Сучасний правлячий політичний клас України: шлях становлення та тенденції розвитку

Таким чином, хоч правлячий клас України формується на досить широкій плюралістичний основі (до його складу входять представники різних управлінсько-адміністративних структур, власники великого капіталу, керівництво впливових політичних партій та ін.), засадничі принципи його діяльності залишаються пострадянськими. Так, Д. Видрін та Д. Табачник вважають, що правлячий клас в Україні є  «конгломератом колишніх партійних функціонерів і колишніх політичних дисидентів,… це так звана доеліта, яка має клановий характер поведінки та лобіює переважно групові інтереси» [Видрін Д., Табачник Д. Україна на порозі ХХІ століття: політичний прогноз. – К.: Либідь, 1995. – С. 21]. Як і п’ятнадцять років тому стан справ майже не зазнав змін.                                           

Сучасна політична наука пропонує декілька шляхів формування нового правлячого класу. Вони об’єднують близькі потреби та конструктивні дії. Наприклад, можна виокремити такі як:

1.      Повна гласність у процесі розвитку: справжня свобода слова, відсутність монополії будь-якої соціальної групи в ЗМІ, наявність альтернативних владі органів мас-медіа, виключення будь-якого переслідування інакомислення;

2.      Наявність сильної опозиції і забезпечення політичного плюралізму, вільної конкуренції та суперництва політичних еліт, контроль за політичними діями з боку широких мас;

3.      Справжній розподіл повноважень усіх гілок влади, що може забезпечити рівноправність, політичний компроміс, баланс несхожих соціально-політичних сил, стати перешкодою для прагнення безконтрольного зосередження політичної влади в одних руках;

4.      Суворе дотримання законності, демократичних процедур;

5.      Відкритість правлячого класу: а) для соціальної мобільності та входження до неї найбільш здібних представників широких верств населення; б) для постійного зворотного впливу мас на правлячу частину суспільства, який найбільш проявляється під час виборчих кампаній.

      Беремо до уваги те, що справжній правлячий клас в Україні тільки формується. Змін на краще можна чекати лише за умови становлення двох-трьох могутніх політичних партій, у змаганні за владу яких за досконалої виборчої системи, котрої поки що немає, з’явиться справжня правляча еліта, правлячий клас з високим професійним і моральним рівнем, що має стратегічні цілі й волю для їх здійснення. Від того, як швидко відбуватиметься цей процес, яким цінностям його учасники віддадуть перевагу, залежатиме майбутнє України. Правлячий клас покликаний опанувати демократичну політичну культуру й водночас нести правову й моральну відповідальність за стан справ у державі.                    

      Слід визначити такі основні чинники становлення правлячого класу в Україні [8].

      Ідеться насамперед про забезпечення постсоціалістичного розвитку суспільства, адекватного сучасним викликам в ідеологічній, політичній, економічній і зовнішньополітичній сферах.                                                                                                                     

      Ці проблеми можна розв’язати тільки за високої професійності й відповідальності політичного класу. Це, у свою чергу, передбачає подолання відчуженості між політичним класом та тією його частиною, яка перебуває при владі, і широкими верствами населення.   

      Настійною проблемою є впровадження механізмів (нормативно-правових, організаційних та інших), які забезпечили б ефективне й відповідальне виконання політичним класом стратегії економічних і соціально-економічних перетворень.                

      І нарешті, на порядку денному дедалі гостріше постає питання оновлення політичного класу, зміни тієї його генерації, яка була зорієнтована на початкову стадію створення держави ринкових реформ і переважно базувалася на використанні недосконалості державної та економічної систем перехідного періоду.                                                       

     Наголосимо: обираючи стратегію внутрішньої та зовнішньої політики України, потрібно виробити гнучку тактику й  сильну політичну волю задля реалізації висунутої мети. Будь-яка стратегія, будь-який план не можуть здійснитися самі собою. Потрібні цілеспрямовані, рішучі дії владних структур (Президента, Верховної Ради, уряду), політичного класу, підтримувані суспільством і спрямовані на те, щоб переломити несприятливий перебіг політичних, економічних, соціальних і духовних процесів і не лише вивести Україну з кризи, а й зробити її політично стабільною, економічно потужною, незалежною державою, яка впевнено торує шлях у ХХІ століття.              

     Отже, можна зробити висновок, що сучасний правлячий клас не відповідає вимогам часу, що перехід до нового соціально-політичного стану країни передбачає створення політичного класу якісно нового характеру, що відповідав би завданням демократизації суспільства. Для цього необхідно створити державні програми підготовки і виховання управлінських кадрів на засадах національної культури, прогресивного світобачення та, можливо, державної ідеології. Це непросте завдання може бути вирішене, хоча цей процес може тягнутися досить тривалий час.

Висновки

Досліджуючи проблему політичного правлячого класу, стикаємося із розрізненістю підходів зарубіжних та вітчизняних авторів до визначення цього та інших понять, що є основоположними в елітиській теорії. Створюється доволі розмита, несистематизована картина про поняття правлячий клас. Не зважаючи на соціальну значущість політичного правлячого класу, правлячої еліти у державницькій та політичній діяльності, не створено жодного системного дослідження на дану тему.

            Отже, дослідивши складові та загальний характер даної категорії, можна дати їй таку дефініцію. Правлячий клас являє собою вищі соціальні прошарки, які володіють атрибутами впливу, зосередили в своїх руках реальну владу в основних сферах життєдіяльності держави.

