Роль “Конституції та Виводу прав України” П. Орлика у розвитку політичної думки в Україні

     Особливого  характеру в останні роки набула проблема української мови. Ця гострота була викликана помилковими догматичними підходами до розвитку національних мов протягом останніх 70-ти років. Відродженню національномовних процесів і національної свідомості сприяють історичні мовні джерела, до яких і відноситься Конституція Пилипа Орлика - своєрідна мовна пам'ятка українського народу. Пам'ятники руйнуються з плином часу, люди вмирають, а письмові джерела лишаються, доповнюються. І саме з них ми черпаємо наші знання, саме вони нагадують нам про наші коріння.

     Шляхи до незалежності і свободи, до політичної самостійності проходять через  зростання національної самосвідомості, через усвідомлення кончої необхідності національного відродження народу України, через боротьбу - і самих українців, і представників інших національностей і народностей, які пов'язали свою долю з долею України.

     Отже, Конституція визнавала непорушність трьох складових чинників правового суспільства, а саме — єдність і взаємодію законодавчої (широкої генеральної ради), виконавчої (гетьманської, обмеженої законом у своїх діях) і судової влади, підзвітної й контрольованої, однак незалежної від гетьмана.

     У статтях Конституції Орлика визначався національно-державний суверенітет  України. Договір починався з  урочистої декларації того, що Україна  обох боків Дніпра має бути на вічні  часи вільною від чужого панування. Головним постулатом була повна незалежність України від Москви. Обумовлювалося, що по закінченні війни з Москвою всі невільники-українці, які перебувають там, повернуться додому. Дніпро й землі Війська Запорозького необхідно очистити від містечок і фортець царських. Вони будуть знесені.

     Визначалися також кордони з Польщею по річці Случ, як колись, за Богдана Хмельницького. Українські землі, які були передані за різними угодами Польщі, мають відійти до гетьмана. Значна увага в Конституції приділялася соціальним Низам — рядовим козакам і посполитим. Для захисту їх від визиску та гніту, надмірних данин і робіт, великих тягот і здирств гетьман мав узяти їх під свою опіку. Він також мав забезпечити утримання козацьких вдів і сиріт.

     Вказувалося на необхідність припинення утисків  і гноблення козаків та іншого населення України саме старшиною. Заборонялося старшині та «всяким військовим і посполитим урядникам» використовувати козаків і посполитих селян на своїх господарських роботах — косовиці, жнивах, загачуванні гребель тощо; віднімати у них грунти або силою змушувати до продажу, забирати за які-небудь провини людське майно або обертати людей за це собі на роботу. Попереджалося, що переїжджі гетьманські слуги, особи військові не мають права вимагати у міщан і селян підводи, корми, напої та провідників, хіба хто їхатиме в публічних справах і то за гетьманською подорожньою. По звільненні України від підданства московського спеціальна комісія має провести ревізію всіх маєтностей і земель, якими користується або захопила старшина, а також ревізію повинностей підданих селян і підсусідків.

     Окремо  планувалося з'ясувати справу зі звільненням від публічних повинностей  купців, оскільки тягар податків слід розподіляти на маєтних купців. Мав  бути врегульованими тягловий обов'язок, деякі ярмаркові сплати тощо. Таким чином у Конституції розглядалися проблеми торгівлі. Гетьманові ставилося в обов'язок дбати, щоб від купців, крім узаконених податків, нічого зайвого не вимагалося.

     Скасовувалися ненависні народові державні монополії, оренди та відкупи, інші обтяжливі для селян і міщан стації — розквартирування в їхніх домах компанійців та сердюків. Генеральна рада мала знайти інші кошти на утримання найманого війська.

     Така  увага й піклування про інтереси та соціальний захист низів українського народу були суттєвим історичним кроком уперед порівняно з іншими державними договорами гетьманів, починаючи з Березневих статей 1654 р. Богдана Хмельницького, в яких зовсім ігнорувалися інтереси посполитого селянства й низів козацтва.

     Конституція мала статті на користь запорозьких козаків, зберігався їхній особливий статус, забезпечувались їхні права. Запорозькому Низовому Війську мали повернути давні оселі — місто Трахтемирів зі шпиталем, із перевозом на Дніпрі, а також Кодак, Келеберду, місто Переволочну, землі і млин над Ворсклою. Дніпро з усіма своїми рибними промислами від Переволочни до Очакова має бути у відомстві виключно Запорожжя. Форти, побудовані Москвою на запорозьких землях, мають бути знесені.

     Затверджувалися права православної церкви під зверхністю царгородського патріарха з митрополичим престолом у Києві. Орлик зобов'язувався, якщо він здобуде владу в Україні, виборювати політичне й церковне відокремлення України від Москви.

       Отже, ця перша в світі конституція  була пройнята дуже демократичним  духом і визначала прогресивний історичний напрям розвитку державних реформ. Хоч і не була вона втілена в життя, однак залишилась однією з найвидатніших історичних державно-політичних пам'яток. «Пакти й Конституція прав і вольностей Запорозького Війська» мусять зайняти належне їм місце в європейській історіографії і, здається, зберігають певну актуальність для депутатського корпусу сучасного парламенту незалежної самостійної України.

     Творці  Конституції, розробляючи її в чужій  країні, усвідомлювали, що її практичне  застосування буде неймовірно важким, адже спочатку треба було звільнити Україну від московського панування. Оскільки їхні власні сили були дуже невеликими — кілька тисяч козаків і старшини, вони сподівалися це зробити за допомогою Швеції, Туреччини та інших країн.

     Визначальною рисою Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних державних актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради — своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків по одній заслуженій особі від кожного. Конституція підкреслювала, що в державі мала бути навічно утверджена єдина християнська віра і що Україна на обох берегах Дніпра стає вільною від іноземного панування⁴.

     Проте, на думку іноземного члена НАН  України Ореста Субтельного, аналіз Конституції викликає водночас і  певний скептицизм. Можна сказати, що автори документа поступалися речами, якими не володіли. Наприклад, Конституція різко обмежувала прерогативи гетьмана, але гетьман у вигнанні багатьма з цих прерогатив користуватися не міг; у деяких статтях старшина погоджувалася утримуватися від корупції та визиску селян і козаків, але на такі поступки їй не важко було зважитися, оскільки вона нічим не володіла, окрім хіба що одягу на своїх плечах; запорожцям обіцяно землі в пониззі Дніпра, але тими землями володіла Росія. Отже, хоча наміри мазепинців гідні похвали, не варто поспішати з висновками щодо того, наскільки реальними були пропоновані заходи й чи могли вони бути здійснені⁵.  
 
 
 
 

3 Статті Конституції

     Складається Конституція із вступу (преамбули) та статей, що об'єднані у 16 розділів. Вже  у вступній частині стильовими засобами бароко схематично викладено ''Історію  Війська Запорозького і всього руського народу'', яка сягає часів заснування попередниці Гетьманщини - Київської Русі, а також пояснюються причини, чого Україна розриває з Московщиною і переходить під шведську протекцію. Основний пункт Конституції - проголошення незалежності України від Польщи та Москви. Другим пунктом було закріплення принципів діяльності органів державної влади, скликання Генеральної ради тричі на рік. Конституція також закріплювала панівне становище православ'я у майбутній державі і безпосереднє підпорядкування київської митрополії константинопольському патріарху, підтверджувала традиційний союз з Кримським ханством, передбачала непорушність території та скасовувала утримання компанійських та сердюцьких полків, що фінансувалися самим Гетьманом. Конституція приділяла увагу також становищу міщан, посполитих та козаків - ''людей убогих'', точно визначаючи різного роду податки та звільнення від них. Конституція обмежувала права гетьмана на користь старшинської аристократії і точно встановлювала, якими прибутками може користуватися гетьман, владу якого обмежував Козацький парламент, роблячи з України конституційну державу. Вона, можна сказати, була перемогою старшинської аристократії над гетьманським абсолютизмом. За виразом О.Оглоблина, Конституція стала ''другою поразкою… гетьмана Мазепи після Полтавської катастрофи, яка завдала великого удару гетьманській владі''. Ця конституція, в якій було поєднано інтереси гетьманату, старшини як провідної верстви України, та Запоріжжя, як військової сили, ''була в той же час маніфестом державної волі української нації перед цілим культурним світом, була вікопомним пам'ятником української державнополітичної думки'', - так охарактеризував Бендерську Конституцію О. Оглоблин.

     Послідовні 16 статей Конституції передбачали:

        — установлення національного суверенітету;

        — визначення кордонів Української держави;

        — забезпечення демократичних прав людини;

        — визнання трьох складових чинників правового суспільства, а саме —  єдності і взаємодії трьох  гілок влади:

  а) законодавчої (виборної генеральної) ради, що мала скликатися тричі на рік: перша — на Різдво Христове, друга — на Великдень і третя — на свято Пресвятої Богородиці;

  б) виконавчої (гетьман, обмежений законом у  своїх діях, генеральна старшина й  обрані представники від кожного полку;

  в) судової (підзвітної і контрольованої).

     Важливою  особливістю, що відрізняла її від звичайних  гетьманських статей і робила подібною до пізніх європейських конституцій, було те, що вона укладалася не між гетьманом  і монархом (протектором української держави), а між гетьманом та козацтвом, яке виступало від імені всього українського народу. Проте слово ''конституція'', що вжите у назві, ще не мало такого значення, як сьогодні, а, отже, є помилкою вважати цей документ конституцією у сучасному розумінні⁶.

     Конституція 1710 р. містить у собі такі статті:

1. Затверджуються права православної церкви під зверхністю царгородського патріарха.
2. Має бути ревіндикований (повернений назад. — Авт.) давній кордон козацької держави на р. Случі.
3. Запорізькому Низовому Війську повертаються давні оселі — Терехтимирів (Трахтемирів), Кодак, Келеберда, Переволочна і землі над Ворсклою; форти, побудовані Москвою, будуть знесені.
4. Всі поточні державні справи гетьман вирішує спільно з радою генеральної старшини; тричі на рік (на Різдво, на Великдень і Покрову) відбувається генеральна рада, до якої належать генеральна старшина, городові полковники та по одному козакові з кожного полку; і старшина, і рада мають право виступати проти гетьмана, якщо він не шанує прав.
5. Справи про кривду гетьманові та провини старшини судить не гетьман, а генеральний суд.
6. Державний скарб відділяється від гетьманського і передається в орудування генерального підскарбія; на утримання гетьмана призначаються окремі землі.
7. Полковники вибираються вільними голосами, і гетьман їх затверджує; так само проводять вибір ситників та ін.
8. Гетьман має пильнувати, щоб на козаків і посполитих людей не накладали надзвичайних данин і робіт; має забезпечити козацьких удів 4 сиріт.
9. Окрема комісія має провести ревізію державних земель, якими користується старшина, а також повинностей підданих; має перевірити справу підсусідків і також купців, які дістали звільнення від публічних тягарів; має врегулювати тягловий обов'язок, деякі ярмаркові оплати тощо.
10. Скасуються оренди і стадії для компанійців та сердюків; генеральна рада має знайти інші доходи на утримання війська.

     Деякі історики вважали, що статті зібрані  без жодного логічного впорядкування. Але детальніше вивчення документа  показує, що 16 пунктів чітко розбиваються на чотири логічні категорії.

     I. ПИТАННЯ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ  УКРАЇНИ ЗАГАЛОМ  (СТАТТІ 1-3)

     У статті першій стверджується, що православ’я, заради якого Хмельницький прийняв  московське заступництво (цей пункт  неодноразово повторюється), має бути в країні панівною релігією. Жодна інша віра, особливо юдаїзм, не допускатиметься. Бажання порвати з Москвою підкреслювалося рекомендацією: аби піднести престиж Київського митрополита й усунути московський вплив, українці мають знову прийняти владу Константинопольського патріарха, оскільки «звитяжний народ козацький був просвічений у столиці апостольській Константинопольській». Очевидно, недавнє (1686 р.) підпорядкування Київського митрополита Московському патріархові ще обурювало українців, особливо духовенство, з яким Орлик підтримував добрі стосунки. Упродовж усієї своєї діяльності у вигнанні Орлик підтримуватиме також тісні зв’язки з Константинопольським патріархом, який кілька разів приходитиме на допомогу мазепинцям.

     Характерно, що єдина, й до того ж непряма, згадка про Україну як державу з’являється у статті другій, де описано її кордони: «Як кожна держава (в документі вжито польський термін — панство) складається і стверджується непорушною цілістю кордонів, так і Мала Росія, вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої та від Московської держави була». За прикладом Хмельницького, кордоном із поляками проголошено річку Случ. Одначе про точний кордон із Московією не згадано, бо це питання ставало проблематичним через Слобожанщину, яка мала переважно українське населення, але перебувала під російською юрисдикцією. У статті 3-й гетьмана уповноважено вести переговори про союз із Кримським ханством, «оскільки нам завжди потрібна сусідська приязнь Кримської держави». Ця заява означала: якщо Україна бажає триматися осторонь від Москви, такий союз мусить бути не тимчасовим, а постійним.

     II. ПИТАННЯ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ  ЗАПОРОЖЦІВ (СТАТТІ 4-5)

     Оскільки  запорожці становили в Бендерах переважну більшість, їхні інтереси дуже чітко представлено в Pacta et Constitutiones. У статті 4 йдеться про їхню головну турботу — російську присутність у пониззі Дніпра. Протягом останніх десятиліть XVII ст. царі побудували уздовж Дніпра та Самари низку укріплень, головним чином задля захисту від татар. Запорожців дуже дратувало, що ці форти давали змогу росіянам втручатися й у їхні внутрішні справи. Тому козаки наполягали, що коли під час майбутнього походу «Запорізьке військо не очистить тих ґрунтів своїх і Дніпра од московського насильства», гетьман повинен спробувати переконати шведського короля, якщо той підписуватиме мирну угоду з царем, домогтися виведення російських військ із цих земель. У наступній статті під контроль запорожців передбачалось передати Терехтемирів, місто, що віддавна слугувало їм за шпиталь і місце для старих і недужих. Сповнені рішучості втримати пониззя Дніпра як свою заповідну територію, запорожці прагнули одержати кілька ключових міст регіону, а також гетьманове зобов’язання допомагати їм і не допускати втручань у їхні внутрішні справи. По суті, ці статті надавали запорожцям автономію, якої інші гетьмани визнавати не хотіли.