Політологія

1.Розкрийте сутність теократичної монархії. 

Теократична монархія (грец. theokratia — влада Бога) — форма держави, в якій політична і духовна влада зосереджена в руках церкви (Ватикан, Катар, Бахрейн).

Особливий різновид абсолютної монархії представляє теократична абсолютна монархія - особлива форма організації державної. влади, при якій остання належить церковній ієрархії. Теократичний авторитарний режим (Іран), характерний для країн, де до влади прийшли фанатичні релігійні клани.

В даний час прикладом такої монархії. є Держава-місто Ватикан. Законодавча, виконавча і судова влада у Ватикані належать Папі, що обирається довічно колегією кардиналів.

   У руках монарха може бути зосереджена верховна державна, військова і

судова влада  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.Чим відрізняється  федерація від конфедерації? 

Федера́ція (лат. foederatio — об'єднання, союз) — форма державного устрою, за якої вищі територіальні одиниці держави мають певну юридично визначену політичну самостійність, чим відрізняються від звичайних адміністративно-територіальних одиниць унітарної держави. Складові частини федерації - це своєрідні державоподібні утворення, які називають суб’єктами федерації, а територія федерації складається з територій її суб'єктів.

Основною ознакою федеративної держави є поділ суверенітету між двома рівнями (федеральним і суб'єктів федерації), що передбачає, зокрема існування двох систем державної влади та управління, кожна з яких діє у визначених межах. Характерною рисою федеративної держави є те, що поряд з федеральною конституцією, органами влади та законодавством свої конституції, закони, свою систему законодавчих, виконавчих та судових органів мають суб'єкти федерації. Характерне конституційно установлене розмежування компетенцій між федерацією у цілому та її суб'єктами. До відання федерації, як правило, належать найважливіші питання державного життя: зовнішня політика, оборона країни, фінанси, оподаткування, організація федеральних органів, розв'язання конфліктів між суб'єктами федерації. Компетенція суб'єктів федерації у цілому ширша, але вона зводиться переважно до питань, що не потребують однакового регулювання. До них віднесені організація органів місцевого самоврядування, громадський порядок, охорона довкілля, встановлення місцевих податків та ін.

Державоподібний характер суб’єктів федерації виражається  також у тому, що в них часто  є своє громадянство, столиця, державні символи – герб, прапор, гімн. Водночас самостійність суб'єктів федерації  недостатня для того, щоб вони могли визнаватися суб'єктами міжнародного права. Це пояснюється тим, що суб'єкти федерації не є державами у повному значенні цього слова: вони не мають суверенітету; не мають права сецесії — право одностороннього виходу з федерації; юридично позбавлені права самостійної участі в міжнародних відносинах.

Федеративність  є зазвичай ознакою держав, які історично формувалися шляхом об’єднання чи завойовування різних територій. Історія свідчить, що найбільш стійкими є федерації, створені на територіальній основі (США, Мексика, ФРН). Натомість федерації, які будуються за національно-територіальною ознакою (колишні СРСР, Югославія, Чехословаччина, сьогоднішня Росія, Індія), змушені рахуватися з можливими сепаратистичними проявими, які загрожують цілісності такої держави. Суб'єкти федерації можуть мати різні назви, які, як правило, визначаються певними історичними або правовими чинниками: штати, провінції, республіки, федеральні землі та ін.

Конфедерація — союз держав, кожний член якого зберігає незалежність, має власні органи державної влади та управління, але водночас створює спеціальні органи для координації діяльності в певних, чітко визначених сферах (насамперед військовій, рідше зовнішньополітичній, економічній та інших сферах). 

Конфедерація  це країна або утворення схоже у своїй пірамідальній структурі на федерацію але з не таким могутнім центральним урядом. Конфедерація може складатися з країн-членів, що тимчасово делегують свій суверенітет, які у своїх повноваженнях можуть вважатися цілком суверенними і залишають право на вихід. Хоча конфедерація це «вільне подружжя» але, дійсно, різниця з федерацією не є виразною.

