Зовнішньоекономічна політика і критерії структури системи міжнародних відносин

2.3.2. Зовнішньоекономічна  політика і критерії  структури системи  міжнародних відносин

Кількість держав, охоплених центросиловими відносинами, безперечно, впливає на специфіку  і характер функціонування системи  міждержавних відносин. Але в центрі структурних досліджень західних учених перебуває переважно найвищий рівень відносин — відносин центросилових, і всі відносини між державами  визначаються характером центросилових  відносин. Однак структура системи  міждержавних відносин не обмежується  лише центросиловими відносинами, а  охоплює також відносини в  межах вузлів суперечностей, у межах  структурно-політичних відносин, автономних відносно цен-тросилових відносин, специфіка  яких позначається на зовнішній і  зовнішньоекономічній політиці сучасних держав, на процесі її розробки та реалізації.

Так, у структурній  ієрархії центросилові відносини є  визначальними. Це виправдовує частково такі поняття, як "біполярність", "мультиполярність". Однак потрібно пам'ятати, що в цьому разі наведені терміни відбивають переважно характер центросилових відносин. Проте головне  не в цьому. За кожною структурою системи  міждержавних відносин слід вбачати  глибинні процеси світових соціально-економічних  відносин, які визначають їх суть і  є причиною корінних перетворень. Саме на це не звертають увагу деякі  вчені, які вважають, наприклад, що "однополярність" визначає суть сучасних міждержавних, а також міжнародних відносин загалом. У цьому особливо виявляється  обмеженість їхнього підходу: один з елементів форми, що виражає  відносини між великими державами, вони вважають сутністю відносин у  межах системи міжнародних відносин загалом.

Проте такі відносини  відображають у трансформованому вигляді  основні процеси, що відбуваються в  системі світових соціально-економічних  відносин і визначаються боротьбою  та співробітництвом на світовій арені. У системі міждержавних відносин у вигляді в певний спосіб організованої  структури вони набирають певної специфіки і самостійності, стають необхідним моментом функціонування й  розвитку системи, потребують спеціального аналізу саме в тій формі, в  якій вони виявляються в системі.

Дослідження лише центросилових відносин має суто структурно-функціональний характер. У відриві від змісту, від аналізу  соціально-економічних відносин такий  аналіз не може дати наукового розуміння  глибинних процесів, що визначають суть і причини змін у системі  міждержавних відносин.

З урахуванням  цих положень, очевидно, можна умовно використати терміни "багатополярність", "мультиполярність" як структурно-функціональні  поняття, що характеризують особливість  функціонування системи при деяких типах центросилових відносин і  особливості детермінації ними зовнішньополітичної  та зовнішньоекономічної діяльності держав.

Центросилові  відносини є відносинами загальносистемними або, якщо говорити про систему сучасних міждержавних відносин, глобальними. Однак  саме через це вони не вичерпують різноманіття зв'язків і відносин у системі. Крім них існує багато інших, локалізованих  відносин. Передусім необхідно виокремити комплекси відносин, що виникають  внаслідок суперечностей, які можна  визначити як підсистеми з власною  ієрархією відносин. Держави, що входять  у ту чи іншу підсистеми, зазнають значного впливу на свою зовнішню й зовнішньоекономічну  політику і процес їх розробки та здійснення не лише з боку центросилових чи загальносистемних відносин, а й  безпосередньо з боку підсистемних відносин. Останні впливають на ЗЕП  держав центросилового рівня, що зумовлює значущість вивчення підсистемних комплексів відносин як важливих чинників ЗЕП держав.

У процесі будь-якого  дослідження підсистем постає природне питання про критерії їх виокремлення. Питання це стосується не лише дослідження  системних відносин, а й визначення чинників процесу розробки та здійснення ЗЕП. До сучасної системи міждержавних відносин входить близько двохсот  суверенних держав, багато міждержавних організацій. Разом вони становлять безліч елементів, з яких складається  незліченна кількість різних поєднань, кожне з яких може абстрактно розглядатися як підсистема. Будь-яке випадкове  поєднання державних міжнародних  організацій, хоча формально й можна, звичайно, розглядати як підсистему, насправді  не завжди є нею. Визначення підсистеми, що відповідало б вимогам системного підходу, а відтак могло б бути виокремлене як стійкий чинник ЗЕП  держав, потребує інших критеріїв.

