Внесок Ю.Бачинського у розвиток української суспільно-політичної думки

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника

Юридичний інститут

Реферат на тему:

«Внесок Ю.Бачинського

у розвиток української

суспільно-політичної думки»

Виконав:

Студент ПР-44

Кульчицький Антон

        Івано-Франківськ

–        2011 –

План

Вступ

1. Передумови формування суспільно-політичних поглядів Ю.Бачинського

2. Суспільно-політичні погляди Ю.Бачинського

3. Відстоювання Ю.Бачинським української національної ідеї

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність дослідження суспільно-політичних поглядів Ю.Бачинського полягає в тому, що він був одним з тих, хто аргументовано відстоював ідею соборності і незалежності української держави. Його творчість – вагомий внесок у історію вітчизняної суспільно-політичної думки, яку потрібно знати й розуміти, адже народ, що забуває власну історію, приречений раз у раз повторювати помилки минулого.

Протягом ХХ ст. – у часи перебування України у складі СРСР, до ідей українських мислителів, які відстоювали незалежність України ставлення, як ми знаємо, було вкрай негативне. Але тепер настав час об’єктивно, наскільки це можливо на даному історичному етапі розвитку, проаналізувати історію ідей і концепцій, що рухали Україну до незалежності здобутої наприкінці другого тисячоліття нашої ери. Проаналізувати їх слід для того, щоб отримана незалежність не стала черговим коротким епізодом між роками поневоленого існування.

У Радянській Україні дослідження української політичної думки велись, переважно під кутом її відповідності питанням класового звільнення та ідеї "братської єдності" з російським народом. Все, що виходило поза ці жорсткі ідеологічні рамки було приречено або на забуття, або на відверте шельмування під прапором "боротьби з українським буржуазним націоналізмом", дарма, що звинувачувані в ньому часто не були прихильниками ні буржуазної ідеї, ні націоналізму. Отже, метою нашого реферату є дослідити суспільно-політичні погляди Ю.Бачинського в контексті української політичної думки, розглянувши як передумови їх становлення, так і дослідивши особливості відстоювання Ю.Бачинським української національної ідеї.

1. Передумови формування суспільно-політичних поглядів Ю.Бачинського

Для того, щоб глибше зрозуміти витоки становлення суспільно-політичних поглядів Ю.Бачинського, стисло звернемося до історії. Після закінчення національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького українське населення, що залишилось на землях під владою Речі Посполитої, опинилося у вкрай важкому становищі: козацький устрій послідовно знищувався, шляхта все більш переходила на польські державницькі позиції, церква втрачали свій вплив на суспільне життя. Особливо активно проходили ці процеси на українських землях Галичини.

Суттєвим чином змінилось становище українців та уніатської церкви після трьох розподілів Польщі та включення значної частини українських земель до складу Австрійської імперії. Галичина дісталась Австрії у вкрай важкому стані, доведену до крайньої межі зубожіння. Імператор Австрії Йосиф II, що міг вважатись ледве не класичним зразком просвіченого абсолютизму, прагнув піднести господарське та духовне життя приєднаних земель і з цією метою дав новий устрій містам, регулював торгівлю та промисли, будував школи та лікарні. Переломною подією в історії українського національного відродження стала діяльність Маркіяна Шашкевича. Його поетичний талант доповнювався організаторськими здібностями Якова Головацького та науковою діяльністю Івана Вагилевича — двох його товаришів по навчанню у львівській семінарії. Семінаристи звали їх напівжартома Руською трійцею.Саме від них започатковується власне українська орієнтація в національному відродженні у Галичині [8;99].

Діяльність членів "Руської трійці" духовно підготувала українське суспільство в Австрії до такої важливої події в європейській історії, як "весна народів" — широкого революційного руху, що охопив у 1848 році практично всю Європу.

Саме в цей час розгортають діяльність галицькі українські політичні партії. Один з сучасників тих подій, греко-католицький священик В.Подолинський виділяв, як пише К.Левицький, в тогочасному українському русі в Галичині чотири "партії": "Чисто руську, значить українську; польсько-руську; австрійсько-руську і російсько-руську, та заявляє, що партія чисто українська хоче України вільної і незалежної, а змагає до неї просто, безоглядно або через Славянщину [2; 143].

Але українофільська течія не стала провідною після бурхливих подій 1848 року та реакції, що настала по всій імперії на початку 1850-х років. Переорієнтація австрійської адміністрації в Галичині на польських магнатів, нездійсненні сподівання на підтримку Відня у вирішенні проблем українців призвели до того, що домінуючі позиції серед них зайняли, на деякий час, прихильники так званого "москвофільства" [1; 14].

