Більш високим  рівнем політичної свідомості можна  вважати політико-теоретичну свідомість. Вона являє собою сукупність ідей, уявлень, поглядів, знань та вчень, що виникають на основі наукового дослідження політичних відносин.

2.   Лібералізм та неолібералізм як політичні течії.

Термін «лібералізм» (лат. лібераліз – вільний) почали активно вживати у першій половині XIX ст., тоді ж виникли перші політичні партії лібералів. Але ідеологія лібералізму сягає своїм корінням у XVII—XVIII ст. У її творення значний внесок зробили такі видатні мислителі, як ДЛокк, Ш.Монтеск'є, І.Кант та ін.

Ліберали обгрунтували буржуазні права й свободи, передовсім свободу особи, промислової конкуренції, недоторканості приватної власності. Лібералізм — це індивідуалістська система поглядів, перевага в ній надається потребам і правам окремої людини. Але індивідуалізм цей не набуває абсолютного характеру. Основні риси лібералізму:

Економіка:

- свобода праці  та вир-ва

- вільний вибір  форм ек життя

- свобода ринку  та конкуренції

- недоторканість  прив власності

Культура:

- надання людському  розуму повної свободи

- без обмежень  для розвитку науки

- свобода совісті,  свободі слова...

Політика 

- правова держава

- розвиток місцевого  самоуправління

- політ права  і свободи всім

- засудження  революції, заохочення еволюції

- держава виконує  роль нічного сторожу

Найбільшого розквіту лібералізм досяг в Великобританії та США.

Поте системна криза капіталізму 30-х років, криза соціальних відносин та за ними й політична криза призвели до необхідності перегляду політики лібералізму та появи неолібералізму.

Соціальному лібералізму  або неолібералізму, що прийшов на зміну класичному варіанту, були вже притаманні ідеї посилення ролі державних органів у суспільному житті, створення «держави загального добробуту». Така держава мусила була запобігати соціальним конфліктам, допомагати найбільш знедоленим верствам суспільства, активно втручатись в економічне життя через податки, бюджет, планування.

У сфері економічної  політики прихильники неолібералізму обстоювали необхідність збереження змішаної економіки, рівноправності різних форм власності, життєздатність яких мав  визначити ринок.

Яскравим прикладом неолібералізму була політика Рузвельта з 1932 по 1941 рр.

3.   Консерватизм та неоконсерватизм як політичні доктрини.

Це одна з  найбільш популярних доктрин. Слово  консерватизм походить від латинського  слова зберігати, охороняти. Загалом  концепція косерватизма походить від Платона, Ніцше,

Макіавеллі, Арістотеля.  Але виник він як реакція на французьку революцію.

Переконання: за монархію, середньовічну гармонію... Поступово реформувався від зброї  феодалів на зброю буржуазії...

- проти безмежного  панування ринку

- проти надмірного  зростання техніки

- відкидали саму  можливість встановлення рівності  людей у сус-ві

- вороже ставлення  до революцій

- беззаперечне  визнання авторитету влди

- проста людина  не здатна управляти

- проти будь-якого  прояву демократизму

Великі зміни  у середині ХХ ст.

- неоконсервативна  революція

- хвилювання  про екологічний стан

- проти засилля  бюрократизму

Поява неоконсерватизму. Він виражає інтереси середнього класу.

Основні риси:

Економіка

- заміна ліберальної  моделі розвитку монетариською

- стимулювання  ринкових відносин

- стимулювання  приватного підприємництва

- стимул. дрібного  та середнього бізнесу

- збільшення  ролі персоналу в бізнесі

Соціальний аспект:

- ек реалізм  та жорстка економія

- скорочення  соціальних програм

- відкидання будь-якої зрівнялівки

Політика

- посилення елітарних  тенденцій, професіоналізм

- антибюрократичні  ідей (скорочення адм апарату)

- пошуки підходів  для створення більш гнучких  структур влади

- зміцнення законності  та порядку в сус-ві

4.   Політичний екстремізм.

Екстремізм —  це схильність у політиці та ідеології  до крайніх поглядів і дій. ккстримізму  властиве цілковите заперечення  іншої думки, відмова йти на компроміс  та радикальні методи дій. Екстремізм традиційно поділяється на лівий  та правий.

 Ліві екстремісти у своїх поглядах поділяють ідеї марксизму-ленінізму та інших лівих течій (анархізм, лівий радикалізм), критикують капіталізм за нерівність та експлуатацію, а соціалізм за м’якотілість та відмову від калсової боротьби.

Праві екстримісти  Критикують капиталызм за «занепад» моралі, наркоманію, егоїзм, споживацькі настрої, засилля «масової культури», відсутність «порядку» тощо. Найбыльшим правоекстремістським рухом є фашизм

Екстремізм і  основна форма його вияву —  тероризм, у тому числі й міжнародний, набув останнім часом значного поширення на території багатьох країн світу.

5.   Соціалізм, як політична течія.

Основною  ідеєю соціалізму(вчення К.Маркса і  Ф.Енгельса, що виникло наприкінці 40-х  р XIX ст.)  є звільнення та розкріпачення  людини через класову боротьбу на шляху до соціалістичного безкласового сус-ва рівних. Майбутнє людства лежить в диктатурі пролетаріату за умов соціалізму, а пізніше перехід до комунізму.

Не  всі ідеї соціально-політичної концепції  марксизму витримали перевірку  часом. Проте й нині залишаються актуальними діалектичний метод аналізу суспільних явищ, ідеї соціальної справедливості та солідарності, положення про те, що вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх,  ідеї соціальної демократії.

