Адаптація першокласників у шкільному середовищі

     У числі інших причин можна назвати  недостатній рівень інтелектуального розвитку дитини, його соціальну незрілість, невміння спілкуватися з тими, що оточують, незадовільний стан здоров'я.

     Все це - комплекс внутрішніх причин, так  звані "проблеми дитини".

     Проте існують і зовнішні причини шкільної дезадаптації - "проблеми вчителя": невідповідні можливостям дитини зміст навчання і методика викладання, сама особа вчителя, стиль його відносин з дітьми і батьками і т.п.

     Найчастіше  ці чинники існують взаємозв’язане, витікають один з іншого, а в  цілому приводять до цілком певних труднощів навчання.

     Все різноманіття шкільних труднощів можна  умовно розділити на два типи (М.М. Безруких):

• специфічні, такі, що мають в основі ті або інші порушення моторики, зорово-моторної координації, зорового і просторового сприйняття, мовного розвитку і т.п.;
• неспецифічні, викликані загальною ослабленою організму, низькою і нестійкою працездатністю, підвищеною стомлюваністю, низьким індивідуальним темпом діяльності [2].

     В результаті соціально-психологічної  дезадаптації можна чекати у дитини прояву всього комплексу неспецифічних труднощів, пов'язаних перш за все з порушеннями в діяльності. На уроці такий учень відрізняється неорганізованістю, пасивністю, сповільненим темпом діяльності. Він не здатний зрозуміти завдання, осмислити його цілком і працювати зосереджено, без відвернень і додаткових нагадувань, він не уміє працювати обдумано, за планом.

     Лист  такого учня виділяється нестійким  почерком. Нерівні штрихи, різна  висота і протяжність графічних  елементів, великі, розтягнуті, різнопохилі букви, тремор - ось його характерні риси. Помилки виражаються в недописуванні букв, складів, випадкових замінах і пропусках букв, невикористанні правив [8,c.76].

     Викликані вони невідповідністю темпів діяльності дитини і всього класу, відсутністю  концентрації уваги.

     Ці  ж причини визначають і характерні труднощі читання: пропуски слів, букв (неуважне читання), вгадування, поворотні  рухи очей (ритм, що "спотикається"), швидкий темп читання, але погане сприйняття прочитаного (механічне  читання), повільний темп читання.

     При навчанні математиці трудності виражаються  в нестійкому почерку (цифри нерівні, розтягнуті), фрагментарному сприйнятті завдання, труднощах перемикання  з однієї операції на іншу, труднощах  перенесення вербальної інструкції в конкретну дію.

        Головна роль в створенні сприятливого психологічного клімату в класі, поза сумнівом, належить вчителеві. Йому необхідно постійно працювати над підвищенням рівня учбової мотивації, створюючи дитині ситуації успіху на уроці, під час зміни, в позашкільній діяльності, в спілкуванні з однокласниками.

     Спільні зусилля вчителів, педагогів, батьків, лікарів і шкільного психолога  здатні понизити ризик виникнення у  дитини шкільної дезадаптації і труднощів  навчання.

     На  підставі вивченої літератури по темі дослідження можна зробити наступний вивід: для досягнення ефективності в навчанні дітей 6 - 7 років необхідно формувати позитивне, емоційне відношення до занять. Керівництво діяльності дітей першого року навчання в школі слід здійснювати широко використовуючи (особливо в першому півріччі) методи дошкільного виховання, з частковим застосуванням шкільних методів. Необхідно дотримувати спадкоємність дошкільних і шкільних методів роботи при формуванні колективу дітей перших класів і організації їх міжособового спілкування, організовувати діяльність молодших школярів, так як позитивно складається на психологічній адаптації дітей до нових умов, формувати здібність до ролевого і особового спілкування.  
 
 
 
 

1.2 Адаптація особистості в у мовах зміни провідної діяльності 

     Зі  вступом до школи в житті дитини відбуваються істотні зміни, корінним чином міняється соціальна ситуація розвитку, формується новий для дитини вид діяльності - учбова діяльність.

     5-4 роки - "Я сам" - гра з предметами (кубики, м'ячики).

     5-6 років - "Я - пілот" - ролева гра.

     6-7 років - "Я - учень, я - школяр" - учбова діяльність.