       Розмивання як поняття правлячий клас, так і його складу, який нині виборює переважно матеріальні та політичні ресурси, не виконує своїх суспільних обов’язків, позбавляє країну майбутнього. Нині поява власне українського національного правлячого класу залежатиме від формування демократичних інститутів громадянського суспільства. Має бути відкритість правлячого класу для найбільш талановитих представників усіх соціальних верств і постійний зворотний вплив мас на правлячий клас.

       Правлячий клас – це клас, що здійснює економічний, політичний та ідеологічний контроль за іншими класами суспільства. Правлячий клас –це вищі соціальні верстви, які мають демонструвати свій інтерес як інтерес всього суспільства та відповідати своєму призначенню не лише як соціальної групи, яка відрізняється від інших доступу до суспільного багатства, влади в основних сферах життєдіяльності держави, впливом, а й соціальним престижем. 

Настійною проблемою є впровадження механізмів (нормативно-правових, організаційних та інших), які забезпечили б ефективне й відповідальне виконання політичним класом стратегії економічних і соціально-економічних перетворень.                

      І нарешті, на порядку денному дедалі гостріше постає питання оновлення політичного класу, зміни тієї його генерації, яка була зорієнтована на початкову стадію створення держави ринкових реформ і переважно базувалася на використанні недосконалості державної та економічної систем перехідного періоду.                                                       

     лід наголосити, обираючи стратегію внутрішньої та зовнішньої політики України, потрібно виробити гнучку тактику й  сильну політичну волю задля реалізації висунутої мети. Будь-яка стратегія, будь-який план не можуть здійснитися самі собою. Потрібні цілеспрямовані, рішучі дії владних структур (Президента, Верховної Ради, уряду), політичного класу, підтримувані суспільством і спрямовані на те, щоб переломити несприятливий перебіг політичних, економічних, соціальних і духовних процесів і не лише вивести Україну з кризи, а й зробити її політично стабільною, економічно потужною, незалежною державою, яка впевнено торує шлях у ХХІ століття.              

     Отже, можна зробити висновок, що сучасний правлячий клас не відповідає вимогам часу, що перехід до нового соціально-політичного стану країни передбачає створення політичного класу якісно нового характеру, що відповідав би завданням демократизації суспільства. Для цього необхідно створити державні програми підготовки і виховання управлінських кадрів на засадах національної культури, прогресивного світобачення та, можливо, державної ідеології. Це непросте завдання може бути вирішене, хоча цей процес може тягнутися досить тривалий час.

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.      Альбертони Э. Моска и теория элитизма // Человек: образ и сущность. –  1992. – № 3.

2.      Ашин Г. “Демократический элитизм” – реальность или иллюзия? // Власть.– 1998. – № 4. – С. 61-64.

3.      Баранцева К. Проблеми формування державно-управлінської еліти: світовий досвід та Україна // Молода нація. – К.: Смолоскип, 1997. – № 6. – С. 115-130.

4.      Видрін Д., Табачник Д. Україна на порозі ХХІ століття: політичний прогноз. – К.: Либідь, 1995. – С. 81

5.      Вовканич С. Плюралізм еліт і універсалізм елітарності // Схід. – 1996. –  Березень, № 4. – С. 30-34.

6.      Головатий М. Політична еліта сучасної України: регіональний і національний контекст // Політичний менеджмент. – 2006. – Спецвипуск.

7.      Гордієнко М. Етнонаціональна політика у сучасному українському суспільстві // Персонал. – 2006. – № 5.

8.      Даль Р. Предпосылки возникновения и утверждения полиархий // Полис. –2002. – № 6.

9.      Журавський В., Кучеренко О., Михальченко М. та інші. Політична еліта України: теорія і практика трансформації. – К.: Логос, 1999.

10. Кочубей Л. Теорії еліт: зарубіжний досвід для України // Сучасна українська політика: політики і політологи про неї. – Київ, Миколаїв, 2008. – Вип. 14.

11. Кухта Б., Теплоухова Н. Політична еліта і лідерство. – Львів, 1996. – 224 с.

12. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. – Київ – Філадельфія, 1995. – 470 с.

13. Міл Дж. С. “Про представницьке врядування”. Про свободу: Есе / Пер. з англ. – К: Основи, 2001.

14. Миллс Р. Властвующая элита. – М., 1959. – 543 с.

15. Михельс Р. Социология политической партии в условиях демократии // Диалог. – 1990. – № 3. – С. 55-60.

16. Михельс Р. Социология политической партии в условиях демократии // Диалог. – 1990. – № 5. – С. 85.

17. Моска Г. Правящий класс // Социологические исследования. – 1994. - № 10. – С. 89.

18. Ортега-і-Гасет Х. Бунт мас // Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. – К.: Основи, 1994.

19. Пахарев А.Д. Мыслители о правителях. – К., 2006.

20. Пахарєв А.Д. Державне управління і кадрова політика в сучасній Україні. – К., 2005. – 231 с.

21. Приходько С. Політичні аспекти теорії еліти в українській суспільно-політичній думці ХХ ст. – К.: Стилос, 1999. – 47 с. 

22. Самсонова Т. Концепция “правящего класса” Г. Моски // Социс. – 1994. – № 10. – С. 176-186.

23. Сартори Дж. Вертикальная демократия // Полис. – 1993. – № 2.

24. Степанов А. Проблема еліти у вимірі філософського знання // Ї. – 2006. – № 45. Доступне на: http://www.ji.lviv.ua/n45texts/stepanov.htm.

25. Танчер В., Кучеренко О. Ідеї елітизму в контексті демократичної трансформації суспільства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 1998. – № 3. – С.5-16.

    24. Толстой Л.Н. Закон насилия и закон любви:  О пути,  об истине,  о жизни. –М.:  РИПОЛ КЛАССИК, 2004. –С.894-900

2