Виборчі системи

Зміст

1. Виборча система як основний механізм реалізації принципу політичного представництва
2. Мажоритарна виборча система та її різновиди.
3. Механізм дії пропорційної виборчої системи.
4. Виборчі системи змішаного характеру як спосіб поєднання елементів мажоритарної і пропорційної систем.
5. Висновки.
6. Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виборча система як основний механізм реалізації принципу політичного представництва

Структура суспільства по своїй  природі неоднорідна. У ньому  існують різні соціальні групи  й верстви, кожна з яких може мати свої особливі політичні погляди  й інтереси, мати власне бачення  проблем і шляхів їх рішення. Ця палітра  поглядів і думок відображається в розходженні програм партій і кандидатів, що виступають на виборах  під різними гаслами.

Основним механізмом реалізації принципу політичного представництва виступає виборча система. Вибір певної виборчої системи при проведенні виборів  є надзвичайно складним питанням, що незмінно залишається предметом  серйозної полеміки. Гострота дискусій пояснюється тим, що від виборчої системи в значній мірі залежать результати виборів. Про вплив виборчих систем на результати виборів указують у своїх роботах ряд авторів. Наприклад, американський дослідник, професор М.Уоллерстайн відзначає, що «результат виборів визначається, з одного боку, перевагами виборців, з іншого боку - правилами підрахунку їхніх голосів. Нейтральної виборчої системи не існує. Будь-який спосіб підрахунку голосів приводить до результатів, які не можуть не виглядати  довільними під кутом зору демократичних  принципів». Американські вчені Р.Таагепера і М.С.Шугарт також пишуть, що «результати виборів залежать не тільки від народного волевиявлення, але й від правил. Чи йде мова про єдине «місце» президента чи про місця у загальнодержавних та місцевих законодавчих зборах, правила розподілу місць, застосовувані в різних країнах - або навіть у різних частинах однієї країни - різні. Ключовими є питання про облік голосів і розподіл місць».

У даній статті я розглядаю механізм дії різних видів виборчих систем, і намагаюся з'ясувати якою мірою  ці виборчі системи здатні забезпечити  реалізацію демократичного принципу політичного  представництва.

 

 

 

 

 

Мажоритарна виборча  система та її різновиди.

Історично першою виборчою системою стала мажоритарна система, в основу якої, при визначенні результатів голосування, покладений принцип більшості. За цією системою вибраним вважається той, за кого була подана більшість голосів. Залежно від різних вимог до величини необхідної для обрання більшості голосів розрізняють мажоритарні системи відносної, абсолютної та кваліфікованої більшості.

При мажоритарній системі відносної  більшості потрібно зібрати відносну або просту більшість голосів, тобто число голосів більше, ніж в опонентів.

Дана виборча  система характеризується низкою переваг. Вона:

• результативна (кожне депутатське місце заміщається відразу, у результаті тільки одного голосування).
• зрозуміла виборцям (на відміну від змішаних і нетрадиційних систем).
• ощадлива (немає необхідності проводити повторне голосування в округах).
• дозволяє великим партіям одержати «тверду» більшість і сформувати стійкий уряд.
• забезпечує пряме представництво для жителів даного виборчого округу.

Однак мажоритарна  система відносної більшості  має ряд істотних, з погляду  представництва, недоліків:

1. Дана виборча система на рівні виборчого округу приводить до втрати голосів виборців, іноді досить значної.
2. Застосування мажоритарної системи відносної більшості на національному рівні може привести до істотного перекручування результатів виборів.
3. Мажоритарна система відносної більшості не виконує також умову рівного представництва від округів.

Нерівність у  представництві може проявлятися, по-перше, у тому, що від різних округів можуть обиратися депутати, за яких проголосувало різне число виборців. Одні депутати можуть набрати менше половини, інші 90% всіх поданих голосів. По-друге, одні виборчі округи можуть перевершувати інші по чисельності виборців. Це означає, що голоси виборців можуть мати нерівну «вагу».

Припустимо, по одному окрузі балотуються 4 кандидата, і голоси виборців розподілилися між ними в такий спосіб:

А - 11%;  Б - 23%;  В - 34%;  Г - 32%.

