Політологія

Автор: Пользователь скрыл имя, 06 Декабря 2011 в 12:28, контрольная работа

Описание работы

1 розкрийте сутність теократичної монархії
2 чим відрізняється федерація від конфедерації?
3 як виникають громадські рухи?
4 як виникає політична еліта?
5 дайте визначення поняття монархія.

Работа содержит 1 файл

к.р. политология.doc

— 126.00 Кб (Скачать)

   Друга половина XX ст. ознаменувалася справжнім  сплеском, потоком масових рухів. Від громадських організацій  рухи відрізняються такими особливостями: відсутність чіткої організаційної структури; спільність інтересів громадян, що приєднуються до рухів; наявність у них груп і течій неоднакових політичних поглядів, світогляду, вірувань; відсутність індивідуального членства.

   Громадсько-політичні  рухи можна поділити на дві великі групи: з чітко вираженим політичним змістом і з переважно загальнодемократичним змістом. Для політичних громадських рухів характерні такі риси: вони користуються політичними засобами; беруть участь у боротьбі за владу; беруть участь або справляють вплив на засоби здійснення влади.

   Політичні рухи можна поділити на такі типи:

  • рухи, які виникли на класовій основі, - робітничий, селянський, дрібнобуржуазний;
  • рухи, які виникли на класоподібній основі, - інтелігенції, військових, докласових елементів;
  • міжкласові рухи - національно-визвольні, антифашистські й т.ін.;
  • політичні рухи, які виражають ставлення до наявного політичного та економічного устрою, - консервативні, реформаторські, революційні, контрреволюційні й т.ін.;
  • політичні рухи, що відзначаються ступенем і формою їхньої організованості, - високоорганізовані, слабоорганізовані, стихійні.

   Основними різновидами масових демократичних  рухів є: антивоєнні - проти загрози  руйнівної війни; екологічні - на захист навколишньої природи та умов існування  людей; на захист демократії, прав і  свобод особи; статево-вікові - жіночі, молодіжні, дитячі, ветеранські тощо; професійні - вчених, лікарів, інженерів, письменників і т.ін.; альтернативні.

   Громадські  організації та рухи виконують важливу  роль у політичній системі, в суспільно-політичному  житті в цілому. Вони є своєрідною з'єднувальною ланкою між функціонуванням державних органів і відповідними діями населення країни.

   Громадські  об'єднання надають велику допомогу владним структурам у виконанні  функцій управління. Громадські організації  та рухи привертають увагу широких мас населення до гострих проблем, пропонують способи вирішення проблем. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4.Як виникає політична еліта? 

Політична влада  поділяє людей на тих, хто керує  і управляє, і тих, ким керують  та управляють. Перших є небагато, других -переважаюча більшість. Відносини між ними лежать в основі всієї політичної історії. На зламі ХГХ та XX століть вибрану меншість, яка керувала і правила, названо французьким словом ( від elite -краще, добірне, лат. eligo - вибираю).

Політична еліта  ~ це самостійна, відносно привілейована частина суспільства, яка бере безпосередню участь у прийнятті та реалізації рішень, пов'язаних із використанням державної влади або впливом на неї.

Політична еліта  має такі характерні риси:

- високі розумові  здібності (талант);

- наявність організаторських  нахилів;

- безпосередня  участь у здійсненні влади;

- значний вплив  на інші групи;

- високий соціальний  статус;

- невелика за  чисельністю, самодостатня група.  Ефективність діяльності політичної  еліти визначають за такими критеріями:

- досягнутий  рівень прогресу та добробуту  народу;

- політична стабільність  суспільства;

- забезпечення  міцної національної безпеки;

- утримання оптимального  співвідношення між громадянським  суспільством і державою.

Визнання переваг  аристократичного елітного правління було притаманне більшості грецьких мислителів: Геракліту, Сократу, Платону. В основі їх концепцій лежали ідеї природної нерівності людей. Оскільки люди народжуються різними, то вища справедливість полягає в тому, щоб кожен займався тими справами, до яких у нього є природна схильність.

В епоху середньовіччя  ідея політичної еліти найбільш чітко  відображена у творчості Т. Аквінського. У праці "Про правління владик" він виклав концепцію ієрархічного суспільства, заснованого на теократичних засадах.

Ідею елітності  розвинув Н. Макіавеллі і сформулював  концепцію сильної ініціативної меншості. Аристократичний тип правління  розглядав Т. Гоббс, який писав, що аристократи  є владою "кращих осіб чи оптималістів".

Характеризуючи  владу аристократії, Ш. Монтеск'є відзначав, що її принципом є доброчесність і поміркованість. Близькими за ідеями були думки Г. Гегеля та А. Шопенгауера.

Ф. Ніцше запропонував свою модель суспільства, де правлять сильні особи, нова верства керівників. "Вільним суспільством" повинна правити нова "порода" людей - "філософів-законодавців", а організоване воно має бути на військовий казармений лад. Ідеалом "еліти" для мислителя була "зверхлюдина" в образі міфічного Заратустри.

Вагомий внесок у розвиток теорій політичної еліти зробили італійські мислителі В. Паретто, Г. Моска, Р. Міхельс. Політична історія, вважав В. Паретто, є постійною циркуляцією правлячих еліт - "лисів" і "левів". Політичне керівництво - це певний процес поєднання переконання з насильством. Коли політичні відносини помірковані, панує мир, толерантність, тоді правлять "лисиці", еліта єдності, згоди, компромісу. Коли ж виникають політичні катаклізми, соціальне напруження, тоді до влади приходять "леви", які застосовують силу. І таким чином, політичний процес іде по колу, циклами. Для підтримання активності еліти, вона мусить оновлюватися.

