Шпаргалка по "Политологии"

Ідентитарні теорії демократії  виходять з того, що існує народ як певне цілісне утворення з єдиною волею, яка повинна бути виражена без опосередкованих ланок. Основний акцент переноситься на пряму демократію, а принцип представництва обмежується або заперечується взагалі.

Конкурентна теорія демократії виходить з визнання можливого неспівпадання інтересів різних груп і права виражати власну думку. Визнається законність існування у суспільстві протиріч і конфліктів, завдяки чому і складається політична воля, основою для згоди вважається принцип більшості, але визнається, що меншість має право бути почутою.

Ліберальна концепція демократії заснована на парадигмі автономії особистості і її первинності щодо народу, на вимозі обмеження зовнішнього тиску на індивідуальну свободу, на ствердженні, що вся політична влада в результаті знаходиться в руках людей..

Мажоритарна теорія виходить з класичного уявлення про демократію, правління народу розуміється як правління більшості народу. В цій інтерпретації демократія повинна бути максимально наближена до прямих форм, а уряд зобов'язаний реагувати на думку народу. В свою чергу, громадяни мають можливість контролювати своїх представників в органах влади, вибирати мудрих і компетентних, знову перебираючи їх або відмовляючи їм у довір'ї.

Теорія партисипаторної демократії (демократії участі).

Головні положення  цієї теорії такі:

- залучення всіх верств суспільства в політичний процес від вироблення рішень до їх здійснення;

- поширення принципу участі на неполітичні сфери, наприклад, в освіті, в економіці;

- децентралізація прийняття рішень - це означає, що з менш складних питань рішення приймаються через процедури прямої демократії;

- спрощення процедури  виборів.

Плюралістична теорія демократії переносить акцент з загальної маси виборців на організовані групи інтересів. Демократія в цьому трактуванні - це правління народу, але який діє через конкуруючі групові інтереси.

Теорія поліархії. Те, що називають демократичними режимами, - це поліархії, де влада здійснюється не усім народом, а багатьма. Демократія - це ідеал, до якого треба наближатися, але якого повністю не можна досягти, оскільки весь народ не може управляти.

Теорія консенсуальної демократії. Сутність демократії розкривається у процедурних механізмах прийняття рішень, що дозволяють врахувати інтереси різних меншин.

Теорія елітарної демократії. Суперечливим є і питання про масштаб політичних атрибутів представницької демократії, основоположниками мінімалістських трактувань демократії, які розвиваються у межах елітарних теорій.

 

 

 

 

 

16. Поняття  та сутність політичних партій  

 

ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ –добровільне та організаційно оформлене об’єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Зрозуміти демократичну політику без організації політичних партій неможливо. Їхня діяльність глибоко проникає в політичне життя суспільства. Роль партій в житті суспільства є цілком очевидною. Вони є своєрідним механізмом врегулювання політичних конфліктів, визначають характер і напрямок політичного процесу, забезпечують зв'язок суспільства і держави.

Для багатьох роль партій в сучасній конкурентній політиці є подібною до ролі корпорацій в  сучасній конкурентній економіці. Більшість  вчених, експертів, професійних політиків  при розгляді феномену політичних партій погоджуються з наступними положеннями: 1) партії – це організації, 2) партії займаються забезпеченням діяльності урядових лідерів, 3) партії займаються забезпеченням громадської політики, 4) партії найбільш політично активні під час виборів, 5) партії відіграють тривалу роль у політичному житті.

Сутність  політичних партій:

- носій певної  ідеології, або особового бачення  світу і людини;

- націленість  на завоювання, утримання політичної  влади, здійснює вплив на неї;

- об¢єднання людей на різних рівнях політики – від місцевого до міжнародного;

- представляє  і захищає у політиці інтереси  певних верст і груп суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

17. Типологія  політичних партій

 

Залежно від соціальної бази розрізняють:

• партії моносередовищні, що складаються виключно з представників якихось окремих груп, верств, класів (наприклад, партії жіночі, націоналістичні, робітничі, буржуазні);

• партії проміжні, які включають у себе представників кількох соціальних груп, верств, класів;

• партії універсальні, які об'єднують все суспільство незалежно від наявності групових і класових перешкод;

• корпоративні партії, що виражають більш вузькі групові інтереси.

