Типи політичного лідерства: Наполеон Бонапарт

 

                                                       4.Типологія

                                                  1.1. За М. Вебером.

     Велику  роль відіграла типологія, розроблена німецьким філософом і соціологом М. Вебером. Він виділив:

• традиційне лідерство, засноване на вірі у святість і незмінність традицій (лідером стають у силу традицій, наприклад, коли син монарха успадковує пост батька після його смерті);
• харизматичне лідерство, що опирається на віру у виняткові здатності вождя, який має харизму, даровану йому Богом;
• раціонально-легальне лідерство, засноване на вірі в законність існуючого порядку, обранні й ділової компетенції індивіда.

Найцікавішим  М Вебер вважав феномен харизми. Він заснований винятково на особистості  лідера, якому приписуються божественні здатності. Взаємини між ним і масою носять емоційно-містичний характер. Від мас потрібно повна особиста відданість вождеві, який виконує «історичну місію». Саме до цього типу і відноситься Наполеон Бонапарт. Харизма — це певні якості особистості (набуті або вроджені), що дозволяють надихати людей і вести їх за собою. Саме цими якостями і був наділений Наполеон, адже він мав незмінну команду наближених до себе людей, яких особисто та ретельно обирав. Ці якості не мають чітко висловленого змісту, але вони достатні для того, щоб у харизматичного лідера були послідовники, які бажають вручити йому політичну владу. Ці люди були вірні Бонапарту і вбачали в ньому, щось на кшталт ідола. Маси йшли за ним, довіряли йому. Про це свідчить такий факт: Під час перевороту 18-19 брюмера, коли Наполеон з'явився в зал засідань Ради п'ятисот, юрба депутатів улаштувала йому обструкцію, Кричачи: "Геть диктатора!", " Поза законом його!" і т.д. Мало того, деякі депутати кинулися на нього з пістолетами й кинджалами. Один депутат штовхнув його, іншої вдарив кинджалом, але удар встигнув відвести гренадер. Наполеона захистив генерал Лефевр. З вигуком "Урятуємо нашого генерала!" він і гренадери зуміли розштовхати депутатів і витягтися Бонапарта із залу. Люди були ладні віддати за нього життя.

                                                                 1.2. За К. Юнгом.

                                                                                          «Я зрозумів, що  з хаосу сучасної  психології

                                                                               неможливо добути чіткі критерії —

                                                                    їх ще тільки  треба створити,

                                                                         причому не з повітря, а на основі

                                                                    безцінних робіт попередників,

                                                                                       чиї імена ввійдуть в історію психології.»

Карл  Густав Юнг

      Типологія Юнга стверджує, що люди від народження схильні до певних особистих уподобань. Типологія Юнга розглядає чотири пари таких уподобань, які соціоніка називає основними ознаками типів (оскільки розрізняє й інші, менш виражені ознаки). В залежності від того, які уподобання домінують, людина є носієм однієї з пари основних ознак.

     Одними  з таких ознак є:

• екстраверт;
• інтроверт.

     Існує таке твердження, що чистих екстравертів від народження не існує, екстравертами  стають у процесі особистого розвитку і під впливом оточуючих факторів. Будь – який політичний лідер просто не може бути інтровертом – адже цей тип підходить для людей, яким не подобається знаходитись в центрі уваги, приймати активну участь у дискусіях або просто розмовах. Такий тип людей вважає за потрібним залишатись на другому плані і відсторонюватись від подій, які відбуваються навколо них. То ж я стверджую, що Наполеон Бонапарт був абсолютним екстравертом. Він постійно вів за собою людей, був безпосереднім лідером, активно пересувався в просторі, не любив довго знаходитись на одному місці, займався виключно діяльністю, що була спрямована на розширення, а не поглиблення можливостей та горизонтів, був абсолютним максималістом. Усі вище зазначені якості притаманні виключно людям екстравертного типу. Але усі ці риси Наполеон набував у процесі особистого розвитку, адже вивчаю чи його біографію, я зробила висновок, що у своєму дитинстві та юності Бонапарт намагався не виділятись (частково через свою непересічну зовнішність, у нього), займався усіма хвилюючими його справами наодинці і взагалі був доволі замкненим, що характерно для людей – інтровертів.

