НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

     ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ 

     ФАКУЛЬТЕТ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ 

     кафедра державної політики та управління політичними  процесами 
 
 
 
 
 
 
 
 

Творча  робота 

з навчальної дисципліни 

«Концептуальні  засади взаємодії  політики й державного управління» 

Сучасна соціально-політична  ситуація в Україні 
 

                                                               Слухач: Діденко Дарина  Сергіївна 

факультет публічного адміністрування              спеціальність «Державне управління»

                                   денна форма навчання

                                          І курс, 1 академічна група

                                                            Викладач: професор Афонін Е.А. 
 
 
 
 
 

КИЇВ  – 2011

План

 

Анотація

 

      Дане  дослідження присвячено вивченню соціально-політичної ситуації в Україні. Визначено роль політичного середовища в соціальному  житті суспільства, охарактеризовано його сутність та основні складові. Проведено дослідження наявної соціально-політичної ситуації, що склалася в Україні на сучасному етапі.

 

Вступ

 

      Сфера політики є найважливішим структурним  елементом суспільного життя, одним з головних регуляторів соціальних відносин, що пронизує все суспільство.

      Політичні аспекти присутні практично у  всіх видах діяльності людей.

      Політика  як об'єкт наукового аналізу має  багато вимірів і площин, привертає увагу представників усіх суспільних наук, що розглядають політичні об'єкти і феномени під різними кутами зору. Філософія вивчає політику як феномен світового розвитку і компонент людської цивілізації. Юриспруденція досліджує «стикову» взаємодію правових і державних норм та інститутів. Історію цікавлять факти щодо розвитку політичних інститутів та ідей. Психологія звертається до психологічних механізмів та стереотипів політичної поведінки людей. Політологія досліджує структуру політичних органів та інститутів, їх взаємовідносини (наприклад, законодавчої та виконавчої гілок влади), розстановку політичних сил в суспільстві тощо. Політична сфера привертає увагу і соціології, будучи об'єктом аналізу соціології політики (політичної соціології).

      Сучасна політична ситуація в Україні  – явище різнопланове і досить складне. Та найбільш актуальним на сьогоднішній день є конкретний аналіз політичної діяльності різних соціальних груп, вивчення політичних партій і рухів, поведінка і свідомість електорату. Саме це і становить мету даної роботи.

 

1. Політичне середовище як соціальне явище

 

      Специфіка соціології політики, на відміну від філософії, юриспруденції, політології та інших наук, що вивчають сферу політики, виявляється в дослідженні її із соціологічних засад (із залученням власного потенціалу та інструментарію — концепцій, теорій, методів). Її проблематика — це передусім відносини між політикою та суспільством; соціальними і політичними інститутами; соціальною і політичною поведінкою різних соціальних груп: представленість інтересів, потреб соціальних груп у політиці державної влади, їх ставлення до неї, яке виявляється у суспільній думці (судженнях, оцінках) та в залученні людей до діяльності суспільно-політичних організацій, процесів тощо. Відповідно соціологія політики досліджує виникнення політичного феномену всередині соціального контексту. Тобто якщо соціологія досліджує людину в соціальному середовищі, то соціологія політики аналізує політичне життя з точки зору людини як суб'єкта суспільства[3, c. 18].

      Будучи  елементом (компонентом) соціальної групи  чи етнічної спільноти, особистість  водночас є самостійним феноменом, який, залежно від конкретних обставин, «включається» в політичну діяльність, уособлює певний ступінь утілення політичної волі суспільства. Необхідність такого підходу зумовлена тим, що кожна людина в сучасному суспільстві є суб'єктом політичних відносин. Усунення людей від участі в політичному житті може мати серйозні негативні наслідки. Спроби ізолювати людей від політики ні до чого доброго не призводили. Політика давно вже стала долею більшості, і ця тенденція постійно посилюється. Усвідомлення та реалізація людьми політичних прав і свобод створили основу для їх участі в удосконаленні політичних відносин. Зріс вплив особистості завдяки її діяльності в політичних інститутах та організаціях[1, c. 59].