Переможцем на виборах буде визнаний кандидат В, який набрав 34% голосів виборців. Голоси, подані за інших кандидатів, у цілому становлять 66%. Таким чином, голоси 2/3 виборців залишаються неврахованими, не представленими, а депутат у виборному органі представляє лише 1/3 виборців свого округу.

Таким чином, при  дії мажоритарної системи відносної  більшості частина голосів виборців, іноді досить значна, виявляється не представленою у представницьких органах.

Розглянемо тепер виборчу систему абсолютної більшості. Її головна відмінність від аналогічної системи відносної більшості в тому, що для обрання кандидатові необхідно набрати не просту більшість голосів, а абсолютну (тобто 50%+1голос) більшість від загального числа голосів. Однак при її застосуванні зберігається той самий недолік, що й для системи відносної більшості: не враховуються голоси, подані за інших кандидатів, а в умовах багатопартійності така система не завжди результативна.

Гіпотетичний приклад. В країні 100000 виборців, розподілених між 100 виборчими округами по 1000 виборців у кожному; від кожного округу обирається один депутат. В 40 округах у партії А по 900 виборців, у партії В - по 100; в 60 округах у партії А по 400 виборців, у партії В - по 600. На виборах партія А перемагає в 40 і партія В у 60 округах, а тим часом за першу партію подається 60000 голосів, за другу лише 40000. Або інший приклад. Припустимо, що в тих же виборчих округах беруть участь у виборах три партії. У партії А в кожнім з 100 округів по 400 виборців. У партії В у 50 округах по 550 виборців, і в 50 по 50 виборців. У партії С, навпаки, у перших 50 округах по 50 виборців, а в інші по 550. На виборах 50 повноважень одержує партія В і стільки ж партія С; що стосується партії А, то вона виявиться зовсім не представленою. Тим часом, за партію А подається 40000 голосів, за партію В и С - по 30000.

Один зі способів удосконалювання названої системи - установлення другого туру голосування, для участі в якому допускаються два кандидати, що набрали найбільше число голосів виборців у першому турі (перебалотування).

Ще один спосіб подолання недоліків мажоритарної системи абсолютної більшості, що дозволяє обійтися без повторного голосування - це альтернативне голосування. Ця система, відома також за назвою мажоритарно-преференційної, являє собою ще один варіант мажоритарної системи в одномандатних округах. Виборцеві пропонується виділити в ординальному бюлетені, як перші, так і альтернативні переваги. Щоб перемогти, потрібно одержати підтримку абсолютної більшості. Якщо жоден з кандидатів не став першою перевагою для більш ніж 50% виборців, кандидат з найменшою кількістю перших переваг викреслюється зі списку. Отримані ним голоси передаються кандидатам, виділеним відповідними виборцями як другі переваги. Цей перерозподіл голосів відповідно до альтернативних переваг триває доти, поки один з кандидатів не досягне абсолютної більшості. Як тільки число отриманих кандидатом перших переваг плюс число голосів, переданих йому від інших кандидатів, перевищує половину загального числа бюлетенів, його оголошують переможцем.

Американський політолог  Р. Даль вважає, що ця система покликана допомогти встановити, кого вибрала б більшість, якби всі переваги були прийняті до уваги. Однак він далі зауважує, що передача голосів, мабуть, може привести до перемоги кандидата, який не одержав найбільшого числа голосів у першому турі.

Застосування  альтернативного голосування може привести до неадекватного розподілу  місць у законодавчих органах, не відповідному загальному числу голосів, отриманими партією. Таким чином, альтернативне голосування, крім можливості зробити мажоритарну систему абсолютної більшості результативною, може давати невеликим партіям завищене представництво.

Мажоритарна виборча  система може застосовуватися не тільки в одномандатних округах, але й у багатомандатних. До одного з різновидів мажоритарної системи в багатомандатних округах відноситься система обмеженого голосування. За цією системою, кожний виборець має право проголосувати за менше число кандидатів серед їх загальної кількості, котрі обираються в окрузі. Граничною формою розглянутої системи є система єдиного непередаваного голосу, коли кожний виборець голосує лише за одного кандидата.

Англійські дослідники виборчих систем Е. Лейкман і Дж.Д. Ламберт, а також російський вчений, професор Б.А. Страшун вважають, що зміст цієї системи полягає в тому, щоб забезпечити представництво не тільки більшості, але й меншості виборців, хоча це представництво може бути завищеним.