 

     1.3.За  Г. Ласуелом

                Згідно з даною типологією, залежно від функції, яку виконує або прагне виконувати політичний лідер, розрізняють такі типи :

• «Агітатора». Основна функція «агітаторів» — поширення своїх поглядів і спілкування із громадянами, їм важливо викликати емоційний відгук аудиторії;
• «Адміністратора». Вони прагнуть до маніпуляції певною групою, демонструючи інтерес до завдань організації ;
• «Теоретика». Зазвичай залучають віддалені й високо раціоналізовані цілі. «Теоретики» прагнуть до абстракції й грандіозності.

З моєї точки зору Наполеон Бонапарт відноситься  до типу, що має назву «адміністратор». Він дійсно прагнув до маніпуляції. Ласуел зазначив, що «адміністратору» належать ще й такі риси, як постановка конкретних особистих цілей та несамовита жага до їх втілення, а як я вже не раз наголошувала, Наполеон саме так і діяв. Наприклад: Економічна політика Наполеона полягала в забезпеченні першості французької промислової й фінансової буржуазій на європейському ринку. Цьому заважав англійський капітал, перевага якого обумовлювалася вже минулою в Англії індустріальною революцією. Англія одну за іншою збивала коаліції проти Франції, намагаючись залучити на свою сторону найбільші європейські держави — у першу чергу Австрію й Росію. Таким чином Бонапарт прийняв рішення йти на Англію з війною. Одержавши перемогу, Наполеон підписав декрет про континентальну блокаду (1806). Відтепер Франція й усі її союзники припиняли торгівельні відносини з Англією. Тобто можна сказати, що Наполеон таким чином розчистив поле діяльності.

 Тому  виходячи з цих фактів я  все ж таки схиляюсь до думки,  що Бонапарт був природженим  «адміністратором».

 

.4. За М. Конвеєм

     М. Конвей спостерігав лідерів юрби й виділив у ній три основні  лідерські ролі:

     - «Ватажок юрби» (прагнучий «пасти» юрбу, що захоплюється ним, і вести її за собою по вибраній ним дорозі ).

     - «Представник юрби» (виражає відомі «правильні» думки народу — наприклад, Т. Рузвельт).

     - «Тлумач думок» (прагне втілити те, що смутно почуває юрба, її сховані страхи й переживання).

     Наполеон  Бонапарт безпосередньо відноситься  до першого типу - «ватажок юрби». Адже усе своє політичне життя він організовував людей навколо себе, обирав напрямок і спрямовував людей по вибраній ним дорозі. Лідер, який був головнокомандуючим, імператором, політик, який прийшов до влади шляхом революції – природжений ватажок, «ватажок юрби». Варто наголосити , що юрба дійсно ним захоплювалась ( принаймні на початку його кар’єри як лідера). Прекрасно усвідомлюючи важливість впливу на суспільну думку, Наполеон закрив 160 з 173 паризьких газет, а інші поставив під контроль уряду.

 

     1.5. За Д.Рісманом

     Д. Рісман розрізняв три типи суспільств і, відповідно, три типи соціальних характерів. На його думку, характер визначається суспільством. Трьом соціальним характерам відповідають три типи політичних особистостей.

     - «Байдужний». Типовий погляд «байдужних»:  політикою повинен займатися хтось іншої. Вони не прагнуть до влади, не почувають особистої відповідальності за політику й рідко переживають відчуття провини або фрустрації через політику.

     - «Моралізатор». Це або ідеаліст зі схильністю до самовдосконалення, що прагне до досконалості й людей, і інститутів. Це лідер, що порушує загальноприйняті правила.