Значним імпульсом для розвитку народовського руху стали сумнозвісні Валуєвський (1863) та Емський (1876) укази, що фактично забороняли українську мову на території Російської імперії. Отримавши моральну та певну фінансову підтримку від українських діячів Наддніпрянщини народовці значно посилили пропагандистську роботу: 1879 р. було засновану газету для селянства "Батьківщина", а 1880 р. знаменитий часопис галицької української інтелігенції "Діло". Ядро народовського руху в Галичині становили такі діячі як В.Барвінський, В.Навроцький, Ю.Романчук, О.Огоновський, О.Барвінський, А.Вахнянин, О.Терлецький.

Зростання політичної свідомості народовців отримало організаційне втілення 1890 року з організацією Руської Радикальної партії, яка стала першою легальною політичною організацією українців, що відстоювала їх права методами легальної політичної боротьби. Однак на момент утворення партії серед народовців почали наростати внутрішні суперечності. Наслідком цього став розкол 1899 р., що призвів до утворення прихильниками лівої ідеї ("молодшими") Української соціал-демократичної партії, а правими ("старшими") Національно-демократичної партії, що стояла на ліберальних позиціях. Різнила їх орієнтація на методи його досягнення та конкретні форми організації держави та громадянського життя [7; 184-185].

Ю.Бачинський (1870-1937) став одним з найбільш яскравих діячів "молодшого", соціал-демократичного покоління галицьких народовців. Він  народився 28 березня 1870 р. в с. Новосілки-Куть Підгаєцького повіту на Тернопільщині в родині греко-католицького священика шляхетського походження. Початкову освіту отримав вдома. Далі навчався у Львівській німецькомовній гімназії, 1882-1883 рр. — у реальній гімназії ім. Франца-Йосифа в Дрогобичі, а 1890 р. закінчив україномовну Львівську академічну гімназію. Того ж року вступив до Львівського університету, де перших два роки навчався на факультеті права й адміністрації, а далі — права і політики. Пізніше він слухав деякі курси в Берлінському університеті [4; 78-79].

Формування політичних поглядів Ю.Бачинського почалось ще під час навчання у другій половині 1880-х. Значний влив на них мало знайомство з І.Франком та М.Драгомановим. "З І. Франком Ю. Бачинський познайомився ще чотирнадцятилітнім гімназистом, під час першої мандрівки українських студентів у Карпати, яку організувало і провело студентське товариство "Академічне Братство". Під час подорожі між ними встановились теплі стосунки, які тривали десять років, аж до розколу в радикальній партії, поки розмови про соціалізм не розвели їх в різні боки.

Включившись до роботи в українському русі ще гімназистом, Ю.Бачинський досить швидко посідає в ньому становище одного з лідерів "молодшого покоління", що орієнтувалось на ідеї європейської соціал-демократії. Під сильним впливом марксистської політичної та економічної теорії 1895 року двадцятип’ятирічний юнак публікує роботу, що стала непересічною подією в становленні української державницької думки. Ця книжка мала назву "Україна irredenta" [5; 17].

Українською мовою немає однозначного перекладу назви цієї книжки. Один з найбільш послідовних дослідників творчості Ю.Бачинського в сучасній Україні І.Бегей підкреслює, що досі в науковій літературі по різному перекладається назва "Україна irredenta": і як Україна пригнічена, поневолена, уярмлена, і як Україна возз’єднана, незалежна. Отож, можна вважати, що Ю.Бачинський в назву своєї книги вклав не так лінгвістичний, як політичний зміст [112-113].

Свою задачу Ю.Бачинський бачить в тому, щоб застосувавши марксистську методологію дослідження соціальних явищ до галицької дійсності не лише розкрити причини важкого стану працюючих класів, "фактичний стан теперішніх відносин", а й дати певну програму дій в боротьбі за національне та соціальне визволення, показати мету, до якої повинні прагнути молоді українські соціал-демократи та всі кому небайдужа доля українського народу.

Отже, можемо підсумувати, що розвиток суспільно-політичних ідей Ю.Бачинського проходив у руслі становлення і розвитку суспільно-політичної думки Галичини того часу. Ю.Бачинський є одним з найбільш яскравих представників молодшого соціал-демократичного покоління галицьких народовців. Значний влив на формування його ідей мало знайомство з І.Франком та М.Драгомановим.