Механізм дії пропорційної виборчої системи.

Пропорційна виборча  система діє тільки в багатомандатних  виборчих округах, і голосування  ведеться по партійних списках. Кожна  партія, що бере участь у виборах, одержує  кількість депутатських місць, пропорційно числу відданих за неї голосів виборців. Існують різні способи пропорційного розподілу мандатів.

Один з них - спосіб, заснований на методі виборчої квоти. Виборча квота обчислюється шляхом розподілу загального числа голосів виборців, поданих в окрузі, на число мандатів, що підлягають розподілу. Цей спосіб визначення квоти відомий як метод Томаса Хэра.

Припустимо, що в багатомандатному окрузі за вісім депутатських мандатів ведуть боротьбу п'ять партійних  списків кандидатів, за які в цілому подано 400 тис. голосів виборців. Список партії А одержав 126 тис. голосів, список партії Б - 94 тис., список партії В - 88 тис., список партії Г - 65 тис. і список партії Д - 27 тис. голосів. Квота Хэра в цьому  випадку складе 400 000 : 8 = 50 000.

Відповідно до отриманої квоти  розподіляємо мандати між партіями. Для цього число голосів виборців, поданих за кожний партійний список кандидатів, ділимо на виборчу квоту:

Партія	Число голосів, ділене на квоту	Число мандатів	Залишок голосів
А Б В Г Д	126 000 : 50 000 94 000 : 50 000 88 000 : 50 000 65 000 : 50 000 27 000 : 50 000	2 1 1 1 0	26 000 44 000 38 000 15 000 27 000

З восьми мандатів відразу розподілити вдалося  лише п'ять. Виникає проблема розподілу  мандатів, що залишилися. Крім того, зберігається великий залишок «незатребуваних» голосів, що у сумі становить 150 тис. (37,5%).

Застосовуються, головним чином, два способи наступного розподілу мандатів: метод (правило) найбільшого залишку й метод  найбільшої середньої.

Метод найбільшого залишку вимагає передати нерозподілені мандати тим партійним спискам кандидатів, у яких є найбільші залишки голосів виборців. У нашім випадку по одному мандаті одержать партійні списки Б, В и Д.

Остаточні результати будуть наступні: А - 2;  Б - 2;  В - 2;  Г - 1;  Д - 1.

Партійний список Д, що зібрав 27 тис. голосів виборців, одержав один мандат. Партійний список Г також одержав один мандат, хоча за нього проголосувало 65 тис. виборців, тобто в 2,4 рази більше. Партійний  список А, що зібрав 126 тис. голосів виборців, одержав тільки два мандати. Таким  чином, відбулося відхилення від  пропорційності.

Інший спосіб наступного розподілу мандатів заснований на методі найбільшої середньої й передбачає передачу нерозподілених мандатів партійним спискам кандидатів, які мають найбільшу частки від розподілу числа зібраних ними голосів на число отриманих при першому розподілі мандатів плюс одиницю. У нашім випадку середні кожного списку будуть наступні:

А - 126 000 : (2 + 1) = 42 000

Б -   94 000 : (1 + 1) = 47 000

У -   88 000 : (1 + 1) = 44 000

Г -   65 000 : (1 + 1) = 32 500

Д -   27 000 : (0 + 1) = 27 000

По одному мандату одержать партії Б, В и А, що мають найбільшу середню. Остаточні результати будуть іншими, ніж при використанні методу найбільшого залишку: А - 3;  Б - 2;  В - 2;  Г - 1;  Д - 0.

Партія Г знову  ж у невигідному положенні, тому що в неї приблизно 20 тис. голосів виявилися «зайвими», але розходження все-таки набагато менше, ніж при розподілі мандатів по методу найбільшого залишку, тому що першим трьом партіям для одержання одного мандата треба було від 42 до 47 тис. голосів.

Отже, при тому самому розподілі голосів виборців між партійними списками кандидатів остаточний результат виборів може бути різним, залежно від застосовуваного  способу наступного розподілу мандатів. Варто зазначити, що застосування методу найбільшого залишку вигідне невеликим партіям, а метод найбільшої середньої - великим політичним партіям.