     - «Внутрішній спостерігач». Його не цікавлять певні питання й конкретні цілі. Він більше зайнятий маніпулюванням інших. Типова для нього точка зору: «якщо я нічого не можу зробити для зміни політики, мені залишається тільки розуміти її».

     На  мою думку Наполеон належить до другого типу лідерів « моралі затор», але йому притаманні й риси третього типу «внутрішній спостерігач». Адже незважаючи на те, що він порушував встановлені на той час канони і правила (про це говорить те, що він прийшов до влади шляхом революції), постійно прагнув до самовдосконалення, Наполеон ще й вміло маніпулював людьми, які його оточували. Але не можна сказати, що його не цікавили конкретні цілі та питання. Він постійно йшов до поставленої мети. Тому можна сказати, що він поєднував у собі деякі риси і другого, і третього типу.

 

1.6.За М. Херманном.

     Американська  дослідниця М. Херманн аналізує зміст  функцій політичного лідерства  через такі образи - людей:

     Образ перший: лідер - прапороносець. Він визначає для своїх послідовників цілі й вказує напрями їх діяльності. Йому притаманні власне бачення дійсності, яскраві, привабливі персональні якості.

     Образ другий: лідер - комівояжер, або служник, якому властиве уважне ставлення до потреб людей, здатність переконати їх в тому, що саме він, лідер, може надати цю допомогу.

     Образ третій: лідер - маріонетка, для якого  важлива здатність переконувати людей, завдяки чому «купують» його ідеї та плани.

     Образ четвертий: лідер - «пожежник», дії якого багато в чому визначені нагальними вимогами політичної ситуації. Автор вважає, що в політичній практиці всі відлічені риси в різному поєднанні реалізуються більшістю лідерів. В нашій країні, на жаль, переважають лідери - маріонетки і пожежні і явно бракує лідерів - прапороносців та служителів.

Говорячи  про настільки впливового лідера, як Наполеон Бонапарт можна зробити однозначний висновок, що він відноситься до першого образу, а саме «лідер – прапороносець». Як я вже не одноразово наголошувала, Наполеон був чимось на кшталт «вказівної стрілки» для своїх людей. Він завжди мав цілі, обирав оптимальний шлях для їх досягнення і вів за собою аси до жаданої мети. Як приклад я можу навести той факт, що після приходу Наполеона до влади, його внутрішня політика полягала у зміцненні його особистої влади як гарантії збереження результатів революції: цивільних прав, прав власності на землю селян, а також тих, хто купив під час революції національні майна, тобто конфісковані землі емігрантів і церкви. Забезпечити всі ці завоювання повинен був Цивільний кодекс (1804) кодекс, що ввійшов в історію як, «Кодекс Наполеона». Тобто він проаналізував складену на той час ситуацію, зробив висновки, що треба робити і негайно ж зайнявся реалізацією свого плану.

 
 
 
 
 

                                                       

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                     Висновки

     «Наполеон Бонапарт великий тим, що з хаосу у Франції народив порядок, знову спорудив вівтарі, тим, що  змусив ошалілих демагогів, підкорених гординею вчених, критикуючих літераторів, атеїстів - вольтерьянців, ораторів з перехресть, тюремних і вуличних душогубів, обшарпанців, що заповнювали трибуни, клуби й ешафоти, - змусив усі їх служити собі. Він великий тим, що підкорив своїй волі солдатів, рівних йому, полководців, що стояли над ним або колишніх йому суперниками. Він особливо великий тим, що зробив себе сам, що зумів, не маючи іншої опори, крім свого генія, змусити 36 мільйонів підданих коритися собі епоху, коли трони не породжували ні найменших ілюзій. Він великий тим, що зумів змести  зі свого шляху всіх конфронтуючих йому государів, розбити всі армії, незалежно від ступеня їх організованості й доблесті, тим, що його ім'я довідалися як дикі народи, так і цивілізовані, тим, що перевершив усіх  попередніх йому переможців, тим, що заповнив ціле десятиліття стількома чудесами, що й сьогодні їх важко осягнути».

                                                                                                                         Шатобріан