Відносини україни з МВФ

    ВСТУП

    Актуальність  теми. Навколо проблеми відносин України з міжнародними економічними організаціями триває гостра полеміка. У центрі її — питання про наслідки цього процесу для сьогодення і особливо на перспективу.

    Сьогодні  практично вичерпано механізми  економічного розвитку, які забезпечували  зростання у попередні роки, пов’язані, насамперед, зі сприятливою ціновою  кон’юнктурою на найвагоміші наші експортні товари. Потрібні радикальні якісні перетворення, здатні привести в дію довготривалі та ефективні  чинники широкомасштабної модернізації національної економіки, її структурної  перебудови, докорінного поліпшення зовнішньоекономічних відносин, у тому числі співпраці з міжнародними фінансовими організаціями. Тільки за таких умов можна сподіватись  на підвищення конкурентоспроможності української економіки в цілому. Отже, обґрунтування економічної  політики, яка відповідала б реаліям  і вимогам часу, стає дедалі актуальнішим.

      Співробітництво України з міжнародними  економічними організаціями виступає  важливим елементом здійснення  структурної перебудови її економіки,  впровадження світового досвіду та сучасних конкурентоспроможних технологій. У міру поглиблення цього співробітництва формувалася стратегія взаємодії, розгортався діалог щодо політики проведення реформ, враховувалися реалії політичного, економічного, соціального життя нашого суспільства, які визначають темпи і напрями реформ у країні.

    Залучення іноземних кредитів є нормальною світовою економічною практикою. Вони отримуються на середні й довгострокові терміни для  інвестування в економіку і на короткострокові – у зовнішньоторговельних зв'язків. На довгострокові терміни іноземні кредити отримуються для покриття дефіцитів платіжних балансів, бюджетів, на здійснення структурних трансформацій у перехідних економіках, для відбудови народного господарства в повоєнні періоди, на подолання глибоких кризових явищ тощо.

    Характерно, що отримання останніх має бути на умовах своєрідної допомоги, і вони мають залучатися на ефективній основі на короткий період для швидкого подолання екстремальних ситуацій, кризових явищ. Довгострокове, постійне їх залучення, як доводить світова практика, веде до закабалення країни, перетворення її на колоніально-сировинний додаток розвинених ринкових країн, втрати національної економічної, а разом із тим і політичної безпеки.

    З огляду на ці актуальні завдання, які  адекватні потребам економічного розвитку України, держава має виконувати функцію реалізації загальнонаціонального  інтересу і економічної безпеки. Водночас вона, спираючись на фундаментальні засади економічного зростання (інвестиції, макроекономічну стабілізацію, інтелектуальний  капітал тощо), має обов’язково  враховувати виклики глобалізації. У зваженому підході, необхідному  балансі цих тенденцій і полягає  мистецтво державного управління.

    Поряд з цим у світовій практиці нагромаджено великий досвід співробітництва  з міжнародними фінансовими організаціями. Все це обумовлює необхідність його наукового та творчого використання з урахуванням специфічних особливостей трансформації економіки та національних інтересів України.

    Метою даного дослідження є вивчення особливостей співробітництва України з впливовими міжнародними організаціями і їх вплив на розвиток нашої держави. Досягнення означеної мети передбачає розв’язання взаємопов’язаних завдань, зміст і пріоритетність яких визначається гостротою проблем як в економіці в цілому, так і в зовнішньоекономічній сфері.

    Об’єктом  дослідження виступають відносини  України із міжнародними економічними організаціями.

    Предметом роботи є аналіз економічних відносин України з міжнародними організаціями.

    Актуальні аспекти співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями та обґрунтування  економічної безпеки України  в сучасних умовах знайшли відображення в працях Арсеєнка А.Г., Варналія З.П., Врублевського В.К., Грановського В.М., Єременка О.К., Лук’яненка Д.Г., Мунтіяна В.І., Новицького В.Є., Плотнікова О.В., Поручника А.М., Рогача О.І., Сіденко С.В., Смислова Д.В., Татаренко Н.О., Філіпенка А.С., Юрчишина В.В. та ін.

    АНАЛИТИКА

    У сучасній системі міжнародних відносин ресурси МФО, за умови їх ефективного  використання, є важливим джерелом ресурсного забезпечення реалізації пріоритетних проектів та завдань соціального  та економічного розвитку, інструментом інституційних перетворень та міжнародної  інтеграції.

    МЗС України надає сприяння розвиткові співробітництва України з Міжнародним  валютним фондом (МВФ), Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР) та Світовим банком (СБ), Європейським інвестиційним  банком (ЄІБ), Північним інвестиційним  банком (ПІБ), Кредитною установою  для відбудови (KfW) та іншими МФО. В Україні успішно діють постійні представництва МВФ, Світового банку та ЄБРР.

    Постановою  Кабінету Міністрів України затверджено Перелік центральних органів виконавчої влади, відповідальних за виконання зобов'язань, що випливають з членства України в міжнародних організаціях. Практична реалізація проектів, що фінансуються МФО, проводиться міністерствами та відомствами України, що відповідають за розвиток тих чи інших галузей (секторів) економіки країни.

    Представники  МЗС беруть участь у перегляді  проектних портфелів ЄБРР та СБ в  Україні, сприяють проведенню переговорів  щодо укладення міжнародних договорів між Україною та МФО, надають допомогу делегаціям України у підготовці та участі у зборах ЄБРР, МВФ та СБ тощо.

    Таким чином вдалося мобілізувати та збільшити  обсяги фінансування масштабних інфраструктурних проектів в державному секторі економіки  у сфері енергетики, енергозбереження, будівництва, реконструкції автодоріг  та залізничних шляхів, а також  розвитку муніципальної інфраструктури.

