Шпаргалка по "Политологии"

Органістична  концепція. Її змістом є різні версії функціоналізму, структуралізму й солідаризму, що визначають загальносуспільні функції влади, які применшують або ігнорують її класовий характер.

Суб´єктивно-психологічна концепція. Вона пояснює владу як вроджений інстинктивний потяг людини до влади, панування аж до агресії. Серед доктрин — біхевіористська теорія влади. Вона орієнтує на дослідження індивідуальної поведінки людей у сфері владних відносин, а прагнення до влади проголошує домінуючою рисою людської поведінки і свідомості. Владу тлумачить і як мету, і як засіб.

Індивідуалістично-соціологічна концепція. Її прихильники розглядають владу як гру інтересів — особистих суперечностей між свободою одних та її обмеженнями щодо інших. Цю “гру” забезпечують угоди, переговори. Її успіх залежить від здібностей, волі, гнучкості суб´єктів, правил “політичної гри” тощо.

Марксистська  концепція влади. Беручи за основу передусім економічні інтереси, що визначають зміст і форму реалізації класових інтересів, вона тлумачить політичну владу як панування певного класу. За Марксом, той клас, який володіє засобами виробництва, а отже, й більшою частиною національного багатства, диктує свою волю в суспільстві. У його руках державна влада, що захищає його ж інтереси.

Системна  концепція влади розглядає владу як системоутворююче відношення в політичній системі суспільства. Влада, шо в політичній системі виступає як політична влада, з'єднує всі елементи системи в єдине ціле. Основне призначення політичної влади полягає в тому, шоб забезпечувати стабільність у суспільстві, а для цього вона повинна регулювати відносини між людьми й суспільством у цілому, в тому числі й державно-політичними інститутами.

Біхевіористська концепція розглядає владу як особливий тип поведінки, за якої одні люди командують, а інші підкоряються. Тому цю концепцію називають іще поведінковою.

Телеологічна концепція влади характеризує її як здатність досягнення поставлених цілей, одержання намічених результатів. При цьому владу розуміють досить широко — не тільки як стосунки між людьми, а й як взаємодію людини з довкіллям.

Реляціоністська концепція влади розглядає її як відношення між двома партнерами, коли один із них — суб'єкт — справляє визначальний вплив на іншого — об'єкт. Суб'єктом і об'єктом можуть виступати як окремі індивіди, так і різноманітні групи та організації.

Існують також інші концепції влади — інструменталістська, структуралістська, функціональна, конфліктологічна тощо

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Політична  система: структура та функції

 

Структура політичної системи — це сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

Складається з  таких компонентів:

1) політичні  відносини; 

2) політичні  інститути (організації; державно-правові  органи, політичні рухи, масові суспільні  організації! трудові колективи  та об'єднання);

3) політико-правові норми;

4) політична  свідомість і політична культура;

5) засоби масової  інформації;

6) людина як  політична істота — громадянин.

Основними функціями  політичної системи є:

1) нормативно-стратегічна  функція — це вироблення політичного  курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства;

2) організаційно-координуюча  (тактична) функція — це організація  діяльності суспільства щодо  виконання спільних завдань і  програм та узгодження роботи  окремих елементів соціуму;

3) функція легітимізації — це діяльність, спрямована на узаконення політичної системи, на досягнення в її межах взаємної відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм;

4) функція політичної  соціалізації — це залучення  людини до політичної діяльності суспільства;

5) агрегуюча  функція — це узагальнення  та впорядкування інтересів і  потреб соціальних верств населення;

6) функція артикуляції  полягає у пред'явленні інтересів  та вимог до осіб, які виробляють  політику та здійснюють державну  владу;

7) стабілізаційна функція — це забезпечення стабільності та стійкості розвитку суспільної системи загалом.

Функції політичної системи не є статичними, незмінними. Вони відзначаються динамічністю і  розвитком з урахуванням особливостей політичного простору й часу, конкретно-історичної ситуації та умов, досягнутого рівня розвитку економіки, культури, політичної стабільності. Кожна функція розпадається на підфункції, що їх виконують різні політичні інститути. Підфункції також постійно змінюються, виникають нові і трансформуються ті, що вже існували. Однак є й постійно діючі, перманентні функції, які невіддільні від самого поняття політичної системи (наприклад, нормативно-стратегічна чи організаційно-координуюча), а також важливе значення мають і ситуаційні функції (наприклад, функція мобілізаційно-оборонна). Ситуаційні функції завжди виступають формою реалізації перманентних функцій і тому не є самостійними.

 

 

 

7. Типологія  політичних систем

 

Найрізноманітніші політичні системи можна класифікувати  за принциповими, корінними ознаками. Існує три головні моделі політичних систем:

1. Командна  політична система характеризується такими ознаками:

– інтеграція, фактичне об'єднання всіх структур не шляхом відносин боротьби і співробітництва, що складаються природно, поступово, а на основі бюрократичної централізації “зверху” навколо одного центру;

– прийняття  центром рішень;

– ліквідація автономії  центрів у прийнятті рішень на місцях;

– протистояння політичному плюралізму;

– командний  стиль управління всіма сферами  суспільного життя;

– панування  адміністрування у вирішенні  всіх політичних проблем, усунення політичної опозиції;

– виняткова  роль партійне-державного лідера, що відображається тією чи іншою мірою у культі його особи;

– приниження політичного  значення громадянина, обмеження його прав і свобод;

– зовнішня і  внутрішня безконтрольність політичних інституцій; відсутність розподілу  влади; стримування способів саморегуляції  суспільного організму; ставка переважно  на силові, примусові методи;

– поширення  політичної демагогії про захист інтересів народу; створення номенклатури (теократичної, королівської, військової або партійно-державної), яка побудована на принципах напівфеодальних рангів з відповідним матеріальним та іншим забезпеченням за рахунок суспільства;

– відкрите насильство, яке набирає форми відкритих  тиранічних режимів.

2. Змагальна  політична система має такі типологічні ознаки:

– політичний плюралізм;

– наявність механізму  впливу на державну владу різних центрів  прийняття політичних рішень через  “групи тиску”, що інституційно відокремлені й змагаються між собою;

– наявність багатьох центрів  прийняття політичних рішень;

– визнання рівності й гарантій прав людини й об’єднань громадян;

– примус не виключається, але  не є прямим, основним методом в  управлінні;

– зв’язок політичної системи  і саморегуляції суспільства  у сфері економіки, соціальних відносин, духовного життя та ін.;

– захист конституційного  ладу, його правових засад;

– ставлення до права як до цінності та ін.

3. Соціопримирлива політична система має такі ознаки:

– висунення на перший план соціальних проблем у змаганні за утвердження політичних цілей і  завдань;

– використання компромісів  у вирішенні політичних та інших  проблем;

– розгляд командних методів  протиборства як великих затрат економічних, духовних та людських ресурсів;

– професіоналізм політичного  управління;

– утвердження політичного  плюралізму, що передбачає певні обмеження  панівних сил, груп, які змагаються на ґрунті поступок, консенсусу, добровільних узгоджень сторін;

– високий рівень політичної культури;

– прагнення  до утвердження соціального миру, соціальної справедливості, служіння їм;

– уведення певних обмежень щодо власності, розподілу  доходів, свободи договору (насамперед на продаж робочої сили) з метою  досягнення соціального миру;

– поступове  і постійне здійснення соціальних програм;

– високий рівень захисту прав людини; політична безконфліктність; саморегульованість та ін.

Кожна з цих моделей політичної системи  може мати багато модифікацій і не існує в абсолютно “чистому”  вигляді.

8. Поняття  держави та основні теорії її походження.

 

ДЕРЖАВА – форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність взаємопов’язаних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу.

Основні концепції походження:

- Неісторична – висунув Аристотель, проголосивши:природа людини як «політичної істоти» визначила їй жити в суспільстві, і тому держава є природним продуктом розвитку людських спільнот.

