Наукова, редакторська та видавнича діяльність Є. Пеленського

Реферет

Наукова, редакторська та видавнича  діяльність

 Є. Пеленського

Вступ

Постать Євгена-Юлія Пеленського  як людини публіцистичного хисту, талановитого майстра слова, самовідданого патріота і, як зазначив А. Курдидик, «невтомного творця нашої культури» [8, с. 45], його творчий доробок, видавнича, редакторська й наукова діяльність неодноразово привертали і привертатимуть увагу науковців та поціновувачів історичного минулого українського народу, його літератури, мистецтва, людей, які прагнуть віддати належну шану попереднім поколінням, особливо тим його представникам, що присвятили своє життя справі соціально-політичного, економічного та культурного відродження й розвитку нації. Зокрема, до кола дослідників життєвого шляху й громадської, науково-публіцистичної та редакторсько-видавничої діяльності, епістолярію Є.-Ю. Пеленського належать відомі українські громадсько-політичні діячі, рідні, друзі й колеги: І. Пеленська [5, с. 23—26; 5а], Я. Падох [5, с. 9—22], А. Курдидик [5, с. 5—8, 33—45], І. Книш [9], В. Дорошенко [5, с. 27—32], українські науковці сучасності: М. Ільницький [1], В. Качкан [6, 8, 10], М. Мороз [5, с. 63—101] та Н. Антонюк [2].

Творча спадщина Є.-Ю. Пеленського, десятиліттями недоступна широким науковим колам в Україні, поступово повертається до нас. На сьогодні вона ще не систематизована, досі ще не сповна зібраний великий за обсягом пласт різножанрових авторських творів; немає анотованих, систематизованих покажчиків змісту часописів, які він редагував, відсутній репертуар українських книг, що побачили світ в очолюваних Є.-Ю. Пеленським видавництвах. Саме тому, одним з актуальних завдань — є спроба повернути в Україну його величезну літературознавчу, бібліографічну, педагогічну спадщину, ретельно вивчити її. У пропонованому дослідженні маємо на меті розглянути одну з граней таланту Є.-Ю. Пеленського — дати йому оцінку як літературознавцю і критику, проаналізувати творчий доробок науковця у галузі літературознавства й літературної критики, розсіяний на сторінках української преси Галичини 20–30-х рр. ХХ ст., в еміграційних книжкових та періодичних виданнях. Мав рацію В. Качкан, підсумовуючи життєвий і творчий шлях Є.-Ю. Пеленського зазначаючи: «Найзначнішою є літературознавчо-критична та редакційно-видавнича сторона його діяльності» [8, с. 76].

Наукова, редакторська та видавнича діяльність Є. Пеленського

Освіту здобув у 1918—1926 року класичній гімназії в Стрию. Протягом 1922—1926 років активно працював у молодіжній організації Пласт. Був заступником голови Українського студентського товариства у Львові, головою його Стрийського проводу [4].

У 1926 р. вступив на філософський факультет Львівського університету, який закінчив у 1930 р. зі ступенем магістра слов’янської філології (магістерська праця була присвячена повістям М. Устиновича).через  п’ять років захистив докторську працю з історії української мови і слов’янської етнології.

З першого року навчання заробляв на своє утримання. Так, живучи в Академічному домі, виконував функції книговода. Став постійним стипендіатом, а згодом працівником Національного музею. Тут працював до початку другої світової війни і написав на музейну тематику низку статей.

З роками пріоритетними галузями дослідження для Є.-Ю. Пеленського стали педагогіка і наука. У  1934 р. він опублікував «Бібліографію української бібліографії», яка отримала схвальну оцінку В. Дорошенка, І. Огієнка, П. Зленка та інших. Завдяки цьому дослідженню став членом Бібліологічної комісії НТШ у Львові, а згодом її секретарем та заступником голови. Заснував та очолив Товариство українських бібліофілів.