США спершу були засновані як конфедерація, підписавши Акт Конфедерації, але пізніше перетворилися на федерацію, ратифікувавши сучасну Конституцію США у 1789 році. Громадянська війна в Америці може розглядатися, як війна між прихильниками федеративного і конфедеративного єства цієї держави.

Федерацію слід відрізняти від конфедерації, яка являє собою міжнародно-правовий союз суверенних держав, до компетенції якого передаються деякі важливі питання. Близькими до суб'єктів федерації можуть бути також автономні утворення деяких унітарних держав. В цілому в практиці однозначно окреслити правовий характер тих чи інших утворень часто доволі важко. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Як виникають громадські рухи? 

   Громадсько-політичні організації та рухи - це добровільні об'єднання громадян, які виникають згідно з видами діяльності, соціальної активності й самодіяльності для задоволення й захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріплених у їхніх статутах.

   Останнім  часом значно активізувався процес утворення масових організацій  і рухів, пожвавилась і їх діяльність. Причини активності зумовлені такими обставинами:

• наростанням явищ і процесів у різних сферах людського життя;
• загрозою війни з застосуванням зброї масового знищення;
• дедалі більшим руйнуванням життєвого середовища людини - виникненням екологічної катастрофи;
• реакцією-відповіддю на наступ консервативних сил у різних країнах сучасного світу, які намагаються ущемити права, свободи людини, життєвий рівень людей;
• актуалізацією гуманістичних цінностей та ідеалів у суспільній свідомості й боротьбою за їхнє практичне втілення в життя;
• зростаючим культурним рівнем широких верств населення;
• стрімким розвитком усіх видів комунікацій, які полегшують спілкування людей та сприяють їхньому об'єднанню.

   Громадські  організації та рухи виникають із природної потреби сучасної людини бути співучасником у справах  суспільства. Оскільки в повсякденному  житті людина не може займатися справами суспільства, це за неї роблять громадські об'єднання. Вони звільняють людину від необхідності бути постійним учасником суспільно-політичного життя, самостійно вирішувати безліч проблем. Ціна, яку платить людина за краще відображення й задоволення власних потреб та інтересів організацією, полягає в обов'язку коритися встановленим у ній правилам. Членам організації визначено різні ролі, що їх вони повинні виконувати, аби сприяти успішному виконанню цілей усієї організації. В такий спосіб обмежується довільний характер поведінки людини. Коли виникає потреба, організація може вимагати підпорядкування власних інтересів громадським; здійснення діяльності, в доцільності якої окремий член організації не зовсім упевнений; пристосовуватися до звичаїв і традицій, властивих організації (це, зокрема, можуть бути загальноприйняті зразки поведінки).

   Відзначають, що громадські об'єднання виникають  здебільшого знизу, але іноді  й за ініціативою згори, створюються  для реалізації різних потреб і суспільних інтересів та діють в інтересах своїх членів. Громадські організації та рухи - це спільна життєдіяльність людей, що передбачає їхню взаємну залежність і потребу одне в одному та забезпечує збереження й розвиток соціального організму. Це перебування людей безпосередньо в колективі, соціальній групі, де здійснюються спільна діяльність, спілкування, обмін послугами, користування спільними речами й цінностями.

   Свідченням  колективістського характеру діяльності громадських організацій і рухів  є їхня масовість, характер внутрішньої структури. Громадські організації та рухи надають широкі можливості для суспільної ініціативи мас, виявлення їхнього самоврядування завдяки демократичним принципам їхнього устрою, які, до речі, властиві більшою чи меншою мірою всім громадсько-політичним об'єднанням громадян - політичним партіям, громадським організаціям і рухам. Такими принципами є: добровільність членства, виборність усіх керівних органів, підзвітність і підконтрольність керівництва членам організацій, гласність у роботі, колегіальність.

   Громадські  об'єднання найчастіше реалізують себе у вигляді формальних і неформальних громадських організацій і громадських  рухів. Формальні громадські організації  відзначаються своєю масовістю. Вони створюються для реалізації довгострокових цілей як за ініціативою громадян, так і державних органів. Їм притаманні такі риси: чітка структура; свій статут; офіційна реєстрація в органах влади; діяльність в інтересах суспільства (держави) і в межах чинної законності; власний адміністративний апарат.