      На  сучасному етапі розвитку людства  політичне життя все більше характеризується активізацією масових суспільних рухів. Люди різної політичної орієнтації протестують проти мілітаризації, політики агресії та війни, расової та національної дискримінації, обмеження прав жінок, корупції, хижацького використання природних ресурсів і довкілля. Політичні лідери змушені зважати на позиції масових суспільних рухів, які нерідко висувають певні політичні вимоги (рух зелених).

      Неабиякими  є можливості впливу людей на різноманітні політичні процеси в умовах функціонування місцевого самоврядування. Саме на цьому рівні найефективнішими є узгодження інтересів, установок і настроїв людей та органів влади. Адже більшість із них байдужа до того, що відбувається на вершинах влади, виявляючи водночас неабиякий інтерес до того, що відбувається навколо них. Учені простежили закономірність: доки на місцевому рівні не утвердиться реальна участь людей у вирішенні актуальних питань життя, доти марними будуть їх намагання вплинути на це на високих рівнях влади[2. c, 145].

2. Сучасна соціально-політична ситуація в Україні

 

      У соціологічних і політологічних дослідженнях для того, щоб з'ясувати  форму і структуру політико-ідеологічної диференціації суспільства, використовують, як правило, «ліво-праву» схему політико-ідеологічної ідентифікації населення. Переваги, які віддають люди певним політичним партіям на виборах, розглядаються як надійний показник їхньої партійно-політичної ідентичності. Позаяк політичні партії можна впорядковано розташувати на «ліво-правій» шкалі ідеологічних орієнтацій, то партійні уподобання громадян цілком можна тлумачити як «ліво-праві» політико-ідеологічні уподобання.

      Їх  розподіл серед населення намагаються  з'ясувати, зокрема напередодні парламентських виборів, шляхом опитувань, застосовуючи 5- або 10-позиційні шкали від «крайніх лівих» до «крайніх правих». Важлива обставина тут полягає в тому, як респонденти самі визначають власну політико-ідеологічну ідентичність на цих шкалах. Йдеться, таким чином, про політико-ідеологічну самоідентифікацію населення, яке саме себе ідентифікує з відповідними політичними партіями.

      Опитування  населення розвинених країн Заходу показують, що переважна його частина  ідентифікує себе з «широким»  центром шкали політичних партій, що складається з «лівоцентристів», «центристів» і «правоцентристів». Отже, більшість опитаних є відстороненими як від «лівих», так і від «правих» радикалів. Це означає, що ці люди не є прибічниками рішучих змін у своїх суспільствах.

      Сучасно українська соціологія політики активно  використовує найкращі надбання світової соціологічної думки, стосовно конкретних соціологічних досліджень політичного життя і політичної сфери суспільства. Особливий інтерес в цьому плані становлять матеріали соціологічної служби Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, яка спільно з Інститутом соціології НАН України здійснило низку досліджень проблем соціально-політичного розвитку країни.

      На  їх підставі можна виділити декілька специфічних особливостей розгортання  соціально-політичних процесів в Україні та їх відображення в політичній свідомості та діяльності молоді.

      Щодо  економічної політики української  держави можна зазначити, що населення  країни у 2009 p. поділилося на два великі табори, представники яких займали протилежні позиції стосовно ряду питань. За перехід до ринкової економіки та зо інші зміни у цьому напрямку висловилась половина опитаних з усіх шести регіонів, лев'ячу частку з яких уособлюють жителі західного регіону і столиці республіки. Одночасно третина респондентів (переважно зі східного регіону) вважає за потрібне повернутися до економіки брежнєвського, або доперебудовного періоду. Близько половини опитаних підтримують приватний бізнес і підприємництво, біля третини заперечує правомірність їх існування[7].

      Відповіді щодо бажаного політичного ладу в Україні розділилися наступним чином: за підтримку соціалістичного ладу висловились 12% респондентів в цілому по Україні (з них третина опитаних на Сході і лише 4% — на Заході країни), за підтримку капіталістичного устрою — близько 13% (кожний четвертий у столиці і кожний п'ятий на західноукраїнських землях). Парадоксальним, але й характерним для масових політичних настроїв є одночасно підтримка обидвох полярних устроїв (так висловилось 24% респондентів), гаслом яких, очевидно, є вислів: «Працювати, як при соціалізмі, о гроші отримувати, як при капіталізмі»[7].

      Велике  розпорошення політичних симпатій зафіксовано  київськими соціологами і щодо підтримки  респондентами певних політичних партій. В цілому по Україні кожний десятий  висловлювався на підтримку комуністів і соціалістів. Вдвічі менше прихильників було у націонал- і соціал-демократів. В регіональному розрізі у столиці найбільше підтримували націонал-демократів і лібералів, на заході — націонал-демократів і націоналістів, в центральному та східному регіонах — комуністів і соціалістів, на півдні — переважно соціалістів, в Криму — соціалістів і соціал-демократів. Отже, припущення соціологів про «політичну географію» України та підтримку регіонами певних політичних партій виявилося цілком слушним і втілилось у чітке розмежування політичних сил в українському парламенті. Нині з загального числа депутатів Верховної Роди трохи менше половини належить до певних політичних партій, а решта — до так званих безпартійних або незалежних депутатів. Серед депутатів-представників політичних партій велику перевагу мають ліві, які посідають приблизно 70% місць. На протилежному краю політичного спектру українського парламенту знаходиться близько 23% представників правих і правоцентристських партій. Центр політичного спектру утворюють малочисельні представники таких партій, як Громадянський конгрес України, Партія праці, СДПУ, ПДВУ, питома вага яких складає всього близько 7% (підрахунки народного депутата А.Білоуса)[4].

      Разом з тим слід відзначити, що серед населення всіх регіонів України підтримують певні політичні партії лише 43% опитаних, в той час як більше половини респондентів не підтримує жодної політичної партії або ще не визначилась зі своїми політичними симпатіями, оскільки програми існуючих партій не відповідають їх інтересам і прагненням. Більшість дослідників політичних процесів в Україні зазначає, що велика частина населення країни взагалі не цікавиться політичним життям, розчарована в політиці і особливо в політичних діячах. В Україні відбувається зростаюча деполітизація громадян, перетікання їх інтересів у сферу приватного життя, сімейних відносин і дозвілля. Частково це пояснюється тим, що влада здебільшого ігнорує потреби і запити пересічних людей, змушуючи їх відчувати власну безпорадність і нездатність вплинути на вироблення і прийняття політичних рішень. Лише 5,6% опитаних вважали, що вони здатні зробити щось реальне у випадку порушення владою прав людини або ігнорування нею їх інтересів. 65,7% респондентів відчувало власне безсилля в ситуації, коли б уряд прийняв рішення, які ущемляють їх інтереси[7].

      Аналіз  даних конкретно-соціологічних досліджень, здійснений відомим харківським  соціологом О. Якубою, дозволив їй виявити  наступні явища і тенденції розвитку політичного життя в Україні:

      • кризовий стан політичних відносин (коли проголошення політичного курсу  переходу до демократії і навіть певні  конкретні заходи в цьому напрямку ще не привели до реального демократизму всього політичного життя);

      • нерозвинутість політичних відносин і  незрілість багатопартійної системи (це знаходить прояв у негативній оцінці різними соціальними групами і спільнотами політичних партій; на загал вважається, що ці партії не здатні представляти і захищати інтереси людей, а ведуть лише боротьбу за владу, впливи і привілеї);

      • відсутність довіри до політичних структур (партій, політичних лідерів, представників  центрального та місцевих органів влади, депутатів Верховної Ради і навіть Президента);

      • відносне зменшення прихильників незалежності України (особливо в Криму та в донецькому регіоні, де більше третини опитаних у 1994 p. вважали себе громадянами неіснуючого Радянського Союзу);

      •  зниження політичної активності молоді.

      Соціологічні  дані свідчать про особливості політико-ідеологічної ідентифікації населення України, властиві саме перехідним суспільствам. Головна особливість тут полягає в тому, що багатьом людям у таких суспільствах важко визначити свою схильність чи симпатії до існуючих політико-ідеологічних течій. Якщо для більшості західних країн частка тих респондентів, які не змогли або не захотіли вказати своє місце на «ліво-правій» шкалі політико-ідеологічних орієнтацій, становить не більше 10%, то в сьогоднішній Україні ця частка сягає понад 50%.