    У роботі буде розглянуто співпрацю з  такими міжнародними економічними організаціями  як МВФ та СОТ.

    Міжнародний валютний фонд (МВФ) є міжнародною  фінансовою організацією, яка була заснована в 1944 році. Згідно зі Статутом Фонду, його кредити спрямовуються  на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави  та активних позицій платіжного балансу. Отримувачами кредитів МФВ є центральні банки країн, які зараховують їх у власні резерви і використовують виключно для інтервенцій на валютному ринку на вказані  цілі. У 2009 році до складу МВФ входило 186 країн-членів.

    Відповідно  до Закону України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» Україна стала членом МВФ у 1992 році.

    У співробітництві України з МВФ  в межах кредитних програм  можна виділити кілька етапів.

    Перший  етап (1994-1995 роки). У цей період Україні  було надано фінансову допомогу у  вигляді системної трансформаційної позики (STF-Systemic Transformation Facility) на суму 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу України. Проте, через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно.

    За  період з 1995 по 1998 роки (другий етап) Україна  отримала від МВФ кредити на загальну суму 1935 млн. дол. США за трьома річними програмами «Стенд-бай» (Stand-By). Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.

    Третій  етап (1998-2002 роки). Програма розширеного фінансування           (EFF-Extended Fund Facility), передбачала надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, проте МВФ так і не надав Україні залишкової суми кредитів (визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми). Таким чином, Україна отримала у рамках Програми EFF 1591,0 млн. дол. США, які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.

    Четвертий етап. (2004-2005 роки). Після завершення співробітництва за Програмою EFF уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним  валютним фондом на безкредитній основі обрав попереджувальну програму «Стенд-бай».

    29 березня 2004 року Радою Директорів  МВФ було прийнято позитивне  рішення щодо започаткування програми «попереджувальний стенд-бай». Заходи програми були спрямовані на проведення зваженої бюджетної політики, удосконалення податкового законодавства, фінансовому оздоровлення ПЕК та системних перетворень в агропромисловому комплексі, реформування житлово-комунального господарства, покращення інвестиційного клімату, завершення переговорного процесу щодо вступу до СОТ.

    Протягом 2005-2007 років Україну відвідували  повномасштабні місії з метою  надання технічної допомоги в  сфері управління державним боргом та розвитку внутрішнього ринку цінних паперів, митного адміністрування, монетарної та податкової політики.

    П’ятий  етап розпочався з затвердження Радою директорів МВФ (5 листопада 2008 року) щорічної програми Stand-By обсягом близько 16,4 млрд. дол. США, терміном на 24 місяці для надання допомоги Україні у забезпеченні фінансової  та економічної стабільності. Впровадження програми сприятиме макроекономічній стабільності, зниженню рівня інфляції, стабілізації вітчизняної фінансової системи в умовах глобальної кризи, довіри на фінансових ринках та структурній перебудові в економіці в умовах погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури.

    Україна одразу ж одержала кредит в розмірі 3 млрд дол.. США, а решта суми позики була розподілена на чотири транші, отримання яких базується на попередньому виконанні відповідних умов Міжнародного валютного фонду.

    Ці  умови зафіксовані в Меморандумі  про економічну та фінансову політику між Україною та Міжнародним валютним фондом, основними з яких є наступні:

  1) збільшення газових тарифів для населення на 20 % з 1 вересня 2009 року для виходу "Нафтогазу" на самоокупність.

  2) створення єдиного офісу для адміністрування податків великих підприємств замість регіональної мереж;

  3) замороження зарплат у державному секторі;

  4) бездефіцитний державний бюджет (потім МВФ пішов на поступки і погодився на розмір дефіциту державного бюджету на рівні не більше 4 % від ВВП);

  5)  утримування інфляції у 2009 р. на рівні 17 % та її зниження до 5–7 % в 2011 р.;

  6) темп зростання грошової бази – 11 %, номінальний ріст ВВП – 12 %;

  7) гнучкий обмінний курс;

  8)  посилення контролю у банківському секторі – встановлення більш жорстких вимог щодо формування резервів, рефінансування (заборона видачі бланкових кредитів рефінансування та рефінансування під заставу акцій банківської установи) тощо.

    Якщо  аналізувати сучасний етап стосунків  України та Міжнародного валютного  фонду, виходячи з вищесказаного, то варто підкреслити, що його особливістю  є якісно нові умови співпраці.

    По-перше  – це набагато більша сума позики порівняно  з минулими періодами співробітництва (16,4 млрд. дол.).

    По-друге  – це досить жорсткі економічні і політичні умови, що вказані  в Меморандумі про економічну політику, які значною мірою обмежують  економічний суверенітет України. За цих обставин Міжнародний валютний фонд почуває себе повноцінним гравцем  на політико-економічному полі України.

    При цьому те, що уряд України погодився  на такі умови викликає певне здивування, оскільки взагалі була можливість скористатися кредитом в рамках програми Short-Term Liquidity Facility (SLF). За останньою програмою розмір кредиту може становити до 500 % квоти, видається одним траншем і використовується центральним банком держави на власний розсуд.

    Наступна  особливість співпраці на даній  стадії полягає в значно більшому рівні ризику. Це пов’язано, з одного боку, із досить великою сумою позики, яка чинить значне боргове навантаження на бюджет України, а з іншого боку існує ризик негативного впливу програми Міжнародного валютного фонду  на економіку країни.

    Хоча  попередній досвід співробітництва  України з Міжнародним валютним фондом давав досить позитивні результати, але якщо врахувати нові умови  та ще й те, що існує і негативний досвід діяльності Міжнародного валютного  фонду в інших країнах (наприклад, діяльність МВФ під час азійської  фінансової кризи 1997–1998 рр. призвела лише до її поглиблення), то можна оцінювати цей ризик як досить високий.