Г. Моска виходив  з того, що будь-яке суспільство  поділяється на два класи: керуючих і підпорядкованих. Тих, що керують, називають політичним класом або  елітою, яка є згуртованою. У середовищі еліти відбуваються постійні зміни. Є дві провідні тенденції: аристократична й демократична. Перша з них проявляється в намаганні зробити свою владу спадковою, якщо не юридично, то фактично. Інша тенденція - в оновленні політичного класу за рахунок обдарованих і найбільш здібних до управління. Це не дає можливості деградувати елітам, посилює їх здатність ефективно керувати. Рівновага між двома тенденціями підтримує стабільність у державі.

Р. Міхельс вивчав соціальні механізми, які породжують елітарність суспільства. Він приходить до висновку, що сама організація суспільства вимагає елітарності й відтворює її. Учений вивів "залізний закон олігархії"". Суть його полягає в тому, що розвиток суспільного прогресу веде до олігархізації управління суспільством і формування еліти. Процес управління вимагає спеціалізації і раціоналізації, а це веде до виділення еліти, яка часто виходить з-під контролю рядових членів. На думку Р. Міхельса, будь-якою, навіть демократичною, організацією завжди фактично керує олігархічна, елітна група.

Вітчизняна наука, вивчаючи специфіку генерації української  еліти, прийшла до висновку, що історично  відбувалося постійне скорочення тривалості її етапів. Перший етап української  еліти тривав понад три століття, другий (козацький) - півтора століття, а третій (народницький) і четвертий (радянський) тривали по сімдесят років.

Серед сучасної політичної еліти України виділяють  три основні генерації:

1) представники  колишньої партійно-державної номенклатури;

2) "шістдесятники"  та лідери дисидентського руху;

3) політики нової  генерації.

Для них характерна фінансова незалежність, абсолютна  непідзвітність суспільству та усвідомлення своєї тимчасовості. Життя вимагає  формування якісно іншої політичної еліти з високим рівнем професіоналізму, патріотизму, прагматизму, економічної незалежності. 
 
 
 
 
 

5. Дайте визначення поняття «монархія». 

Монархія (від гр. "monarchia" — одновладдя) — форма правління, за якої верховна влада в державі цілком або частково здійснюється однією особою. Монархії були найбільш розповсюдженою формою державного правління у Стародавньому Світі. В ХШ—XVII ст. у країнах Європи набуває поширення станово-представницький різновид монархії. При такій формі правління поряд із досить впливовою владою короля діяли зібрання представників провідних верств населення, станів — Генеральні Штати (Франція), кортеси в Іспанії, Земський собор у Росії. Вони виконували дорадчу функцію при монархові, інколи ще й фінансову та законодавчу. 
 
У XV—XVI ст. разом з руйнуванням традиційних для феодального суспільства станів у західноєвропейських країнах формується ще один різновид монархії — абсолютна або необмежена монархія (від лат. "absolut" — необмежений). Відбувається максимальна централізація управління суспільством, вся верховна влада (законодавча, виконавча та судова) цілком зосереджується в руках монарха. Розквіт абсолютизму в Англії спостерігався за царювання Єлизавети Тюдор (1558—1603), у Франції — за Людовіка XIV (1643—1715), в Росії — за Петра І (1682—1725), Катерини П (1762—1796). 
 
Абсолютизм, як форма державного правління феодального типу, був знищений буржуазними революціями XVH—XVTQ ст. В результаті у багатьох країнах Західної Європи вдається якщо не скасувати монархію, то істотно обмежити її нормами і вимогами Конституції. Такий різновид монархії називають конституційною або ж парламентською монархією. У сучасних конституційних монархіях роль коронованої особи є суто номінальною (Бельгія, Великобританія, Данія, Швеція, Японія і т.д.). Монарх є главою держави, символічним уособленням єдності нації, призначає голову уряду та міністрів, проте робить це відповідно до пропозиції лідерів партійних фракцій, які мають більшість у парламенті. 
 
У сучасному світі монархічний лад утримується в 11 розвинутих країнах і в 23 країнах, що звільнились від колоніальної залежності. Серед них є монархії абсолютні (Катар, Бахрейн, ОАБ та ін.), конституційні (Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Швеція, Японія та інші), теократичні, де світська влада зосереджена в руках духовенства (Ватикан, Саудівська Аравія), виборні (Федерація Малайзія, Бутан). 
 
Влада монарха є спадковою і передається від одного представника династії до іншого у встановленому законом порядку. Законодавчій практиці відомо 3 системи успадкування престолу: 
 
1) салічна система (успадкування відбувається суто по чоловічій лінії — Швеція); 
 
2) кастильська система (успадкування престолу не виключає жінок, але перевага віддається чоловікам: молодший брат виключає із успадкування престолу старшу сестру — Великобританія); 
 
3) австрійська система — не виключає жінок, але надає перевагу чоловікам по всіх ступенях і лініях родинності. Жінка може наслідувати престол, коли цілковито обірвана чоловіча лінія наступництва. Таку систему було введено в Роси в 1797 p., після чого, як відомо, жінок на російському престолі не було. 
 
Отже, монархія як форма правління виникає в Стародавньому Світі, і в ході історичного розвитку людства набуває цілого ряду специфічних рис (абсолютна, парламентська і т.д.), залишаючись при цьому і на нинішній день ефективним способом організації спільної життєдіяльності людей.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Література

1.www.vuzlib.net/

.

2,http://www.djerelo.com

3.Юрій М.Ф.

Політологія

Підручник

Київ 
Дакор 
2006

4. Теорія еліт В. Липинського  

5 М.Вегеша політологія 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Информация о работе Політологія