Просвітництво. Вчення Шарля Монтеск'є про державу і право

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Варіант № 7 «Просвітництво. Вчення Шарля Монтеск’є про державу і право»

 

 

ЗМІСТ

     Вступ……………………………………………………………………. ….3

Розділ 1 «Просвітництво»………………………………………………….4

     Розділ 2 «Вчення Шарля Монтеск’є про державу і право»……………...9

     Висновок……………………………………………………………………15

    Список літератури…………………………………………………………17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

       Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і громадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно змісту "істинного" людського суспільства. Тим самим новітні постулати спричинили надлам старої феодальної організації.

       Шарль Луї де Секонд барон де Лабред і де Монтеск'є народився в  
1689 в Лабред поблизу Бордо, головного міста департаменту Жиронда,на південному заході Франції. Належав до знатного феодальному роду. 

    Як філософ, соціолог, і письменник Монтеск'є залишив глибокийслід в історії прогресивної думки. Велика роль Монтеск'є у справіідейної підготовки Великої французької буржуазної революції. Головнийпраця його життя - це три книги: "Перські листи", "Про духзаконів "," Роздуми про причини величі і падіння римлян ".

     Авторитет Монтеск'є в сучасному йому науковому світі й у такзваної "мислячої громадськості" був, безперечно, великий. Так за два роки його книга "Про дух законів" була видана 22 рази і булапереведена майже на всі європейські мови.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1 «ПРОСВІТНИЦТВО»

      Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, згадувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін "просвітництво" використовують ідеологи Просвітництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта "Що таке Просвітництво?" (1784 р.).

      На прапорі просвітителів написані два головних гасла - наука і прогрес. При цьому просвітителі аппелюют не просто до розуму - адже до розуму зверталися і метафізики XVII століття, - а до розуму науковому, котрий спирається на досвід і вільний не тільки від релігійних забобонів, але і від метафізичних сверхопитних "гіпотез". Представники ж метафізичного матеріалізму субстанціональний, закономірний пристрій світу зв'язують із внутрішньо властивими матерії властивостями. "Всесвіт, - писав Гольбах, -це колосальне з'єднання всього існуючого, усюди виявляє нам матерію і рух... і далі "природа існує сама по собі, діє в силу своєї власної енергії і ніколи не може бути знищена. Вічне часове-тимчасове-просторово-тимчасове існування матерії і її безупинний рух є для французьких матеріалістів XVIII століття безсумнівним фактом.

     За часом доба Просвітництва — це середина XVII — XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший, збагачений яскравими талантами загін просвітителів сформувався у Франції: саме звідсіля, несучи на собі печатку французького генія, ідеї Просвітництва поширилися по всій Європі.

     Перш ніж дати загальну характеристику культурі доби Просвітництва, зупинимося на характерних спільних рисах та специфічних відмінностях Просвітництва в різних країнах. Характерними рисами Просвітництва є:

    1. Прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, "вічної справедливості", рівності.

      Продовжуючи започатковану на рубежі XVII—XVIII ст. раціоналістичну систему в європейському культурному розвитку, Просвітництво сповідувало справжній "культ розуму", вбачаючи в ньому той "архімедів важіль", за допомогою якого можна перевернути всю систему громадського та духовного життя. Проголошене просвітителями царство розуму за своєю історичною сутністю було не чим іншим, як ідеалізованим здоровим глуздом буржуазії, котра готувала собі ідейні засади приходу до влади.

      Проте, незважаючи на своє всевладдя, розум повинен був рахуватися з тим, що наявні умови (абсолютистська влада ще була досить сильною) не дозволяли здійснити практичне перетворення суспільства.

     2. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства.

        Визначальним моментом культурного життя епохи Просвітництва була безмежна віра в перетворювальні можливості освіти. Передові люди того часу докладали значних зусиль для поширення знань серед усіх верств суспільства, відводячи просвіті провідну роль у прогресивному розвитку людства у руслі загального добра й справедливості. Слід зазначити, що Просвітництво розумілося ширше, ніж просте розповсюдження знань і освіти, воно включало в себе моральне та громадянське виховання, а також утвердження "істинних" уявлень про світ, суспільство та людину — на противагу "хибним" ідеям старого світу. Постулати Просвітництва не несли в собі революційного запалу, проте саме вони започаткували те соціальне піднесення, яке завершилося Французькою буржуазною революцією 1789— 1794рр.

      3. Вони прагнули розкувати розум людей і тим самим сприяли їхньому політичному розкріпаченню.

       4. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе покликання. Цим вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.

     Зумовлене особливостями історично-національного розвитку Просвітництво в різних країнах мало й істотні відмінності:

     1. Англійське Просвітництво, наприклад, відрізнялося від французького певною обмеженістю і поміркованістю своїх цілей. Це було зумовлено рядом факторів і насамперед тим, що англійське Просвітництво не випереджало буржуазну революцію, як у Франції, а йшло слідом за нею. До того ж, Англійська буржуазна революція XVII ст. виступала в релігійній оболонці, її ідеологічним знаменом був пуританізм, який протистояв пануючій англіканській церкві і королівському абсолютизму, її завершенням став класовий компроміс 1688—1689 рр. Буржуазія поділилася владою з новим дворянством, залучивши останнє до буржуазного способу ведення господарства, що також наклало свій відбиток на характер просвітницької ідеології в Англії.

      2. Французьке ж Просвітництво XVIII ст. було значно вищим етапом у розвитку ідейної боротьби буржуазії, що підіймалася. Воно породжувалося специфічними умовами у Франції XVIII ст., де боротьба між феодалізмом і антифеодальними силами набрала відносно безкомпромісних, різких форм.

      3. Особливість Просвітництва бездержавних, залежних народів полягає в тому, що воно тісно перепліталося з формуванням культурно-етнічної солідарності, з національним відродженням, особливими стимулами для яких стали гердеріанство (протест проти деспотизму) і романтизм. Історичним прикладом може слугувати період Гетьманщини в Україні.

       Якщо говорити про загальну характеристику художньої культури доби Просвітництва, то слід відзначити, що вона є новим відкриттям, новим щаблем на шляху розвитку світової планетарної художньої культури, їй властиве таке художнє сприйняття, як інтимність, ліризм, гостра спостережливість, проникнення в людські пристрасті і характери. Водночас, здобутки художньої культури доби Просвітництва, досягнуті ціною втрати універсальної повноти у зображенні духовного життя, цілісності у втіленні естетичних ідеалів суспільства, властивих мистецтву попередніх років.

      Замість свавільного індивідуаліста епохи Відродження і регламентованого підданого періоду класицизму в XVII ст. героєм мистецтва стає громадянин, який утверджує свободу в рамках політики. Д. Дефо, Д. Свіфт, Г. Філдінг, Г. Лессінг, А. Лесаж, П. Бомарше, Вольтер, Д. Дідро репрезентують у своїй творчості розумне, саму природність людини. Для них розв'язання усіх колізій зумовлено просвітленням життя, розумом, знаннями.

      Просвітницький раціоналізм найінтенсивніше наповнювався гуманістичним змістом. Так, якщо в класицизмі "розумність" творів мистецтва була показником їхніх художніх якостей, то тепер вона сприймається і як додаткове свідоцтво його моральних вартостей. Краса і добро все тісніше зближуються через посередництво істини. Звідси — моралізаторський пафос самого мистецтва Просвітництва та зростаючий інтерес до проблеми піднесеного. Реалізм Просвітництва вже не висуває таких могутніх титанів, як мистецтво Відродження. Велич духу, неймовірна напруга загальнолюдських пристрастей замінюється дещо спритністю винахідливого героя.

     Мистецтво демократизується і звертається до життєвого матеріалу найрізноманітніших верств, залучаючи низи суспільства. Уважно простежується суспільне життя людей. Провідним жанром у літературі стає соціально-побутовий роман. Площина уваги художників весь час розширюється. Класицизм як домінуючий напрям у літературі і мистецтві поступається сентименталізму (сентимент — почуття), а приблизно з 60-х років XVIII ст. — також і романтизму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2 «ВЧЕННЯ ШАРЛЯ МОНТЕСК’Є ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО»

       Напередодні знищення феодальної держави буржуазія замислювалася про природу державної влади і не вірив у залежність держави від божественного свавілля, це виправдовувало б деспотизм в будь-яких його проявах.

Просвітителі, у тому числі і  Монтеск'є, виходили з договірної  теорії, стверджуючи, що політичний устрій створюється не потойбічними силами, людьми і в інтересах людей. Люди зрозуміли,що поза державою вони не зможуть нормально існувати і розвиватися, і тому вважали за краще держава природного стану. 

 

Особливостями методології Монтеск´є в дослідженні природи права, держави, політики, законодавства є, по-перше, послідовний історизм, встановлення закономірностей історичного процесу. «Я установив загальні начала, — писав він у передмові до трактату «Про дух законів», — і побачив, що окремі випадки наче самі собою підкоряються їм, що історії всіх народів випливали з них як наслідок». Для мислителя історія людства — незалежний від Бога закономірний процес, закони — необхідні відносини, що випливають із природи речей, об´єктивно існуючого правила. Етапи розвитку людського суспільства, від далекого первісного до сучасної цивілізації у Монтеск´є — це зміна фізичних закономірностей на соціальні, котрі впливають і визначають загальний дух, загальний характер нації. Використовуючи емпіричний, порівняльно-історичний, хронологічний методи вивчення минулого, він переконливо показує вплив історичних закономірностей і обставин на виникнення права і держави, форми і принципи правління, докладно досліджує римське законодавство, походження і зміни цивільних законів у Франції, історію права і держави інших країн.

По-друге, розглядаючи виникнення політично організованого суспільства як історичний процес, вплив його закономірностей на дух нації, Монтеск´є відводив важливу роль фізичним і моральним причинам, що впливають на громадське життя, принципи правління і законодавство. Насамперед — географічним факторам: клімату, розміру і розташуванні країни, чисельності її населення, якості ґрунтів і т.п. З розвитком цивілізації в дію вступають моральні фактори: спосіб життя, вдачі і звичаї її народів, їх релігія, ступень свободи в державі тощо. Як писав сам просвітник, «моральні причини більш впливають на загальний дух, загальний характер нації і повинні більш враховуватися при виявленні загального духу в порівнянні з фізичними причинами». Дійсно, там, де сам Монтеск´є відступає від цього правила, абсолютизує географічні фактори, він приходить до довільних висновків (на зразок того, що азіатські народи схильні до підкорення, а європейці — до панування. Ці ідеї мислителя згодом були використані ідеологами геополітики і расизму). Але сам Монтеск´є мав на меті показати «тріумф моралі над кліматом».

       Будучи представником правого крила просвітителів, Монтеск'є Невірив у сили і здібності народних мас, він залишав затрудящими порівняно обмежені функції в суспільно -політичного життя. Однак він вважав, що державна владаіснує для народу і відповідає характеру народу.

Монтеск'є досліджує три основні форми державної влади:республіку, монархію і деспотію. Республіка - це правління, вякому верховна влада повністю або частково в руках народу.  
     Монархія - влада однієї людини, що здійснюється за допомогою законів.  
     Деспотія - державний лад, цілком підкоряється сваволіоднієї особи, що ігнорує будь-які закони.

    Аналізуючи республіканський лад, Монтеск'є виступає на захист загального виборчого права. Він доводить, що народ можевибирати гідних керівників і контролювати їх. Разом з тимвін проти того, щоб вихідці з народу обиралися на керівніпосади. Він бачить головний порок республіки в тому, що неюкерують народні маси, що діють "побуджений серця, а не завелінням розуму ". Він вважав за краще розумного монарха, що спирається назакони.

    Не зважаючи на своє співчуття освіченої монархії, Монтеск'є знаходить в історії докази відомих переваг республіканського ладу. Він був супротивником революційного поваленнямонархії, висловлювався за компроміс з королівською владою.

   Монтеск'є про переваги республіканського режиму: цивільна рівність сприяє добробуту населення, у той час якдеспотизм призводить до бідності й убогості переважної маси людей. У республіці багатство країни призводить до зростання народонаселення. Всіреспубліки є доказом цього, і більше всіх Швейцарія та Голландія, дві найгірші країни Європи, якщо мати на увазі природні умови їх території, і тим не менше найбільш населені.