   На  базі формальних громадських організацій  часто виникають неформальні. Неформальні  громадські організації можуть бути як масовими, так і локальними. Іноді  їх важко відрізнити від господарських  об'єднань, кооперативів, хоча всім їм властиве соціальне спрямування, а також відсутність офіційної реєстрації та чіткої програми; незалежність від офіційних державних органів; діяльність на принципах самоврядування; нетипові програми й нетипова діяльність. До неформальних організацій можна віднести, наприклад, різні аматорські об'єднання, клуби авторської та аматорської пісні, молодіжні організації, групи оздоровчо-духовних систем.

   Громадські  організації та рухи мають різноманітні функції, їх можна поділити на дві  групи: функції, що їх громадські організації  та рухи виконують відносно системи влади в державі; функції, виконувані щодо інтересів членів цих організацій та рухів. У першій групі можна виокремити дві основні функції: опозиційну і творчу, що тісно взаємопов'язані. Діяльність громадських організацій та рухів утримує сучасні демократичні держави від надмірної централізації, відіграє вирішальну роль у тому, щоб держава поставала як оптимальна організація життєдіяльності суспільства. Із другої групи функцій, виконуваних громадськими організаціями та рухами щодо своїх членів, можна виокремити захисну й допоміжну. Громадські організації та рухи захищають своїх членів від державних структур. Це особливо важливо тоді, коли законодавчий демократичний процес перебуває у стадії формування і коли існує негативна традиція невиконання законів і нешанобливого ставлення до особистості в державних структурах. Допоміжна функція виявляється в наданні громадськими організаціями та рухами через власні структури можливостей своїм членам вирішувати особисті проблеми.

   Щоб розібратися в широкому спектрі громадських об'єднань, треба зупинитись на їхній топології. Насамперед, громадські організації та рухи можна поділити на традиційні та нові. До традиційних громадських організацій і рухів відносять: профспілкові, жіночі, молодіжні, економічні, освіти й культури, наукові й науково-технічні, творчі, оборонні, спортивні, туристські та ін. До нових соціальних організацій і рухів належать: екологічні; альтернативні; громадської ініціативи; національні.

   Громадські  організації та рухи можна класифікувати за інтересами чи діяльністю:

• за економічними інтересами, зокрема, можна вирізнити організації підприємців, що працюють за наймом, селян, представників вільних професій, кооперативи, споживчі спілки;
• за суспільно-політичними інтересами розрізняють організації культурного, гуманітарного напрямів, релігійні;
• за методами діяльності та правового-статусу: легальні та офіційні, напівлегальні та неформальні (наприклад, масонська ложа);
• за місцем діяльності, за місцем докладання сил у структурі політичної влади: лобі, самоврядні організації, які добиваються урядових дотацій;
• за видами діяльності: економічні, освіти й культури, наукові й науково-технічні, опікунські, охорони здоров'я, природи, національні, конфесійні, оборонні, спортивні й туристські.

   В Україні станом на 2003 р. було зареєстровано  майже 600 громадських організацій. Беручи за основу дещо інші критерії, їх можна  класифікувати так:

• соціально усвідомлені - жіночі (Союз українок, Союз жінок України та ін.), молодіжні (Спілка українських студентів, Спілка незалежної української молоді та ін.), економічні (Український союз промисловців і підприємців, Загальноукраїнське об'єднання приватних підприємців та ін.);
• ціннісно орієнтовані: Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка, "Просвіта", "Знання" та ін.;
• соціально ціннісні: Федерація профспілок України, Національна конференція профспілок, Всеукраїнське об'єднання солідарності трудящих, профспілка "Єднання", Спілка офіцерів України та ін.;
• асоціальні - мафіозні організації та подібні до них;
• політизовані організації: Конгрес національно-демократичних сил, Українська ліга християнської молоді, Молодіжний рух України та ін.;
• політизовані опозиційні: Фронт трудящих України, Трудова Україна, Громадянський конгрес України, Всеукраїнський робітничий союз, Соціалістичний конгрес молоді України та ін.