На нашу думку, для вирішення цього питання  необхідно встановити зв'язок між  поняттями "підсистема" і "структура" системи міждержавних відносин. За такого підходу одним з важливих критеріїв виокремлення підсистеми стає неодмінна наявність системних  відносин, що розглядаються як підсистема, сукупність основних структурних зв'язків  — центросилових, вузлових і політичних. Саме наявність таких зв'язків  і відносин у підсистемі й надає  їй системного характеру, визначає її значущість, місце і роль у загальносистемних  відносинах. У цих зв'язках виявляється  характер взаємодії з нею зовнішньополітичного та зовнішньоекономічного процесів держав. З огляду на це підсистемою  можуть бути центросилові відносини, окремі вузли суперечностей, різні поєднання  перших і других, а також різні  міжнародні організації, як взяті окремо, так і у зв'язку з тим чи іншим  рівнем структури.

Однак розглядуваний  критерій не повною мірою розкриває  природу підсистеми. Існує важлива  функціональна характеристика, здатна також бути критерієм виокремлення підсистем, — наявність у відповідному комплексі зв'язків держав власного, зумовленого специфікою таких відносин "механізму" співвідношення й  рівноваги сил, що функціонує відносно незалежно від загальносистемного співвідношення та рівноваги сил  і є важливим чинником ЗЕП держав, що входять у цю підсистему.

У сучасній системі  можна, наприклад, виокремити "близькосхідну  підсистему" або будь-яку іншу. Кожній такій підсистемі властиві специфічні підсистемні центросилові відносини, вузли суперечностей, політичні  відносини, власне підсистемне співвідношення і рівновага сил. Кожна з таких  підсистем тісно взаємодіє і  залежить від основних, загальносистемних  за характером відносин, які в сукупності впливають безпосередньо на ЗЕП (і процес її розробки та здійснення) не лише держав, що входять у цю підсистему, а й розвинених країн, що не входять  в неї (США, Великобританія, Франція, Італія, Німеччина, Японія, Канада).

Із системно-структурного погляду поняття "підсистема" аж ніяк не є відображенням лише регіонального поділу системи. Підсистема завжди охоплює певний комплекс системно-структурних  відносин, значущість яких для системи  виявляється у процесі її функціонування та розвитку. Отже, підсистема не є довільно "виламаною" або "відрубаною" від цілого якоюсь його частиною, що становить через це щось випадкове  з "обрубаними" причинними і структурно-функціональними  зв'язками. Навпаки, підсистема — це інтегральна частина системи  загалом, причинно і функціонально  пов'язана як із цілим, так і з  іншими підсистемами.

До речі, такі самі положення стосуються й вузлів суперечностей, що завжди є підсистемами, хоча підсистема не завжди є вузлом суперечностей. Обидва поняття — "підсистема" і "вузол суперечностей" — системно-структурні, однак не географічні і не морфологічні. Ця обставина робить їх чинниками  як зовнішньополітичного, так і зовнішньоекономічного  процесу держав. У системі сучасних міждержавних відносин такі, скажімо, підсистеми, як США — Росія, СІЛА — Західна Європа, США — Німеччина, Росія — Японія — КНР, не є  регіональними у вузькому географічному  значенні. Зазначені підсистеми охоплюють  як центросилові відносини, так і  відносини у вузлах суперечностей, що зумовлює не лише їх підсистемну, а  й загальносистемну вагомість, визначає глобальні масштаби їх впливу на зовнішню та зовнішньоекономічну політику держав світу.

У системі, звичайно, можна виокремити й більш локальні підсистеми, що виникають у межах  певних регіонів. Однак і в цьому  разі регіон — поняття більшою  мірою системно-структурне, аніж географічне. Очевидною є відмінність між  такими, наприклад, регіональними підсистемами, як Західна Європа, Південно-Східна Азія, Близький Схід. Однак не географічні  відмінності характеризують ці несхожі  підсистеми в межах загальної  системи міждержавних відносин. Порівнянними із системного погляду їх роблять  властиві їм загальні ознаки підсистем.

Підсистема як порівняно незалежний комплекс відносин у межах системи має дві  взаємопов'язані сторони: власне підсистемну, порівняно локалізовану, що виявляється  у високому рівні розвитку внутрішньопідсистемних відносин (суперечностей, конфліктності, співробітництва тощо), є підсистемними  чинниками ЗЕП і входять у  підсистему держави, і загальносистемну, що виражається в тісному зв'язку і переплетенні підсистемних відносин з відносинами загаль-носистемними, в їх взаємодії і взаємозалежності.