У 1937 р., на 29-му році життя, Є.-Ю. Пеленський став одним із наймолодших дійсних  членів НТШ. Праці в Літературознавчій та Бібліологічній комісіях товариства він присвятив десять років.  Протягом 1929—1941 рр. викладав українських середніх школах (купецька гімназія «Рідної школи», кооперативний ліцей у Львові, торговельні курси в Ярославлі та Кракові). Був доцентом Українського вільного університету в Празі (1943—1945) і Мюнхені (1946—1949).

Опинившись після Другої світової війни в Австралії, очолив австралійський відділ НТШ та Народний дім сіднейської громади.

Помер Є.-Ю. Пеленський на 49-му році життя, в Сіднеї.

Ведучи мову про творчість  визначного діяча української науки  і культури у галузі історії й  теорії української літератури, літературної критики й порівняльного літературознавства хотілося б, у першу чергу, виділити два періоди у цій ланці його науково-публіцистичної діяльності. Хронологічні межі першого такі: 1928 р. — до вересня 1939 р. У цей період відбувається становлення і розкриття його хисту як науковця-філолога, критика, публіциста. Серед опублікованих у цей часовий проміжок матеріалів досліджуваного тематичного напряму у творчому доробку Є.-Ю. Пеленського переважає газетно-журнальна публіцистика. Окремі праці, зважаючи на тип видань, у яких вони публікувалися, мали популярний характер. Другий період починається у вересні 1939 р., з еміграцією Є.-Ю. Пеленського спершу до Кракова, далі — до Праги, Мюнхена і Сіднея. Його прикметною особливістю вважаємо наступне: серед загальної кількості опублікованих у той час літературознавчих матеріалів переважають ґрунтовні наукові розвідки, що видавалися окремими брошурами чи книжками, передмови до упорядкованих Пеленським чи за його підтримки і редагування, вибраного з творів українських письменників, що засвідчує чітку сформованість літературознавчого спрямування науковця.

У публіцистиці Є.-Ю. Пеленського, яка  розміщена на сторінках більше тридцяти українських періодичних видань Галичини («Молоде життя», «Шлях виховання і навчання», «Новий час», «Дзвони», «Українська школа», «Діло», «Літературно-науковий вісник», «Обрії», «Львівські вісті», «Сьогочасне й минуле» та багато ін.) 20—30-х рр., еміграційних часописів 30—50-х рр., які видавалися у Польщі, Німеччині, США, Австралії («Рідна мова», «Наша культура», «Краківські вісті», «Ватра», «Українське слово», «Слово», «Вільна думка»), утверджено літературознавчий, бібліографічний, музейницький, педагогічний напрями. Зокрема, в ділянках літературознавства й літературної критики видання «Бібліографія праць Є. Ю. Пеленського. Вибрана бібліографія 1928—1948», що побачила світ у його ж видавництві «Бистриця» у Бльомбергу (Німеччина) 1949 року, нараховує 12 позицій окремих книжкових видань, 137 статей і 24 публікації творів українських митців художнього слова з редакцією і передмовою Пеленського, разом 173 позиції за двадцять років.

Його шлях як журналіста, редактора і видавця розпочався ще у пластовій періодиці. Перші  його статті були опубліковані в журналі «Молоде життя» (1924, 1927). Бібліографічні джерела дають підставу дебютом Є.-Ю. Пеленського (у цей час науковець-початківець був лише студентом другого курсу філософського факультету Львівського університету, який закінчив 1930 р. з дипломом магістра слов’янської філології) на ниві літературознавства вважати науково-публіцистичну розвідку «З дослідів над творчістю Осипа Маковея», опубліковану в червні 1928 р. на сторінках «Літературно-наукового вісника» (Т. 96. — Кн. 6. — С. 142—147) [3, с. 18; 8, с. 72] (згодом філологічна тематика буде однією з найулюбленіших), що свідчить про її актуальність та рівень фаховості автора. Адже, як твердить відомий пресознавець Ю. Г. Шаповал, наприкінці 20-х рр. ХХ ст. «Літературно-науковий вісник» «намагався подати максимально наближену до істини картину формування особистості того чи іншого митця в загальних обрисах епохи, індивідуальності його долі та життєвих обставин, вступаючи у відкриту полеміку з критиками й літературознавцями, які не обтяжували себе методами наукового дослідження, підмінюючи критику суб’єктивними замітками» [11, c.253]. Відзначимо, що і у подальшому творчістю Осипа Маковея Пеленський займався ґрунтовно, а доба української літератури від ХУІ до ХХ ст. були основним предметом його філологічних студій. З 1928 р. після публікації статті «З дослідів над творчістю Остапа Маковея» став постійним співробітником «ЛНВ».