     На  основі цієї нової діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення: у центр свідомості висувається  мислення. Таким чином, мислення стає домінуючою психічною функцією і починає визначати поступово і роботу всіх інших психічних функцій (пам'яті, уваги, сприйняття). З розвитком мислення інші функції теж інтелектуалізуються і стають довільними.

     Розвиток  мислення сприяє появі нової властивості  особи дитини - рефлексії, тобто усвідомлення себе, свого положення в сім'ї, класі, оцінка себе як учня: хороший - поганий. Цю оцінку "себе" дитина черпає з того, як відносяться до нього навколишні, близькі люди. Згідно концепції відомого американського психолога Еріксона, в цей період у дитини формується така важлива особова освіта як відчуття соціальної і психологічної компетентності або за несприятливих умов - соціальної і психологічної неповноцінності

     Поступивши  в школу, дитина стає школярем далеко не відразу. Це становлення, входження, в шкільне життя відбувається впродовж початкової школи, і поєднання рис дошкільного дитинства з особливостями школяра характеризуватиме важкий період молодшого шкільного віку. Всі діти, початківці навчання в школі, стикаються з тими або іншими труднощами.

       Адаптація - 1. Пристосування будови і функцій організму, його органів і кліток до умов середовища, направлене на збереження гомеостазу [8].

     2. Пристосування органів чуття  до особливостей впливаючих стимулів  для їх оптимального сприйняття  і оберігання рецепторів від перевантаження. Адаптація може бути психологічна, сенсорна, соціальна [11].

     Соціальна адаптація є одним з видів  адаптації, під якою розуміється  постійний процес інтеграції індивіда в суспільство, процес активного  пристосування індивіда до умов середовища соціальною, а також результат цього процесу.

     В рамках соціальної адаптації може бути виділена адаптація дитини до школи, тому що під шкільною адаптацією розуміється  складний процес пристосування дитини до школи і школи до дитини. Приступаючи до якоїсь діяльності, людина адаптується до нових умов, поступово звикає до них. У цьому йому допомагає накопичений досвід, який з віком розширюється і збагачується.

     Адаптація до школи - перебудова пізнавальної, мотиваційної і емоційно-вольової сфер дитини при переході до систематичного організованого шкільного навчання [5].

       У елементарних формах учбова діяльність здійснювалася і дошкільником, але для нього вона носила другорядний характер, як ведучої виступала гра; мотиви учбової діяльності дошкільника також були переважно ігровими.

     Режим шкільних занять вимагає набагато вищого, ніж в дошкільному дитинстві, рівня довільності поведінки. Необхідність налагоджувати і підтримувати взаємини з педагогами і однолітками в  ході спільної діяльності вимагає розвинених навиків спілкування. В зв'язку з цим особливої важливості набуває готовність до шкільного навчання, яка повинна бути сформована у старших дошкільників. Діти, що мають достатній досвід спілкування, з розвиненою мовою, сформованими пізнавальними мотивами і умінням довільно-вольової регуляції поведінки, легко адаптуються до шкільних умов.

     Часто в більш виграшних умовах опиняються діти, що відвідували дитячий сад, оскільки там елементи готовності до шкільного навчання цілеспрямовано формуються педагогічною дією. Діти, що не відвідували дошкільні установи, користувалися пильнішою і індивідуалізованою увагою батьків. Вони, як правило, володіють певними перевагами в пізнавальній сфері, але часто не мають достатнього досвіду взаємин і взагалі стоять на егоцентричній особовій позиції. Утруднення, що виникають унаслідок недостатньої готовності до школи, можуть бути причиною дезадаптації дитини. Нездатність до адекватної поведінки і невдачі в учбовій діяльності, закріплюючись, сприяють виникненню так званих шкільних неврозів.

     У перші учбові тижні може закладатися  основа для розвитку в майбутньому  слабкої успішності, тому багато дослідників  велике значення надають питанням шкільної готовності, а також адаптації  першокласника до нових умов систематичного навчання в колективі однолітків (М.М. Безруких, Л.И. Божовіч, А.Л. Венгер, И.В. Дубровіна, С.П. Ефімова, И.А. Коробейників, Н.Г. Луськанова, Р.В. Овчарова, Д.Б. Ельконін).