Загальносистемні (центросилові) відносини можуть впливати на ЗЕП держав, що входять до складу підсистеми як опосередковано (через  підсистемні відносини), так і  безпосередньо. Для підсистеми характерні як власне підсистемні властивості, так і загальносистемні. Загальносистемні відносини (розстановка, співвідношення і рівновага сил) справляють домінуючий у межах системи вплив на функціонування підсистемних відносин (підсистемні  розстановку, співвідношення і рівновагу  сил), на ЗЕП держав, що входять у  підсистему. Підсистемні відносини, у свою чергу, справляють певний, іноді  сильний, зворотний вплив на загальносистемні відносини, на розстановку, співвідношення і рівновагу сил на рівні центросилових  відносин, на ЗЕП центросилового рівня  системи.

Що тісніше  підсистемні розстановка, співвідношення й рівновага сил пов'язані із загальносистемними розстановкою, співвідношенням  і рівновагою сил, то менш автономною у функціонуванні є підсистема, то більшою мірою вона відображає загальносистемні розстановку, співвідношення й рівновагу  сил і більшою мірою ЗЕП  держав, що входять у підсистему, зумовлюється цими загальносис-темними  ознаками. Однак ця залежність має  взаємний характер. Так само справедливим у цьому разі є твердження, що й загальносис-темні розстановка, співвідношення й рівновага сил, а також ЗЕП держав центросилового рівня відчуватимуть безперечний  вплив характеру міждержавних відносин у такій малоавтономній підсистемі. Отже, підсистема й система пов'язані  відносинами координації та субординації. Вони співіснують, взаємодіють, впливають  одна на одну в певних межах, але  в межах певної субординації, співпідпорядкова-ності  відносин, що виражається в домінуючій ролі загальносистем-них відносин.

Нині перетворення системи міждержавних відносин на глобальну  посилило функціональну залежність підсистемних відносин від відносин загальносистемних, тобто, по суті, від  характеру центроси-лових відносин, коливань у розстановці, співвідношенні й рівновазі сил на цьому рівні. Така тенденція найповніше відображена  в системі сучасних міждержавних відносин, і її дію можна простежити на прикладі будь-якої підсистеми. Водночас сучасній системі міждержавних відносин властива протилежна тенденція: посилення  впливу підсистемних відносин на глобальний рівень міжнародних відносин.

Однак загалом  обидві тенденції виражають посилення  взаємозалежності всіх явищ і процесів у системі сучасних міждержавних відносин. Якщо умовно системну взаємозалежність виразити мірою, в якій події, що відбуваються в будь-якій конкретній частині або  всередині будь-якого конкретного  компоненту світової системи, впливають (фізично або у сприйнятті) на події, що спостерігаються в будь-якій іншій частині або компонентах  цієї системи, то ця міра, очевидно, дуже велика для системи сучасних міжнародних  відносин. Зважаючи на глобальний характер сучасної системи міждержавних відносин, що поширюється з розвитком надзвичайно  щільної мережі швидкісного транспорту й миттєвого зв'язку та створення  нових видів товарних форм, можна  дійти висновку, що взаємозалежність сучасних системних міжнародно-політичних та інших процесів стала не лише безпрецедентно великою, а й безпрецедентно чутливою до різних зовнішніх і внутрішніх "збурень".

Розглядаючи проблему підсистем, варто звернути увагу  на питання про структурно-політичні  відносини і їх вплив на ЗЕП  держав. Такий вид відносин є не що інше, як закономірний результат  зв'язків між державами, комплекс яких становить власне структуру. Різні  міжнародно-політичні організації, установи, інститути, міжнародно-правові  норми виникають у процесі  і в результаті функціонування та розвитку цієї структури. У кінцевому  підсумку всі ці явища утворюють  своєрідну структуру над власне структурою системи міждержавних відносин.

Структура у  процесі функціонування й розвитку неминуче породжує різні організації, норми, що регулюють відносини між  державами, політико-юридичні доктрини тощо. Іншими словами, структура начебто  створює наступний рівень надбудови. З огляду лише на цей факт суть відносин між державами виявляється у  структурно-політичних відносинах у  ще більш трансформованому й викривленому вигляді. Міжнародні організації на кшталт ООН лише більш-менш правильно  відображають об'єктивні процеси, що відбуваються поза ними, у власне структурних  відносинах і не залежать від їх існування. Те саме стосується й міжнародно-правових норм, що мають регулювати відносини  між державами.