Сутність політичної влади, політичних партій та лідерів. Політична думка в Україні

 
 

"Сутність політичної влади, політичних партій та лідерів. Політична думка в Україні" 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                              ПЛАН 

1 Вступ

2. Поняття природа  та ознаки політичної  влади

3. Походження і сутність  політичних партій

4. Функції політичних  лідерів

5. Зародження і розвиток політичної думки в Україні

6. Висновок

7. Список використаної  літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                  Вступ 

     Політика  нерозривно переплетена з історією людства, вона була і є її складовою  частиною з того самого моменту, коли людство вийшло за межі свого первісного стану. Кожна окремо взята людина протягом усього життя в тій чи іншій формі має справу з політичними явищами. Саме цим універсальним значенням і обумовлюється інтерес до політики.

     Вивченням політики займалися раніше й займаються сьогодні цілий ряд суспільних наук: соціальна філософія, соціологія, теорія держави і права, соціальна психологія, політична економія та ін. З огляду на те, як росло значення держави в господарському й громадському житті, підвищувалась і політична активність мас, а також, беручи до уваги введення загального виборчого права на межі минулого ХХ століття та виникнення великих політичних партій, виникла необхідність в окремій галузі знань, яка б спеціально займалася дослідженням політики. 
 

                                                                                                                               
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                     
 
 

                    1. Поняття, природа та ознаки політичної влади.                                 

    Поняття «влада» має багато сенсів і різноманітних  підходів до їх розуміння.

    У вітчизняній літературі влада розуміється  у трьох значеннях:

    1) як відносини командування і  підпорядкування у суспільній  групі, державі й суспільстві;

    2) як вольовий елемент, який виражається у здатності одних суб'єктів нав'язати волю іншим суб'єктам з допомогою примусу і переконання, підпорядкувати їх своїм інтересам;

    3) як інститут, тобто організована  установа, здатна забезпечити єдність  дій і усталений порядок у  суспільних відносинах.

    Влада за її застосуванням у суспільних сферах, а також засобами впливу поділяється на: економічну (владу  менеджерів, власників); духовну (владу  релігійних ієрархів, містиків, магів); інформаційну (владу науковців, експертів, засобів масової інформації); політичну; адміністративну; військову.

    Політична влада включає державну владу, владу  органів самоврядування, владу партій і груп тиску, владу політичних лідерів, засобів масової інформації.

    Центральною у політичній владі є влада  державна. Специфіка державної влади полягає в тому, що, по-перше, вона здійснюється спеціальним, відокремленим від решти суспільства апаратом; по-друге, є реальною на території, на яку поширюється державний суверенітет, по-третє, володіє монополією на прийняття законів, а також вжиття у разі необхідності засобів інституціолізованого примусу. При цьому сл.ід. додати, що політична влада може поширюватися і за межі компетенції державних органів. Скажімо, влада політичної опозиції або мафіозних структур може бути значно впливовішою в суспільстві, ніж офіційна державна влада.

    Політична влада опирається на такі основні  засоби: примус, легітимність, угоду. Відповідно до цих засобів, залежно від того, який із них найбільше абсолютизується, вирізняють такі парадигми влади, як примус, легітимність і угода.

    Примус  як інституціолізована ознака політичної влади має ряд аспектів функціонування.

    З точки зору парадигми примусу, представленої  марксистами і неомарксистами, влада  має такі ознаки:

    1) виникнення влади (зокрема державної)  ґрунтується на насильстві;

    2) влада з допомогою армії, поліції,  бюрократії та ідеології забезпечує  панування експлуататорських класів  над експлуатованими;

    3) у сучасних капіталістичних державах  влада здебільшого забезпечує  панування багатих не з допомогою  «репресивного апарату» — армії, поліції, чиновництва, а за допомогою «ідеологічного апарату» — церкви, школи, засобів масової інформації;

    4) влада сучасних капіталістичних  держав використовує, як правило,  не фізичне, а символічне насильство (прихований примус), суть якого зводиться до таких його проявів: прийнятне насильство, коли члени суспільства виконують волю правлячих класів, не відчуваючи безпосереднього тиску; оприроднене насильство, коли віра і поведінка, що нав'язуються правлячими колами, сприймаються членами суспільства як природні; приховане насильство, коли кожен член суспільства, відповідно до свого соціального статусу, не усвідомлюючи цього, сам бере участь у насильстві.

    До  сказаного слід додати, що влада  в сучасному цивілізованому світі  використовує, як правило, узаконені засоби примусу, тобто вона впливає на громадян, коли вони порушують існуючі правові норми. Крім узаконених засобів примусу, влада використовує й нелегальні: підкуп, обіцянки, шантаж, штучне створення перешкод, формування ілюзій, створення додаткових джерел залежності від влади.

    Парадигма легітимності, сформована М. Вебером, передбачає, що влада ґрунтується здебільшого  на довірі підданих або громадян до неї. Ця довіра, або ступінь визнання суспільством законної влади (легітимності), може бути раціональною і нераціональною.

    Якщо  М. Вебер виділяв три типи легітимності (традиційний, харизматичний, легально-раціональний), то в сучасній політичній науці вирізняється сім: традиційний, харизматичний, правничо-раціональний, на засадах участі, раціонально-цільовий, соціально демонічний і національно-патріотичний .

    Традиційна  легітимність ґрунтується на визнанні тих політичних дій, що відповідають цінностям і нормам традиційної  політичної культури.