Залежно від організаційної структури, кількості і характеру членства партії можуть бути:

- Кадрові партії, які є об'єднанням невеликої за кількістю групи значних людей навколо конкретних політиків, для такого типу партій характерне вільне членство, відсутність регулярних внесків і нестабільність складу.

- Масові партії відрізняються від кадрових набагато більшою кількістю членів; більш високим ступенем організованості; наявністю певної партійної дисципліни й ідеології; фіксованим членством.

Для авангардистських партій характерними є радикальніші методи й засоби діяльності, при використанні яких ці партії деколи виходять за межі правового поля держави.

- Прагматичні партії – це такі партії, які орієнтуються не на певну ідеологію, а на широкий спектр ідей і суспільних проблем з метою залучення на свій бік якомога більше виборців. Це ті самі інтеркласові партії, або партії виборців.

- Ліві, центристські і праві партії.  Правими називають прихильників збереження існуючого ладу, а лівими – прихильників радикальних змін. Соціальною базою лівих партій (комуністичних, соціалістичних, соціал-демократичних) є здебільшого наймані працівники, правих (ліберальних, консервативних, націоналістичних, фашистських тощо) – власники. 

- Відкриті і закриті партії. Подібний поділ акцентує увагу на різних способах рекрутування нових членів.

У перших партіях вступ до неї нічим не регламентується, у других – передбачається дотримання певних умов і формальностей.

За ступенем причетності індивіда до партії:

- Тоталітарні. Партійність стає своєрідним способом життя.

-Спеціалізовані. Не передбачають такого ступеня злиття індивіда з партією. 

Залежно від місця, яке займає партія в політичній системі, виділяють:

- Плавлячі партії – партії, що отримали в результаті виборів у законодавчий орган країни право формувати уряд і реалізувати політичну програму розвитку суспільства відповідно до своїх завдань. 

- Опозиційні партії - партії, що потерпіли поразку на виборах, або такі, які не допускалися до виборів правлячим режимом і через це зосередили свою діяльність на критиці офіційного урядового курсу і на розробці альтернативних програм.

Залежно від ставлення до ідеології і й спрямування виділяють такі типи партій:

• ідейно-політичні, які будуються на базі ідеології: комуністичні, соціалістичні, соціал-демократичні, ліберальні, консервативні, фашистські;

• проблемно орієнтовані партії, сконцентровані навколо однієї проблеми або групи проблем (партії “зелених”, жіночі партії);

• електоральні партії: мегнідеологічні і навіть позаідеологічні організації, що висувають цілий набір завдань, орієнтованих на широкі маси населення.

 

 

 

18. Поняття  та типологія партійних систем

 

ПАРТІЙНА  СИСТЕМА – це сукупність політичних партій, пов'язаних з іншими елементами політичної системи та між собою певними упорядкованими відносинами.

 

Залежно від  кількості партій, що реально претендують  на владу, виділяють такі типи партійних систем.

Однопартійні системи виключають можливість існування якихось інших партій і передбачають злиття партійного і державного керівництва. Подібна модель характерна для тоталітарних і частково авторитарних режимів.

"Уявна" багатопартійність (квазібагатопартійність). Це означає, що реальна влада зосереджена в руках однієї партії при формальному дозволі діяльності інших партій. Так, не дивлячись на те, що в Китаї, крім комуністичної партії, існує ще вісім партій, всі вони визнають керівну роль КПК. Інша назва цієї системи - "система з партією-гегемоном".

Біпартизм або двопартійна система (США, Великобританія). Для неї характерна наявність двох партій, постійних лідерів виборчих кампаній, з якими не в стані конкурувати інші партії. Партія, що перемогла на виборах, отримує право формувати свій кабінет міністрів.

Система "двох з половиною партій". Від попередньої вона відрізняється тим, що одна з двох провідних партій країни, перемігши на виборах, може сформувати уряд, лише блокуючись з третьою, менш сильною партією. Така модель існує в Німеччині. Багатопартійні системи з обсягом чотирьох і більше партій.

Залежно від характеру суперництва між  партіями багатопартійні системи, в свою чергу, поділяються на такі:

- помірно  багатопартійні системи;

- поляризовані  багатопартійні системи;

- атомізовані  системи .

