Принципи державної кадрової політики

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….…….…3

1. Сутність та особливості державної кадрової політики……....…….…………..4
2. Принципи державної кадрової політики………………….…….........................6
3. Проблеми та перспективи державної кадрової політики…………...................9

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….......11

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………….…..……....12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Прогресивний розвиток будь-якого суспільства можливий за багатьох об’єктивних умов, серед яких однією з найважливіших є науково обґрунтована розробка і практична реалізація сучасної кадрової політики, насамперед державної. Державна кадрова політика була й залишається провідною ланкою організації суспільства, оскільки це комплексна система управління людськими ресурсами і вона є необхідною основою для об’єднання й узгодження управлінських впливів у політичній, економічний та культурній сферах.

У період проведення сучасної адміністративної реформи в Україні одним із основних елементів є ефективна та системна державна кадрова політика. І напевне, цей елемент є чи не найважливішим у загальній структурі. У демократичному суспільстві державна кадрова політика може будуватися тільки на пріоритетах діяльнісного підходу тобто залучення до державного управління виключно професіоналів. У зв’язку із цим особливо актуальним визначається теоретичне обґрунтування державної кадрової політики з тим, щоб механізм залучення професіоналів для служби суспільству був юридично забезпечений, а ідеологічні переконання посадовця залишались його особистою справою і не впливали на виконання професійних функцій, розподіл та перерозподіл управлінських портфелів.

Мета роботи – розкрити засади державної кадрової політики, проаналізувати основні вимоги та визначити основні принципи здійснення державної кадрової політики.

 

 

 

 

 

1. Сутність та особливості державної кадрової політики

Кадрова політика покликана забезпечити реалізацію всієї політики держави у сфері державного управління. Вона формується й здійснюється на науково-теоретичній основі, постійному аналізі практичної діяльності.

Професор О. Оболенський так визначає поняття кадрової політики в системі державної служби: “Це сукупність принципів, правил і норм, якими керується держава при відборі та розміщенні на посадах, підготовці, перепідготовці та переміщенні державних службовців. Зміст державної кадрової політики визначає безпосередня діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування, кадрових служб і посадових осіб із формування, професійного розвитку.

Суб’єктом державної  кадрової політики є сама держава, яка, отримавши від народу повноваження в кадровій політиці, її розробляє та реалізує.

Об’єктом державної  кадрової політики є система державно-службових відносин, у якій задіяні кадри. Тож об’єктом свого впливу держава вважає весь кадровий потенціал суспільства, всі людські ресурси. Разом з тим об’єктом безпосередньо державного управління є кадри державної служби, які становлять основу апаратів органів державної влади.

Головна мета сучасної державної кадрової політики: забезпечити високий професіоналізм управлінського процесу й усі ділянки трудової діяльності кваліфікованими, активно діючими, добросовісними працівниками. Ця політика покликана визначити шляхи, засоби та механізми кадрового забезпечення реформ, максимально ефективно використовувати кадровий інтелектуальний потенціал, вироблення принципів і критеріїв добору та розстановки кадрів за об’єктивними даними, стимулюючи їх службове і професійне зростання.

Основними завданнями державної кадрової політики на сучасному етапі державотворення є:

1) проведення єдиної кадрової політики в усіх сферах суспільно-політичного життя;

2) наукове обґрунтування потреби державних органів у кадрах;

3) забезпечення високого професіоналізму управлінського процесу;

4) розробка оптимальної системи формування кадрового резерву;

5) запровадження  ефективної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців;

6) розробка та  прийняття нормативних актів реалізації державної кадрової політики.

Основна ідея сучасної державної кадрової політики України полягає у зміні характеру взаємодії держави і людини як соціальних партнерів у забезпеченні професійної та інтелектуальної самореалізації особистості й у взаємній відповідальності. На сучасному етапі важливо, щоб кожен державний службовець, кожна посадова особа володіли знаннями та вміннями, необхідними для роботи в непростих соціальних, економічних і політичних умовах сучасної України.

Ефективна кадрова  політика має бути одночасно спрямована на досягнення таких цілей:

1) прогнозування  і планування потреби в кадрах;

3) розробка критеріїв і методики підбору, розстановки, оцінки і навчання кадрів;

3) створення і використання кадрового резерву на керівні посади; мотивація працівників, тобто забезпечення особистої зацікавленості працівників буд-якого рівня в досягненні високих результатів праці.

 

2. Принципи державної кадрової політики

Державна кадрова політика в нових умовах має бути спрямована на формування такої системи роботи з кадрами, яка б орієнтувалась на отримання як економічного, так і соціального ефекту, найвищого кінцевого результату.

Державна кадрова політика має базуватися на відповідних принципах. Принцип як поняття теорії відображає в системі державного управління закономірності, відносини, взаємозв’язки між її елементами.

О. Негодченко, Т. Джурканін та В. Сергєвнін дають таке визначення принципів кадрової політики: “Це основні теоретичні постулати, які відображають об’єктивні закономірності розвитку систем, їх кадрових потенціалів, що перебувають у полі впливу держави й суспільства і визначають доцільний напрям управлінської діяльності”. Автори також зазначають, що принципи кадрової політики реалізуються в ідеологічному та часовому вимірах, у зв’язку із чим мають динамічний характер і зазнають постійних змін та коригувань.

Отже, принципи державної кадрової політики − це основні положення і правила, які її регламентують мають об’єктивну основу, базуються на природі й закономірностях кадрової діяльності та відображають цю діяльність у постійному розвитку.

Державна кадрова політика, як вище відзначалося, має розроблятись на підставі таких базових принципів, як: науковість, конкретно-історичний підхід, моральність, законність, спадковість, демократизм, змінність.

Основними специфічними принципами, що регулюють кадрові процеси у сфері державного управління, є такі:

1) добір за  діловими, професійними та морально-етичними якостями;

2) дотримання  гласності й відкритості, соціальна рівність доступу громадян до державної служби;

3) постійна увага  до розвитку кадрів, їхньої підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

4) створення та функціонування ефективної системи резерву кадрів;

5) оновлення  й одночасно стабільність кадрів, їх наступність, поєднання досвідчених і молодих, перспективних працівників;

6) аналіз стану  кадрового потенціалу, оцінювання його діяльності за досягнутими результатами й методами роботи.

В умовах побудови демократичної, правової держави, на нашу думку, серед принципів державної кадрової політики особливого значення набуває принцип її демократизму на основі верховенства права і законності.

Основоположними принципами державної кадрової політики на сучасному етапі, крім вищенаведених, має бути комплексність, коли охоплюються всі сфери кадрової роботи, системність, тобто врахування взаємозалежності і взаємозв’язку окремих складових цієї роботи; ефективність, коли будь-які витрати в цій сфері повинні окупатися через результати діяльності.

Нового змісту має набути принцип перспективності кадрів, який передбачає необхідність виконання таких умов: установлення вікового цензу для різних категорій посад; визначення терміну роботи на одній посаді, на одній і тій самій ділянці роботи; можливість зміни професії чи спеціальності, організація систематичного підвищення кваліфікації, врахування стану здоров’я.

Формування  принципів державної кадрової політики і на цій основі створення нової системи державного управління має здійснюватися відповідно до Концепції адміністративної реформи в Україні, Стратегії реформування системи державної служби в Україні та з урахуванням Комплексної програми підготовки державних службовців. У цьому контексті удосконалення кадрової політики пов'язано з комплексною перебудовою існуючої в Україні системи державного управління у всіх сферах суспільного життя, розбудові нових інститутів державного управління.

Формування державної кадрової політики в регіонах України має будуватись на загальних конституційних принципах державної служби: 1) принцип верховенства Конституції і законів України над іншими нормативними актами, посадовими інструкціями при виконанні службовцями посадових обов'язків та забезпечення їх прав; 2) принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина, їх безпосередньої дії, що зобов'язує державних службовців визнавати, дотримуватись і захищати права і свободи людини і громадянина; 3) принцип рівного доступу громадян України до державної служби; 4) принцип професіоналізму і компетентності; 5) принцип гласності (прозорості); 6) принцип відповідальності державних службовців за ті рішення, які вони готують і приймають, за виконання своїх посадових обов'язків, закріплених у законодавстві, та ін.

 Принципи  управління кадрами в регіонах  здійснюються на загальних принципах:  науковості, централізації і децентралізації,  демократизму, плановості; відбору,  підбору і розстановки кадрів; лінійного, функціонального і цільового управління; контролю виконання рішень та ін.

 

 

 

 

 

3. Проблеми та перспективи державної кадрової політики

Існуюча в Україні  державна кадрова політика внутрішньо суперечлива. В адміністративному апараті прослідковується дублювання повноважень, а отже, зниження рівня відповідальності державних службовців за помилки, які нерідко призводять до фінансових збитків і знижують довіру народу до влади. Україна пережила часи, коли на державній службі здійснювалися масові звільнення і такі ж призначення осіб, більшість з яких розуміла своє покликання не на користь країні; а також наслідки, до яких призводило некомпетентне керівництво.

Сучасне управління “вбудовано” в тіло старого апарату, через це не вдалося подолати бюрократичну деформацію діяльності та професійної свідомості його службовців. Це одна з ключових проблем підвищення ефективності кадрової політики держави – недооцінка складнощів, пов’язаних з подоланням командно-адміністративної системи. Таким чином, логічним наслідком послідовного здійснення сучасної державної політики України є критичний перегляд державної кадрової політики України: визначення її особливостей, законодавчої бази, організаційної структури.

У професійній та морально-етичній діяльності державного службовця може відбутися деформація. Умовно причини деформації можна розділити на об’єктивні й суб’єктивні, внутрішні і зовнішні. Об’єктивна сторона зумовлена специфічністю професійної діяльності, постійними нервово-психічними перевантаженнями, перевтомою, негативними наслідками напружених ситуацій, обмеженістю в часі для прийняття управлінського рішення. Серед суб’єктивних причин можна віднести низький службово-професійний рівень і небажання вдосконалювати професійні якості (самозаспокоєність, зниження самокритичності, переоцінка свого професійного досвіду); розгубленість, психологічну непідготовленість до роботи, відсутність навичок і умінь контролювати свою поведінку, бажання будь-яким способом зняти психологічне навантаження; несприятливий морально-психологічний клімат, відсутність єдності інтересів особистості і всієї організації та ін..

У зв’язку із цим назріла нагальна потреба зміни управлінської парадигми у сфері державної кадрової політики, вироблення моделі сталої, дієвої кадрової системи, упровадження нових кадрових технологій.

Державна кадрова політика має стати багаторівневою й охоплювати всі рівні: центральний, регіональний, місцевий для вираження специфіки потреб і можливостей органів влади цих рівнів.

Також, доцільне буде прийняття ряду правових актів, пов’язаних із створенням оптимальних умов для проходження державної служби, включаючи її ресурсне забезпечення.

У системі професійної освіти державних службовців необхідні: визначення й закріплення юридичного та соціального статусу систем професійної освіти, прийняття законів про підготовку, перепідготовку й підвищення кваліфікації державних і муніципальних службовців, про кадрове забезпечення системи безперервної професійної освіти державних службовців; здійснити планування потреб у професійній освіті.

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Завершуючи роботу, можна сказати, що кадрова політика – один із найважливіших напрямів державного управління – орієнтована на реалізацію потреб суспільства в кадрах, також покликана сприяти становленню цінностей професійних відносин у суспільстві, формувати та розвивати кадровий потенціал країни. Таким способом вона забезпечує розширення інституційних та організаційних можливостей держави у вирішенні проблем кадрового поповнення та оновлення.