    Харизматична  легітимність передбачає визнання виняткових рис і здібностей політичного лідера; вона найбільш нестабільна через такі обставини: по-перше, виникає проблема спадкоємності влади, оскільки немає ким замінити харизматичного лідера; по-друге, збереження харизми вимагає від політичного лідера поєднання двох несумісних принципів — уникнути «косності» і не втратити «любові» народу; по-третє, зміна харизматичного лідера може привести до зміни політичної системи. 

    2. Походження і сутність  політичних партій. 

    Політичні партії пройшли тривалий шлях формування і розвитку. Вони є продуктом соціально-економічних і соціально-політичних процесів. Зародки політичних партій у вигляді станових угруповань, які виражали інтереси різних груп пануючого класу і боролися між собою за володіння державною владою або за вплив на неї, склалися ще в рабовласницькому і феодальному суспільстві.

    Слово "партія" латинського походження воно означає частини більшої спільноти або цілісності. Існує думка, що партії виникли тоді, коли з’явилася політика, тобто в рабовласницькому суспільстві.

    Формування  політичних партій у сучасному розумінні  відбувається наприкінці XVIII - XIX ст. , з  виникненням і в результаті буржуазних революцій в Європі та Америці  парламентів і парламентаризму  як форми і принципу організації  та здійснення державної влади.

    Масові  партії виникають у другій половині XIX ст. Виникнення масових партій сприяли  два основних чинники: розширення виборчих прав і розвиток робітничого руху. Останнім часом з’явились універсальні партії, які найбільш динамічно зростали і стали перспективними у Європі і Америці. Наприкінці XIX ст. сталися великі зміни в соціальному і політичному житті суспільства в суспільній орієнтації людей. Партії почали звертатися до всіх груп населення.

    У 80 - ті роки стали з’являтися партії "рухівського" типу. Вони взяли за взірець організаційну структуру і діяльність соціальних рухів. Наприклад партія "Зелених" ФРН, яка виникла на базі екологічного руху, характеризуються повною відкритістю і власністю внутріпартійного життя, скорочення до мінімуму партійного апарату, відсутність постійного членства. Така полегшена не заформалізована структура, що розрахована на оперативну гнучку роботу з виборцями, має свої переваги і нерідко дає позитивний результат.

    Робітничий  клас створював політичні партії для захисту своїх корінних інтересів. До кінця ХІХ століття масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори), а також на Заході континентальної частини Європи (соціал-демократи). Першою масовою партією вважається засноване в 1861 році Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії. В 1863 році виникла перша масова робітнича партія – Всезагальна німецька робітнича спілка (нині Соціал-демократична партія Німеччини).

    У виникненні політичних партій залежно  від їхньої ідейної орієнтації є  певна хронологічна послідовність. Лібералізм і ліберальні партії сформувались у боротьбі проти феодальних режимів. Консервативні партії постали як противага ліберальним партіям. Робітничі партії виникли в боротьбі з капіталістичною системою, а комуністичні партії – в боротьбі проти соціал-демократії.

    Нині  в політичній науці остаточно  утвердилася думка, що без наявності сильних політичних партій, альтернативних політичних рухів демократична природа влади неможлива.

    Причинами виникнення партій є необхідність захисту соціально класових, національних, релігійних, регіональних інтересів, потреба ведення виборчої боротьби.

    Політичні партії утворюються: внаслідок об’єднання гуртків і груп одного ідейно - політичного спрямування, які виникли та існували розрізнено в різних місцях країни; через розкол однієї партії на дві та більше, чи об’єднання двох чи більше партій в одну; в надрах масових рухів; під впливом міжнародної партійної системи; як своєрідне відродження партії, які існували раніше, що підвищує їхню легітимацію; як наслідок діяльності лідерів, які організували партії "під себе"; на базі регіональних організацій партій; ініціативи профспілок.

    Політична партія - це найбільш активна та організована частина населення, якогось класу, класів, соціальної верстви, верств, яка  виражає їхні інтереси.

    Найважливіші  риси, що характеризують суть партії виділив  американський політолог Дж. Ла Паломбара. Будь - яка партія, вважає він, по - перше, є носієм ідеології або принаймні відбиває конкретну орієнтацію, бачення світу і людини, по - друге, є організацією, тобто відносна тривалим у часі об’єднань людей, по - третє, ставить за мету завоювання влади, по - четверте, прагне забезпечити собі підтримку народу.

    Політичні партії забезпечують необхідний зв’язок  між народом і представницьким  механізмом правління. Саме через партії уряд може практично звернутися до мас за підтримкою, а маси через партії можуть критикувати керівництво і висувати вимоги до нього. Партії виступають динамічною силою розвитку політичної системи.

    Цивілізоване  людство поки що не придумало нічого розумнішого та оперативнішого ніж політична гра партій, у перебігу якої виробляються досяжні орієнтири суспільного розвитку і реалізуються національні інтереси держав.

    У сучасних суспільствах політичні партії виконують важливі  соціально значущі функції:

    виявлення, формування та обґрунтування інтересів  суспільних груп; активізація та об’єднання великих суспільних груп; формування ідеології та політичних доктрин;

    участь  у формуванні політичних систем, їхніх  суспільних принципів, компонентів; участь у боротьбі за владу в державі формування програм її діяльності; участь у здійсненні державної влади; формування громадської думки; політичне виховання всього суспільства або його частини; рекрутування й соціалізація нових членів партії; підготовка й висунення кадрів для апарату держави професійних спілок.