8. Фашизм та неофашизм

фашизм — це войовничий антидемократизм, расизм і шовінізм, що доведені до істерії, звеличення тоталітарної держави. Характерною рисою ідеології фашизму було «вчення» про арійську вищу расу й концепція нації як вищої й вічної реальності, яка базується на спільності крові. Фашисти всі нації ділили на вищі й нижчі, уважаючи, що вищі нації повинні панувати над нижчими й нещадно подавляти будь-які спроби їхнього опору. Уся економічна і соціальна система фашизму базувалася на пануванні монополістичного капіталу під жорстким контролем держави. Фашизм виступав за інтеграцію всіх верств населення в расове або корпоративне суспільство, в якому трудящим належала роль «виробничого капіталу». Під час панування фашистів було заборонено страйки, а створені ними «профспілки» стали засобом контролю над робітниками. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Тема 10 Історія політології

6. Політичні ідеї  античності. Погляди  Платона та Арістотеля  на політику.

Справжньою вершиною політичної думки Стародавнього  світу є політична філософія  Стародавньої Греції. Різні соціально-політичні вчення, що виникли тут, містять у собі, як у зародку, майже всі пізніші теорії.

Платон –  виражав погляди рабовласницької  аристократії.

- влада „ліпших”  у ідеальній державі

- критикує демократію, бо більшість є безумною

- „з безмежної свободи витікає велике безмежне рабство”

- три класи:  філософи, воїни, землероби та  ремісники (без умов спадковості)

- основна суть  його ідеальної держави – справедливість, де кожний виконує свої обов’язки  за природними нахилами.

- на чолі держави  – філософи

- поти приватної  власності

- ні бідність  ні багатство не є ідеальними.

- заперечував  егоїзм людини

Загалом його теорію можна назвати теорією соціалізму казарми.

Аристотель –  починав свою мислительську діяльність як прихильник Платона.

- держава –  форма спілкування громадян

- людина –  істота політична, прагне сус-ва

- держава має  природне начало з сім’ї

- основна ідея  – служіння суспільному благу

- держава (політея)  – правління більшості на корить  усіх

- нормально ставився  до існування рабів

- на відміну від Платона визнавав індивідуальність та не розчиняв людину у сус-ві

- був переконаний  у диференціації людей в залежності  від їх достатку

7. Проблеми теорії  політики в епоху  Середньовіччя та  Відродження. Протиставлення  політики богослов'ю.

Слід зазначити, що в той період феодальної роздробленості церква з її чіткою ієрархією та догмами справляла надзвичайно великий вплив на весь середньовічний світ і особливо на його політичне життя.

Основою соціально-політичного  життя було уявлення про марність та нікчемність людського життя на землі, пропагувався аскетизм та покорення існуючій владі намісників бога на землі. Виправдовувалася нерівність в сус-ві.

Пороте вже  Фома Аквінський – середньовічний філософ, вчення якого згодом було визнано  офіційною ідеологією католицизму, розглядає людину як суспільну істоту. Признає право народу постати проти своїх вождів за умови їх несправедливості..

     Відродження  пов’язане з виникненням буржуазії  та гуманістичних ідей. Політична  думка цього часу звільнюється  від релігії. Ідеологи Відродження висунули нове розуміння суті самої людини. Якщо церква принижувала особистість, підкреслювала її слабкість та нікчемність, то гуманісти прославляли її гідність, вірили в творчий потенціал та безмежні її здібності до саморозвитку. Вимагали звільнення від засилля церкви. Підкреслювали пріоритет людини над будь-якою соціальною спільністю. 

8. Ніколо Макіавеллі, його погляди на  політику і мораль. Суть ”макіавелізму".

Можна сказати, що саме він був основоположником та батьком політології.

- „Монарх” перша  праця з аналітикою політичного  життя і влади

- монарху не  слід спиратися на тих, з  ким разом він приходив до  влади, бо вони вважають себе  рівними йому, на тих, кого образив  колись, бо помстяться, на тих,  хто буде боятися його.

- наближай до себе найбільших ворогів

- спирайся на  народ, а не на знать

- змінюй своїх  прибічників, нехай вони не  будуть політиками

- застосовуй  насильство лише один раз –  спочатку

- звертайся по  допомогу до народу, люди більше  тих, кому вони допомогли

- перемагай само зроблених, штучних ворогів, народ любить сильних 

- політика не  залежить ні від релігії ні  від моралі

- для зміцнення  держави всі засоби прийнятні  

- прагнув об’єднання  Італії

Макіавеллі відстоював людину борця, людину, яка творить  себе, навколишнє середовище.

    Найкращою  формою правління вважав республіку, коли на чолі стоїть особа  обрана на невизначений строк.  Диктатура допускається лише  при надзвичайному стані. Найгіршою  формою правління вважав тиранію.  Багато уваги Макіавеллі приділяв  релігії, яка, на його думку, має грати певну роль в політиці. Надавав перевагу язичеству над християнством.

9. Фундаментальні політичні  ідеї Нового часу. Просвітництво як ідеологія буржуазії.

Новій час починається  з англійської буржуазної революції. Заперечувалася феодальна експлуатація, привілеї, відстоювалися права широких народних мас, боротьба з неуцтвом, релігійними догмами та антигуманними законами. Відстоювалася ідея природного права, тобто свобода в переконаннях та діях, право власності, рівність перед законом.

Томас Гоббс  – захисник монархії в часи революції

- проводив аналогію  між політичними реаліями та  людським організмом

- державу створено  на основі суспільного договору

- до створення  держави був стан війни всіх  проти всіх

- найліпші ліки  від анархії – монархія.