Залежно від характеру союзів, що укладаються  між партіями, багатопартійність може бути:

- Блоковою;

- Коаліційною.

Залежно від реальної політичної ваги партії і кількості депутатських місць, отриманих нею на виборах, прийнято виділяти такі партійні системи:

- системи,  засновані на партіях з мажоритарним  покликанням;

- система  з домінуючою партією;

- система,  що опирається на коаліцію  міноритарних партій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

19. Класичні  та сучасні теорії політичних  еліт

 

ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА – самостійна, вища, відносно привілейована група людей, наділена особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов’язаних з використанням державної влади або впливом на неї.

Теорія  еліт— сукупність соціально-політичних концепцій, які стверджують, що однією з головних складових частин будь-якої соціальної структури є вищі, привілейовані прошарки, меншини, які управляють і панують над усім суспільством.

Класичні  концепції еліт В. Парето, Г. Моски та інших учених, нині критикують за надмірне наголошування на психологічних чинниках, за ігнорування демократичних і ліберальних цінностей, а перебільшення ролі лідерів, нехтування активності мас, недостатній рівень урахування свідомості суспільства і цинічне ставлення до боротьби за владу.

Отже, усі існуючі  теорії еліт становлять сукупність соціально-філософських концепцій, які стверджують, що необхідними складниками будь-якої соціальної структури є вищий привілейований прошарок чи прошарки, що здійснюють функції управління, розвитку культури. Це і є еліта, поряд з якою співіснує маса звичайних людей.

 

Сучасна політична еліта є внутрішньо диференційованою. ЇЇ поділяють на правлячу, контреліту і опозицію. Правляча еліта — це група осіб, рішення яких істотно впливають на процес функціонування і розвитку суспільних інститутів. Призначенням цієї еліти полягає у володінні владою та утриманні її. Контреліта – це та політично активна верства, з якої в майбутньому може бути сформований новий тип еліти, що прийде на зміну існуючій. ЇЇ дії спрямовані на те, щоб відібрати владу в панівної еліти. Опозиція – це будь-яка політично організована група, що критикує уряд і прагне здобути владу.

 

Розрізняють також  вищу еліту, яка приймає або безпосередньо  впливає на прийняття загальнодержавних  рішень, і середню еліту, яка складається  з інтелектуалів, службовців, учених, менеджерів тощо. Складовою частиною політичної еліти є адміністративна, до якої належать службовці-управлінці.

 
У сучасній західній політології  наявні два основні підходи до визначення політичної еліти та її ролі в суспільстві — функціональний і ціннісний. Прихильники функціонального підходу за головну ознаку політичної еліти беруть соціальний статус людини, її місце і роль у системі владних управлінських структур.

Прихильники ціннісного підходу визначальною ознакою політичної еліти вважають духовний аристократизм, заслуги, особисті переваги (культура, освіта, мораль, воля, фізичний стан) одних людей над іншими. 

 

 

 

20. Політичне лідерство: сутність та основні характеристики 

 

ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО – процес міжособистісної взаємодії, в ході якого авторитетні люди, наділені реальною владою, здійснюють легітимний вплив на все суспільство, чи певну його частину, котра добровільно віддає їм частину своїх політико-владних повноважень і прав.

Характеристики:

- організаторський  талант та ораторські здібності;

- наявність чіткої політичної програми, яка відповідає інтересам великих соціальних груп суспільства;

- гострий розум  і політична інтуїція;

- вміння подобатися  людям, популярність;

- політична воля, здатність брати на себе відповідальність;

- вміння вселяти  в людей віру та оптимізм, допомагати їм подолати невпевненість, комплекс вини неповноцінності;

- мистецтво створювати  принципово нову модель поведінки  і мислення, яка б тиражувалася  в усьому суспільстві;

- здатність зв¢язувати актуальні інтереси з історією країни, традиціями сучасного та попередніх поколінь;

- здатність персоніфікувати  функціональні цінності відповідно  до конкретного історичного періоду.

 

Незважаючи на різницю у проявах, лідерство  постає явищем універсальним. Універсальність  проявляється в єдності функцій: