Шпаргалка по "Политологии"

Залежно від суб'єктів  правопорушників вона буває:

• а) індивідуальною;
• б) колективною.

Розрізняють також внутрішню  державну і міжнародну юридичну відповідальність. Поширеною є класифікація юридичної  відповідальності залежно від галузевої  належності правової норми, що порушена. На цій підставі розрізняють юридичну відповідальність:

• а) кримінально-правову;
• б) адміністративну;
• в) цивільно-правову;
• г) трудову (дисциплінарну, матеріальну відповідальність робітників і службовців) та ін.

 

Юриди́чна відповіда́льність поділяється на позитивну і негативну.

Позитивна юридична відповідальність — сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Негативна юридична відповідальність — специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку перетерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

8. Поняття, джерела і характеристика кримінального права і кримінальної відповідальності.

Криміна́льне пра́во — самостійна, відокремлена від інших галузь права, яка являє собою систему юридичних норм, прийнятих законодавчим органом, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

Єдиним джерелом кримінального  права України є кримінальний закон — Кримінальний кодекс України.

Криміна́льна відповіда́льність — різновид юридичної відповідальності, обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати державного осуду в формі кримінального покарання . ПередбаченіКримінальним кодексом обмеження прав і свобод особи, що вчинила злочин, що індивідуалізуються в обвинувальному вироку суду і здійснюються спеціальними органами виконавчої владидержави.

 

9. Загальна характеристика ЦКУ.

Цивільний кодекс містить  преамбулу, 8 розділів, що охоплюють 42 глави (152 статті). 
Розділ 1. Загальні положення. - Має такі глави: 
основні положення; особи; угоди; представництво й довіреність; позовна давність. 
Розділ 2. Право власності. - Охоплює загальні положення, де мова йде про правомочність власника; визначає поняття й форми власності в Україні, перераховує підстави виникнення і припинення права власності та його захист. 
Розділ 3. Зобов'язальне право. - Містить загальні положення про зобов'язання (поняття і зміст зобов'язань, форма договору, умови виконання зобов'язань, забезпечення виконання зобов'язань, відповідальність за порушення зобов'язань, умови припинення зобов'язань) та характеристику окремих видів зобов'язань (купівля-продаж, міна, дарування, поставка, підряд та ін.). 
Розділ 4. Авторське право. - Характеризує законодавство про авторське право й суміжні права та сферу його дії. 
Розділ 5. Право на відкриття. - Визначає право автора на відкриття й визнання його пріоритету, а також успадкування цього права та порядок вирішення спорів про авторство на відкриття. 
Розділ 6. Право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів та послуг, раціоналізаторську пропозицію. - Характеризує законодавство України з цих питань, визначає права автора раціоналізаторської пропозиції, його участь у її впровадженні, а також успадкування цього права та порядок вирішення спорів про авторство, першість на раціоналізаторську пропозицію та виплату винагороди. 
Розділ 7. Спадкове право. - Визначає підстави успадкування; час і місце відкриття спадщини; осіб, що можуть бути спадкоємцями; порядок виконання заповіту; порядок прийняття спадщини тощо. 
Розділ 8. Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів. - Характеризує зміст цивільної правоздатності іноземних громадян і осіб без громадянства, а також порядок застосування цивільного законодавства іноземних держав та міжнародних договорів суб'єктами цивільних правовідносин.

10. Фізичні особи як суб’єкти цивільно-правових відносин.

До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни  та особи без громадянства.  
Для визнання осіб суб'єктами цивільного права необхідна наявність цивільної правосуб'єктності, тобто їхніх право- та дієздатності.  
Цивільною правоздатністю називається здатність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки.  
Правоздатність у громадянина України виникає від дня народження і припиняється з його смертю (або з визнанням громадянина померлим).  
Часткову дієздатність мають фізичні особи у віці від 15 до 18 років. Вони мають право укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) чи піклувальників. Крім того, вони можуть самостійно здійснювати дрібні побутові угоди; розпоряджатися своєю заробітною платнею чи стипендією; реалізовувати свої авторські та винахідницькі права; вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними; володіти, користуватись і розпоряджатися майном трудового або селянського господарства, якщо неповнолітні є членами зазначених господарств; бути членами громадських організацій; нести відповідальність за заподіяну ними шкоду іншим особам. Мінімальна дієздатність характерна для осіб віком до 15 років, які мають право здійснювати тільки дрібні побутові угоди та вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. Якщо ж вклад було внесено на ім'я неповнолітнього іншою особою, то розпоряджатися цим вкладом до виповнення неповнолітньому 15 років будуть батьки чи інші його представники (усиновителі чи опікуни).  
Обмежена дієздатність може бути визначена судом громадянам, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами. Вони можуть укладати угоди щодо розпорядження майном, а також отримувати заробітну платню, пенсію чи інші види доходів та розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод.  

11. Юридичні особи як суб’єкти цивільно-правових відносин.

 

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати майнових та особистих  немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у  суді, арбітражі чи третейському суді.  
Правовими ознаками юридичної особи є:  
- організаційна єдність;  
- наявність відокремленого майна;  
- можливість виступати в цивільному обороті від власного імені;  
- здатність самостійно нести майнову відповідальність.  
Юридична особа повинна мати; свій статут; правоздатність; назву; органи; місцезнаходження (філіали, представництва).  
Юридичні особи наділені цивільною правосуб'єктністю, тобто цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю, які виникають водночас із моменту їх державної реєстрації.  
Залежно від характеру власності розрізняють такі види юридичних осіб; державні; колективні; орендні; акціонерні, спільні, за участю закордонних суб'єктів приватні; сімейні; релігійні та ін.  
Крім того, за характером діяльності юридичні особи поділяються на: підприємства, що виробляють продукцію; установи, котрі надають послуги населенню; колгоспи - колективні виробничі сільськогосподарські підприємства; комерційні та інші організації (торгівлі, харчування, будівництва й т. д.).  
Юридична особа утворюється і припиняється в порядку, визначеному чинним законодавством. До основних способів утворення юридичних осіб відносять розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.  
Правосуб'єктність юридичної особи припиняється:  
- з моменту її ліквідації;  
- з моменту реорганізації (злиття, поділу, приєднання).  
Діяльність юридичних осіб зазвичай припиняється в такому ж порядку, в якому їх було утворено.  
В окремих випадках суб'єктом цивільних правовідносин може бути Україна як суверенна держава. Це можливо, приміром, у правовідносинах власності (надходження у власність, держави безгосподарного майна, невитребуваних знахідок, неналежно утримуваного конфіскованого майна тощо). 

12. Філії та представництва ю/о

Філії та представництва —  це відокремлені підрозділи юридичних  осіб, що розташовані поза місцем їх знаходження. Філія виконує таку саму діяльність (частину), що й юридична особа в цілому. Що ж стосується представництва, то во

но не може виконувати виробничу, наукову та іншу діяльність, а здійснює лише представництво та захист інтересів юридичної особи (укладення договорів, прийняття товарів тощо).

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони створюються  юридичними особами з метою розширення територіальної

сфери своєї діяльності (ст. 7 Закону України «Про господарські товариства»), наділяються майном юридичної  особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філії та представництва призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею  довіреності. Відкриття цих не потребує їх державної реєстрації. Але суб'єкт підприємницької діяльності повинен повідомити про це реєструючий орган шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку.

Філіям та представництвам  відкриваються поточні рахунки  для збереження та здійснення банківських  операцій згідно з чинним законодавством.

 

13. Спадкування за законом і за заповітом

Спадкування – це перехід майна від померлого до інших осіб. Сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна від померлого до інших осіб, називають спадковим правом,

У спадковому праві розрізняють  такі основні поняття:

-    спадкодавець – власник, після смерті якого залишилося майно;

-    спадкоємець – особа, до якої майно переходить після смерті власника;

-    час відкриття спадщини – день смерті спадкодавця або день набрання законної сили рішення суду про оголошення його померлим;

-    місце відкриття спадщини = останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме – місцезнаходження майна або його основної частини.

Спадкування буває двох видів  – за законом та за заповітом.

Спадкування за заповітом  є поширеним видом спадкування. 
Заповіт – це розпорядження власника своїм майном на випадок смерті.  Заповіт набуває чинності лише після смерті спадкодавця.

Вимоги до заповіту:

-    може бути укладений лише дієздатною особою;

-    укладається у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто спадкодавцем і нотаріально засвідчений;

-    спадкоємцем за заповітом може бути будь-яка фізична особа, юридична особа чи держава.

Заповідач може в будь-який час змінити чи скасувати заповіт, як правипо, шляхом складання нового заповіту.

Спадкування за законом настає в таких випадках:

-    заповіту немає;

-    заповіт визнано недійсним;

-    спадкоємці, призначені в заповіті, померли до відкриття спадщини або відмовилися її прийняти.

До першої черги спадкоємців  належать: діти, дружина і батьки померлого. До числа спадкоємців  першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після  його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця  є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає  в живих того з їх батьків, хто  був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом  їх померлому родителю. Між спадкоємцями першої черги спадщина ділиться порівну. 
До другої черги спадкоємців належать: брати і сестри померлого, дідусь та бабуся. Спадкоємці другої черги запрошуються до спадкування, якщо нема жодного спадкоємця першої черги. Між спадкоємцями другої черги спадщина також ділиться порівну.

До числа спадкоємців  за законом належать непрацездатні  особи, що перебували на утриманні померлого  не менше одного року до його смерті. У разі наявності інших спадкоємців  вони успадковують нарівні зі спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.

Предмети звичайної домашньої  обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали  спільно зі спадкодавцем, незалежно  від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали з спадкодавцем до його смерті не менше одного року.

Держава стає спадкоємцем  у таких випадках:

-    у спадкодавця нема спадкоємців ні за законом, ні за заповітом;

-    всі спадкоємці відмовилися від спадщини;

-    всі спадкоємці позбавлені права на спадщину;

-    ніхто із спадкоємців не прийняв спадщини.

Спадкоємець повинен прийняти спадщину чи відмовитися від неї  протягом 6 місяців з моменту відкриття  спадщини.

 

14. Поняття та види представництва

 

Представни́цтво — відокремлений підрозділ юридичної особи без прав юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням і представляє інтереси юридичної особи та захищає її інтереси.

Розрізняють такі види представництва:

1) представництво, яке грунтується на договорі;

2) представництво, яке грунтується на законі;

3) представництво, яке грунтується на адміністративному акті.

15. Поняття та види довіреності

Дові́реність — письмове уповноваження, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.  

За обсягом повноважень  розрізняють такі види довіреностей: 
   - разова — на виконання однієї конкретної дії (наприклад, продати чи купити будинок); 
   - спеціальна — на виконання якихось однорідних дій (наприклад, довіреність на отримання авторського гонорару протягом року); 
   - генеральна (або загальна) — на загальне управління майном довірителя.

16. Поняття і підстави цивільно-правової відповідальності

Цивільно-правова відповідальність - установлена законом негативна  реакція держави на цивільне правопорушення, що виявляється в позбавленні  особи певних цивільних прав чи накладенні на неї обов'язків майнового характеру. Вона є однією з форм державного примусу, оскільки пов'язана з застосуванням  санкцій майнового характеру, спрямованих  на відновлення порушених прав і  стимулювання нормальних ринкових відносин, і полягає у стягненні неустойки, штрафу або пені.

Підставами для цивільно-правової відповідальності є: наявність майнової шкоди (у грошовому виразі - майнових збитків); протиправність поведінки (дія  чи бездіяльність); вина; причинний  зв'язок між збитком і протиправною поведінкою. 
Тільки сукупність зазначених умов дає підставу для притягнення до цивільно-правової відповідальності.

17. Умови укладання шлюбу

Під умовами укладення  шлюбу слід розуміти обставини, наявність  яких необхідна для того, щоб шлюб мав юридичну силу2. В теорії сімейного  права розрізняють позитивні  та негативні умови укладення  шлюбу.  
   До позитивних умов СК відносить:  
   — досягнення шлюбного віку. шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка — у вісімнадцять років. Досягнення шлюбного віку повинно відбутися на день реєстрації шлюбу, а це означає, що подати заяву може і особа, яка ще не досягла шлюбного віку, але досягне його не пізніше, як протягом одного місяця з дня подачі заяви. СК передбачає можливість надання права на шлюб особі, яка ще не досягла шлюбного віку  

 — добровільність  шлюбу. Це означає, що шлюб  ґрунтується на вільній згоді  жінки та чоловіка, примушення  їх до укладення шлюбу не  допускається. Діяти вільно може  лише дієздатна особа, тобто  та, яка усвідомлює значення своїх  дій та може керувати ними.  
  

 До негативних умов  СК відносить: 
   - перебування хоча б однієї з сторін в іншому зареєстрованому шлюбі. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному зареєстрованому у відповідних органах шлюбі, а право на повторний шлюб виникає в кожного з них лише після припинення попереднього шлюбу.  

- знаходження жінки та  чоловіка між собою у родинних  зв’язках прямої та в деяких  випадках побічної (бокової) лінії  споріднення та відносинах, що  прирівнюються до родинних. .    

- визнання особи недієздатною. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними .