Внесок Ю.Бачинського у розвиток української суспільно-політичної думки

Обґрунтовуючи право України на державно-політичну самостійність, і, головним чином, реалістичність прагнень це право реалізувати, Ю.Бачинський, апелює до геополітичних чинників. Він розглядає українську проблему не лише в контексті процесів, що відбуваються в Галичині чи у всій австро-угорській імперії, а виходячи із загальноєвропейського, а то й світового контексту.

Українська буржуазія покликана виконати свою історичну місію — створити незалежну українську державу, вважає Ю.Бачинський. У цій боротьбі їй повинна надавати всіляку підтримку українська соціал-демократія, оскільки, на його думку, питання соціального звільнення не може вирішуватись у відриві від питання звільнення національного [12; 201].

Ю.Бачинський зазначає, що в умовах, де поки не знищені економічні підстави міжнаціональної ворожнечі, пропаганда інтернаціоналістських ідей буде згубною для соціал-демократії і дискридетуватиме саму соціалістичну ідею. Пропаганда інтернаціоналістичних ідей в широких масах йтиме на шкоду інтересам, перш за все, поневоленим і економічно слабшим націями та послаблюватиме позиції національних загонів соціал-демократії.

Відмова від пропаганди ідей інтернаціоналізму зовсім не означає, що Ю. Бачинський переходить на позиції шовінізму. Вирішення українського питання не суперечить дійсним національним інтересам представників всіх національностей, що живуть в Україні: "Боротьба за політичну самостійність України не відносить ся також виключно до Українців-народу, а взагалі до всіх, що замешкують Україну без огляду на те, чи це автохтон-Українець, чи кольоніст: Великорос, Поляк, Жид чи Німець. Спільний інтерес з’українщить їх, змусить їх усіх стати українськими "патріотами" [2].

Книжка Ю.Бачинського викликала далеко неоднозначну реакцію в українських політичних колах, - зазначає І. Бегей [4]. Молоде, орієнтоване на соціал-демократичні ідеали, покоління українських політиків ставились до неї із значним захопленням, її ідеї, як вже зазначалось, лягли в основу позиції української соціал-демократії Австро-Угорщини при вирішенні багатьох питань.

У той же час, представники так званого "старшого покоління", вихованого в українофільських, національно-ліберальних традиціях піддали різкій критиці надмірне захоплення Ю.Бачинського марксистською методологією та радикальні висновки. Їх можна до певної міри зрозуміти, адже, як писав Гошуляк "Поза автономією і федерацією українська політична думка ще не виходила ні в 80 рр., ні в початку 90 рр.". А в роботі Ю.Бачинського ідея державно-політичної самостійності України не лише була поставлена відверто і однозначно, а й логічно обґрунтована [6; 63-64].

Найбільш болючим для вченого було те, що до критики прилучились і люди, що були для нього значними авторитетами — М.Драгоманов та І.Франко. В опублікованій на книжку рецензії останній писав: "Автор без ніякого майже застереження оперує соціял-демократичними термінами "буржуазія", "пролетаріят", так немов би ці соціяльні типи в Галичині виступали так часто, як в Марксовім "Капіталі" [14; 442].

І.Бегей [4] намагається пояснити таке різке ставлення провідних на той час прихильників соціалістичної ідеї в українській політичній думці до праці Ю.Бачинського радикалізмом висловлених автором ідей і, у першу чергу, Щодо державно-політичної самостійності України: "На перший погляд виглядає так, що окремі сучасники Ю.Бачинського не сприйняли його "України irredentи" через марксистську методологію її написання. Але річ не в тому. Просто самим фактом винесення вперше на порядок денний і обгрунтування необхідності відновлення української державності на всіх етнічних землях він випередив політичний час. Ні Франко, ні Павлик, ні Драгоманов не були готові до такого радикального вирішення питання. Приміром М. Драгоманов так і помер автономістом, одним із стимулів переходу І. Франка на позиції українського самостійництва можна вважати "Україну irredenty" Ю. Бачинського, а М. Грушевський — хитався між федералізмом і самостійництвом аж до кінця свого життя" [10; 20].

Але інший дослідник – О.Салтовський – пише, що це припущення одного з кращих на сьогодні знавців теоретико-політичної спадщини Ю.Бачинського не можна прийняти беззаперечно. Зокрема І.Франко, піддаючи критиці марксистську методологію, використану Ю.Бачинським, високо оцінив саме її пафос та національно-визвольну спрямованість. Він зазначав: "Брошура написана з безперечним талантом і свідчить про те, що автор чимало думав, не до одного додумався, хоч думання його більш абстрактоно-логічне ніж еволюційно-історичне" [11; 218].

Але фактом залишається те, що ця праця 25-ти річного вченого була більш сміливою і рішучою за позиції багатьох старих авторитетів. Вона здійснила суттєвий вплив на формування державницько-самостійницьких ідей в українському політичному русі, особливо на теренах Австрії.

3. Відстоювання Ю.Бачинським української національної ідеї

В науково-теоретичній спадщині Ю.Бачинського провідне місце посідає українська національна ідея, обгрунтування ним необхідності та неминучості відродження соборної Української держави.

Ці питання з особливою чіткістю були доставлені в його програмній праці “Україна irredenta”.

Як зауважує А.Яртись, лідер молодих радикалів вперше в історії української суспільно-політичної думки чітко поставив на порядок денний “справу будучності української нації”. З допомогою економічних чинників Ю.Бачинський науково обгрунтував необхідність відновлення державності українців на всіх її етнічних територіях [15; 5-7].

Досягнення цієї мети можливе лише при наявності відповідних умов, провідне місце серед яких посідає проблема становлення провідної верстви. На думку Ю.Бачинського, такою верствою мала стати перетворена національна буржуазія. Вона повинна бути економічно зацікавленою у міцності своєї нації, поскільки це забезпечувало їй “сильнішу позицію перед чужими капіталістами на світовому ринку”. На основі цього український мислитель приходить до висновку: “буржуазія, національна ідея і національна держава – се вплив економічної еволюції, дитина капіталістичної продукції”.

Ю.Бачинський впродовж усього свідомого життя дотримувався твердої самостійницької державницької позиції. Одночасно він не виключав у майбутньому входження України у федеративно-конфедеративний союз. Це станеться після того, як на певному етапі розвитку суспільства власна держава повністю виконає поставлене перед нею завдання – найкраще забезпечить потреби “національно-свідомого народу”. До такого союзу Україна, на думку Ю.Бачинського, повинна дозріти як “вповні самостійний і власновільний член … в теперішній Радянській Українській Республіці…, інакше залишиться надальше… рабом Москви” [2].

Ю.Бачинський одним із перших мислителів в історії української суспільно-політичної думки, став розробляти самостійницьку  науково обґрунтовану концепцію українського державотворення, викладену в його праці  “Україна irredenta” (1895 р.). Аналогічну концепцію розробив наддніпрянський українець у праці “Самостійна Україна” (1900 р.) М.Міхновський. Обидва автори прийшли до одного висновку про незалежність України, але з різних вихідних позицій. Ю.Бачинський використав економічні аргументи на основі марксистської термінології, а М.Міхновський  послуговувався  історично-правовою  аргументацією [7; 56].

У науково-теоретичній спадщині Ю.Бачинського чітко простежується думка про шляхи відтворення соборної Української держави. Першим етапом на цьому шляху мав бути поділ Галичини у складі Австро-Угорщини на польську та українську з наступним об’єднанням усіх підавстрійських українських територій в один автономний національний край. Одночасно Ю.Бачинський прагнув поширити національно-визвольні ідеї з Галичини на Велику Україну.

Втрата Україною своєї державності після поразки національно-визвольних змагань 1917-1921 років призвела до чергового поділу  її земель сусідніми державами. В цих умовах Ю.Бачинський закликав західних українців тягнутися по той бік Збруча, де живе “головний пень українського народу”, від якого залежить доля Української держави. Більшовицько-радянська влада в Україні, на думку Ю.Бачинського, повинна була стати перехідним етапом на шляху побудови Української держави [8].

На жаль спроба поєднати питання соціального та національного визволення, поставивши на першу чергу останнє, яку здійснив Ю.Бачинський, не знайшла достатньої підтримки серед українського політичного руху, перш за все, в його "соціалістичному сегменті". У цьому сам вчений міг переконатись наочно під час подій Першої світової війни та революції 1917-1921 рр., в якій він взяв діяльну участь — 1919 року він був призначений представником УНР у Вашингтоні, - пише О.Салтовський [11].

