються ознаки емансипації в діапазоні від обстоювання своїх поглядів до втеч з дому. У старшому підлітковому віці індивід виходить на спілкування із суспільством, що призводить до появи нових авторитетів, які підліток знаходить не тільки в середовищі безпосередньої взаємодії, але й завдяки пресі, кіно, комп'ютерові, телебаченню. Отже, його внутрішній світ, який постійно ускладнюється, вимагає подекуди інтимності й автономії від будь-яких, деколи навіть доброзичливих зовнішніх впливів. І те, що він залишається сам на сам зі своїми проблемами, може сприяти як зміцненню його самостійності, так і виникненню певної відчуженості.

Із соціально-психологічного погляду варто вирізнити характерні для підліткового віку явища акселерації (від лат. acceleratio - прискорення; прискорений соматичний розвиток і фізіологічне дозрівання підлітка, що проявляється у збільшенні ваги й маси тіла, більш ранніх термінах статевого дозрівання, які, своєю чергою, стають джерелом психологічних колізій - смислових бар'єрів, конфліктів, афективних форм поведінки тощо) та інфантилізму (від лат. infantilis - дитячий; збереження в психіці й поведінці особливостей, притаманних дитячому вікові; такий підліток вирізняється незрілою емоційно-вольовою сферою, що проявляється в несамостійності рішень і вчинків, почутті незахищеності, заниженій критичності стосовно себе та інших.). Посилюють інфантилізм не лише різні аномалії діяльності мозку та залоз внутрішньої секреції, але й недоліки освіти й виховання. Йдеться про такі стилі впливу дорослих на підлітків, як диктат, опіка та вседозволеність. Намагання батьків нав'язати дітям свою думку, віддалити від товариства однолітків, у всьому потурати може призвести до негативних наслідків - затримки не лише рухових вмінь і навичок, недостатньої фізичної сили, але й невміння спілкуватися, стримувати свої емоції, бажання. Тут виникає й інша проблема: тяжіння до молодших, якими можна керувати й серед яких легше маскувати свою неспроможність [19, с. 56].