- Теологічна – державна влада виникла з волі надприродного чинника – Бога (Ф.Аквінський), її мета – «загальне благо».

- Патріархальна – фундатор англійський філософ Роберт Філмер (ХІІІ ст..) Держава виникла в процесі механічного об¢єднання родів, племен, аж до держав.

- Суспільного  договору – обстоювали Т.Гоббс і Дж.Локк та Ж.Ж-Руссо. Держава створюється суспільним договором громадян, які добровільно зобов¢язуючись підкорятися її законам.

- Підкорення – Л. Гумплович, О. Дюрінг. Виникнення держави є результатом завоювання організованішими і сільнішими групами людей гірше організованих і слабших спільнот.

- Класова – К.Маркс і Ф.Енгельс. Виникнення держави – це природно-історичний процес. Виникає як наслідок майнової нерівності, розподілу праці, класів. Зникає із зникненням класів.

 

 

 

 

9. Держава:  ознаки та функції.

 

Ознаки  держави – визначають внутрішні і зовнішні державні зв¢язки як необхідну форму існування і розвитку сучасних суспільств (народів):

- наявність особливої  системи органів та установ,  що здійснюють функції державної  влади;

- політична організація  громадського суспільства;

- наявність права як певної системи норм, встановлених або санкціонованих державою;

- поряд з родиною,  мовою, культурою тощо є фундаментальний  інститут, що складає інфраструктуру  життєдіяльності людини як суспільної  історії;

- наявність громадянства  і певної території, на яку поширюється юрисдикція даної держави;

- головний інструмент  реалізації політичної влади;

- наявність бюджетно-фінансової  системи, збройних сил, державної  символіки.

ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ.

Внутрішні функції:

– правотворча – творення і прийняття законів та інших юридичних норм (законодавство).

– правоохоронна – контроль і нагляд за виконанням правових норм і застосування за необхідності примусових заходів; захист прав і свобод громадян, створення умов для їх безпеки, громадського порядку тощо;

– економічно-господарська – захист економічної основи суспільства, існуючого способу виробництва, різноманітності форм власності; регулювання господарської діяльності, ринкових відносин; державне управління економікою;

– соціальна – регулювання відносин між соціальними та етнічними спільнотами, запобігання соціальним конфліктам і протистоянням та їх усунення; узгодження інтересів і потреб індивідів та соціальних груп; ефективна демографічна політика;

– культурно-виховна – регулювання і розвиток системи освіти, культури, науки, фізичної культури і спорту, виховання моральності, гуманізму, загальнолюдських та національних цінностей;

– екологічна – захист довкілля, розумне використання природних ресурсів, формування екологічної культури.

Зовнішні  функції:

– оборонна – захист країни від зовнішнього нападу, посягань на територіальну цілісність держави;

– дипломатична – відстоювання і реалізація національних інтересів держави та її громадян у міжнародному житті; здійснення самостійної зовнішньої політики;

– співробітницька – розвиток економічних, політичних, культурних відносин між державами; поглиблення інтеграційних процесів на загальнолюдській, регіональній та політичній основі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

10. Форма  правління держави.

 

ФОРМА ДЕРЖАВИ – сукупність найбільш загальних ознак держави, зумовлених інституціональними, територіальними і функціональними способами організації влади.

Існують три  основних категорії, які розкривають  форму держави:

– “форма державного правління” (інституціональні характеристики організації влади);

– “форма державного устрою” (територіальні характеристики організації влади);

– “політичний  режим” (функціональні характеристики організації влади).

Аналіз форм держави має особливо важливе  значення, оскільки дає ключ до розуміння конкретних форм організації державної влади і здійснення політики.

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ – спосіб організації державної влади, зумовлений принципами формування і взаємовідносин вищих органів держави.

Залежно від правового  статусу глави держави й порядку формування цього вищого органу державної влади розрізняються дві основних форми державного правління – монархія і республіка.