Президент України

Другим попередником Верховної  Ради України можна вважати З'їзд хліборобів-землевласників за участю 8000 делегатів, який відбувся вКиєві 29 квітня 1918 і проголосив гетьманом України Павла Скоропадського. Цього ж дня було оголошено «Закони про тимчасовий державний устрій України», що мали слугувати за Конституцію держави до скликання Сойму. Однак Сойм так і не було скликано. За цією тимчасовою Конституцією влада в Україні належала Гетьману, який призначав Отамана Ради Міністрів, а той подавав Гетьману свій Кабінет на затвердження.

Верховна Рада УРСР

Докладніше: Ради депутатів трудящих, Всеукраїнський центральний виконавчий комітет та Верховна Рада УРСР

Безпосереднім конституційним попередником Верховної Ради України була Верховна Рада Української радянської соціалістичної республіки. Перший український радянський парламент було скликано 1938 року. Він заступив Всеукраїнський центральний виконавчий комітет — найвищий законодавчий орган Радянської України 1917 року, що виступав головним опонентом Української Центральної Ради в українсько-радянській війні 1917–1921 років.

Верховна Рада УРСР обралася громадянами  республіки на основі загального, рівного і прямого права. Проте самі вибори жорстко контролювалися Комуністичною партією України. За всю історію Рада скликалася 11 разів. Кількість депутатів становила 650 осіб, а після 1989 року була скорочена до 450. Термін повноважень був 4 роки. Від 60% до 70% складу парламенту становили комуністи.

Останні вибори до Верховної Ради УРСР в умовах існування Радянського Союзу відбулися 1990 року. Після прийняття Акту проголошення незалежності України перетворилася на Верховну Раду України.

Голова Верховної  Ради

Керівництво Верховною Радою України  здійснює Голова Верховної Ради України, який обирається народними депутатами таємним голосуванням. Згідно зі Статтею 88 Конституції України він:

• веде засідання Верховної Ради України;
• організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;
• підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
• представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;
• організовує роботу апарату Верховної Ради України;
• проводить засідання Ради голів фракцій і Ради голів комітетів, на яких обговорюється порядок денний сесії. Остаточно порядок денний роботи сесії затверджується на засіданні Верховної Ради.

Заступники

Голові Верховної Ради України  допомагають два його Заступники, які обираються народними депутатами таємним голосуванням за пропозицією Голови.

Роботу Голови Верховної Ради України і його заступників забезпечують відповідні секретаріати.

Структура

• Голова Верховної Ради України;
• Перший заступник Голови Верховної Ради України;
• Заступник Голови Верховної Ради України;
• Керівник апарату Верховної Ради України;
• Апарат Верховної Ради України;
• Комітети Верховної Ради України.

Завдання

До повноважень та завдань ВРУ  належать:

1. внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом ХІІІ цієї Конституції;
2. призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції;
3. прийняття законів;
4. затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
5. визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
6. затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
7. призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;
8. заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
9. оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;
10. усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції;
11. розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
12. надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;
13. здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції;
14. затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
15. призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених цією Конституцією;
16. призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;
17. призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;
18. призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;
19. призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;
20. призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
21. призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
22. затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України.

У своїй діяльності Верховна Рада України керується Конституцією України, Законами України, Регламентом Верховної Ради України (який приймається відповідним законом), Законом про вибори народних депутатів, а також міжнародними Актами.

Право стати депутатом

Відповідно до Конституції України та Закону «Про вибори народних депутатів України»^[1], депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів:

• досяг двадцяти одного року;
• має право голосу;
• проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

ВРУ станом на 2013 рік

 

   Партія  регіонів — 208   

ВО  Батьківщина — 95   

УДАР — 42   

ВО  Свобода — 36   

КПУ — 32  

 Позафракційні — 31

Всього — 444 депутати^[2]

Дорадчі органи[ред.]

З 1998 року на громадських засадах працює Консультативна рада з питань інформатизації при Верховній Раді України

 

Кабіне́т Міні́стрів Украї́ни — вищий орган у системі органів виконавчої влади України. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбаченихКонституцією України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України,Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

Діяльність Кабінету Міністрів України забезпечує Секретаріат Кабінету Міністрів України.

Історія

У рад. період діяла РМ УРСР (від берез. 1946) — найвищий виконавчий і розпорядчий орган держ. влади, республіканський орган у комуністично-рад. системі управління СРСР. Після прийняття ВР 16 лип. 1990 Декларації про державний суверенітет України повноваження республіканського уряду значно розширилися. У квітні 1991 РМ УРСР перетворено на КМ. Уряд продовжив функціонувати відповідно до Конституції Української РСР 1978 (з наступними змінами і доповненнями), Закону УРСР від 13 трав. 1991 «Про перелік міністерств та інші центральні органи державного управління Української РСР», постанов ВР УРСР від 18 квітня 1991 «Про структуру державного управління Української РСР» та від 13 травня 1991 «Про порядок введення в дію Закону Української РСР “Про перелік міністерств та інші центральні органи державного управління Української РСР”»^[1].

Відповідно до змін, внесених до Конституції  УРСР у травні 1991, Уряд України визначено  як найвищий орган державного управління УРСР.