 Газета «Новий час» (1930) вмістила його статтю «Чужинці  про нашу літературу». Друкуючись  там і далі, у 1934 р. він почав редагувати щотижневу рубрику «Література і мистецтво», яку вів до 1937 р.

Для пропаганди пластового руху Є.-Ю. Пеленський організував видавництво «Вогні» і почав видавати одноіменний часопис, у 1931—1932 рр. був його редактором. Часопис проіснував до 1939 р. і був закритий з початком війни. Це була перша спроба Є.-Ю. Пеленського видавати періодичний орган.

У 1932 році він заснував літературно-мистецький місячник молодих  письменників-націоналістів «Дажбог», редактором якого разом з Б.-І. Антоничем і Б. Кравцевим був  до 1934 р. тут він друкував власні праці з української літератури. У 1935 р. журнал був закритий польською владою.

Друкувався Є.-Ю. Пеленський в журналах «Життя і Знання», «Наша культура», «Обрії» та ін., був співробітником «Записок НТШ», «Богословія» та низки  інших часописів. Взяв участь у літературному  ярмарку, що відбувся у Львові заходом Українського товариства бібліофілів (1937) і мав на меті зблизити читачів з письменниками та сприяти розповсюдженню книжок.

Окремою і дуже важливою ділянкою редакторської роботи Є.-Ю. Пеленського  був випуск книгознавчого часопису «Українська Книга» — місячника, присвяченого бібліології та бібліофільству. Дослідження, що побачили світ на його шпальтах, відзначалися широтою тематики та глибиною опрацювання. Тут також широко висвітлювалося життя книгознавчих установ, які, поряд з науковими дослідженнями, виконували і практичну роботу, переважно пов’язану з розповсюдженням книги серед інших прошарків українського населення. Є.-Ю. Пеленський очолював редакцію «Української Книги» від часу її створення (1937) і до останньої книжки, що вийшла друком у Кракові (1943).

Місячник «Українська  Книга» був тісно пов’язаний з  Науковим Товариством ім. Шевченка, усіма українськими книгознавцями. У часи, коли на теренах Радянської України книгознавство як наука, і особливо українське книгознавство, були знищені, «Українська книга», зусиллями редактора Є.-Ю. Пеленського, підтримувала престиж української науки про книгу та її високий, без перебільшення, світовий науковий рівень.

«Українська Книга» приділяла  велику увагу висвітленню наукової і практичної бібліотечної роботи, яку провадило наукове Товариство ім. Шевченка і в якій Є.-Ю. Пеленський відіграв провідну роль. У цей час він, зокрема, працював над проектом нового бібліотечного закону Польщі та над заснуванням союзу українських бібліотекарів в освітніх бібліотеках з першочерговою метою об’єднання аматорів.

Від перших днів свого  існування «Українська Книга» перетворилась на основний друкований орган українських книгознавців. Програма, заявлена уже в першому числі часопису, була дуже широкою: історія української рукописної та друкованої книги і преси, виготовлення та поширення книжкової продукції, проблеми сучасного книговидання, бібліоекономія і бібліопсихологія, історичне і сучасне бібліотекознавство, бібліофільство, мистецтво книги. Часопис також подавав бібліографічні покажчики та «книгознавчу всячину» — замітки, дискусії, хроніку книгознавчих установ та книжкового руху, статті про книжкові курйози, рецензії тощо. До співробітництва в «Українській Книзі» були залучені М. Андрусяк, Б.-І. Антонич, Л. Биковський, М. Возняк, М. Гнатишак, І. Свєнціцький, С. Сірополко, В. Щурат, К. Чехович та інші визначні українські інтелектуали. На шпальтах часопису публікувалися праці В. Дорошенка, С. Єфремова, В. Короліва-Старого та ін.

