Адаптація першокласників у шкільному середовищі

     Дуже  важливо навчити школяра правильно  ставити цілі для запам'ятовування матеріалу. Саме від мотивації залежить продуктивність запам'ятовування. Якщо учень запам'ятовує матеріал з певною установкою, то цей матеріал запам'ятовується швидшим, пам'ятається довше, відтворюється точніше.

     У хлопчиків і дівчаток молодшого  шкільного віку є деякі відмінності  в запам'ятовуванні. Дівчатка уміють примусити себе, набудувати на запам'ятовування, їх довільна механічна пам'ять краща, ніж у хлопчиків. Хлопчики виявляються успішнішими в оволодінні способами запам'ятовування, тому у ряді випадків їх опосередкована пам'ять виявляється ефективнішою, ніж у дівчаток [7].

     В процесі навчання сприйняття стає таким, що більш аналізує, більш диференційованим, приймає характер організованого спостереження; змінюється роль слова в сприйнятті. У першокласників слово по перевазі несе називну функцію, тобто є словесним позначенням після пізнавання предмету; у більш старших класів, що вчаться, слово-назва є швидше найзагальнішим позначенням об'єкту, передуванням глибшому його аналізу.

     У розвитку сприйняття велика роль вчителя, який спеціально організовує діяльність учнів по сприйняттю тих або інших  об'єктів, учить виявляти істотні  ознаки, властивості предметів і явищ [14,c.34]. Одним з ефективних методів розвитку сприйняття є порівняння. Сприйняття при цьому стає глибшим, кількість помилок зменшується.

     Можливості  вольового регулювання уваги  в молодшому шкільному віці обмежені. Якщо старший школяр може примусити  себе зосередитися на нецікавій, важкій роботі ради результату, який очікується в майбутньому, то молодший школяр зазвичай може примусити себе наполегливо працювати лише за наявності "близької" мотивації (похвали, позитивної відмітки).

     У молодшому шкільному віці увага  стає концентрованою і стійкою тоді, коли учбовий матеріал відрізняється наочністю, яскравістю, викликає у школяра емоційне відношення [22].

     Змінюється  зміст внутрішньої позиції дітей. Вона в перехідний період більшою  мірою визначається взаєминами з  іншими людьми, перш за все з однолітками. У цьому віці з'являються домагання дітей на певне положення в системі ділових і особових взаємин класу, формується достатньо стійкий статус учня в цій системі.

     На  емоційний стан дитини все більшою  мірою починає впливати те, як складаються його відносини з товаришами, а не тільки успіхи в навчанні і відносини з вчителями.

     Істотні зміни відбуваються в нормах, якими  регулюються відносини школярів один одному. Якщо в молодшому шкільному  віці ці відносини регламентуються  в основному нормами "дорослої" моралі, тобто успішністю в навчанні, виконанням вимог дорослих, то до 9-10 років на перший план виступають так звані "стихійні дитячі норми", пов'язані з якостями справжнього товариша [3].

     При правильному розвитку школярів дві  системи вимог - до позиції учня і позиції суб'єкта спілкування, тобто товариша, - не повинні

     протиставлятися. Вони повинні виступати в єдності, інакше вірогідність появи конфліктів і з вчителями, і з однолітками  достатньо велика.

     На  початку навчання самооцінка школяра формується вчителем на основі результатів навчання. До закінчення початкової школи всі звичні ситуації піддаються коректуванню і переоцінці іншими дітьми. При цьому до уваги приймаються не учбові характеристики, а якості, що виявляються в спілкуванні. Від 3-го до 4-го класу різко зростає кількість негативних самооцінок.

     Незадоволеність собою у дітей цього віку розповсюджується не тільки на спілкування з однокласниками, але і на учбову діяльність. Загострення  критичного відношення до себе актуалізує у молодших школярів потребу в загальній позитивній оцінці своєї особи іншими людьми, перш за все дорослими.

     Характер  молодшого школяра має наступні особливості: імпульсна, схильність негайно  діяти, не подумавши, не зваживши всіх обставин (причина - вікова слабкість вольової регуляції поведінки); загальна недостатність волі - школяр 7-8 років ще не уміє тривало переслідувати намічену мету, наполегливо долати труднощі [2;10].

     Примхливість  і упертість пояснюються недоліками сімейного виховання: дитина звикла, щоб всі його бажання і вимоги задовольнялися. Примхливість і упертість - своєрідна форма протесту дитини проти тих вимог, які йому пред'являє школа, проти необхідності жертвувати тим, що "хоче", в ім'я того, що "треба".

     До  закінчення початкової школи у дитини формуються: працьовитість, старанність, дисциплінованість, акуратність. Поступово розвиваються здібність до вольової регуляції своєї поведінки, уміння стримуватися і контролювати свої вчинки, не піддаватися безпосереднім імпульсам, росте наполегливість. Учні 3-4-х класів здатні в результаті боротьби мотивів віддавати перевагу мотиву долженствованія.

     До  закінчення початкової школи змінюється відношення до учбової діяльності. Спочатку у першокласника формується інтерес до самого процесу учбової  діяльності (першокласники можуть захоплено і старанно робити те, що їм в житті ніколи не стане в нагоді, наприклад змальовувати японські ієрогліфи).

     Потім формується інтерес до результату своєї  праці: хлопчик на вулиці вперше самостійно прочитав вивіску, був дуже радий  [9;11].

     Після виникнення інтересу до результатів  учбової праці у першокласників формується інтерес до змісту учбової  діяльності, потреба набувати знань.

     Формування  інтересу до змісту учбової діяльності, придбанню знань пов'язано з  переживанням школярами відчуття задоволення від своїх досягнень. А стимулює це відчуття схвалення вчителя, дорослого, підкреслення навіть самого невеликого успіху, просування вперед.

     В цілому за час навчання дитини в  початковій ланці школи у нього  повинні сформуватися наступні якості: довільність, рефлексія, мислення в поняттях; він повинен успішно освоїти програму.

     РОЗДІЛ  II  Емпіричне вивченя психологічних чинників адаптації першокласників 

2.1 Організація дослідження 

     Для проведення дослідження на визначення адаптації першокласників у шкільному середовищі, вибірку склали 28 учнів, з яких 16 дівчаток і 12 хлопчиків 1-го класу, школи №1 смт. Старої Вижівки, віком від 6 до 7 років.

     Для дослідженя було обрано методику: “Оцінка ступеню психосоціальної зрілості по тестовій бесіді”.

     Тест  розроблено С. А. Банковим і пропонується як один із методів дослідження дітей  по визначенню ступеню їх готовності до навчання у школі (Дощіцина З.В., 1994;С.5). У мотиваційній сфері молодшого школяра починають  домінувати навчальні мотиви, формується “внутрішня позиція школяра”. Готовність майбутнього першокласника до школи є важливою умовою для ефективного навчання і розвитку дитини. При слабкому розвитку навчальної мотивації , дитина може не приймати поставленої перед ним навчальної задачі.

     Для вивчення соціальної, мотиваційної готовності до школи була використана бесіда.

     Бесіда  містить 22 питання, де потрібно дати на них відповіді.Відповіді рахуються правильними, які відповідають поставленому питанню і достатньо повні, наприклад: ”Тато працює інженером на заводі”. Не правильними рахуються відповіді типу: “Мама таня”, “Тато працює на роботі”, а також помилки про пори року і в значеннях “більше-менше”. За правильні відповіді на всі запитання одного пункту дитина може отримати один бал(за виключенням контрольних).Дитина може отримати 0,5 бала за правильні, але не повні відповіді підпункту. До контрольних завдань відносяться питання:5, 8, 15, 22. Вони оцінюються наступнич чином: 

№5-  якщо дитина може визначити скільки  йому буде років,- 1 бал, якщо

     він називає пори року з урахуванням  місяців – 3 бала. 

 №8- за повний домашній адрес з  назвою міста- 2 бала, за обгрунтовану

     відповідь з ознаками(не  менше трьох  ознак)- 2 бала, до трьох ознак 1-бал.

№15- за кожне  правильно вказане застосування шкільної атрибутики- 1б.

№22- за правильну відповідь- 2 бала.

 Пункт  16 оцінюється спільно з пунктами 15 і 17. Якщо в пункті 15 дитина  набрала 3 бала  і дала позитивну  відповідь на пункт 16, то в  протоколі відмічається позитивна  мотивація до навчання в школі (загальна  сума при цьому повинна бути не менше 4).

     Тестова бесіда слугує важливим засобом встановлення контакту з дитиною, створює атмосферу  довіри, вводить дитину в ситуацію психологічного експеременту. Людина, яка проводить бесіду, повинна знати всі витання на пам’ять, уміти швидко і правильно оцінити відповіді, предявляти дитині можливість висловлюватися, вести  конкретні записи відповідей. При необхідності  слід повертатися до питань, які викликали  ускладнення і уточняти їх. Обов’язковою умовою проведення бесіди являється  не вимушений характер бесіди (ціленаправленість питань) і дотримування  такту. 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.2 Експерементальне дослідження психологічних особливостей

     адаптації молодшого школяра 

Рис. 2.1 Результати дослідження оцінки ступеню психосоціальної зрілості 

     За  результатами дослідження оцінки ступеню психосоціальної зрілості 56% дітей набрали від 25 балів до 29 балів. Це свідчить про те , що у першокласників високий рівень готовності до школи, а отже є висока продуктивність у навчальній діяльності, позитивне емоційне самопочуття, відсутність внутрішньої напруженості, пригніченості. 34% дітей  набрало від 22-24 бала. Це ознака того ,що у сприятливих умовах емоційне самопочуття і самооцінка дитини стабілізуються, але якщо процес адаптації дитини ускладнюється, то особистісний розвиток дитини може деформуватися, цим дітям присутній середній рівень готовності до школи. А 10% дітей, мають низький рівень, тобто їм притаманна дезадаптованість, яка призводить до неадекватної, погано контрольованої поведінки, конфліктних стосунків, ускладнень в особистісному розвитку, проблем у навчальній діяльності. 
 
 

2.3 Завдання, які підвищують  рівень адаптації першокласників до умов

навчально-виховної взаємодії 
 

     Педагогічна підтримка – допомога, що вчить в подоланні тієї або іншої перешкоди, труднощі, орієнтуючись на тих, що є у нього реальні і потенційні можливості і здібності, розвиваючи потребу в успішності самостійних дій.

     Однією  з умов адаптації першокласника  в школі виступає відношення соціального середовища дитини до його успіхів і невдач, де ведуча роль належить вчителеві. За допомогою ігрових методів розвиваючого і психокоректувального характеру вчитель може допомогти дитині в успішній адаптації. Гра - найважливіший засіб включення дітей в учбову діяльність, спосіб забезпечення емоційного відгуку на виховні дії і нормальних (без перевантажень) умов життєдіяльності [16;c.34].

Рекомендується  застосовувати наступні ігрові методи і вправи:

• рухомі ігри і ігри, що розвивають "комплекс довільності", які будять активність дитини, його кмітливість, спритність, швидкість реакції, дисциплінують, об'єднують тих, що грають;
• ігри - драматизації, психокоректувальні вправи для роботи з дитячими страхами, негативними емоційними станами і переживаннями, що розвивають уяву, фантазію, здатність до емпатії, виразність міміки і рухів.

     Всі вказані вище ігрові методи і вправи можна використовувати як під  час уроків, на змінах, прогулянках, так і на спеціально організованих заняттях [17].

     Зміни і прогулянки доцільно заповнювати рухомими іграми.

     Тематичне малювання добре поєднується  з мімічними і пантомімічними вправами. При чергуванні образотворчої  діяльності з іграми, що тренують виразні  рухи, відбуваються взаємозусильні впливи на дитину і тій і іншій діяльності, що у свою чергу веде до поліпшення його спілкування з однолітками. Сам процес малювання здатний впливати на поведінку дітей: вони робляться спокійнішими і доступнішими.

     Психологічна  розвиваюча робота на етапі первинної  адаптації першокласників.

     Мета  розвиваючої діяльності на даному етапі  навчання в загальному вигляді - створення  соціально-психологічних умов для  успішної адаптації першокласників до ситуації шкільного навчання. Досягнення цієї мети може бути досягнуте в  процесі реалізації наступних завдань: