Цілі і задачі соціальної психології

Спостереження може проводитися  відкритим способом і інкогніто, що коли спостерігає маскує свої дії.

Головний недолік включеного спостереження пов'язаний із впливом  на спостерігача (його сприйняття й  аналіз) цінностей і норм досліджуваної  групи. Дослідник ризикує втратити необхідну нейтральність і об'єктивність при відборі й інтерпретації даних.

Типові помилки: скорочення вражень і їхнє спрощення, банальне їхнє тлумачення, реконструкція подій  до середнього, випадання "середини" подій. Крім того, викликають серйозні проблеми трудомісткість і організаційна  складність даного методу.

За умовою організації  спостереження діляться на польові (спостереження в природних умовах) і лабораторні (спостереження в  умовах експерименту).

Об'єктом спостереження  є окремі люди, малі групи й більш  соціальні спільності, наприклад, юрба, і соціальні процеси, що відбуваються в них, наприклад, паніка.

Предметом спостереження  звичайно служать вербальні й  невербальні акти поводження індивіда або групи в цілому в певній соціальній ситуації.

До найбільш типовим вербальним і невербальним характеристикам  відносять: мовні акти (їхній зміст, спрямованість і послідовність, частота, тривалість і інтенсивність, а також експресивність); виразні  рухи (експресія очей, особи, тіла); фізичні  дії, тобто торкання, поштовхи, удари, спільні дії.

 Іноді спостерігач  фіксує події, що відбуваються, використовуючи узагальнені риси, якості людини або найбільш  типові тенденції його поводження, наприклад, домінування, підпорядкування,  дружелюбність, аналітичність, експресивність.

Питання про зміст спостереження  завжди конкретний і залежить від  мети спостереження й теоретичних  позицій дослідника щодо досліджуваного феномена. Головне завдання дослідника на стадії організації спостереження - визначити, у яких актах поводження, доступних спостереженню й фіксації, проявляється його психологічне явище, що цікавить, або властивість, і вибрати  найбільш істотні, найбільш повні й  вірогідні, що характеризують його ознаки. Обрані характеристики поводження (одиниці  спостереження) і їхні кодифікатори становлять так звану "схему спостереження".

Складність або простота схеми спостереження впливає  на надійність методу. Надійність схеми  залежить від числа одиниць спостереження (чим їх менше, тим вона надійніше); їхньої конкретності (чим ознака абстрактніше, тим складніше її фіксувати); складності умовиводів, до яких приходить спостерігач  при класифікації виявлених ознак.

Надійність схеми спостереження  звичайно перевіряють за допомогою  контролю даних з боку інших спостерігачів, а також іншими методами (наприклад, використання подібних схем спостереження, експертна оцінка) і повторним  спостереженням. Результати спостереження  фіксуються у відповідності зі спеціально підготовленим протоколом спостереження.

Найпоширенішими є наступні способи реєстрації дані спостереження: дескриптивний (фактологічний), що припускає  фіксацію всіх випадків прояву одиниць  спостереження; оцінний - коли прояв  ознак не тільки фіксується, але  й оцінюється з використанням  шкали інтенсивності й шкали  часу (наприклад, тривалість акту поводження). Результати спостереження повинні  бути піддані якісному й кількісному  аналізу й інтерпретації.

До числа прийомів обробки  дані спостереження відносять методи класифікації й групування, контент-аналізу.

Виділяють кілька напрямків  у зміні класичних процедур використання методу:

• відмова від пасивності дослідника й модифікація природних ситуацій спостереження (провокуюче спостереження);
• розробка "нереактивних" методів дослідження - виключення вплив спостерігача, фіксація явища тільки по його об'єктивних признаках (наприклад, ступінь зношеності об'єкта, різноманітні сліди, відбитки, кількість недокурків);
• аналіз соціальних ситуацій - вивчення поводження (стилів, норм і їхніх порушень) у типових соціальних ситуаціях (наприклад, альтруїстичне поводження на дорогах);
• вивчення невербальних аспектів поводження й ін.

Основними недоліками методу вважають:

• високий суб'єктивізм при зборі даних, привнесений спостерігачем (ефекти ореола, контрасту, поблажливості, моделювання) і спостережуваними (ефект присутності спостерігача);
• переважно якісний характер висновків спостереження;
• відносна обмеженість в узагальненні результатів дослідження.

Шляхи підвищення надійності результатів спостереження пов'язані  з використанням надійних схем спостереження, технічних засобів фіксації даних, тренування спостерігача, мінімізацією ефекту присутності спостерігача.

 

2.2. Метод вивчення документів

 

Традиційно документами  вважають спеціально створені предмети, призначені для передавання та збереження інформації. Ними може бути будь-яка  інформація, що містить дані про  відносини в групі, вплив трудової діяльності на людину тощо. У психологічній  літературі документи поділяють  на такі тили:

— за статусом: офіційні (урядові  матеріали, постанови, статистичні  звітні архіви, накази та ін.); неофіційні (анкети, скарги, мемуари, листи, фотографії);

— за формою: письмові тексти (друковані, машинописні, рукописні); фонетичні (магнітні записи, платівки, лазерні  диски); іконографічні (кіно-, відео-, фотодокументи, твори живопису);

— за джерелом інформації: первинні (створені на основі прямого спостереження  чи безпосереднього опитування); вторинні (оброблена й узагальнена первинна інформація);

— за ступенем персоніфікації: особові (автобіографія, особові картки, характеристики, заяви, анкети, скарги); безособові (звіти, протоколи, архівні  документи).

Робота з документами  потребує від дослідника спеціальної  підготовки. Особливо важливими є  вміння визначити достовірність  інформації, поданої в документах (з'ясувати, з якою метою складено документ, хто його автор та ініціатор; проаналізувати наміри осіб, які склали документ; виокремити опис подій та їх оцінку; встановити, чи був автор  документа свідком зафіксованої події, чи переказав її зі слів інших  або склав документ на підставі даних, одержаних від інших осіб, тощо).

 

2.3 Метод тестування

 

За його допомогою встановлюють психологічні якості людини, наявність  чи відсутність певних здібностей (дидактичних, комунікативних, організаційних), навичок, умінь. Головним інструментом під час  використання цього методу є тест.

Тест (англ. test — проба, екзамен, випробування) — спеціально розроблені завдання і проблемні ситуації, використання яких у результаті кількісної та якісної оцінки може стати показником розвитку певних психологічних якостей, властивостей особистості.

Сучасна психодіагностика використовує такі основні види тестів:

— тести інтелекту (задачі на логічні відношення, узагальнення, кмітливість);

— тести досягнень (йдеться  про виявлення ступеня конкретних знань);

— особистісні тести (з  метою вивчення характеристик особистості, її психологічних якостей);

— проективні тести (використовують у процесі дослідження властивостей і характеристик, в існуванні  яких людина цілком не впевнена, не усвідомлює або не хоче визнавати у себе, наприклад, негативні риси, мотиви);

— тести креативності (за їх допомогою досліджують розвиток творчих здібностей).

За формою тестові методи поділяють на вербальні, невербальні  та змішані, Ефективність їх залежить від правильності використання тестів, дотримання умов психологічного тестування: правильно застосований тест дає  змогу зібрати за короткий термін багато цінного матеріалу для  якісного психологічного аналізу, що підвищує продуктивність дослідницької роботи.

 

2.4. Метод групової  оцінки особистості

 

Побудований він на феномені групових уявлень про кожного  учасника групи в результаті пізнання людей у процесі їх спільної діяльності та спілкування. Передбачає одержання  характеристики людини під час взаємних оцінювань з використанням прийомів безпосереднього оцінювання за n-бальною  шкалою, ранжирування (послідовне розміщення) якостей, попарного їх порівняння та ін.

 

2.5 Метод експерименту

 

Його перевага полягає  в тому, що дослідник сам ініціює  явища, які його цікавлять, а не чекає  їх появи. Експеримент реалізується як організована дослідником взаємодія  між досліджуваним чи групою досліджуваних  і експериментальною ситуацією  з метою встановлення закономірностей  цієї взаємодії та змінних, від яких вона залежить. Психологічний експеримент  може бути природним (базується на управлінні поведінкою досліджуваних у природних  умовах, тобто у спеціальних експериментальних  умовах, які не порушують звичайного перебігу подій) і лабораторним (дослідження  у штучних умовах, з використанням  вимірювальної апаратури, приладів та іншого експериментального матеріалу).

Проведення експерименту як методу соціально-психологічного дослідження  передбачає такі етапи:

— теоретичний (постановка проблеми й теми дослідження; визначення об'єкта й предмета; формулювання гіпотези та завдань);

— методичний (розроблення  методики експерименту та експериментального плану);

— експериментальний (створення  експериментальної ситуації, здійснення спостереження, керівництво перебігом  експерименту, вимірювання реакцій  піддослідних);

— аналітичний (здійснення кількісного аналізу результатів, наукової їх інтерпретації, формулювання висновків і рекомендацій).

Правильно організований  і всебічно проаналізований експеримент  дає змогу максимально передбачити  розвиток ситуації у, так би мовити, штатних умовах.

 

2.6 Метод соціометрії

 

Започаткований він американським  соціальним психологом Джекобом (Якобом) Морено (1892—1974) для дослідження емоційно-психологічних відносин у малій соціальній групі. Його процедура спрямована на опитування кожного учасника малої групи з метою встановлення можливості його участі (неучасті) в певному виді спільної діяльності або ситуації. Кінцеві результати використання соціометрії можуть бути представлені у формі соціоматриць, соціограм, які графічно відтворюють структуру взаємин у групі або соціометричних індексів, що кількісно відображають психологічні взаємини у групі. Метод соціометрії має і певні недоліки, оскільки під час його застосування неможливо дізнатися про мотиви міжособистісних переваг або заперечень. Нерідко його результати спотворюються нещирими відповідями тощо.

У соціальній психології використовують й інші методи та методики: шкали  вимірювання соціальних установок, апаратурний метод тощо. Для отримання  достовірних відомостей доцільно одночасно  використовувати кілька методів: якщо їх результати збігаються, це підвищує впевненість у правильності зроблених висновків.

 

2.7 Метод опитування

 

Цей метод є надзвичайно  поширеним у соціально-психологічних  дослідженнях і використовується для  з'ясування, чи розуміють досліджувані конкретні завдання, життєві ситуації, а також з метою отримати інформацію про інтереси, погляди, почуття, мотиви діяльності та поведінку особистості. Опитування ґрунтується на безпосередній (бесіда, інтерв'ю) чи опосередкованій (анкетування) соціально-психологічній  взаємодії дослідника й опитуваного (респондента). Бесіда дає змогу одержати інформацію на основі вербальної (словесної) комунікації. За анкетного методу, на відміну від методу бесіди, не обов'язковий  особистий контакт. Використовується опитувальний лист, який є сукупністю впорядкованих за змістом і формою запитань.

Анкетування повинно відповідати  таким вимогам:

— запитання протягом анкетування  мають залишатися незмінними;

— перед початком необхідно  провести інструктаж про порядок  заповнення анкети;

— наявність гарантії анонімності;

— запитання анкети повинні  бути чіткими, лаконічними;

— на початку анкети запитання  мають бути простими, поступово ускладнюючись;

— запитання мають ураховувати  індивідуально-психологічні особливості  респондента: вік, стать, рівень освіти, схильності й переваги тощо.

Кожна анкета має певну  структуру і може містити такі комунікативні компоненти:

— епіграф до анкети і  звернення до респондента (це робиться з метою створення позитивного  емоційного настрою респондента, сприяння активізації його розумової діяльності в потрібному напрямі, позитивного  впливу на формування мотивації до участі В опитуванні, підкреслення ролі громадської думки);

— повідомлення про мету дослідження, умови анонімності  опитування, використання одержаних  результатів та їх значення, правила  заповнення анкети та пояснення;

— основна частина анкети, яка містить питання про факти, поведінку, продукт діяльності, мотиви, оцінки і думки респондентів;

— запитання про соціально-демографічні характеристики респондентів (це своєрідна  візитна картка респондента, його схематичний  портрет, який можна розмістити як на початку, так і наприкінці анкети).