На такій правовій основі Уряд функціонував до прийняття 28 черв. 1996 Конституції  України 1996, яка встановила, що КМ є  вищим органом у системі органів  виконавчої влади, відповідальним перед  Президентом України, підконтрольним і підзвітним ВР, і що до його складу входять Прем’єр-міністр, Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри, міністри. Прем’єр-міністр призначався Президентом України за згодою ВР. Персональний склад КМ призначався Президентом України за поданням Прем’єр-міністра. КМ складав свої повноваження перед новообраним Президентом України. ВР могла розглянути питання про відповідальність КМ та прийняти резолюцію недовіри до КМ, наслідком чого була його відставка. Рішення про відставку КМ міг прийняти також Президент України^[1].

Встановлені Конституцією України  засади діяльності КМ потребували подальшого розвитку, зокрема законодавчого  визначення організації, повноважень  та порядку діяльності Уряду. В умовах відсутності відповідної законодавчої бази Уряд до 2000 майже не діяв як колегіальний орган, підготовка та впровадження актів КМ базувалися здебільшого на рад. правовій системі. У черв. 2000 затверджено Тимчасовий регламент КМ, яким було встановлено порядок організації його діяльності на період до набрання чинності Законом України «Про Кабінет Міністрів України». Проте напружена політична ситуація в країні і, як наслідок, масові публічні виступи громадян під час президентських виборів 2004 внесли зміни в перебіг подій^[1].

8 груд. 2004 ВР прийняла Закон України  «Про внесення змін до Конституції  України», який набрав чинності  з 1 січ. 2006. Цей закон по-новому  перерозподілив повноваження Президента  України, ВР й Уряду у сфері  виконавчої влади, зокрема щодо формування складу КМ. Згідно з цим законом, до складу КМ входять: Прем’єр-міністр, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри (без обмеження кількості), міністри. Прем’єр-міністр, міністр оборони та міністр закордонних справ, а також Голова Служби безпеки призначаються ВР за поданням Президента України. Ін. члени КМ, а також голова Антимонопольного комітету, голова Державного комітету телебачення та радіомовлення, голова Фонду державного майна призначаються ВР за поданням Прем’єр-міністра. Пропозиції щодо кандидатур на посади членів КМ вносить Президентові України та Прем’єр-міністрові коаліція депутатських фракцій у ВР. Всі ін. керівники центральних органів виконавчої влади призначаються КМ за поданням Прем’єр-міністра^[1].

На цих засадах у серп. 2006 було проведено формування Уряду на чолі з В.Януковичем.

Згідно з конституційними змінами, до повноважень КМ перейшли повноваження з утворення, реорганізації та ліквідації міністерств, ін. центр. органів виконавчої влади, які до цього здійснював Президент України.

На відміну від раніше наданого Президентові України права скасовувати  акти Уряду відтепер Президент України  може зупиняти дію таких актів  з мотивів невідповідності їх Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України  щодо їх конституційності. Разом з  тим за Президентом України збережено  право скасовувати акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

По-іншому нині відбувається складення повноважень Уряду — перед новообраною ВР. Прем’єр-міністр, ін. члени КМ мають право заявити ВР про свою відставку. Відставка Прем’єр-міністра або прийняття ВР резолюції недовіри КМ мають наслідком відставку всього складу КМ. У таких випадках ВР здійснює формування нового складу КМ у строки і в порядку, визначені Конституцією. КМ, який склав повноваження перед новообраною ВР або відставку якого прийнято ВР, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого КМ^[1].

21 груд. 2006 ВР прийняла Закон  України «Про Кабінет Міністрів України», який після подолання вето Президента України набрав чинності у лют. 2007. Цей закон визначає основні завдання, принципи та правові засади діяльності КМ, склад та порядок його формування, повноваження у відносинах з ін. держ. органами, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, статус та повноваження членів КМ.

Згідно з цим законом, КМ є  колегіальним органом, який приймає  рішення після обговорення питань на своїх засіданнях. Прем’єр-міністр керує роботою КМ, спрямовує його діяльність на забезпечення проведення внутр. і зовн. політики д-ви, виконання Програми діяльності КМ, здійснення ін. покладених на нього повноважень, формує порядок денний засідання КМ, скликає засідання КМ та головує на них, виконує ін. повноваження, передбачені Конституцією та законами України. Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри забезпечують виконання Програми діяльності КМ у відповідних напрямах діяльності, координують роботу міністерств, спрямовують, координують та контролюють діяльність ін. центральних органів виконавчої влади, що належать до їхньої сфери спрямування і координації, очолюють відповідні урядові комітети, забезпечують підготовку питань для розгляду на засіданнях КМ, здійснюють ін. передбачені законами повноваження. Міністри України забезпечують виконання Програми діяльності КМ, формування та реалізацію державної політики у відповідній сфері, здійснюють керівництво міністерствами (крім міністрів, які не очолюють міністерства) та на виконання вимог законодавства визначають у межах наданих повноважень політичні пріоритети, стратегічні напрями роботи міністерств і шляхи досягнення поставленої мети, спрямовують та координують діяльність центр. органів виконавчої влади, що належать до їхньої сфери спрямування і координації, здійснюють ін. передбачені законами повноваження^[1].