     У більшості робіт констатується, що слабовстигаючих що вчаться характеризують наступні особові властивості:

• нездатність до узагальнення, слабка усвідомленість розумової діяльності;
• інертність, відсталість, пасивність, наслідування розуму, явна невідповідність між рівнем інтуїтивно-практичного і словесно-логічного мислення [2;19].

     Готовність дитини до школи визначається також рівнем розвитку особи в інтелектуальних, мотиваційних, комунікаційних і фізичних відносинах. Необхідно враховувати індивідуальні вікові особливості, які виявляються в рівні навчальної в темпі засвоєння знань, відносин до інтелектуальної діяльності і ін., так як вони можуть привести до дезадаптації. 
 
 
 

3. Вікові  особливості психологічної адаптації

 

     Вступ до школи знаменує собою початок  нового вікового періоду в життя  дитини - початок молодшого шкільного  віку, провідною діяльністю якого стає учбова діяльність.

     До 6 - 7 років підвищується рухливість нервових процесів, наголошується більше, ніж у дошкільників, рівновага  процесів збудження і гальмування. Але процеси збудження все  ще превалюють над процесами гальмування, що визначає такі характерні особливості молодших школярів, як непосидючість, підвищена активність, сильна емоційна збудливість [8;12].

     Л.С. Виготський відзначав інтенсивний  розвиток інтелекту в молодшому  шкільному віці. Розвиток мислення приводить, у свою чергу, до якісної перебудови сприйняття і пам'яті, перетворенню їх в регульовані, довільні процеси.

     Дитина 7-8 років зазвичай мислить конкретними категоріями. Потім відбувається перехід до стадії формальних операцій, яка пов'язана з певним рівнем розвитку здібності до узагальнення і абстрагування. До моменту переходу в середню ланку школярі повинні навчитися самостійно міркувати, робити виводи, зіставляти, аналізувати, знаходити приватне і загальне, встановлювати прості закономірності [14].

     Якщо діти 1-2-го класу виділяють перш за все зовнішні ознаки, що характеризують дію об'єкту (що він робить) або його призначення (для чого він), то 3-4-у класу школярі вже починають спиратися на знання, уявлення, що склалися в процесі навчання.

     Молодший  школяр в своєму розвитку йде від аналізу окремого предмету, явища до аналізу зв'язків і відносин між предметами і явищами. Останнє є необхідна передумова розуміння школярем явищ навколишньому життю.

     Особливі  труднощі виникають у причинно-наслідкових  зв'язків, що вчаться в розумінні. Молодшому школяру легко встановлювати зв'язок від причини до слідства, чим від слідства до причини. Це і зрозуміло: від причини до слідства встановлюється прямий зв'язок, розгляд же фактів в зворотному порядку припускає аналіз самих різних причин, що дитині часто ще не під силу.

     Розвиток  теоретичного мислення, тобто мислення в поняттях, сприяє виникненню до кінця  молодшого шкільного віку рефлексії (дослідження природи самих понять), яка перетворює пізнавальну діяльність і характер відносин до інших людей і до самого собі.

     Під впливом навчання пам'ять розвивається в двох напрямах:

• посилюється роль і питома вага словесно-логічного, смислового запам'ятовування (в порівнянні з наочно-образним);
• дитина опановує можливість свідомо управляти своєю пам'яттю і регулювати її прояви (запам'ятовування, відтворення, пригадування). [2;12;16].

     У зв'язку з відносним переважанням першої сигнальної системи у молодших школярів розвиненіша наочно-образна  пам'ять. Діти краще зберігають в  пам'яті конкретні відомості: події, особи, предмети, факти, чим визначення і пояснення. Вони схильні до запам'ятовування шляхом механічного повторення, без усвідомлення смислових зв'язків.

     Це  пояснюється тим, що молодший школяр не уміє диференціювати завдання запам'ятовування (що треба запам'ятати дослівно, а що у загальних рисах, - цьому треба учити).

     Дитина  ще погано володіє мовою, їй легко  завчити все, чим відтворювати текст  своїми словами. Діти ще не уміють організовувати смислове запам'ятовування: розбивати  матеріал на смислові групи, виділяти опорні пункти для запам'ятовування, складати логічний план тексту.

     До  переходу в середню ланку у  учня повинна сформуватися здібність  до запам'ятовування і відтворення  сенсу, істоти матеріалу, доказу, аргументації, логічних схем міркувань.