Підбиваючи підсумки революції для України Ю. Бачинський у роботі "Большевицька революція і Українці", виданій 1925 року, рішуче відкинув спроби декого з діячів української еміграції шукати причини національної поразки виключно в дії несприятливих зовнішніх факторів. Головну причину необхідно шукати в середині самої нації, в її неготовності скористатись тим унікальним шансом, що його надала історія: "Тут нема чого скидати вину за невдачі визвольних змагань української інтелігенції — соціялістичної чи буржуазійної, на "московський національний імперіялізм" большевиків. Виною всих тих невдач є в першій мірі якраз — сам український нарід, його — нікчемність, яка була виною невдач визвольних змагань української інтелігенції і в часах перед революцією, в часах російського царського режіму. Безперечно, натиск московського національного імперіялізму на Україну був дуже важкий, та все таки не московський національний імперіялізм сам про себе, чисто через російську буржуазію чи російське дворянство і російський царський режім, розпалахтали національне обличчя українського народу, а московський національний імперіялізм самих-же Українців" [2].

У той же час, на думку Ю. Бачинського, існування УСРР несе в собі величезний національно-виховний ефект — українці звикають до того, що вони мають "свою" ладу, "свої" кордони", державні символи і т.п. А влада змушена йти на задоволення національних потреб населення. З часом у нації виробиться "звичка" до власного державного існування і процес її розвитку знайде своє логічне завершення в незалежній державі. Саме така оцінка Ю.Бачинським значення існування УСРР може пояснити той факт, що ця непересічна і прозорлива людина, 26 листопада 1933 року переїжджає до Харкова і починає Працювати в редакції Української Радянської Енциклопедії. 4 листопада 1934 року, він був заарештований, звинувачений в шпигунстві, та в тому, що є "емісаром ОУН", засуджений до ув’язнення і помер в сталінських концтаборах 6 червня 1940 року [4; 193].

Справжні мотиви переїзду Ю. Бачинського до УСРР встановити доволі важко, але його теза про те, що "... боротьбу проти російської окупації повинно вестися проти російської окупації — самої по собі, от же проти окупаційного гону "московської" нації взагалі, без огляду на те, чи ту націю під політично державним оглядом репрезентує російське дворянство чи російська буржуазія чи російський пролетаріят — февдальна Росія, буржуазна Росія чи соціялістична Росія", може навести на думку про те, що підозри НКВС щодо антирадянських настроїв Ю.Бачинського були не безпідставними, - слушно зауважує Ю.Шаповал [14].

Отже, можемо узагальнити, що в науково-теоретичній спадщині Ю.Бачинського провідне місце займає обгрунтування сутності української національної ідеї, висвітлення проблем українського державотворення. Він один із перших серед українських мислителів застосував економічний детермінізм для пояснення суспільних явищ,  виникнення та розвитку держави і права, використав його для обгрунтування необхідності відродження соборної Української держави на етнічних українських землях.

Висновки

Ю. Бачинський (1870-1937) був одним з найбільш яскравих діячів "молодшого", соціал-демократичного покоління галицьких народовців

Формування суспільно-політичних поглядів Ю.Бачинського відбувалося в другій половині 80-х – на початку 90-х років ХІХ ст. На той час у свідомості різних прошарків галицького суспільства вкорінилася ідея української національної і територіальної окремішності, значного поширення набули соціалістичні ідеї. У зрілому віці, в 1917-1921 рр. Ю.Бачинський взяв особисту участь у відбудові Української держави, однак невдовзі загинув у сталінських таборах.

У центрі науково спадщини Ю.Бачинського перебуває його праця “Україна irredenta”. В ній Ю.Бачинський одним із перших українських мислителів сформулював ідею державної незалежності України в умовах Галичини, яка перебувала у складі Австро-Угорської імперії. Навчаючись на юридичному факультеті Львівського університету, він опублікував “Україна irredenta”, в якій вперше у новітній історії політичної думки України обгрунтував ідею створення самостійної Української соборної держави. На основі глибокого аналізу тенденцій економічного і господарського розвитку України дослідник прийшов до висновку, що Україна повинна існувати для себе, як вільна, велика, незалежна і політично самостійна держава.

Ю.Бачинський першим у своїй праці “Україна irredenta” поєднав соціалістичну та самостійницьку ідеї. Він наголошував на тому, що здійснення усіх соціалістичних ідеалів можливе через попереднє виборення політичної самостійності українського народу.

Ю.Бачинський впродовж свого політичного життя свідомо боровся проти асиміляції українців іншими націями, відстоював їхнє право на політичне самовизначення. На противагу російському марксизму, йому вдалося довести, що політична самостійність України є незаперечною істиною її економічного і культурного розвитку, він відстоював право українського народу на самовизначення.

На сторінках більшості своїх праць, зокрема таких як “Україна irredenta” і “Большевицька революція і українці” Ю.Бачинський розглядає державу як продукт соціально-економічного розвитку суспільства, представника інтересів панівних класів. Отже український мислитель піднімається до розуміння співвідношення національно-державницького й економічного інтересу українського народу.