До 1939 р. вийшло 21 число  «Української Книги» у Львові та окремо в   1942—1943 рр. ще два числа у  Кракові. Незважаючи на окупаційний режим, Є.-Ю. Пеленський активно займався видавничою справою: став співзасновником і першим редактором єдиного на той час у Європі великого «Українського видавництва», редактором та співредактором часописів цього видавництва, відповідальним діловодом двох великих українських друкарень та засновником і власником видавництва «Бистриця». З його ініціативи вийшли книжкові видання найширшої тематики — від наукових праць до дитячих книжок та шкільних підручників.

У серії творів українських  письменників Є.-Ю. Пеленський видав «Писання гетьмана Івана Мазепи», «Козацьки думи», «Слово о полку Ігоревім»,  «Кобзар», твори Марка Черемшини, І. Величковського, Г. Квітки-Основ’яненка, С. Руданського та ін. Особливо цінними були «Антологія сучасної української поезії» та «Сонячні  кларнети: антологія української символічної поезії». Більшість цих друків з’явилася в роки Другої світової війни в Кракові, у час особливої потреби в українській книзі. Працюючи над рукописами і готуючи їх до видання, Є.-Ю. Пеленський найчастіше здійснював наукове редагування, прагнучи піднести редаговані твори до найвищого наукового рівня. Багато зусиль він віддав редагуванню «Антології сучасної української поезії», підготовці до друку 3-томової збірки творів Марка Черемшини, редакторському опрацюванню численних навчальних видань для українських шкіл.

Після евакуації «Українського  видавництва» до Відня вдалося видати ще кілька книжок та налагодити друк часопису «Краківські Вісті» (виходив регулярно  з вересня 1944 р. до березня 1945 р.). Осівши в Міндені, Пеленський налагодив зв’язки з місцевими друкарнями і відновив своє видавництво. Під маркою «Бистриці» він випустив «Посланіє» Т. Шевченка та «Вибрані твори Івана Франка».

З Міндена до Австралії  Пеленський привіз українські матриці  для лінотипу, які дали змогу видавати літературно-мистецький журнал «Слово». Перше число його вийшло у вересні 1953 р. у власній друкарні Є.-Ю. Телецького Ukrainian Press у передмісті Сіднея. Після виходу шести чисел «Слово» припинило існування (1955).

Упродовж усього життя Є.-Ю. Пеленський займався дослідженням української книги. Їй він присвятив праці: «Матеріали до краєзнавчої бібліографії Галичини, Волині і Закарпаття (Українські книжки за 1900—1935 рр.» (1936), «Матеріали до бібліографії «Русалки Дністрової» (1937), «Україніка в західноєвропейських мовах» (1938), яка з’явилась як 158-й том «Записок НТШ», «Бібліографія українського книгознавства за 1940—1942 рр.» (1943) та ін.

«Як учений і водночас як практикуючий педагог, Євген Пеленський дбав про народну освіту й культуру, збагативши ці галузі цінними науковими розвідками, як от: «Осип Маковей: Спроба літературної оцінки» (Львів, 1930), «Богдан Лепкий (1872–1941): Творчий шлях. Бібліографія творів» (Львів, 1933), «Забутий жанр: Нарис розвитку української літературної пародії» (Львів, 1933), «Райнер Марія Рільке й Україна» (Львів, 1935), «Марко Черемшина» (Львів, 1938), «Шевченко-клясик» (Львів; Краків, 1942), «Овідій в українській літературі” (Краків; Львів, 1943), яка, на думку літературознавця Миколи Ільницького, поряд із розвідкою «Шевченко й Галичина”, до сьогодні зберігає наукову вартісність [7, с. 102].