2. Суспільно-політичні погляди Ю.Бачинського

Вихідним пунктом міркувань Ю. Бачинського у творі "Україна irredenta" є марксистська теза про те, що держава є апаратом класового пригнічення і служить інструментом визиску працюючих мас. Сучасна йому держава — капіталістична за своєю суттю, не залежно від конкретних форм організації. Вона забезпечує умови для як найкращого розвитку великого промислового виробництва за рахунок немилосердної експлуатації працюючих [11; 226].

Капіталістичний спосіб виробництва, підкреслює Ю.Бачинський, витворив сучасну йому західноєвропейську цивілізацію. Перемога нових економічних відносин пов’язана з тим, що центром всього економічного і політичного життя суспільства стає місто, в якому концентрується виробництво та влада. Становлення міста в новій якості відбувається за рахунок підвищеної експлуатації села, яке не спроможне протистояти місту як натуральне або дрібнотоварне виробництво великому машинному. Цей процес, на його думку, є історично прогресивним, незважаючи на всі збитки, що він завдає простим громадянам, тим, хто живе власною працею

Галичина, як коронний край Австро-угорської імперії, запізнилась, вважає Ю.Бачинський, в силу різних історичних обставин, у розвитку капіталістичних відносин та виробництва. Внаслідок цього її населення, особливо українці, несуть значні збитки, що ніяк не компенсуються розвитком продуктивних сил краю. Галичина все більше перетворюється в сировинний придаток та джерело збуту товару для економічно розвиненіших частин імперії, а її мешканці все більш страждають від відносного перенаселення, масового безробіття, обезземелення селянства, надлишки якого не можуть прийняти економічно слабкі міста краю. Це породжує бідність, масові злидні та еміграцію, - пише І.Бегей [4; 173].

Розвиток капіталістичних відносин в багатонаціональних імперіях, вважає Ю.Бачинський, чітко виявляє економічні підоснови політичного протистояння та міжнаціонального напруження. Якщо буржуазія пануючих націй прагне використати державні механізми для створення кращих умов для ведення справи на шкоду своїм конкурентам, які представляють підкорені регіони, то буржуазія цих регіонів змушена шукати захисту власного капіталу в боротьбі за децентралізацію держави, максимальну передачу повноважень центру до регіонів, за, врешті-решт, власну, контрольовану нею, національну державу.

Боротьба між націями є, як підкреслює Ю.Бачинський, в умовах капіталістичного суспільства, лише прикриттям для ведення конкурентної боротьби між різними групами буржуазії. На перших етапах вона маскувалась ідеєю захисту національної мови та культури, а зі становленням та зміцненням позицій національного капіталу починає набирати все більш виразного політичного характеру. На зміну просвітницьким лозунгам приходять ідеї політичної автономії і, зрештою, політично-державного сепаратизму [8; 67].

Ідеї, висловлені Ю. Бачинським, значною мірою вплинули на позицію української делегації при підготовці та ухваленні Брюннської програми 1899 р. австрійської соціал-демократії, яка визначила вихідні положення австромарксизму. І.Багей, щодо цього впливу відзначає: "Зазначимо, "австромарксистські" праці К.Каутського, О.Бауера, К.Реннера з’явилися після "України irredent-и" Ю.Бачинського. До того ж жоден із згаданих австрійських соціалістів не намагався поєднати соціалістичну і самостійницьку ідеї. Для української буржуазії та українських соціал-демократів в Австро-Угорщині на той час, на думку Ю.Бачинського, спільним було одне бажання — добитись розділення Галичини за національною ознакою на польську та українську частини та приєднання до останньої населених українцями земель Буковини, Закарпаття, Лемківщини. Місцеві органи управління повинні були отримати від центральних максимально можливі повноваження: "... "Русини" бажають перенесення всіх тих справ, що не входили би під компетенцію центрального парляменту, до соймів національних, опертих на відрубній політичній організації територій — уже не краєвих, а національних" [2].

Ця вимога, що повинна була б об’єднати всю націю навколо спільної мети, нажаль, констатує Ю.Бачинським, залишається на час написання книжки, лише теоретичним постулатом. Причиною цього є все те ж запізнення Галичини з розвитком капіталістичного виробництва і пов’язаних з цим змін соціальної структури суспільства. І головною проблемою є не відсутність, чи надто мала чисельність українського галицького пролетаріату — бідних і особисто вільних в Галичині аж занадто, але вони змушені емігрувати з краю — а крайня слабкість і нечисленність української буржуазії.